Човни на скреслій річці

Воскресають напередодні раннього квітня спогади у поетичних рядках студійців. І слово має значно більше, глибоководніше значення, аніж досі. Кожен з авторів нашої творчої добірки мовить про різне та, водночас, про єдине: не мовчати, не зупинятись, не розчаровуватись дощем, якого не було, або човном, який собі самотньо поплив по скреслій гладіні річки. Бо твій обов’язково чекатиме десь в затінку тихої заплави.

Аміна Бойко

Я боюся

Я боюся жити з вами, люди.
Ви лицемірно користаєте життя.
Ви не зважаєте на істину болючу.
Хоча й цей вірш – не ваше каяття.

Я, мабуть, часом надто сильно сподівалася,
І вашою палючою брехнею,
Я боляче, бувало, обпікалась,
Та кожен раз все ж поверталася назад.

Бо в цьому світі   є насильство і є краса.
Тут є й розлуки трохи, та це не важливо.
Бо тут нема життя таким ентузіастам,

 що щиро вірять у честь і справедливість.

Я боюся жити з вами, люди.
Ви може теж колись чогось боялись,
Але для вас безумство стало чимось більшим,
Звичайні ж і щоденні сни – зостались.

Ти поруч

Ти поруч часто, майже кожен день,
Ти дуже близько й водночас далеко.
Ти – ніби сон мій, ніби моя вічність.
Ти – полум'яна мрія, що на лезі у ножа.

Ти обіймаєш, ти її цілуєш.
Ти сиплеш їй до ніг свої слова, думки.
Вони для неї, милий, –

Порожні атрибути гри в любов.
Твої уста лиш мріють чути її подих,
Ну а вона, буває, поцілує десь при зустрічі.
А ти це згадуєш, всміхаючись так солодко,
А я...чекаю хоча б погляду твого,
Чекаю, щоб ти просто глянув в очі…
Не треба слів, обіцянок, зізнань.
Я хочу знати, що тобі потрібна,
Що просто поруч бути можу я.

Тарас Зварич

Залишатись людиною

Мені ще старий мій казав:

Головне залишатись людиною.

В цьому світі, де свій не впізнає свого.

Життя – мов ріка з течією мінливою,

Постарайся не згубити у ній себе самого.

Будь обережним – казав.

Роблячи кожен наступний вибір

Тримай в спокої тверезі думки.

Так само, як слова складаються з літер

У всього є свої причини і наслідки.

Тому пильнуй за думками кожної миті.

Так, як старанний пастух пильнує своїх овець.

Бо вовки ніколи не бувають ситі

І завжди знають, як зрізати навпростець.

Бережи свій дім – говорив.

Іншого не могло в тебе бути, тому й нема.

Ти ж бо його невід’ємна частина.

Й пам’ятай, якою б страшною не була чума,

Рано чи пізно знайдеться вакцина.

Придивись. Цей світ доволі простий.

Нічого складного, якщо розібратись.

Й коли ти подумаєш що я був правий.

Прикинь заодно, наскільки я міг помилятись.

05.02.2017

Зібрати

Зібрати все до купи і знов розбити на друзки.
Хоча би щось ми вмієм, хоча би в чомусь ми майстри.
Тому прошу тебе: на цей раз не впусти.

Прошу, подихом зігрій мої долоні,
Промерзлі наскрізь правду у душі хоронять.
Сховай, нехай не пишуть і не дзвонять.

Сховай так надійно, як можеш тільки ти,
Закрий на сім замків, спали усі мости.
Тільки прошу тебе: навчи.

Навчи мене як жити далі, жити з цим,
Коли союзник мій єдиний – їдкий дим.
І той тікає, звиваючись мов серпантин.

Коли весь час одна й та сама пора року.
Калатає дощами десь у грудях збоку,
Не даючи зробити далі й кроку.

Скажи, де знайти вихід у куті глухому.
Веди мене, допомагай мені немов сліпому.
Залиш на потім свою хронічну втому.

Й тоді вже я навчу тебе, як дихати на повні груди,
Дістану ліки від твоєї невиліковної застуди.
Допоможу, черговий раз зібрати все до купи.

31.01.2017

Ірина Марчук

Бачив би очі мої

Бачив би очі мої,

Коли дивлюся на тебе.

Вони горять, як вогні,

як зорі далеко у небі.

І погляд твій спонукає

серце битись частіше.

Моментів кращих немає,

бо цей один – із найліпших.

Коли розмовляю з тобою,

часто говорю дурниці,

і думка лише втішає,

що з тобою я на одинці.

Так хочеться твоїх обіймів,

Стукіт серденька почути,

і твою любов до мене

Усією душею відчути.

Ірина Седельнікова

Антитеза любові

На твоїх устах – гарячий лід,

А мої – полонив крижаний вогонь.

Гучна тиша в голові,

А на вулиці надто шумно.

Стоїмо під сухим дощем,

Спогади спадають на голову.

Ми зробили крок вперед

Один до одного, до минулого.

І твоя правда, і брехня

Заколихала мою депресивно веселу душу

Охопила її теплотою й добром

Світлою пітьмою огорнула мене…

Тетяна Курус

Серцем кобзаря живе

Тарас – це символ

Нашої держави

Тарас над чорним світом сходив, мов зоря,

Мов терну кущ, горів, й не міг згоріти.

Своїй державі Він поміг прозріти,

Й зумів майданівців вогнем своїм зігріти.

Тож молодь України серцем Кобзаря живе

Пророк у слові, а не з мармуру й граніту

Немовби облітає всю орбіту

Й щоразу сходить в люди, землю будить розмаїту

І переможно йде по світу!

Софія Стасевич

Навчитись прощати

Людям треба навчитись прощати,

Бо навіщо образу тримати?

Ти тримаєш її в собі,

Тому серце в журбі.

Чи потрібно усі ці сварки?

Після них треба латати шпарки,

Замість яких спогади були колись,

Та от – дощами гніву полились…

До рік, де ніхто не чекає тебе,

Й не знайдуть вже ніколи себе

Всі ті спогади, що були у вас –

Розлетілись. Пройшов їхній час…

Та сліз не варто більше лити,

Бо тут можна лиш себе винити.

Ти довіряєш людям, а вони –

Ідуть від тебе, як  від берега човни.