Поезія на вустах

Озвучення власних улюблених віршів літстудійцями.

Запрошуємо на миттєвості творчого спілкування у студії "Слово"!

Тріумф життєдайної пори

   На календарі весна, але зима вирішила ще поцарювати. Та даремно, бо довгождана весна відчиняє двері ласкавому сонцю. Про прихід і її перемогу розповідають у власних творах літстудійці, з якими важко не погодитись.

Мар’яна Григорська

               ***

Тишком-нишком крадькома,

Прокрадалася зима.

Білокоса стара пані

В білосніжному жупані

Срібні рукавички,

З льоду черевички

І чомусь забула

Що вона минула.

              ***

Із-під снігу до небес

Тягнеться стеблина.

«В світі стілечки чудес

Я ж така – єдина!»

Небо, мов поле війни

Хмарами покрите.

Ясним променем Весни

Й сонечка залите.

Із-за темної гори

Виглядає й злиться

Лютая стара Зима –

Де ж їй веселиться?

На галявині, в ліску

Квіти розпустились

І в щасливому танку

Звірі веселились.

Тільки злилася Зима.

Й ховалась ліниво.

Ні! – не хоче йти вона

Просто не красиво…

Замахала рукавом

Сипнула білила

Й на прощання

все навколо

Снігом притрусила.

Соломія Солодка

Перемога Весни

П’єса на одну дію

Дійові особи:

Весна

Зима

Річка

Вітер

Сонце

Дощ

Дерева

Квіти

Дія І

Картина 1

     З-під снігу визирнули первоцвіти. Тоненькі ніжки їхні скував мороз. Вони тягнули свої біленькі голівки до сонечка, що ще так тьмяно сяяло. Зима не хотіла піти на заслужений відпочинок, не поступалась юній весні, котра намагалась хоч якось вплинути на природні зміни.

     На великому засніженому полі стоїть тітонька Зима і молоденьке – дівча-Весна,  розмовляють.

Весна : Зимонько, не кидайся сніжками,

Й не ходи квітковими доріжками.

Не заважай мені працювати

Минув твій час танцювати.

Зима: Не думай, я легко не здамся

Нізащо Сонцю не віддамся.

Весна: На моїм боці правда є

Займаєш місце ти моє.

Зима: А на моєму – сила

Багато праці я вложила.

Весна: На допомогу друзів погукаю

Та в тобі добре щось шукаю.

Ти добре натомилася

Чим квітка провинилася?

Зима: Люблю перемагати

Іди з моєї хати

Її прибрала в срібло

Щоб заморозить зло.

Весна: Художниця ти бездоганна

Розумна і сонлива панна

Але пора й тобі поспати

А от природі уставати.

Зима: Свій час продовжу і ще мить,

Сосулькою ти станеш вмить.

Не будеш мене повчати

Як розізлюсь – будеш мовчати.

Весна: Чому ненавидиш живе

В природі це лише важливе?

Чому не хочеш дати волю

Вже не уникнути нам бою.

Зима: На Новий рік мене чекають

І на Різдво прийти гукають.

Продовжу всім я свої дні

Ще будуть в березні холодні.

Весна: Так, на Різдво ти королева

Та розбуджу я місто Лева.

Зима: Не дам я знищити красу

Засиплю снігом поле й трасу.

Весна: Будити йду сонні дерева

Твоя душа є металева.

Одягну землю кольором життя

Спішіть до мене милі сестри, браття.

Зима: Я над усіма владу маю

Твій виклик битися приймаю.

      Розвіялись вітри, щипає мороз, хуртовини й метелиці розгулялись.

Картина 2

      Річка, Вітер, Сонце, Весна на галявині.

Річка: Я знову можу бавитись хвильками

Сміятися до сліз з хвальками.

Вітер: А я так скучив за забіги із тобою

Ми переможемо в двобою

Сонце: Я хочу по хмаринках бігати

Промінням роси позбирати.

Весна: Спасибі, що ви зі мною

І є моїм обличчям і стіною.

Вітер: Мій старший брат натомився

Вже б й на подушці примостився

Але Зима його кайданами скувала

Щоб ним, як плугом, працювала.

Весна: Сонечко, скеруй проміння на землю

Щоб промочити на сівби ріллю.

Ти вітре розбуди дерева сонні

Упадуть з гілок сніги тонні.

Річка: Я ж буду лоскотати їх коріння

У мені віднаходять лиш спасіння.

Сонце: Закоханий сніг у мене

Тому й втікає засоромившись від мене.

Весна: Друзі, спішімо перемагати

Давно пора Зимі вже спати.

Картина 3.

      Дощ стукає, дерева прокидаються, квіти озираються, Зима йде в наступ.

Дощ: Стук-стук-стук!

Дерева: Хто турбує?

Дощ: Друг Весни

Скидайте з гілок сніжні сни.

Весна просила передати,

Що вже пора про неї всім згадати.

Дерева: Ми раді це чути,

Хочемо її дотик відчути.

Коли вже вона прибуде

Нам моторошно не буде.

Квіти: Чуємо прихід, чуємо,

Про нашу Весну мріємо.

Вона нас розбудила

Від ковдри із снігу звільнила.

Дощ: Я і вас не обділю,

Вам також води наллю

Квіти: На ноги зведемося

Й Сонцю посміхнемося.

Підходить розлючена Зима.

Зима: Всіх вас не люблю

Всіх вас погублю

Спати, спати, спати

Годі всім кричати.

Біло-біло буде

Про Весну усяк забуде.

Я цариця світу

Не навиджу цвіту.

Годі, всі жахайтесь

Цариці покайтесь.

Картина 4.

     Річка. Дерева. Квіти. Вітер.

Річка: Дзюрю, скік-скік

Стаю на весняний бік.

Дерева: Ми Зимі не здамося,

Бо її не боїмося.

Квіти: І ми довго спали

Та тепер при силі, встали.

Весна нам очі розкрила

Нас вона і сотворила.

Підлітає Вітер.

Вітер: Привіт, привіт!

О, як помолодів світ.

Де Весна ступила,

Там й травинка ожила.

Хочеться радіти,

Погладити квіти.

Деревам моргаю

На те право маю.

Тут ми разом друзі

Дали Зимі по заслузі.

Картина 5

      Весна і Зима.

Весна: Тебе Зимо гордість згубила

І в павутиння своє заманила.

Зима: Не маю навіть сліз

Повіз моє багатство срібний віз.

Весна: Не буду на тебе злитися

Хочу доброю з тобою залишитися.

Лише прохаю, не вередувати

Моїх створіннячок не травмувати.

Зима: Ти не всевидюща

Хоч і поганюща.

Весна: Сестро, годі злитися

Можемо ще друзями лишитися.

Це через збільшуване скло

У твоїм серці поселилось зло.

Тобі прощаю все, давай дружити

Без потиску руки не можу відпустити.

Зима витягає із шуби дзеркало і розбиває його.

Зима: Великодушна ти, бери своє

Бо ти на боці правди є.

      Потискають руки і розходяться в різні боки. Чути спів пташок, шепіт вітру, дзюркотіння води і доторки сонячних променів.

Таня Бірц

Прийшла весна

Блакитне небо за вікном, і сонце світить

Прийшла весна, розтанули сніги,

Вже скоро пелюстки розпустять квіти,

Й повернуться із вирію пташки.

Весна така чудова і чарівна.

Іде і змінює все на очах.

Неначе дівчина вона – царівна –

Усе тримає в себе у руках.

Весна

Весна прийшла, надворі так прекрасно,

Так хороше і весело в душі.

Пташки співають, сонце світить ясно,

З любов’ю в серці я пишу вірші.

Бруньки свої дерева розпустили,

Вже всюди видно, що прийшла весна.

Лелеки з вирію вже прилетіли

Яка чудова в світі ця пора!

Подекуди трава зазеленіла,

І незабаром вкриє всі поля.

Від щастя вся земля зраділа…

Яка прекрасна весняна пора!

Золоте слово Кобзаря

Пророки й генії живуть у слові, яке близьке людському серцю. Минають століття й тисячоліття, та голос Кобзаря проходить крізь душі. Шевченко надихає молодих читців. Він для них як джерело для спраглих. Йому вони присвячують  власні вірші.

Мар’яна Григорська

***

Тарасе! Золоті твої слова

У серці моїм назавжди відбились,

І десь з минулого до мене долина

Твої слова, й я наче пробудилась…

Беру Кобзар! Величну твою книгу.

Його відкрию й з радістю дивлюсь.

Тарасе! Я дивуюсь цьому диву,

А іноді,здається, я молюсь!

О, так Шевченку,вірш твій прочитавши,

Здається,цим віршем до Бога я молюсь…

Віршем твоїм ввесь світ наш обійнявши,

Я дякую тобі. За це тобі я,батеньку, вклонюсь!

***

Відкрила книгу,досі незнайому.

Хоч до сих пір багато знала книг.

Та прочитавши в подиху одному,

Я все взяла із віршів тих!

До серця «Катерина» так припала,

Здається вічно я б читати це могла.

Та враз у серце ще й «Тополя» впала,

«Лілея» десь у думці розцвіла.

«Розрита  могила» заясніла,

І «Сон» мене саму неначе вкрив.

У твої «Думи» з вихором влетіла,

І враз «Холодний Яр» мене покрив.

Із книги ще про «Наймичку» дізналась,

Про той «Кавказ», далеко що сивів

Про те, як бідна «Швачка» настраждалась,

Про те, як білий світ до мене жив…

Багато з книги вічного читала,

Ще більше розказати – слів нема,

Бо біль у серці дивна зосталась,

Це біль із «Заповіту», золоті слова.

***

Ти ідеш крізь віки,

Ти несеш в руках книги.

Ти читати не вмієш,

Ти ще – зовсім маля.

Та від добрих думок

в серці топляться криги

і замучене серце цвіте,

як весною земля.

Бо сам Ангел крилом

Тебе ніжно вкриває,

Бо сам Бог,що глаголить на небі,тобі

Вічну правду життя й не життя відкриває,

Правду Божу в «Кобзар» записав

Й взяв собі.

Після смерті ім’я визначне й сильне-сильне,

Після смерті з людини Пророком ти став.

І сьогодні лежить тіло холодне та вільне.

Бідний той,о Шевченку,хто тебе не пізнав!

***

Писав Шевченко «У панів кров синя!»,

А я всміхаюся й кажу:«Зелена!»

Казав поет,що всі вони розпухлі  наче диня…

А я всміхаюсь і кажу: «В них замість серця – грошей вена!»

Я хочу ніж у їхнє серце заточити!

Ви,погань! Чуєте! Вже досить кров людськую пити!

Ви смієтесь і хропите мов свині…

Що мільйонери?! – ми і в цьому винні?

Захланність ваша вас же й погубила…

Ненависть й зло все людське у вас вбило.

Прийде той час – заплачуть ваші рідні.

Та ви їх сліз повірте , не є гідні!

До церкви йдете Господу глумитись,

Бо ви не можете й не вмієте молитись!

А сльози наші,впадуть в вашу душу

В ту ніч, як я жалями вас задушу!

***

«А ти мовчи! Мовчи що ти - моя!»

Мені шепнув Тарас тихенько в душу…

Колись пізнає світ,що я дочка твоя!

А зараз,батьку мій,мовчати мушу.

Та мимоволі посміхнулась я –

Ти не родив мене! Не із твого я тіла!

Шевченко так сказав: «Та ти моя!

Тебе бо Україна народила!»

Таня Бріцька

Тарас Шевченко

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою.

Спи Тарасе,

Спи спокійно,

Ранньою весною.

Не журися, що

війна йде…

що вмирають

діти…

Що на нашій

Україні,

Сходитимуть

квіти…

Не журися, що

війна йде…

І що плаче мати,

І чекає свого сина,

До рідної хати…

І що тужить

наречена…

І синочок кличе,

Та цілує свого

тата

Над гробиком

личко…

І не має уже

Криму,

І немає степу,

Донецького…

Розгромили…

На війні…

Нардепи,

Посідали собі

дружно

І не хочуть чути…

Про війну, що на

землі цій.

…Не знайдуть

покути…

Ти Тарасе живи

вічно

Не плач, не

 журися,

А до Бога, так

велично,

За нас помолися.

Пам’ятати тебе

будем

У серці і слові,

І ніколи не забудем,

Козацької крові.

Зоре моя

вечірняя,

Зійди над горою.

Спи, Тарасе,

Спи спокійно,

Ранньою весною.

08.03.2018

Назарія Веснянко

***

Відкриваю вікно в минуле

Засинаючи із Кобзарем

Відчуваю серденько чуле

В нім за долю народу щем.

Він іде природу розглядаючи

Посміхається, що тут, дітворі

І зраділи пташки співаючи,

Він напише про них при зорі.

Знову схоче хатинку і жінку

Затишку сімейного життя

Тай Ликера прийде в вінку

І відкриє в собі почуття.

Підуть мило взявшись за руки

Мрію сонячну схоплять вуста

І сердечні затруться надіями муки

Тай не зродиться думка пуста.