четвер, 21 березня 2019 р.

Поезія — душа, а слово — крила

В день весняного рівнодення, коли світ після зимової сплячки пробуджується від перших подихів весни – 21 березня минає 20 років з часу відзначення Всесвітнього дня поезії.
Поезія є не просто окрасою нашого існування, це справжня дійсність краси, що захоплює в полон душі, бо вона як молитва, яка зцілює зранене різними перепетіями життя вразливе серце. 
   Цей день є прекрасною можливістю познайомити читача з поетом і його творчістю. Запрошуємо до ліричних роздумів та віршованих усмішок.

Люба Тимчій
Марія Бойчук
Таня Бріцька
Соломія Старжинська

вівторок, 19 березня 2019 р.

Вона вже йде, я чую її кроки…

Так рано і так радо пташки привели весну. І хоча сніг ще горобчиком пурхає, та зима вже не має сили ні в природі, ні в серці збудувати своє холодне царство. Ще вітерець не вгамувався, ще розкидає пилюку і пригинає до землі беззахисні дерева. Та сонечко писанкою викочується на небо і розціловує землю лагідним материнським проміннячком.
Зацвітають перші квіти, і розпускаються бруньки в серцях, закоханих у зеленокосу красуню Весну. Щоб народити нове життя, дитя-вірш, який, мов квітка, розпускається на аркуші паперу, щоб допитливі очі читача знайшли своє уподобання у Слові.

Оксана Сподар
Ранкові етюди
                          І
Вже перша пташка радісно і щемно
Малює  ранок пензлями пісень.
І рожевіє небо... Як приємно,
Як лагідно іде на землю день!
       Ще жовтий місяць дзеркалом надбитим
       В чиюсь самотність дивиться згори.
       За обрієм вже хтось несамовито
       Шукає на палітрі кольори.
Ці кольори серпанково-прозорі
Цвітуть, переливаються, живуть!
Від заздрощів тікають з неба зорі
І зрадницю-пітьму назад зовуть.
        Пітьма сховалась під крило вороні
        І нишком підглядає звідтіля,
        Як сходить сонце в царственій короні,
        І як йому вклоняється земля.

                       ІІ
Етюд  весняною прозорістю
Так легко пишеться... Іде
Назустріч день з його бадьорістю,
І прокидається бліде
Ще сонне Небо, й просить барвами
Умити личенько йому,
Щоб навіть хмари – сірі варвари
Всміхнулись кольором... Чому?
Бо нині вперше на побачення
До Неба прибіжить Весна.
Чи закохається?
Побачимо...
Примхлива надто вже вона
І вередлива, і зманіжена,
І навіть хтозна ще яка...
А Небо ж поки що засніжене
І з нього, наче з павука,
Снується ниточками віхола
І павутинням огорта
Ліси смерекові та вільхові
І набундючені міста...
А Небу ж хочеться сміятися,
Сніг – смуток звівши нанівець,
А Небу хочеться кохатися
З Весною – Веснонькою весь
Той час, що їм Господь наміряє,
І осипатися дощем,
Дзвеніти сонцем, щастям, мріями
І землю вкутати плащем
Смарагдово-п’янкої зелені,
Гукнути птаству: «Веселись!» –
Щоб люди, буднями приземлені,
Серцями в Небо потяглись...

Етюд  ось-ось і домалюється,
Але забракло кольорів –
Весна із Небом так цілується,
Аж день, засліплений, згорів!..

Оля Головатюк
***
Чисте небо… Тихий ранок…
Весна на землю курс взяла!
Я зустрічаю цей світанок
В надії на нові дива.

Земля легесенько проснулась,
І знов на ній вже є роса.
Весна до мене повернулась!
Заквітчана її коса…

Вона – цілителька  прекрасна, –
Відроджує любов, красу, життя…
До всіх вона приходить своєчасно,
Щастям заповнює буття.

Люба Тимчій
***
Весняне сонце ніжно світить,
Навкруг усмішки, радість, квіти…
Це 8 Березня настало,
Всіх нас кохані привітали
І поцілунком, і любов'ю,
Й словами просто:
     Я з тобою,
Я захищу від бід, нещастя,
Щоб ти сміялася від щастя,
Відпочивала і раділа,
І щоб нарешті зрозуміла:
Весь світ віддам тобі, кохана!
Бо ти єдина і жадана…

***
Вже весна цього року рання
Розбудила і трави, й сади,
І проміння ловили радо
Ніжні-ніжні листочки й квітки.
Обігрітись хотіли сонцем,
Розквітати іще рясніш.
Та чомусь із ясного неба
Впав неждано холодний сніг.
Трави білі одразу стали,
І дерева зігнули віття,
Лиш тривожно над снігом хитались
Всі тюльпани – весняні квіти.

Людмила Перевізник
***
загубитися б серед квітучих сакур
у легенькому квітчастому платті
і рожевих простеньких балетках
безпомилково перекладаючи
дзвінкоголосся пташиного співу
вітер постійний мій супутник
невдоволено дме в обличчя
облиш ще не прокинулись дерева
ще не побігли весняні соки
венами і артеріями стовбурів
ще не розвились ембріони суцвіть
ще пташки щебечуть незрозумілою мовою
це чекання нестерпне
важче ніж плаксива сира осінь
чи навіть люта зима
а з прочинених дверцят шафи
кокетливо визирає квітчасте плаття
і ледь стоптаним рожевим балеткам
сняться вишневі сади.

***
вона вже йде я чую її кроки
я бачу знаки красномовніші щодень
хоч не засвоїла зимових всіх уроків
підспівую пташкам нових пісень
я їм підкину декілька мотивів
відкину сірих дум важкий лантух
з якої радості з якого може дива
посипався легкий сніжинок пух
такі непевні несміливі дуже
вони не долітають до землі
та падають на твою шибку друже
і тануть залишаючи на склі
мої рядки і вічний мій неспокій
і сіль землі й небес прозору синь
вона вже йде ти чуєш її кроки?
стрічай її й мене якось зустрінь.

Назарія Веснянко
Перемога весни
Знову сніжинки десантом із неба,
В наступ ідуть злі холодні вітри.
Але зими нам сьогодні не треба –
Краще хай сонечко сяє згори!

Боже, даруй перемогу!
Вона належить Весні!
Прийме земля Твою допомогу
І щасливо всміхнеться Тобі і мені.

***
А білим цвітом серце марить
Уже давно, не лиш моє,
З весною хай душа говорить,
Бо в цім теплі магічність є.
Сонце душу зігріває,
Скачуть сонячні зайчата,
Серце в радості співає,
Бо в красі весна багата.
Усе навколо оживає,
Обновки одяга природа,
І радість серце відчуває,
І тане вмить зимова мода.
На гілочці зима не спочиває,
А кланяється… і мерщій тікає…
Серця з серцями розмовляють
На солов’їній рідній мові,
А погляди всміхатися вмовляють,
Щоб правда відчувалася у слові.

Таня Бріцька
Весна
Проснеться дівчинка-весна,
Все навкруги  умить розквітне.
Озветься радості струна
Тепленьким березнем і квітнем.
Проллється дощик по землі,
І квіточки розквітнуть рясно.
На зміну вранішній імлі
Нам сонечко засвітить ясно.

Весна воскресла
Розлилися ріки
Буйними струмками
У минулорічне з повені русло.
Сплющило повіки,
Межи фіранками,
Ніби народилось
Радості тепло –
Сонечко...
І квіти –
як маленькі діти...
І Весна воскресла –
Щастя нам принесла!

***
Зачорніли гори, й вечоріє пізно,
І душа з весною щиро розцвіла.
Ця пора – мов ліки...
Мов про маму пісня,
Що зігріє душу
І сповнить любов.

Це весна воскресла,
Як кожного року.
Нам потіху щиро принесла.
Я дякую Богу за красу небесну,
Я з весною поряд ніби розцвіла.
Радіють дні, що довшими стають.
І писк шпаків вже чути на світанку.
І я радію з ними і сміюсь,
Своїй порі , своїй весні так палко.
Іще чуть-чуть, іде вже до тепла,
До радості, до щастя, і до квітів.
Я радість цю у серці волокла,
від осені, через зиму до літа.
Весна, як дівчина із почуттями,
Струнка, красива , ніжна і грайлива.
Ніби закохана у когось до безтями,
Як перший раз шалена і щаслива.
А може, закохатись  разом з нею?
У очі, душу, і ще раз у тебе.
Ти, як колись, назвеш мене своєю,
В цей час немає іншої потреби.

Мар’яна Григорська
***
Летять сніжинки білі й волохаті.
І вся краса милується у снах.
А нам лиш мить дається, щоб кохати.
Ця світла мить під назвою - весна.
Пробуджує усе, дає надію.
Тепло у грудях незбагненне заіскрить.
І в мріях від кохання млію...
А за вікном весна до нас летить.
Спішить-біжить, аж ноги потомила,
Підсніжники і проліски садила...
І в сонця променях, мов у воді, купалась.
Весна прийшла! – всім гідно посміхалась.