Відтінки літа у римах студійців

  Як звучить наше літо? Чи вміємо ми читати барви природи? Відчувати спалахи палкого кохання під зорями та щемливо усвідомлювати кожну хвилину, яка невпинно летить уперед? Літо - це не лише гамір міських вулиць і тиша сільського ставка. Найтепліша пора року є окремим маленьким життям: теплим, ароматним та дуже загадковим.

  А поки літо в самому розпалі, поети літературної студії «Слово» ловлять натхнення у кожному сонячному промені, щоб ми могли відчути його на смак, дотик та слух. Їхні вірші, як окремі відтінки самого літа: яскраве, затишне, стрімке та невловиме, глибоке, таємниче, глибинне із тонким ліризмом та меланхолійною красою. Зупиніться на мить і дозвольте собі насолодитися цими найтеплішими текстами у всій його красі та глибині.

Назарія Веснянко

А липи двері в липень відкривають,

Вже скоро в’їде він на сонячнім коні.

Про літо і красу всі часто забувають,

В житті, чомусь, із вуст зринає : «ні!»

Як веселитись, коли моє серце плаче,

Терпіння співи перекрили щастю шлях.

А у травинці стрибунець, як вміє, скаче,

Й мої ромашки ніжно забіліли на полях.

Дивлюсь на всю красу, як Адам у раю,

Та радості уже немає, знаю ж бо чому.

Й бажання у букети мудрості збираю,

А там, де кажуть крапка, ставлю кому.

 

Хоч червень вітром шепче серенади,

Але я не спішу сідати під своє вікно.

Боюсь мовчання більше ще як зради,

Монтує доля тихо із всього життя кіно.

 

Мар’яна Вагіль

Ти так біжиш, що я аж ж не встигаю. Напитися б твого сповна тепла. Мені лише ти замість кружки чаю. Потім в зиму по іншому б пронесла. Ти  так біжиш, з тобою вслід не вгнатись.  Проміння миті тікають день за днем. Лише з спогадами лишиться зігріватись. Запам'ятовуючи твою кожну із полем. Ти так спішиш, жита вже  знову гнуться. Дощі пробіглись, трави в пояс вросли. Я знаю, що ці дні ніколи назад не повернуться, Та  найсолодшими і наймилішими вони  були.Ти так біжиш, що через місяць потім у  вирій. Збиратимуться ключами сумні журавлі. Лише миті залишатимутся справжні, щирі. Коли сірі будні огортатимуть серце в імлі. Ти так спішиш. Куди ти, літо, поспішаєш? Чого  несешся вдаль швидше гірських рік? Тебе з нетерпінням ждали,ти це добре знаєш, А ти все поспіхом вдаль, забираючи себе, як лік.

 

Людмила Перевізник

неба купол бездонно – високий

в ньому зорі на самому дні

хто ти є? нащо вкрав мій спокій?

небо знає – не скаже мені

хто ти є? де ти є? навіщо

оселився в моїй душі?

не тобі адресованим віршем

розростаєшся ніби плющі

не з тобою сміюсь і плачу

не з тобою грішу й молюсь

та ніколи тебе не втрачу

в океані безмежних спокус

чорна кава троянда біла

літо спека війна крижана

чи тебе я люблю? чи любила?

знають зорі і небо зна

 

Лілія Сідор

Ось червень зібрав друзів всіх на банкет:

Черешню і вишню, ромашки й бузок.

Просив  не порушить краси етикет,

Встелив на стежину з цвітінь килимок.

 

На тацях  подали солодкі меди,

Суниць аромат аж носи лоскотав.

Набрав з джерела лісового води,

Смішний боровик вміло всіх розважав.

 

Замовив ансамбль співаків-солов'їв,

В роях танцювали упевнено бджілки.

Лелека усім керувати зумів,

Джерела дзвінкі вигравали в сопілки.

 

Наблизились швидко тридцяте число.

Вже й липень спішить по гарячій дорозі.

Човняр-перевізник присів за весло,

Минуле, на жаль, повернути не в змозі.

 

 ***

Зустріла я літо на березі річки:

Приємне, барвисте, пашіло теплом.

Зелені на ніжках були черевички,

Плило течією легеньким човном.

 

Йому привіталась. Люблю до нестями...

Просила залишитись місяці три,

Хотіла його задобрити дарами,

Бо так не люблю одягати светри.

 

А літом лиш сонцем голубило ніжно

І вітром ласкавим обдало мене.

Моргнуло іще, як подрузі капризній,

Сказало, що рік дуже швидко мине.

 

А там буде зустріч. Ну дуже приємна.

З веселкою, громом і літеплом знов.

Воно відповіло на дружбу взаємно,

Можливо, між нас спалахнула любов.

 

Липневий вечір

На яблуні маленькі писанки.

Зовсім малі, води було геть трішки.

Такі, як в немовлята кулачки.

На іншій, наче лісові горішки.

А поряд деревце є без плодів -

Антонівка, ще зовсім юна щепа.

Їй вітер написав чимало слів.

У відповідь: "Який смішний причепа."

Завечоріло. Синява небес

Перетворилась у надуту сірість.

Нізвідки взявся в кучерях овес,

Бо ж виріс у саду собі на милість.

Зітхнуло сонце. Спати вже пора.

Уклалося на смерекові ложе.

Відкланялась сьогоднішня жара.

Час до молитви. Спати нам негоже.

 

Дужак Олександра                                         

***

Сховало давно літо бабине слід,

Не пише письменник есе і новели,

Розсипали рясно пелюстковий сніг

Багряні в густу каламуть хризантеми.

 

Змішалися з брудом тонкі пелюстки,

Мов сотні човнів, в баговинні зникали,

А там, нагорі, журавлині ключі

Курличучи, літо від нас забирали.

 

Під спішними кроками хмари листків,

Мов фарби, розляпані нам на дорогу,

Тихенько шепочучи лагідних слів,

Неслися вітрами і падали в воду.

 

Розсипались бризки з калюж від машин,

Втопталось в асфальт пофарбоване листя,

Розвіяли осінь холодні вітри

І казка зимова над містом вершиться.

                           

Ніч

Обпечені літом малюнки на мокрім піску

Уперто, неначе ганчіркою, витерла хвиля.

На щогли вітрильника мого напнула журбу

Наступна дорога, і прямо по курсу - прозріння.

 

І бурі в обличчя безстрашно дивилася я,

Розпатлані хвилі вітрильника вдаль підганяли,

Холодна імла не торкнулася мого весла,

Пробоїни борту вчорашні думки залатали.

 

Не втрималось сонце,скотилося за небозвід,

І хвилі цілунками промені вкрили гарячі,

Червоною лавою вилились по синяві,

І гасли, неначе жарини,що губляться в сажі.

 

А білі вітрила за обрієм вабила ніч,

Від заходу сонця у вогниві море палало,

І проблиски світла, мов цукор, без сліду в воді

Очі Ночі-чаклунки за долі секунд розчиняли.

 

Опустились вітрила і чайки спинили свій спів.

Поснули, стомившись від свого нічного концерту.

Ледь чутно торкнулася хвиля морських берегів-

Лягла на пісок, щоб до ранку у штилі завмерти.

Благовість

 Господь благословив нас прегарною землею та добрим і чуйним народом. Але лукаве око одвічного ворога зазіхнуло на нашу працю. Україна проходить терновим шляхом, оскільки не віддає свого. Сусіди співчутливо дивляться на нас: багато з них простягають руку допомоги, інші ж байдуже опускають очі.

  Ми не здаємося, воюємо, хоч сили нерівні. Свій жаль і біль переливаємо у вірші, залишаємо на полотнах, які з часом не вицвітуть. Кожен із нас свято вірить, що до нас прийде Архангел Гавриїл із Благою вісткю — звісткою, яка обітре сльози з дитячих облич, а вони збережуть пір’їни радості в обіймах батьків, які повернуться зі страшної війни. Наша молитва з прохальної переміниться на подячну.

  Свята і непорочна Діва Марія, покровителька України, не залишає своїх дітей ні на мить, вимолить Божу волю та добру долю для нашого народу.

 Напередодні одного з найбільших християнських свят – Благовіщення, запрошуємо всіх до читання віршів, які очищують душу та дарують надію.

Орися Надольська

Благовіщення

Коли Єлизавета вже дитя носила

Під своїм серцем місяців десь шість,

Послав Господь на землю Гавриїла,

Щоб сповістив Марії благу вість.

Вона була ще Непорочна Діва,

Та не перечила Божим словам.

Почувши:» Радуйся, Маріє,

Від Духа Божого ти матимеш Дитя.

Воно буде благословенне Богом.

Твій Син сидітиме поруч Отця

І буде він спасінням для народу,

Хоч нелегка буде дорога ця».

І прийняла Марія цю новину.

«Не бійся, - Гавриїл їй говорив.

Ісусом назовеш свою дитину.

Господь Тебе на це благословив.»

Ольга Литвин

Благовість!

Ангел Гавриїл перед Дівою представ

і Пречистій Благу вістку радо сповіщав:

-  Сина зродиш ти, Маріє, і назвеш Його Ісус,

і довіку ім’я сеє не пропаде з людських уст.

Непорочна Діво – мати, принесеш  ти світу дар:

хто покладе свою душу за всіх грішних на вівтар.

-   Нехай буде Божа воля! -  лиш сказала Діва так,

і тоді зовсім не знала, що терновим буде шлях…

Любов Тимчій

А нам весна

А нам весна всім принесе тепло,

Новії радості, тривоги,  і надії.

В такий ось день об'явлення було

Благая  вість прийшла Діві Марії.

Родиться Він,  Месія, Божий Син,

Той, хто прийде у світ наш для любові.

За нас Він муки прийме сам, один,

За нас розп'ятий буде на Голгофі.

А поки - що буяє скрізь весна

Для нас цвітуть в лісах найперші квіти.

А ще - війна... Ота страшна війна

На ній, за нас, тепер вмирають наші діти.

Так хочеться почути благовість,

Що Бог родиться і що скінчаться битви,

Що буде мир, добро і щастя скрізь.

Про це ми просимо Бога у молитві.

Назарія Веснянко

***

Так, Ангел не до всіх Марій приходить,

Й не усім скаже про важливу звістку.

Нас мало за молитвою знаходить,

Та кожній має свою долю - вістку.

Хто правду любить, той страждає,

Проте знаходить в журбі диво.

У очі Ангел співчутливо заглядає,

Й малює  затінок  думок щасливо.

А от Марія, Свята, Мати Божа,

Тихо молилась у знівеченім садку.

Де розцвіла кровава українська рожа,

Сховала спраглих в затінку, у холодку.

Ще буде світлий день і Гавриїл прийде,

Звичайно що до кожної Марії - українки.

Тоді і біль розлуки із війною перейде,

А  діти у обіймах знайдуть  радощі – пір’їнки.

***

І я колись сказала своє : «Так!»,

Це рішення моє свідоме було.

Упевненість, сьогодні її брак,

А серце гостроту мечів відчуло.

У сні до мене Ангел приходив,

Бо бачив на усе мою готовність.

Дорогами тернистими водив,

Щоб ноги знали послідовність.

Тепер смиренно на коліна стала,

Й уявно бачу, як це сталось все.

Свята Марія мало в Ангела питала,

Бо полюбила Господа понад усе.

Маріє, Ти є приклад, досконалість,

Не сумніватись, довіряти і мовчати.

У вірі лиш приходить витривалість,

Й буде молитва вдячності звучати.

 Блага вість

Дивлюся в небо, у тихе небо, в якому не чути звуків, що лякають людей, а серце змушують битися сильніше… Після важкої ночі ми починаємо жити. І нехай червоні очі від недосипання печуть, та радісно від того, що небо спокійне.

Білі хмари закривають сонце, яке з-поміж них витягує свої тоненькі пальчики-промінчики і ними надсилає нам тепленькі привіти. Заплющую важкі повіки і бачу сяючу хмарину, вона повільно рухається до землі. А що, як на ній стоїть у всій своїй красі Архангел Гавриїл? Він посланий Творцем звіщати хороші вістки. Небесний Татко знає і бачить наші зранені війною серця, наші розгублені душі і понівечені тіла. Це у Нього безліч наших військових та невинно убієнних діток і матерів... Вони у Нього, а ми без них. І радісно, і нестерпно водночас. Нам, українцям, сьогодні потрібна розрада і Блага вість…

Хворий гріхом світ потерпав від доброї новини, яка не приходила, хоч старозавітні пророки передбачали прихід Божого Сина, який мав би стати лікарем душ і тіл та власною Кров’ю відкупити нас від батька темряви, якому людина віддала свою волю. У нашому житті усе починається із народження. Тому будучи Богом, Ісус стає земною людиною, коли народжується з жіночого лона. А хто вона, ця непорочна дівиця, яка прагне залишитись у храмі і буде Матір'ю Спасителя?

Марія народилась у похилих віком праведних Йоакима й Анни, які, за людськими мірками, вже не здатні були народити дитину. У віці трьох років, згідно своєї обіцянки, батьки привели Її на службу Богові у храм. Юна Марія не любила світ, бо її серце належало Небесному Отцеві, тому і прагнула виконувати тільки Його волю. Хіба очікувала дівчина, що до неї прямує Архангел Гавриїл? Не могла і подумати, що серед тисячі дівчат саме Її обрано на Матір Ісуса? Проводячи свій вільний час на молитві, Вона побачила Архангела із лілеєю в руці. Її серденько калатало, та любов була сильнішою від страху.

Гавриїл приніс Благу звістку, що Вона незабаром стане Матір’ю довгоочікуваного Месії. Запала тиша... Марія вагалась? Зовсім ні, хоча хвилювання переповнювало... Від Її рішення, від згоди залежало насправді так багато. Марія сказала своє «Так!» Татусеві, якого любила понад усе. І тільки спитала у Божого посланця, як же це станеться? Бо вже давно вирішила не виходити заміж. Ключовим у цій Благовісті є погодження! Відповідь на запрошення, яке пропонує Бог людині. Чи ми сьогодні намагаємось бути схожими на Марію? Чому постійно сперечаємось із Богом? Війна, біль, сльози, чому? Чому немає Бога у наших серцях? Чому наші серця закриті для Нього? Немає пробачення, не хочемо пробачати, засуджуємо, проклинаємо, нарікаємо, доводимо себе до розпуки...

Розпинають Україну…рвуть на частини… та замість «Так, Боже, Ти зупини цю війну!», ми чуємо, чи самі говоримо: «Покарай їх, знищ, скинь до пекла...». Хто ми такі, щоб вчити Бога? Невже ми не схожі на всіх тих, хто кричали спочатку: «Осанна!», а потім «Розіпни!»? Татусь Небесний справедливий і Він чекає, щоб ми спочатку витягли колоду із власного ока… А хмари пливуть… Невже на них сьогодні стоїть Архангел Гавриїл і очікує , кому сьогодні явитися? Кому сказати Благу вість, на яку всі так зачекалися... Бог бачить серце у кожному вчинку, отож, готуйся, людино, прийняти ближнього таким, яким він є, маєш побачити Ісуса в найменшому братові, і як поведешся із ним, такою буде твоя заплата від Ісуса.

Архангел Гавриїл звіщає для всіх Благу вість, та тільки чисті серцем її чують. Ісус із розпростертими руками на хресті чекає на всіх загублених овечок, зранених життям. Лиш прийдіть всі втомлені і зранені для лікування ваших ран ранами Ісуса. Скажіть своєму Богові: «Так!» І смакуйте цією Благою вісткою. 

                    24.03.2026

Весна приходить незалежно від подій

Розгортаючи книгу долі приходиш до розуміння того, що все у житті має здатність рухатися. Події, як і пори року, змінюються у часових вимірах. Головне рухатися вперед, навіть, коли підкошуються ноги, повільно, та іди, не можна зупинятися на зупинках: болю, розпачу, ненависті. Нехай не завжди так, як нам би цього хотілося, бо непередбачені обставини крадуть у нас радість і щастя. Не здаваймося ночі, день зігріє усмішкою сонця. Весна приходить незалежно від подій, щоби відродити життя, навіть і там, де його украли у нас.
Часто смуток народжує вірші, очі чекання стають відкритими на красу і бачать по-особливому розквітлу гілку, пташку, яка тьохкає втомленому серцю, травичку, яка лоскоче втомлені життєвими дорогами ноги. Весна одна з найкращих пір року відкриває нам по-новому світанок, вчить перемагати люті морози відчаю, відкриває серце на казку, на переживання пов’язані з коханням, спонукає радіти та втішатись первозданній красі. Віримо, що весні вдасться зцілити пошматоване тіло землі, та сподіваємось, що зможе висушити калюжі сліз.
Смакуймо весну у віршах наших студійок.
 
Ольга Литвин
Травневий світанок
Йде світанок по землі травневій,
щедро вкрита росами земля.
Заведе танок садок вишневий,
пелюсточки цвіту ляжуть на поля.
 
Десь голос зозулі відлунням прилине,
все живе розбудить зранку до життя.
А із – під туманів, наче з – під перини,
Визирне прекрасне квітів вишиття…
 
А промінчик сонця ранок підганяє,
на ниві пропаде вранішня роса.
Десь під гаєм бджілка меду назбирає –
пасічника втішить праця нелегка.
 
Хай травневий ранок завжди сипле роси
на ніким не скошену траву.
Хай пташки по світу вісточки розносять
про таку безмежну радісну красу.
 
***
Я кажу вам: – Вже пахне весна!
Першим проліском котрий дрімає.
А ви скажите: – Ні, ще нема!..
 
-         Але ж запах десь поруч витає!
Я кажу вам: – Втікає зима!
Свої ковдри усюди збирає.
А ви кажите: – Ще зачекай!
То є злодійка, що не дрімає.

Рання весна
Рання весна вже розквітла,
хиткий туман мережив даль.
Півсонне сонечко вставало,
блистів мороз, немов кришталь.
 
Безліч відтінків вигравало в небі,
і обрій серпанкову хустку знімав.
А в висоті дерев десь між гілками,
веселий вітер танець витинав.
 
І звідтіля доносилось зітхання:
зими останній подих жаль ще мав.
Весна жадана йшла, немов кохання:
Ї ї щасливий Березень чекав…
 
Любов Тимчій
***
Нам сонечко веснянки малювало
Такі смішні на носі і щоках.
І на світанку з ліжок підіймало:
–       Вставай, мандруй – це твій життєвий шлях.
А вітер розвівав одежу і волосся:
–       Скоріш вперед! Іди й не зупинись!
І спів птахів зливався в стоголоссі,
Мов гімн звучав: мерщій вперед і ввись!
 
Прозорі роси кожен раз змивали
Весь пил доріг, і втому, і жалі.
І ранком життєдайно напували
Все, що живе й квітує на землі.
 
Уся природа, весь цей світ – для тебе.
Лише не зупиняйся – сміло йди!
Пшениці шепіт, ніжна синь із неба
Дадуть наснагу досягти мети.
 
Красуня – весна
Знов весна до нас в гості прибула
І взялася господарювати.
Світлим променем землю торкнула
І шпака поселила у хату.
 
Ніжні котики розворушила,
Розбудила підсніжники в полі.
Потім бузьків ласкаво зустріла,
Їх додому знов кликала доля.
 
Ще вітрам наказала змітати
Все торішнє опалиє листя.
А дощам – землю так поливати,
Щоби трави скоріш піднялися.
 
Так красуня – весна розходилась,
Що ніхто вже не в змозі спинити.
І земля за цю добру роботу
Їй дарує усміхнені квіти.
 
Прийшла весна!
Ви чуєте? Співа вже соловей!
Бере ранкові неймовірні ноти.
І кличе, кличе стомлених людей:
–       Вставайте час, беріться до роботи!
 
Ви бачите? Вже сонечко зійшло!
Росою вмилось зеленаве поле.
І вже тендітне молоде зело
Покрило землю ген за видноколом.
 
Ви знаєте? Весна вже у правах.
Диктує людям, що садить в городах.
Побачимо ми тільки на жнивах,
Яку весна одержить нагороду.

Лілія Сідор
Цвіте слива
Одягнулись в білі шати сливи
З вітром по-тихеньки гомонять.
Пробудились з сну холодні ниви
І птахи шасливо цокотять.
Припинився дощ. Та чи надовго?
У повітрі надлишок води,
Сонце опускається полого,
Шле привітно промені в сади.
Незабаром в білому округа,
Зал весни в квітучих сукенках.
З цвіту заметіль, моя подруга,
Помережить білим й по грядках.
З вітром повальсує. Чи охоче?
До вподоби шури мури з ним.
Зелолистій дівчині шепоче,
Що колись і він був молодим.
Опаде на трави цвіт тендітний,
В білому мереживі весь сад.
За весною буде тепле літо
Й осінь золотих додасть принад.
 
Граки
Граки летять. Весна їх зустрічає.
Можливо, що весну вони несуть?
Рої із чорних цяток понад краєм
Здолали путь.
На Герасима у сторонці рідній
Із гонором крокують по ріллі.
Хтось каже, із воронами подібні,
Можливо, ні.
Ці гайворони дуже трудівничі.
У пари перезмінка час у час
І барва чорна у одежі личить,
Як на показ.
Синоптики відомі й вельми знатні,
Розумники великі поміж птиць.
В повадках і культурні, й делікатні -
Хитріш лисиць.
На оранку тепло розносять щедро.
Три тижні згодом грянуть посівні.
Гніздо ізвили на старому кедрі.
Хвала весні!
 
Весна
Як пацьорки шафранові очі.
На галявах шитво від весни,
Як знамення Вкраїні пророчі,
Що закінчення близько війни.
Брендушки позбирались у кола,
Вітер так й норовить зачепить.
Сонця промінь торкає довкола,
Мріє роси криштальні попить.
Як подруги, маленькі шептунки.
Ще й моргають на статні дуби.
Веселухи, дівчата-пестунки
Ох щасливі. Прибігли сюди.
На граційній, тонесенькій ніжці
Пелюстини в тугім пояску.
Одягнули легкі босоніжки
І газівку красиву, легку.
Жовтороті пір'їни-тичинки
У огранці із пуху бурштин.
Аромати спокусниців линуть
І війні не зчорнити їх плин.
Неможливо весну зруйнувати,
По Вкраїні скорботній іде.
Неможливо заперти за грати,
Не зламати стебло молоде.

Марія Бойчук
Весняна симфонія
От – от білим цвітом вишня,
Легенько вітер бавиться в гілках,
І соловейко тьохкає сердечно,
Весна цілує хмари на горбах.
 
А сонечко уже не просто світить –
Леліє землю, квітне все навкруг,
Берізка ніжно розправляє коси,
Астрал вплітає в коси їй красу.
 
Щемить у серці благодать казкова,
Життя пульсує, мов дзвінкий струмок.
Моя прекрасна, українська Земле,
Прийми чарівний сонячний вінок.
 
Весна
У серці забуяло жагою,
І скресла крига холоду в очах.
Дивлюсь на синє небо загадково,
Там Ангели шепочуть щось про нас.
 
Астрал наповнений величним світлом,
і щастя відблиском застигло на вустах
Торкаюсь ніжно до єства земного,
А губи шепчуть: це весна, весна!
 
Моє кохання пахне світанково,
А смак його – немов солодкий мед,
Неначе пташка у твоїх долонях,
Кружляю в ніжнім танці менует.
 
Легенький вітер грається волоссям,
А ти стоїш на відстані – завмер.
Через глибинні та спокійні очі
Крилом кохання огорнув мене.
 
Лілія Мацьків
Весна
У промінні заплутався джміль,
Розкошують шовкові метелики,
І червоні тюльпанів вуста –
Поцілунками сповнені келихи.
 
П’ють шпаки божевільний нектар –
Суміш сонця, кохання й романтики.
У зелені чуприни дібров
Анемоні пов’язані бантики.
 
Прагне пестощів літа земля,
Розцяцькована диво – кульбабами.
Лиш замурзані личка дітей
За сніговими  скучали бабами.
 
Травень
День, немов рибину, ловить сонце
В теплих хвилях лагідної річки.
А кульбаби, наче ластовиння,
Вкрили поля розігріті щічки.
Вітер, як хлопчисько бешкітливий,
Із кущів розлогих підгляда,
Як спіднички пістяво – зелені
Безсоромно задира верба.

Людмила Перевізник
 
***
сонце спокійно
скотилось за обрій
сонно позіхнуло
вдихнувши
прохолодний вітерець
спати спати
переглядаючи
калейдоскоп снів
ще один теплий
весняний день минув
скоро люди
переведуть
стрілки годинника вперед
намагаючись
продовжити день
як же було б добре
повернути їх
на рік і місяць назад
щоб зберегти продовжити
не одне людське життя
сонце спить
завтра – нове коло
чи всім однаково
воно світитиме
чи всім
 
***
весна приходить
незалежно від подій
емоцій душевного стану
вона взагалі пані незалежна
стримувати емоції не її уділ
все ж починається з неї
народження першої квіточки
пташині фестивалі концерти
пробудження землі
хоча який то сон
коли навколо вибухи сирени
чи зцілить ця весна
пошматоване тіло землі
чи висушить калюжі сліз
хто зна
але
весна
 
Назарія Веснянко
***
А завтра квітень простягне долоню,
Вже березень свій відлік зупинив.
Вікно на ніч і зараз я заслоню,
Щоб на новини добрі телефон дзвонив.
 
Нехай цей перший день брехні,
Та й не до сміху, краник сліз відкритий.
А добра звістка була увісні.
Та біль на сім замків ще не закритий.
 
Всі сумніви, як одяг поскидаю,
Думки і мрії танцювали б танго.
Прожитий день, про тебе я розповідаю,
Й шепочу: «повернися!»ненастанно.
 
Ще лічені години, серця скрипка грає,
У квітні завтра буде цілий світ.
Душа всі добрі справи по збирає,
Лише щоби почути сонячний привіт.
 
***
Деревам травень заплітає коси,
Із яблуні збиває хижий вітер цвіт.
Цілують босі ноги ще холодні роси,
Нас кличе в мандри сонця дивосвіт.
 
Із спозаранку радість розсипаємо,
В траву, в якій зайчатко тихо спить.
А серцем до краси а ж прикипаємо,
Хоч боїмося на ромашку наступить.
 
А руки - дужі крила, розправляємо,
Назустріч щастю, що хутенько мчить.
Метелика на квітці - щічці забавляємо,
Дзвіночок з сміху щирий дзеленчить.
 
Хмаринки - човники по синім морі,
Пливуть туди, куди спішить життя.
А в солов’їнім неземному хорі,
Прийде кохання і сердець злиття.
 
***
Травневі промені тепла
У душу зазирають сміло.
Надія виглядає із дупла
І серденько застукотіло.
 
І білкою гасає по гілках,
Які зімкнулися, мов руки.
Роса застигла на квітках,
Ховаючи вчорашні муки.
 
Не треба сліз, вони такі солоні.
Всміхайся, всім лише привітно,
Щоби сідали пташки на долоні,
Та болю більше не було помітно.
 
Радій, бо завтра може не настати,
Не відаємо ми про день останній.
Тому всім треба сумувати перестати,
Та тішитись красі цій первозданній.
 
 
 

Поезія іде не по замовленню

   Окрилена Муза торкається душ, запалюючи їх іскрами Любові. Сьогоднішнє Слово народжене в муках і болях, які принесли на нашу землю агресори.

 Тому надзвичайно важко пропускати через себе увесь трагізм війни, щоб народжувати вірші миру для зболеного серця. Проте, поети невтомні трударі на власній ниві, бо чим її засіють, те і будуть жати наступні покоління.

   То ж нехай їх Муза завжди буде окриленою, а талант всіх поетес і поетів, був завжди помічений читачами!

     Успіхів, щастя, миру, добра, творіть на радість, витираючи віршами сльози.

 
Ольга Литвин
Ти не мовчи нині, слово крилате!
Небо крильми закривай...
Кожне долучено слово поета
для окупанта - нагай...
 
     ***
Слова мої мережили папір
узорами з сумними кольорами…
боюсь, щоб тільки не писала слів,
які розходяться з думками.
Перо заточене до болю,
Блищить до ока, змочене в сльозу,
Бо має завжди повну волю:
Її нестримну, віддаю перу.
Написане не зчахне і не вмре.
Де виоре перо – буде зерно зростати,
Тому не полишаю я пера,
І хтось про мене буде пам’ятати…
 
Лілія Сідор
Поезія іде не по замовленню
Не продається і за золотий.
Пливуть слова, огранені любов'ю -
У них то штиль, то буря, то заплив.
Слово не в берцях, й не напоготові,
Диктує хтось невидимий з небес?
Не плине ямб, хорей заангажовано,
Із фальші не сотворить маніфест.
І не талант й не особлива здібність,
Від непочутості не оніміє світ.
Поезія – душі твоїй подібність
І крил твоїх невидимих політ.
І хто сміється, не велика кривда.
Хоч кажуть, що поети - диваки.
Як хвилі у шторми вирує рима
І світяться словесні маяки.
Прихильності їм Музи навіки
 
     ***
     Поезії
Поезія - омріяне й реальне,
Ковток води живильної в пустелі
І промінь сонця в мерзлоті сакральний –
Красиве слово відчиняє двері.
Ні звуки, і ні букви , і ні коми,
Не риски, ні апострофи, й абзаци –
Політ душі високий й неозорий,
Де слово кожне в стані коронації.
Її чудовий смак, облагороджений,
Так манить в таємничості незвідані
Поезією хто хоч раз тривожений –
З єдиною на все життя обвінчаний.
Її би смакувать – не насмакуєшся,
Її би цілувать – і не наситишся.
По маківку у хвилі слів зануришся.
Поезія – душі моїй владичиця.
 
Любов Тимчій
     Поезія
Її коріння криється в любові,
В воді джерельній,пісні солов'їв.
У ніжній материнській колисковій,
В промінні сонця, в широті полів.
 
Її слова - це дивні самоцвіти,
Що прикрашають цей чудовий світ.
Вони горять, щоб нам серця зігріти,
Щоб нас підняти у стрімкий політ.
 
Її багатство - в українській мові,
У славі запоріжських козаків.
А біль–- у ранах, крапельками крові,
У стійкості в борні захисників.
 
Її любов – це рідна Україна,
Це сиві гори, рік нестримний плин,
Це мужній батько, радісна дружина,
Щаслива доня і дорослий син.
 
Її натхнення - це могутня сила,
Це стукіт серця, що вперед іде.
Поезія безсмертна і красива,
Вона тебе у дивний світ веде.
 
Назарія Веснянко
Комусь насіяв Бог у серце Слово,
Щоб колоски Любові проросли.
В душі в майстрів пера святково,
Бо добрі й сонячні їх помисли.
 
Перо надіями збагачує нас всіх,
Коли розради потребує кожний.
Помер у знищених містах наш сміх,
А на спині терпінь ранець тривожний.
 
В очікуванні перемоги ми живемо,
Спливає час в ріку життя криваву.
Своє все найцінніше збережемо,
Не втратимо себе й свою державу.
 
Бо Слово – це молитва всіх поетів,
Які сьогодні моляться віршами ревно.
Й на пишеться багато радісних сонетів,
Ще більш натхненно, щиро і душевно.

Свята Марія – міст життя

Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії святкується Церквою щорічно 21 вересня і вважається днем всесвітньої радості. Саме від цього дня і починається новий церковний рік.

Свята Марія – міст життя. Вона відчинила вхід у рай, принесла людству спасіння від вічної смерті, давши Спасителя і надію на майбутнє.

Наш народ з любов’ю і почитанням присвячує Божій Матері пісні та вірші. Із смиренністю і ніжністю описують письменники у своїй творчості Богородицю, розкривають Її високе духовне начало, внутрішню силу, уміння гідно зносити усі випробування і страждання, а також підносять Її як найвищий прояв гуманізму і самопожертви.

З любов’ю і повагою звертаються до Пресвятої Діви у своїх віршах і наші студійці.

 

Василь Бурій

Маріє

Маріє, Матінко Небесна моя,

Тебе я прошу зі сльозами,

Візьми під свій покров моє життя,

Яке вщент знищене гріхами.

 

Ти є скарбниця ласк, Маріє,

То ж зволь зцілити грішного мене.

Маріє, Ти пригнічених надія.

Спаси...! Інакше сатана до пекла заведе.

 

Маріє, Ти Цариця всіх,

Ти світло в темноті земній.

Я заблукав: де є чесноти, а де гріх.

Маріє, молю, поможи мені.

 

Маріє, Ти заступниця ласкава,

То ж випроси у Сина прощення гріхів.

Допоможи, щоби душа прокляття не зазнала,

Щоби хвалила Спаса в Вічності святій.

 

Оксана Сподар

Ясна Гора в Гошеві

Тут так близько до неба, хочеш

міцно стоїш на землі!

Залишилось там, унизу, все

буденний сіре...

Ми до Діви Марії прийшли, наче

діти малі,

Щоб напитись душею добра,

милосердя і віри.

Перехоплює подих така

благодатна краса,

Бо величні карпатські вершини

тут моляться Богу,

І до ніг Богородиці стелиться

срібна роса,

І ріка швидкоплинна, як наша

життєва дорога...

Ми прийшли поклонитися

Пречистій Цариці Небес,

Принеси, наче квіти, свої молитви

і благання ...

Непорочная Діво, о скільки

предивних чудес,

Ти здійснила, щоб втерти нам

сльози й забрати страждання !

Люди з цілого світу сьогодні

приходять сюди,

До святої ікони, обтяжені злими

гріхами...

О Заступнице наша , джерельце

живої води

Нас очисти від зла, і хай буде

Любов поміж нами!

І щоб кожної миті в нелегкий

дорозі життя

Ми могли відчувати Твою

материнську опіку,

Щоб ми всі були варті добра

Твого і співчуття,

Й ласки Божого Сина віднині й

назавжди - довіку!

 

Вероніка Яблонь

Небесна Мама

В осінню пору, коли все золотаве,

І рідні вулиці аж сяють променисто,

І сонечко ще гріє так ласкаво,

Настало Твоє свято, О Пречиста!

 

Крізь промені й дерев оголені скроні

Теплий дотик небес відчуваю в душі.

Ласкава Мамо на Небеснім троні,

Присвячую Тобі свої вірші…

 

Небесна Мамо, Покрово благодаті!

Нам місяць жовтень нагадує про Тебе.

Бо Ти найкраща й найрідніша Мати,

І Ти даруєш нам частинку неба.

 

О, Непорочна квіточко леліє,

Взірцем Ти є жіноцтву на Землі.

Твоя опіка грішний нарід гріє,

До Тебе моляться дорослі і малі.

 

Така велична Богородиця Небесна,

Слабка і сильна, як сльоза і лід,

Ти на Голгофу біль у грудях несла,

Щоби спасти і відкупити світ .

 

Я щиро прошу, моя Небесна Мамо,

Рятуй Вкраїну – з Заходу на Схід!

Свята Маріє, змилуйся над нами!

Храни мій край, Пречистая, від бід.

 

Я пригорнуся до Твого покрову,

Відчую теплоту і дотик Твій,

Моя ласкава Матінко чудова,

Мій скарбе щирих найсвітліших мрій!

 

Мар’яна Вагіль

О, Милостива Божа Мати.

Блаженне є Різдво, де Ти.

Прийшла собою світ обняти.

Віддати Сина, щоб світ спасти.

О, Милостива Мати Божа.

І кожний день, що прожила.

Звертання всіх, кого що тривожить.

Завжди до Господа несла.

О, Милостива Мати Господня.

Любов твоя, безмежна й чиста.

Яка лікує від без невіри безодні.

Й огортає в спасення намисто.

О, Милостива Мати Ісуса.

До Тебе, Матінко всі уповаєм.

Всім серцем до Твого серця хилюся.

До Твої ласки прибігаєм!

Без Тебе, Мати Божа й наша.

Й бне було народження Ісуса.

Ти чистоти безгранична чаша,

Що захищаєш завжди від зла й спокуси.

О, Милостива Мати Божа!

Дякую, що ніколи не покидаєш!

 Й знаєш, що в серці тривожить.

Й Покровом своїм щирим оберігаєш.

О, Милостива Богородице Маріє.

Спасибі Господу за Тебе!

Безмежно вдячна, що завжди теплом лелієш.

І відкриваєш своєю чистотою й любов'ю всім небо!

 

Назарія Веснянко

Віконечко вересень відкриває,

Світу і для Всесвіту сьогодні.

Таємницю радості розкриває,

Щоби правди не були голодні.

 

Таємницю Донечка виявляє,

Що від Духа Святого родилась.

Людство ручкою благословляє,

Щоби душенька розбудилась.

 

Щоб спізнати мудрість небес,

Яку міг лиш Творець пояснити.

Ми так прагнемо світла чудес,

Мрію може й Марія здійснити.

 

Всім, хто на Бога надіється,

Господь, що просять, подасть.

Хай воля Його в житті діється,

Що нам потрібно, отого додасть.

Лілія Пінчук

Ольга Головатюк

Мар'яна Хабер-Дудар