Благовість

 Господь благословив нас прегарною землею та добрим і чуйним народом. Але лукаве око одвічного ворога зазіхнуло на нашу працю. Україна проходить терновим шляхом, оскільки не віддає свого. Сусіди співчутливо дивляться на нас: багато з них простягають руку допомоги, інші ж байдуже опускають очі.

  Ми не здаємося, воюємо, хоч сили нерівні. Свій жаль і біль переливаємо у вірші, залишаємо на полотнах, які з часом не вицвітуть. Кожен із нас свято вірить, що до нас прийде Архангел Гавриїл із Благою вісткю — звісткою, яка обітре сльози з дитячих облич, а вони збережуть пір’їни радості в обіймах батьків, які повернуться зі страшної війни. Наша молитва з прохальної переміниться на подячну.

  Свята і непорочна Діва Марія, покровителька України, не залишає своїх дітей ні на мить, вимолить Божу волю та добру долю для нашого народу.

 Напередодні одного з найбільших християнських свят – Благовіщення, запрошуємо всіх до читання віршів, які очищують душу та дарують надію.

Орися Надольська

Благовіщення

Коли Єлизавета вже дитя носила

Під своїм серцем місяців десь шість,

Послав Господь на землю Гавриїла,

Щоб сповістив Марії благу вість.

Вона була ще Непорочна Діва,

Та не перечила Божим словам.

Почувши:» Радуйся, Маріє,

Від Духа Божого ти матимеш Дитя.

Воно буде благословенне Богом.

Твій Син сидітиме поруч Отця

І буде він спасінням для народу,

Хоч нелегка буде дорога ця».

І прийняла Марія цю новину.

«Не бійся, - Гавриїл їй говорив.

Ісусом назовеш свою дитину.

Господь Тебе на це благословив.»

Ольга Литвин

Благовість!

Ангел Гавриїл перед Дівою представ

і Пречистій Благу вістку радо сповіщав:

-  Сина зродиш ти, Маріє, і назвеш Його Ісус,

і довіку ім’я сеє не пропаде з людських уст.

Непорочна Діво – мати, принесеш  ти світу дар:

хто покладе свою душу за всіх грішних на вівтар.

-   Нехай буде Божа воля! -  лиш сказала Діва так,

і тоді зовсім не знала, що терновим буде шлях…

Любов Тимчій

А нам весна

А нам весна всім принесе тепло,

Новії радості, тривоги,  і надії.

В такий ось день об'явлення було

Благая  вість прийшла Діві Марії.

Родиться Він,  Месія, Божий Син,

Той, хто прийде у світ наш для любові.

За нас Він муки прийме сам, один,

За нас розп'ятий буде на Голгофі.

А поки - що буяє скрізь весна

Для нас цвітуть в лісах найперші квіти.

А ще - війна... Ота страшна війна

На ній, за нас, тепер вмирають наші діти.

Так хочеться почути благовість,

Що Бог родиться і що скінчаться битви,

Що буде мир, добро і щастя скрізь.

Про це ми просимо Бога у молитві.

Назарія Веснянко

***

Так, Ангел не до всіх Марій приходить,

Й не усім скаже про важливу звістку.

Нас мало за молитвою знаходить,

Та кожній має свою долю - вістку.

Хто правду любить, той страждає,

Проте знаходить в журбі диво.

У очі Ангел співчутливо заглядає,

Й малює  затінок  думок щасливо.

А от Марія, Свята, Мати Божа,

Тихо молилась у знівеченім садку.

Де розцвіла кровава українська рожа,

Сховала спраглих в затінку, у холодку.

Ще буде світлий день і Гавриїл прийде,

Звичайно що до кожної Марії - українки.

Тоді і біль розлуки із війною перейде,

А  діти у обіймах знайдуть  радощі – пір’їнки.

***

І я колись сказала своє : «Так!»,

Це рішення моє свідоме було.

Упевненість, сьогодні її брак,

А серце гостроту мечів відчуло.

У сні до мене Ангел приходив,

Бо бачив на усе мою готовність.

Дорогами тернистими водив,

Щоб ноги знали послідовність.

Тепер смиренно на коліна стала,

Й уявно бачу, як це сталось все.

Свята Марія мало в Ангела питала,

Бо полюбила Господа понад усе.

Маріє, Ти є приклад, досконалість,

Не сумніватись, довіряти і мовчати.

У вірі лиш приходить витривалість,

Й буде молитва вдячності звучати.

 Блага вість

Дивлюся в небо, у тихе небо, в якому не чути звуків, що лякають людей, а серце змушують битися сильніше… Після важкої ночі ми починаємо жити. І нехай червоні очі від недосипання печуть, та радісно від того, що небо спокійне.

Білі хмари закривають сонце, яке з-поміж них витягує свої тоненькі пальчики-промінчики і ними надсилає нам тепленькі привіти. Заплющую важкі повіки і бачу сяючу хмарину, вона повільно рухається до землі. А що, як на ній стоїть у всій своїй красі Архангел Гавриїл? Він посланий Творцем звіщати хороші вістки. Небесний Татко знає і бачить наші зранені війною серця, наші розгублені душі і понівечені тіла. Це у Нього безліч наших військових та невинно убієнних діток і матерів... Вони у Нього, а ми без них. І радісно, і нестерпно водночас. Нам, українцям, сьогодні потрібна розрада і Блага вість…

Хворий гріхом світ потерпав від доброї новини, яка не приходила, хоч старозавітні пророки передбачали прихід Божого Сина, який мав би стати лікарем душ і тіл та власною Кров’ю відкупити нас від батька темряви, якому людина віддала свою волю. У нашому житті усе починається із народження. Тому будучи Богом, Ісус стає земною людиною, коли народжується з жіночого лона. А хто вона, ця непорочна дівиця, яка прагне залишитись у храмі і буде Матір'ю Спасителя?

Марія народилась у похилих віком праведних Йоакима й Анни, які, за людськими мірками, вже не здатні були народити дитину. У віці трьох років, згідно своєї обіцянки, батьки привели Її на службу Богові у храм. Юна Марія не любила світ, бо її серце належало Небесному Отцеві, тому і прагнула виконувати тільки Його волю. Хіба очікувала дівчина, що до неї прямує Архангел Гавриїл? Не могла і подумати, що серед тисячі дівчат саме Її обрано на Матір Ісуса? Проводячи свій вільний час на молитві, Вона побачила Архангела із лілеєю в руці. Її серденько калатало, та любов була сильнішою від страху.

Гавриїл приніс Благу звістку, що Вона незабаром стане Матір’ю довгоочікуваного Месії. Запала тиша... Марія вагалась? Зовсім ні, хоча хвилювання переповнювало... Від Її рішення, від згоди залежало насправді так багато. Марія сказала своє «Так!» Татусеві, якого любила понад усе. І тільки спитала у Божого посланця, як же це станеться? Бо вже давно вирішила не виходити заміж. Ключовим у цій Благовісті є погодження! Відповідь на запрошення, яке пропонує Бог людині. Чи ми сьогодні намагаємось бути схожими на Марію? Чому постійно сперечаємось із Богом? Війна, біль, сльози, чому? Чому немає Бога у наших серцях? Чому наші серця закриті для Нього? Немає пробачення, не хочемо пробачати, засуджуємо, проклинаємо, нарікаємо, доводимо себе до розпуки...

Розпинають Україну…рвуть на частини… та замість «Так, Боже, Ти зупини цю війну!», ми чуємо, чи самі говоримо: «Покарай їх, знищ, скинь до пекла...». Хто ми такі, щоб вчити Бога? Невже ми не схожі на всіх тих, хто кричали спочатку: «Осанна!», а потім «Розіпни!»? Татусь Небесний справедливий і Він чекає, щоб ми спочатку витягли колоду із власного ока… А хмари пливуть… Невже на них сьогодні стоїть Архангел Гавриїл і очікує , кому сьогодні явитися? Кому сказати Благу вість, на яку всі так зачекалися... Бог бачить серце у кожному вчинку, отож, готуйся, людино, прийняти ближнього таким, яким він є, маєш побачити Ісуса в найменшому братові, і як поведешся із ним, такою буде твоя заплата від Ісуса.

Архангел Гавриїл звіщає для всіх Благу вість, та тільки чисті серцем її чують. Ісус із розпростертими руками на хресті чекає на всіх загублених овечок, зранених життям. Лиш прийдіть всі втомлені і зранені для лікування ваших ран ранами Ісуса. Скажіть своєму Богові: «Так!» І смакуйте цією Благою вісткою. 

                    24.03.2026

Цінуймо все українське…

    Минулого року вперше завітала до нашої студії Орися Антонівна Надольська – дуже працьовита, щира і талановита творча особистість. Орися Антонівна любить музику, квіти та українську народну вишивку. Поезією захоплювалася з юних літ, та односельчани дізналися про її захоплення тільки після видання першої поетичної збірки. Ця книга була видана у співавторстві з Юлією Микитин у 2012 році. Згодом, у 2014 році, Орися Антонівна презентувала другу збірку віршів під назвою «Скарб душі». Третя збірка «У полум'ї війни» була видана в 2015 році у співавторстві з Надією Балагурак та Юлією Микитин. Четверта збірка віршів «Мелодія життя» вийшла у 2023 році.

Орися Антонівна Надольська народилася 24 липня 1958 року в селі Яворів Долинського району Івано-Франківської області. Яворівську восьмирічну школу закінчила з відмінними оцінками у 1973 році і поступила в Теребовлянське культурно-освітнє учи­лище, яке у 1976 році закінчила з відзнакою. Працювала художнім керівником Коропецького Будинку культури в Тернопільській області. Згодом вийшла заміж і повернулася в рідне село Яворів. Тут активно і натхненно працювала 45 років завідуючою клубом. За цей час було зроблено чи­мало: 25 років у селі був хоровий колектив, 10 років драматичний колектив клубу робив постановки вистав на 3-5 дій: «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького, «Безталанна» Івана Карпенка-Карого, «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ'яненка і багато одноактівок. 20 років проводились урочисті реєстрації шлюбів у сільському клубі, протягом 15 років організову­вався вертеп у різдвяні свята, 30 років проводилось Свято Миколая для дітей, 8 років поспіль відбувались незабутні Свята села, різні огляди й семінари клубних працівників, відкриття нового клу­бу у 1999 році, а також грандіозне відкриття пам'ятника «Борцям за Незалежну Українську державу» у 2021 році та багато різних концертів. За роки роботи у клубі Орися Надольська одержала понад 40 грамот і подяк за свою роботу.

Найбільша втіха для неї - це її діти та онуки. Вони - її гордість, її радість та сенс життя…

У своїх творах Орися Надольська націлює читачів цінувати і любити все своє, рідне. Її серце відкрите до Бога, вона співпереживає за долю кожного українця та вболіває за Україну у важкі дні війни.

Запрошуємо до читання віршів.

 

Людське життя

Людське життя залежить від обставин

І тих людей, яких зустрінеш ти.

В щоденному житті вирішуємо справи

Найважливіші серед суєти.

 

Та кажуть, що ніщо не випадкове,

Людей цих посилає нам Господь.

І все, що станеться, це твоя доля.

І зустрічі були всі для чогось.

 

Може і так. Тому не сперечаюсь.

Ніхто не знає завтрашнього дня.

Ми від життя лише добра чекаєм,

Та часом не на місці в нас душа.

 

Для тіла і душі різні потреби.

Часом гармонії між них нема.

Душі так хочеться злетіть до неба,

Та тіло її стримує дарма.

 

Буденні клопоти нас тягнуть в трясовину,

Щоденних справ стає все більше в нас.

І наміри душі інколи гинуть,

Бо сивину вплітає в коси час.

 

Не нарікаю я на долю

Не нарікаю я на долю,

Всього зуміла досягти:

Освіту, дім, роботу й совість

Не проміняла. Кожну мить

 

Спокійно дивлюся у вічі

Всім людям. І щаслива я,

Бо Бог мені дав добрих діток

І гарних хлопчиків – внучат.

 

Вони – моя найбільша радість.

В них – моя гордість і любов.

За все, що маю, вдячна Богу

І тішусь ними знову й знов.

 

Прошу для них в Бога здоров'я

І щастя, й Миру перш за все.

Хоч час нікого не жаліє,

Я Богу дякую за все!

 

Прости, милий Боже

Бадьорий дух, та немічне тіло.

Душа б десь летіла, якби не боліло.

З роками вже тіло нічого не може

І молимось тихо: «Прости, милий Боже,

 

За думки не Божі, за всякі спокуси,

Які були з нами, коли були в русі,

Бо сила була і не чули ми втоми.

Нечесно, бува, все тягнули додому,

 

Бо нам так багато хотілося мати!

Часом забували і руку подати

Якомусь невдасі в життєвій дорозі,

Коли були в русі, щоденній тривозі.

 

Та час минув швидко, лице помарніло,

А тіло болячки вже різні обсіли

І скроні уже посивіли у нас.

Ой, Боже, як швидко пройшов життя час.

 

Так хочеться  жити, та час помирати

Приходить до кожного з кожної хати.

Душа ще щось хоче, та тіло не може

І пошепки кажем: «Прости, милий Боже».

 

Василіянський монастир

Василіянський монастир

Усім відомий не віднині.

Найбільший розквіт є тепер -

В час Незалежності Вкраїни.

 

Тернистий шлях пройти прийшлось

Архітектурній цій святині:

У 1570 році він заснований,

Та кримські татари його спалили.

 

У 1842 році побудували храм,

Який стоїть там і донині.

Ще й книгозбірня там була

Літератури з Галичини.

 

Але не збереглись книжки,

Бо в час війни вони згоріли.

Правда, не всі - значна частина,

Лише одна стіна вціліла.

 

Священників арештували,

Ікони й речі звідти вкрали

І дитбудинок там зробили,

А церкву в склад перетворили.

 

Та все-таки у роки Незалежності

Відновлюватись монастир почав,

Віряни пожертви давали

І врятували храм. Не занепав.

 

Ікони всі реставрували,

15 картин нових написали.

У 1976 році його освятили

І шлях до нього всім людям відкрили.

 

У 2009 році сам Папа Римський

Бенедикт XVI там був,

Чудотворну ікону Божої Матері

Він тоді освятив.

 

Природа там дуже гарна.

Внизу тече річка Свіча

І омиває береги

Гори Ясної, де монастир.

 

Відомий тепер він усім,

Бо в Україні такий лиш один,

Де дзвони електронні є

Й ікона зцілення дає.

 

То ж завітайте у наш край,

Бо в цім куточку земний рай.

Самі відчуєте тоді,

Коли приїдете сюди.

 

Баян

Розпорядилась доля так,

Щоб музика була весь час

Зі мною кожен день в житті,

Щоб полюбила я пісні.

 

Тому батьки мене дали

В музичну школу, й залюбки

Баян вивчала я тоді.

Став незамінним він мені.

 

Чудесний маю інструмент.

Із ним прекрасний все момент

Я маю вже багато літ.

Для мене він, як друг в житті

 

Найкращим є з дитячих літ,

Бо мій баян найліпший всіх.

Граю на нім різні пісні.

Ділю з ним радощі й жалі.

 

Баян - відрада для душі.

Граю колядки і пісні

Народні - про любов палку.

Про вірність, зраду і війну.

 

Радіє серце і душа.

З ним навіть молодію я.

Баян - товариш мій і друг.

З ним відчуваю ритму стук.

 

Є різні темпи у піснях

Й динаміка у відчуттях.

Патріотичні є пісні.

Відчути серцем треба їх.

 

Цікаве в мене з ним життя.

Без нього я, немов не я.

Багато вивчила пісень,

Бо в інтернеті кожен день

 

Звучать мелодії нові,

Всі мелодійні, чарівні.

Дружіть із музикою й ви,

Щоб гарний настрій був завжди.

 

Ніжності струна

Сучасну музику я слухаю щодня

У виконанні молодих артистів.

Багата на пісні наша земля.

Достойне покоління є в Вітчизни.

 

А скільки нових пісень про війну

Вже появилося патріотичних.

Всі мелодійні й надають снагу,

Бо всі прекрасні твори ці музичні.

 

Я тішусь тим, що нація моя

Так проявляється в суспільстві.

У творах їх є ніжності струна

До долі воїнів вкраїнських.

 

Хай розквітають молоді таланти,

Гордімся ними ми усі!

Нехай дарують музиканти

Й артисти насолоду всім.

 

Українські пісні

Цінити треба все українське:

Музику, мову, хліб і газ.

Найбільше пишатись народом своїм,

Бо безліч талантів є у нас.

 

Пісні українські чарують завжди

Своєю неповторною красою.

І в радості час, і у роки біди

Про тих, хто загинув у бою.

 

Українські пісні мелодійні усі

І нас беруть завжди за душу.

Лише 7 нот в музиці головні,

Та всіх зачаровують дуже.

 

Бо музика уже звучить щодня

У телефонах, фільмах і в рекламах.

Без музики немислиме життя.

Вона є всюди й завжди з нами.

 

Поповнилась наша музична сім’я

Новими талантами й співаками.

Співучими стали нові імена.

Ми їх впізнаєм за піснями.

 

Хустка

Українська хустка така лиш у нас:

Різнокольорова , велика й мала.

Прикрашає одяг жіночок й дівчат.

Нею всі в родині дуже дорожать.

 

В церкву молодиці у хустках ідуть.

У свята годиться також у ній буть.

Зелені, червоні, білі, голубі,

Коричневі, жовті - на вибір усі.

 

Очі розбігаються, бо гарні такі

Хустки українські в чарівній красі.

Вони зручні й теплі в негоду, у дощ.

Без них не обходиться із жінок ніхто.

 

Купуйте й носіть українські хустки.

У них найчарівніші наші жінки.

Дівчата, мов квіти, в хустках тих цвітуть,

А хлопці в цих квітах коханих знайдуть.

 

Слава Героям України

Вся Україна у сльозах і в горі,

Щодня хоронять матері синів.

Від цього серце аж в грудях холоне,

Бо «на щиті» привозять воїнів.

 

Багато вас загинуло за волю,

Соколиків Вкраїнської Землі.

Для нас ви назавжди усі Герої!

За вами гірко плачуть матері,

 

Бо діти ваші стануть сиротами,

Кожна десята жіночка вдова.

Многостраждальна мати – Україно,

За що сплюндрована твоя Земля?

 

Кому від цього стало краще?

Нема нікому вже життя.

Дитинство в дітей вкрали наших,

А в молодих суцільний жах…

 

Чи ми іще відчуєм щастя?

Чи так і згинем у журбі?

Здригається земля вся наша.

Чи вистоїмо в цій війні???

 

Одна надія лиш на Бога

І справедливий суд Його.

Надіємось на Божу допомогу,

Що подолаєм ворога цього.

 

Всім воїнам бажаю віри

І сили духу у боях.

Слава Героям України!

До ворога хай прийде бумеранг.

Правда в терновому вінку

Велика п’ятниця і українська скорбота... Розп’яли Божого Сина на хресті, заквітчавши Правду терновим вінком…Наслідки гріха – надмірне довір’я, яке породило люту, страшну, ненажерливу війну …А де ж шукати Бога сьогодні, коли кам’яніє душа, а світ стає немилим і таким до болю чужим… Тисячі запитань і нова Голгофа, на яку виходить український Бог. Це той, що сьогодні в окопах у кожному із нас і бореться із пекельним злом. Наш Бог пише меседжі для мам, ридає над убитими побратимами, оберігає живих від смерті і від кулі злої. І наказує, Любов і шану до Вкраїни в серці щиру зберегти. Не біймося, що розіпнуть Україну на хресті вороги, котрі не діляться на теперішніх й колишніх. По всій країні стигми криваві, невже вони думають, що ПРАВДУ поховають? Не розуміють, що Паска, освячена кров'ю, – свята, удвічі святіша у кожній родині і що вона воскресне із пророчих слів…

Ольга Литвин
***
Вінком терновим ПРАВДУ заквітчали
і колючок у коси заплели,
щоб ПРАВДА їх не витягала,
щоб ті колючки в тіло проросли.
 
З вінком терновим страшно бичували,
і краплі крові виступали на чоло.
Гірше колючок ранили словами,
та в ПРАВДІ гніву зовсім не було.
 
З вінком терновим ПРАВДА помирала,
та кров’ю істини зросила ворогів.
Хоч думали, що ПРАВДУ поховали,
ВОНА воскресла із пророчих слів…
 
***
Моя Заступнице Свята,
хто Сину допоміг нести хреста?
Хіба Пилат там був чи Юда,
чи той, хто проколов Христові груди?
Лихії дні бредуть по всьому світу:
«перехилили чашу єзуїти…
Благочестиві одягнувши шати,
гадають, як «варавву» оправдати…
 
Лілія Сідор
Гріх
Якщо ненавидіти гріх,
То, Боже, не учи любити
Ти варварів бридких отих,
Що мріють Україну вбити.
Скажи, вселенська де любов?
Чи не охрещені у церкві?
Для них єлеєм стала кров
Дітей збезчещених і мертвих.
Якщо до них ненависть гріх,
То і любові я зрікаюсь.
Люцифер у кремлі на сміх
Весь світ підняв. Посповідаюсь,
Бо так болить, що лишній раз
Боюсь побачити й почути
Від дикторів страшенних фраз,
Не в силі горе осягнути.
На лівім березі Дніпра,
І правий теж не оминула
Людські життя несла вода -
З руки м@$кальської прибула .
Але ти, Боже, бачив все
І наперед знав їхні плани.
І допустив, Величний, це.
Спливають в Чорне каховчани.
Якщо ненавидіти гріх, -
Тоді виходить гріх любити.
Зішли з небес грози батіг,
Щоби юродливих убити.
Тих зайдів із гнилих боліт,
Де із клоаки сталактити,
Чиїх племен забутий рід
Із люциферової свити.
Прости великий ня за гріх.
Глаголити я буду вперто -
Ненавидіти буду їх
Так сильно до самої смерті.
І дітям й внукам заповім
Ненависть ту, щоб не забули.
Немає віри м@скалям:
Ні мертвим, ні живим, прибулим.
 
Український Бог
Він у окопах. І не відлучався.
Боровся з злом пекельним до знемог.
У двадцять другім в стрій воєнний вбрався
Наш український, всемогутній Бог.
Благословляв на бій. Із хоругвами
Ішов вперед, собою затуляв.
Писав нехитрі меседжі для мами,
Над побратимами убитими ридав.
Хто душу й тіло Богу поофірував
Поміж пітьми, поміж страшного бою
Для того став твердинею і вірою,
Зберіг від смерті і від кулі злої.
 
***
За крок до Великдня в розвітлих садах
Зібрались гріхи в незраховані зграї.
Несуть каяття у дірявих торбах,
Вітри налетіли, як злі самураї.
Давай но трусити весь цвіт із дерев,
Давай но гріхи нескінченні білити,
В обійми шутів й дорогих королев
І чорне, і біле докупи тулити.
Чи вітер знайде неподільну межу?
Чи вся чорнота розбіжиться по світу?
Чи в кольорі білім свою чи чужу
Напишеш весні на прощання сюіту?
Всі людства гріхи є на тілі Хреста
І стигми криваві по всій Україні.
І Паска, освячена кров'ю, - свята,
Удвічі святіша у кожній родині.
 
Любов Тимчій
Я дякую…
Вклоняюсь, Боже, бо ти дав життя
Таке, як є – тривоги і турботи.
Неспокій дав і віру в майбуття,
Дав бачити хто – за, а хто – супроти.
 
Твоя любов і віра не дає
Закрити серце для людського болю
І кожен день усе єство стає
Непримиримим до смертей і крові.
 
Я дякую, що вчиш нас не зійти
З дороги правди і дороги віри.
Наказуєш, щоб в серці зберегти
Любов і шану до Вкраїни щиру.
 
Марія Бойчук
Душа
Душа людини
є частина Бога,
який присутній
в кожному із нас.
Любім життя,
бо це тверда основа,
що нас підносить
завжди до звитяг.
І кожний поступ,
кожне наше слово
вагоме у подальшому,
в ділах,
бо допоможе визначить умову,
що нас з низів
вознесе в небеса.
Господарем душі,
а не слугою тіла
стараймось бути
завжди й повсякчас.
Добро творім в великому й малому,
хай сонце нам осяє
вічний шлях.
 
Орися Надольська
«Хресна дорога»
А після Тайної вечері
Ісус молився на горі.
«Отче .Хай ця чаша мене мине.
Та, проте, - не як я хочу».
Он зрадник іде
І зграю на мене веде.
Немов на розбійника вийшли з мечами.
Знущалися й били Ісуса вони.
Найперше його привели до Каяфи,
А потім у руки Пилату дали.
І натовп кричав «Розіпни його».
Сміялись над ним вороги.
Терновий вінець натягли йому.
«Варавву ти нам відпусти».
Він мовчки терпів всі знущання,
Бо мало здійснитися все
Боже пророцтво й писання.
Не знав народ той, що їх жде.
Ісус хрест важкий ніс на спині.
Це хрест усіх людських гріхів.
«Отче. Не моя, а твоя воля хай станеться нині».
Він ледве ішов, аж потів.
На все це дивилась Ісусова мати
З сльозами болю на очах,
Як мусів її Син долати
Хресну дорогу. Який жах!
Знесилений паде в дорозі,
Та Симеон йому поміг
Віднести хрест той на Голгофу.
І Вероніка там стоїть.
Вона хустинкою обтерла
Його обличчя й дивина,
Бо на хустинці залишився
Образ Спасителя Христа.
Єрусалимські жінки плачуть.
За що страждання ці йому?
Ісуса оцтом напувають
І одяг ділять воїни.
Прибили цвяхами людину,
Щоб помирала на хресті.
І ось прийшла шоста година
Й темрява стала на землі.
І голосно Ісус промовив:
«Отче, у руки віддаю
Я свого духа», - і розбійник
Буде зі мною у Раю.
Бо той розбійник перед смертю
Сказав Ісусові слова,
Щоб спогадах його у Царстві
Ісус Христос... Дивні діла.
Ридає мати біля Сина
І Йосип зняв тіло з хреста,
Обвив його у плащаницю.
У склеп поставили Христа.
Сторожа тіло сторожила
І каменем закрили вхід.
Та через день, в святу неділю
Не стало тіла в склепі цім.
А Божа Сила є над нами
І хресний шлях маєм усі.
«Ісусе, змилуйся над нами,
Прости всім людям їх гріхи».
 
Іванна Шершень
Мій Бог
У телевізорі тебе я не шукаю.
У Інтернеті, на газети сторінках.
Я просто вірю, дуже вірю й знаю,
Що ти мій Боже в кожному із нас.
 
Я відчуваю на собі твій погляд.
Ти дякуєш за добрі нам діла
І хоч в людей ще так багато вад,
Дорога Божа для усіх одна.
 
Я вірю, що все в Тебе не спроста.
Бо все, що ти не робиш - то на краще
І дякую тобі я за життя,
За кожен день, прожитий у любові.
 
Тобі молитву щиру заспіваю.
Коли так сумно чи в веселий час
Я просто вірю, дуже вірю й знаю,
Що ти мій Боже в кожному із нас.
 
Іван Телега
Велика п’ятниця
Велика п’ятниця Вселенської скорботи
В цей день в розп’ятті на Хресті Ісус
Помер від болю й муки
За християн, за нас усіх.
А Мати Божа мліла із розпуки:
Єдиний син, єдине, що було.
        - За що, - питала, - Ти пішов за всіх?
        - Чому, - питала - Ти пішов за всіх?
Пішов на смерть за свою віру й правду,
Пішов з любові за людей на хрест.
А ми сьогодні все переламали,
Зробили двох Богів, дві віри теж.
Прости земним нам, ой прости Ісусе,
Гріхи тяжкі, мов брили кам’яні.
Закидай їх усіх у синє море,
А зверху їх землею притруси.
Ми зорем тую землю в ниву
І плуг усі будем тягти.
І засівати будем чисті зерна,
Любові зерна, віри й доброти.
 
Назарія Веснянко
***
І я свій біль тобі віддам на хрест,
Уже сама з собою не справляюсь.
Душа на правду вкотре робить тест,
У Твої очі, Боже, пильно задивляюсь.
 
Безмежна доброта, Любов і ніжність,
Веселку, як надію завжди нам даєш.
Від Тебе діти – воїни узяли мужність,
Бо щохвилини в їхні душі заглядаєш.
 
Тому й немає відворотного процесу,
Як і немає сенсу досі вірити брехні.
Усім нам нині вистачає горя й стресу,
Та лиш нескорені запалюють вогні.
 
Не залишай Ісусе, ні мене, ні ближніх,
У кого серце зранене, прийди й лікуй.
Немає ворогів теперішніх й колишніх,
У нас і з нами перемогу відсвяткуй.
***
Город Оливний, ніч і молитви…
Цю чашу випити таки потрібно.
З споконвіків і а ж до нині битви,
За душу, живому серцю жалібно.
 
Без віри день без сонця й світла,
Надії живлять справжні почуття.
Любов ще б радісно розквітла,
Але на грудях камінь співчуття.
 
В покорі перед Богом, на колінах,
Дай сили, мужності і дай терпіння.
Замість зерна сьогодні земля в мінах,
Ти ж найсильніший, у Тобі спасіння.
 
Город Оливний, ніч й молитва щира,
Нам допоможуть свій донести хрест.
Написано ж, не сотвори собі кумира,
Як вірні, ждемо в Тебе перемоги жест.
 
***
Тіло занесли в гробницю,
Все, як Він казав, недавно.
Хто ще знає таємницю,
Той є сином повноправно.
 
І воскрес, щоб ми воскресли,
Той спасенний, хто святий.
Вісточку лелеки нам принесли,
Рідний прапор всім піднятий.
 
Віримо, надіємось, чекаймо,
Правда переможе чорну чорноту.
Манівцями більше не блукаймо,
Й відпускаємо і суєту і марноту.
 
Пробач, Ісусе, свій народ,
Від Тебе більше не відступимо.
Усе мине, програє й нині Ірод,
Ще зовсім трохи, терпимо.
 
Бо що є добре, те воскресне,
Сам Ісус здолає москви зло.
Як зима, з землі нам скресне,
Вирве в шершня смерть жало.
 
Віра, Правда і Надія,
Нам дає натхнення жити.
Гряде щастя ще подія,
Бо прекрасно так любити.

 

Мар’яна Вагіль
***
Весна... завжди приходить разом з пробудженням природи з сну. Вона повертає лелек в рідні гнізда, які цю зустріч чекали всю зиму. Весна заквітчує собою степи, луги, поля. І радісною стає ще вчора сумна земля.
Блакитне небо і яскраве сонце примушує собою переоцінити й переосмислити все прожите пройдене.
Весна, це наче новий горизонт для наступних. Ця весна стала одкровенням зла, яке відкрило вогняну пащу і почало пожирати й спопеляти все на шляху.
Амбіції демонського запалу трощило все живе, не перебираючи - вагітні жінки, діти в сиротинці, в роддомі, в школі, садочку, будинки, машини з цілими сім'ями, священики. Це війна! Це щось ниціше, яке просто руйнує. Це хаос зла. Заквітчало ракетами, замість квітів, риданням мучеників, замість клекотінням лелек. Весна, яка принесе незабутнє одкровення єдності народу.
Захисникам шана з висотою в небо, бо саме вони тримають занавіс життя між двох світів. Лікарі, волонтери, солдати - це все земні Ангели, які захищають, бережуть, опікуються співвітчизниками. Так багато питань? Так мало відповідей. А їх вже й стало не потрібно. Зараз все, що цікавить - «Живий? Лише живи!!!».
Молитва - це той ключ, який завжди відкривав всі замки, а тепер ще й став мостом між переломним відчаєм і повною довірою до Отця Небесного, яка мала бути завжди, а не лише в час випробувань.
Весна вбрана вже не лише в зелене, а н в червоне - омите кров'ю, чорне — невимовні втрати найкращих, біле - одяг ангелів. Вона прийшла непоміченою після того, як ввірвались демонські напасті. Але стане особливою Переможницею в блакитно-жовтому наряді, кольорів неба і пшениці. Стане чистішою від сльози, яснішою за сонце, бо настає нова доба - зародження нової нації, яка живе Богом і свободою, яка цінить істинне і є спрагла в цьому.
Весна найболючіша втратами і найочікуваніша, бо перемогою, яка обов'язково буде, бо з нами Бог!

Слава Україні неслась і нестимесь по всьому світі, бо вона найчистіша, найстражданніша. Україна була, є і буде непереможною, найкрасивішою і найкращою! СЛАВА УКРАЇНІ!!!
 
***

Прийшла весна... розкрились обійми вогняні.
Усе, що демон для «розп'яття» приберіг.
В підвалі родиться найкращої нації дитя в пелені.
Злий вже, не розбираючи, розкидав, що міг.
Життя в небеса, Бог їм ворота відкриває.
Мов падає занавіс зібраних пекельних сил.
Лише Господь душі від мук спасінням вмиває.
Він завжди був, є і буде найсильніший тил.