Під сузір'ям "Слова"

    Ми продовжуємо знайомити вас із учасниками літературної студії «Слово», яка вже 20 років діє при Долинській ЦПБ. Сьогодні у рубриці #Під сузір’ям «Слова» – поетеса, мова якої звучить як молитва і як маніфест водночас — Любов Тимчій. Її поезія — це відлуння душі, сповнене образів, що народилися з любові до рідного краю. У її рядках — щирість, глибина і особливе бачення світу. Запрошуємо вас відкрити для себе творчість нашої обдарованої землячки та пройти разом із нею її поетичний шлях.

   Любов Тимчій (Ралько) народилася 1 травня 1957р. у с. Дуба, Рожнятівського району. Тут минуло золоте дитинство, шкільні роки. Саме в рідному селі і написала свої перші вірші. Закінчила Суходільську восьмирічну, Спаську середню школи та Вінницький технікум електронних виробів за спеціальністю «технік – електрик з виробництва електронно-обчислювальних машин (1974 – 1978 рр.) Вийшла заміж, переїхала у м. Долина, народила двох дочок.

   Не обов’язково бути філологом, чи журналістом, щоб писати вірші, можна навіть і в банку працювати, як пані Люба. А між іншим, пропрацювала 24 роки у Долинському відділенні Ощадбанку, пройшовши шлях професійного зростання від касира до старшого бухгалтера – контролера з обслуговування юридичних осіб.

   Вперше її вірші були надруковані 1985 року в районній газеті «Червона Долина», згодом – у Долинських часописах «Свіча» та « Добра справа», у блозі Долинської ЦРБ. Любов Тимчій неодноразово була учасницею літературно – мистецького свята ліричної Франкової поезії у селі Лолині – «Столиці Франкового серця».  З цього й визріло бажання видати першу збірку поезій.

   Творити, народити і тримати в руках, – це відчуття знайоме багатьом, бо ж хіба є більше щастя від народження? Для нашої долинянки Любові Тимчій безперечно стала важливою подією життя її перша книжка «Шипшинове намисто», яка побачила світ у 2020році в друкарні видавництва «Піраміда» м.Львова. «Шипшинове намисто» – книга, в якій намистинки-поезії, написані вразливим серцем.

   Про свою творчість авторка пише так: «Поезією захоплююся з дитинства. Тільки віршем можу розказати про те, що мене найбільше хвилює, описати красу рідного краю, передати свої почуття. Впевнена, що крапля любові, яку ми подаруємо людям, повернеться до нас рясним сонячним дощем».

   Її вірші друкувалися в Міжнародних та Всеукраїнських альманахах: «Любов цвіте не тільки навесні», «Незвичне, невідоме, не бувале», «Зимові свята», «Водограй мрій». Більше 10 поезій покладено на музику. То ж бажаємо пані Любові натхнення та подальших творчих успіхів!

Благовість

 Господь благословив нас прегарною землею та добрим і чуйним народом. Але лукаве око одвічного ворога зазіхнуло на нашу працю. Україна проходить терновим шляхом, оскільки не віддає свого. Сусіди співчутливо дивляться на нас: багато з них простягають руку допомоги, інші ж байдуже опускають очі.

  Ми не здаємося, воюємо, хоч сили нерівні. Свій жаль і біль переливаємо у вірші, залишаємо на полотнах, які з часом не вицвітуть. Кожен із нас свято вірить, що до нас прийде Архангел Гавриїл із Благою вісткю — звісткою, яка обітре сльози з дитячих облич, а вони збережуть пір’їни радості в обіймах батьків, які повернуться зі страшної війни. Наша молитва з прохальної переміниться на подячну.

  Свята і непорочна Діва Марія, покровителька України, не залишає своїх дітей ні на мить, вимолить Божу волю та добру долю для нашого народу.

 Напередодні одного з найбільших християнських свят – Благовіщення, запрошуємо всіх до читання віршів, які очищують душу та дарують надію.

Орися Надольська

Благовіщення

Коли Єлизавета вже дитя носила

Під своїм серцем місяців десь шість,

Послав Господь на землю Гавриїла,

Щоб сповістив Марії благу вість.

Вона була ще Непорочна Діва,

Та не перечила Божим словам.

Почувши:» Радуйся, Маріє,

Від Духа Божого ти матимеш Дитя.

Воно буде благословенне Богом.

Твій Син сидітиме поруч Отця

І буде він спасінням для народу,

Хоч нелегка буде дорога ця».

І прийняла Марія цю новину.

«Не бійся, - Гавриїл їй говорив.

Ісусом назовеш свою дитину.

Господь Тебе на це благословив.»

Ольга Литвин

Благовість!

Ангел Гавриїл перед Дівою представ

і Пречистій Благу вістку радо сповіщав:

-  Сина зродиш ти, Маріє, і назвеш Його Ісус,

і довіку ім’я сеє не пропаде з людських уст.

Непорочна Діво – мати, принесеш  ти світу дар:

хто покладе свою душу за всіх грішних на вівтар.

-   Нехай буде Божа воля! -  лиш сказала Діва так,

і тоді зовсім не знала, що терновим буде шлях…

Любов Тимчій

А нам весна

А нам весна всім принесе тепло,

Новії радості, тривоги,  і надії.

В такий ось день об'явлення було

Благая  вість прийшла Діві Марії.

Родиться Він,  Месія, Божий Син,

Той, хто прийде у світ наш для любові.

За нас Він муки прийме сам, один,

За нас розп'ятий буде на Голгофі.

А поки - що буяє скрізь весна

Для нас цвітуть в лісах найперші квіти.

А ще - війна... Ота страшна війна

На ній, за нас, тепер вмирають наші діти.

Так хочеться почути благовість,

Що Бог родиться і що скінчаться битви,

Що буде мир, добро і щастя скрізь.

Про це ми просимо Бога у молитві.

Назарія Веснянко

***

Так, Ангел не до всіх Марій приходить,

Й не усім скаже про важливу звістку.

Нас мало за молитвою знаходить,

Та кожній має свою долю - вістку.

Хто правду любить, той страждає,

Проте знаходить в журбі диво.

У очі Ангел співчутливо заглядає,

Й малює  затінок  думок щасливо.

А от Марія, Свята, Мати Божа,

Тихо молилась у знівеченім садку.

Де розцвіла кровава українська рожа,

Сховала спраглих в затінку, у холодку.

Ще буде світлий день і Гавриїл прийде,

Звичайно що до кожної Марії - українки.

Тоді і біль розлуки із війною перейде,

А  діти у обіймах знайдуть  радощі – пір’їнки.

***

І я колись сказала своє : «Так!»,

Це рішення моє свідоме було.

Упевненість, сьогодні її брак,

А серце гостроту мечів відчуло.

У сні до мене Ангел приходив,

Бо бачив на усе мою готовність.

Дорогами тернистими водив,

Щоб ноги знали послідовність.

Тепер смиренно на коліна стала,

Й уявно бачу, як це сталось все.

Свята Марія мало в Ангела питала,

Бо полюбила Господа понад усе.

Маріє, Ти є приклад, досконалість,

Не сумніватись, довіряти і мовчати.

У вірі лиш приходить витривалість,

Й буде молитва вдячності звучати.

 Блага вість

Дивлюся в небо, у тихе небо, в якому не чути звуків, що лякають людей, а серце змушують битися сильніше… Після важкої ночі ми починаємо жити. І нехай червоні очі від недосипання печуть, та радісно від того, що небо спокійне.

Білі хмари закривають сонце, яке з-поміж них витягує свої тоненькі пальчики-промінчики і ними надсилає нам тепленькі привіти. Заплющую важкі повіки і бачу сяючу хмарину, вона повільно рухається до землі. А що, як на ній стоїть у всій своїй красі Архангел Гавриїл? Він посланий Творцем звіщати хороші вістки. Небесний Татко знає і бачить наші зранені війною серця, наші розгублені душі і понівечені тіла. Це у Нього безліч наших військових та невинно убієнних діток і матерів... Вони у Нього, а ми без них. І радісно, і нестерпно водночас. Нам, українцям, сьогодні потрібна розрада і Блага вість…

Хворий гріхом світ потерпав від доброї новини, яка не приходила, хоч старозавітні пророки передбачали прихід Божого Сина, який мав би стати лікарем душ і тіл та власною Кров’ю відкупити нас від батька темряви, якому людина віддала свою волю. У нашому житті усе починається із народження. Тому будучи Богом, Ісус стає земною людиною, коли народжується з жіночого лона. А хто вона, ця непорочна дівиця, яка прагне залишитись у храмі і буде Матір'ю Спасителя?

Марія народилась у похилих віком праведних Йоакима й Анни, які, за людськими мірками, вже не здатні були народити дитину. У віці трьох років, згідно своєї обіцянки, батьки привели Її на службу Богові у храм. Юна Марія не любила світ, бо її серце належало Небесному Отцеві, тому і прагнула виконувати тільки Його волю. Хіба очікувала дівчина, що до неї прямує Архангел Гавриїл? Не могла і подумати, що серед тисячі дівчат саме Її обрано на Матір Ісуса? Проводячи свій вільний час на молитві, Вона побачила Архангела із лілеєю в руці. Її серденько калатало, та любов була сильнішою від страху.

Гавриїл приніс Благу звістку, що Вона незабаром стане Матір’ю довгоочікуваного Месії. Запала тиша... Марія вагалась? Зовсім ні, хоча хвилювання переповнювало... Від Її рішення, від згоди залежало насправді так багато. Марія сказала своє «Так!» Татусеві, якого любила понад усе. І тільки спитала у Божого посланця, як же це станеться? Бо вже давно вирішила не виходити заміж. Ключовим у цій Благовісті є погодження! Відповідь на запрошення, яке пропонує Бог людині. Чи ми сьогодні намагаємось бути схожими на Марію? Чому постійно сперечаємось із Богом? Війна, біль, сльози, чому? Чому немає Бога у наших серцях? Чому наші серця закриті для Нього? Немає пробачення, не хочемо пробачати, засуджуємо, проклинаємо, нарікаємо, доводимо себе до розпуки...

Розпинають Україну…рвуть на частини… та замість «Так, Боже, Ти зупини цю війну!», ми чуємо, чи самі говоримо: «Покарай їх, знищ, скинь до пекла...». Хто ми такі, щоб вчити Бога? Невже ми не схожі на всіх тих, хто кричали спочатку: «Осанна!», а потім «Розіпни!»? Татусь Небесний справедливий і Він чекає, щоб ми спочатку витягли колоду із власного ока… А хмари пливуть… Невже на них сьогодні стоїть Архангел Гавриїл і очікує , кому сьогодні явитися? Кому сказати Благу вість, на яку всі так зачекалися... Бог бачить серце у кожному вчинку, отож, готуйся, людино, прийняти ближнього таким, яким він є, маєш побачити Ісуса в найменшому братові, і як поведешся із ним, такою буде твоя заплата від Ісуса.

Архангел Гавриїл звіщає для всіх Благу вість, та тільки чисті серцем її чують. Ісус із розпростертими руками на хресті чекає на всіх загублених овечок, зранених життям. Лиш прийдіть всі втомлені і зранені для лікування ваших ран ранами Ісуса. Скажіть своєму Богові: «Так!» І смакуйте цією Благою вісткою. 

                    24.03.2026

Усміхнися мені, Україно!

  Сьогодні, коли ще триває війна у нашій країні, а мирне населення потерпає від російської агресії, важливо виховувати дітей в любові до рідної країни, до її культури, історії, традицій, до краси рідної природи. Поезія, написана про Україну в цей нелегкий час, зворушує, зачаровує душу й серце. Тож насолоджуйтеся патріотичними рядками, написаними нашими авторками: Лілією Сідор, , Іванною Шершень, Олександрою Телегою-Дужак, Тетяною Бріцькою, Леонією Кіряковою, Марією Бойчук, Любов’ю Тимчій. У прочитанні молодших учасників літературного об’єднання «Слово».

Тисячі мелодій тепла

    Літо – це не просто найтепліша пора року, це час, коли милуєшся красою природи, серцем і тілом відчуваєш кожен сонячний промінчик, дотик теплого дощику, запах улюблених квітів, гудіння бджілок, аромат солодких ягід, шелест колосків та солоний присмак моря. Отож, ловіть колекцію віршів, присвячених літу, від майстрів поетичного слова, учасниць літературного об’єднання «Слово» Любові Тимчій, Марії Бойчук, Лілії Сідор та Іванни Шершень у виконанні молодших учасників літературного об’єднання.

Правда в терновому вінку

Велика п’ятниця і українська скорбота... Розп’яли Божого Сина на хресті, заквітчавши Правду терновим вінком…Наслідки гріха – надмірне довір’я, яке породило люту, страшну, ненажерливу війну …А де ж шукати Бога сьогодні, коли кам’яніє душа, а світ стає немилим і таким до болю чужим… Тисячі запитань і нова Голгофа, на яку виходить український Бог. Це той, що сьогодні в окопах у кожному із нас і бореться із пекельним злом. Наш Бог пише меседжі для мам, ридає над убитими побратимами, оберігає живих від смерті і від кулі злої. І наказує, Любов і шану до Вкраїни в серці щиру зберегти. Не біймося, що розіпнуть Україну на хресті вороги, котрі не діляться на теперішніх й колишніх. По всій країні стигми криваві, невже вони думають, що ПРАВДУ поховають? Не розуміють, що Паска, освячена кров'ю, – свята, удвічі святіша у кожній родині і що вона воскресне із пророчих слів…

Ольга Литвин
***
Вінком терновим ПРАВДУ заквітчали
і колючок у коси заплели,
щоб ПРАВДА їх не витягала,
щоб ті колючки в тіло проросли.
 
З вінком терновим страшно бичували,
і краплі крові виступали на чоло.
Гірше колючок ранили словами,
та в ПРАВДІ гніву зовсім не було.
 
З вінком терновим ПРАВДА помирала,
та кров’ю істини зросила ворогів.
Хоч думали, що ПРАВДУ поховали,
ВОНА воскресла із пророчих слів…
 
***
Моя Заступнице Свята,
хто Сину допоміг нести хреста?
Хіба Пилат там був чи Юда,
чи той, хто проколов Христові груди?
Лихії дні бредуть по всьому світу:
«перехилили чашу єзуїти…
Благочестиві одягнувши шати,
гадають, як «варавву» оправдати…
 
Лілія Сідор
Гріх
Якщо ненавидіти гріх,
То, Боже, не учи любити
Ти варварів бридких отих,
Що мріють Україну вбити.
Скажи, вселенська де любов?
Чи не охрещені у церкві?
Для них єлеєм стала кров
Дітей збезчещених і мертвих.
Якщо до них ненависть гріх,
То і любові я зрікаюсь.
Люцифер у кремлі на сміх
Весь світ підняв. Посповідаюсь,
Бо так болить, що лишній раз
Боюсь побачити й почути
Від дикторів страшенних фраз,
Не в силі горе осягнути.
На лівім березі Дніпра,
І правий теж не оминула
Людські життя несла вода -
З руки м@$кальської прибула .
Але ти, Боже, бачив все
І наперед знав їхні плани.
І допустив, Величний, це.
Спливають в Чорне каховчани.
Якщо ненавидіти гріх, -
Тоді виходить гріх любити.
Зішли з небес грози батіг,
Щоби юродливих убити.
Тих зайдів із гнилих боліт,
Де із клоаки сталактити,
Чиїх племен забутий рід
Із люциферової свити.
Прости великий ня за гріх.
Глаголити я буду вперто -
Ненавидіти буду їх
Так сильно до самої смерті.
І дітям й внукам заповім
Ненависть ту, щоб не забули.
Немає віри м@скалям:
Ні мертвим, ні живим, прибулим.
 
Український Бог
Він у окопах. І не відлучався.
Боровся з злом пекельним до знемог.
У двадцять другім в стрій воєнний вбрався
Наш український, всемогутній Бог.
Благословляв на бій. Із хоругвами
Ішов вперед, собою затуляв.
Писав нехитрі меседжі для мами,
Над побратимами убитими ридав.
Хто душу й тіло Богу поофірував
Поміж пітьми, поміж страшного бою
Для того став твердинею і вірою,
Зберіг від смерті і від кулі злої.
 
***
За крок до Великдня в розвітлих садах
Зібрались гріхи в незраховані зграї.
Несуть каяття у дірявих торбах,
Вітри налетіли, як злі самураї.
Давай но трусити весь цвіт із дерев,
Давай но гріхи нескінченні білити,
В обійми шутів й дорогих королев
І чорне, і біле докупи тулити.
Чи вітер знайде неподільну межу?
Чи вся чорнота розбіжиться по світу?
Чи в кольорі білім свою чи чужу
Напишеш весні на прощання сюіту?
Всі людства гріхи є на тілі Хреста
І стигми криваві по всій Україні.
І Паска, освячена кров'ю, - свята,
Удвічі святіша у кожній родині.
 
Любов Тимчій
Я дякую…
Вклоняюсь, Боже, бо ти дав життя
Таке, як є – тривоги і турботи.
Неспокій дав і віру в майбуття,
Дав бачити хто – за, а хто – супроти.
 
Твоя любов і віра не дає
Закрити серце для людського болю
І кожен день усе єство стає
Непримиримим до смертей і крові.
 
Я дякую, що вчиш нас не зійти
З дороги правди і дороги віри.
Наказуєш, щоб в серці зберегти
Любов і шану до Вкраїни щиру.
 
Марія Бойчук
Душа
Душа людини
є частина Бога,
який присутній
в кожному із нас.
Любім життя,
бо це тверда основа,
що нас підносить
завжди до звитяг.
І кожний поступ,
кожне наше слово
вагоме у подальшому,
в ділах,
бо допоможе визначить умову,
що нас з низів
вознесе в небеса.
Господарем душі,
а не слугою тіла
стараймось бути
завжди й повсякчас.
Добро творім в великому й малому,
хай сонце нам осяє
вічний шлях.
 
Орися Надольська
«Хресна дорога»
А після Тайної вечері
Ісус молився на горі.
«Отче .Хай ця чаша мене мине.
Та, проте, - не як я хочу».
Он зрадник іде
І зграю на мене веде.
Немов на розбійника вийшли з мечами.
Знущалися й били Ісуса вони.
Найперше його привели до Каяфи,
А потім у руки Пилату дали.
І натовп кричав «Розіпни його».
Сміялись над ним вороги.
Терновий вінець натягли йому.
«Варавву ти нам відпусти».
Він мовчки терпів всі знущання,
Бо мало здійснитися все
Боже пророцтво й писання.
Не знав народ той, що їх жде.
Ісус хрест важкий ніс на спині.
Це хрест усіх людських гріхів.
«Отче. Не моя, а твоя воля хай станеться нині».
Він ледве ішов, аж потів.
На все це дивилась Ісусова мати
З сльозами болю на очах,
Як мусів її Син долати
Хресну дорогу. Який жах!
Знесилений паде в дорозі,
Та Симеон йому поміг
Віднести хрест той на Голгофу.
І Вероніка там стоїть.
Вона хустинкою обтерла
Його обличчя й дивина,
Бо на хустинці залишився
Образ Спасителя Христа.
Єрусалимські жінки плачуть.
За що страждання ці йому?
Ісуса оцтом напувають
І одяг ділять воїни.
Прибили цвяхами людину,
Щоб помирала на хресті.
І ось прийшла шоста година
Й темрява стала на землі.
І голосно Ісус промовив:
«Отче, у руки віддаю
Я свого духа», - і розбійник
Буде зі мною у Раю.
Бо той розбійник перед смертю
Сказав Ісусові слова,
Щоб спогадах його у Царстві
Ісус Христос... Дивні діла.
Ридає мати біля Сина
І Йосип зняв тіло з хреста,
Обвив його у плащаницю.
У склеп поставили Христа.
Сторожа тіло сторожила
І каменем закрили вхід.
Та через день, в святу неділю
Не стало тіла в склепі цім.
А Божа Сила є над нами
І хресний шлях маєм усі.
«Ісусе, змилуйся над нами,
Прости всім людям їх гріхи».
 
Іванна Шершень
Мій Бог
У телевізорі тебе я не шукаю.
У Інтернеті, на газети сторінках.
Я просто вірю, дуже вірю й знаю,
Що ти мій Боже в кожному із нас.
 
Я відчуваю на собі твій погляд.
Ти дякуєш за добрі нам діла
І хоч в людей ще так багато вад,
Дорога Божа для усіх одна.
 
Я вірю, що все в Тебе не спроста.
Бо все, що ти не робиш - то на краще
І дякую тобі я за життя,
За кожен день, прожитий у любові.
 
Тобі молитву щиру заспіваю.
Коли так сумно чи в веселий час
Я просто вірю, дуже вірю й знаю,
Що ти мій Боже в кожному із нас.
 
Іван Телега
Велика п’ятниця
Велика п’ятниця Вселенської скорботи
В цей день в розп’ятті на Хресті Ісус
Помер від болю й муки
За християн, за нас усіх.
А Мати Божа мліла із розпуки:
Єдиний син, єдине, що було.
        - За що, - питала, - Ти пішов за всіх?
        - Чому, - питала - Ти пішов за всіх?
Пішов на смерть за свою віру й правду,
Пішов з любові за людей на хрест.
А ми сьогодні все переламали,
Зробили двох Богів, дві віри теж.
Прости земним нам, ой прости Ісусе,
Гріхи тяжкі, мов брили кам’яні.
Закидай їх усіх у синє море,
А зверху їх землею притруси.
Ми зорем тую землю в ниву
І плуг усі будем тягти.
І засівати будем чисті зерна,
Любові зерна, віри й доброти.
 
Назарія Веснянко
***
І я свій біль тобі віддам на хрест,
Уже сама з собою не справляюсь.
Душа на правду вкотре робить тест,
У Твої очі, Боже, пильно задивляюсь.
 
Безмежна доброта, Любов і ніжність,
Веселку, як надію завжди нам даєш.
Від Тебе діти – воїни узяли мужність,
Бо щохвилини в їхні душі заглядаєш.
 
Тому й немає відворотного процесу,
Як і немає сенсу досі вірити брехні.
Усім нам нині вистачає горя й стресу,
Та лиш нескорені запалюють вогні.
 
Не залишай Ісусе, ні мене, ні ближніх,
У кого серце зранене, прийди й лікуй.
Немає ворогів теперішніх й колишніх,
У нас і з нами перемогу відсвяткуй.
***
Город Оливний, ніч і молитви…
Цю чашу випити таки потрібно.
З споконвіків і а ж до нині битви,
За душу, живому серцю жалібно.
 
Без віри день без сонця й світла,
Надії живлять справжні почуття.
Любов ще б радісно розквітла,
Але на грудях камінь співчуття.
 
В покорі перед Богом, на колінах,
Дай сили, мужності і дай терпіння.
Замість зерна сьогодні земля в мінах,
Ти ж найсильніший, у Тобі спасіння.
 
Город Оливний, ніч й молитва щира,
Нам допоможуть свій донести хрест.
Написано ж, не сотвори собі кумира,
Як вірні, ждемо в Тебе перемоги жест.
 
***
Тіло занесли в гробницю,
Все, як Він казав, недавно.
Хто ще знає таємницю,
Той є сином повноправно.
 
І воскрес, щоб ми воскресли,
Той спасенний, хто святий.
Вісточку лелеки нам принесли,
Рідний прапор всім піднятий.
 
Віримо, надіємось, чекаймо,
Правда переможе чорну чорноту.
Манівцями більше не блукаймо,
Й відпускаємо і суєту і марноту.
 
Пробач, Ісусе, свій народ,
Від Тебе більше не відступимо.
Усе мине, програє й нині Ірод,
Ще зовсім трохи, терпимо.
 
Бо що є добре, те воскресне,
Сам Ісус здолає москви зло.
Як зима, з землі нам скресне,
Вирве в шершня смерть жало.
 
Віра, Правда і Надія,
Нам дає натхнення жити.
Гряде щастя ще подія,
Бо прекрасно так любити.

 

Мар’яна Вагіль
***
Весна... завжди приходить разом з пробудженням природи з сну. Вона повертає лелек в рідні гнізда, які цю зустріч чекали всю зиму. Весна заквітчує собою степи, луги, поля. І радісною стає ще вчора сумна земля.
Блакитне небо і яскраве сонце примушує собою переоцінити й переосмислити все прожите пройдене.
Весна, це наче новий горизонт для наступних. Ця весна стала одкровенням зла, яке відкрило вогняну пащу і почало пожирати й спопеляти все на шляху.
Амбіції демонського запалу трощило все живе, не перебираючи - вагітні жінки, діти в сиротинці, в роддомі, в школі, садочку, будинки, машини з цілими сім'ями, священики. Це війна! Це щось ниціше, яке просто руйнує. Це хаос зла. Заквітчало ракетами, замість квітів, риданням мучеників, замість клекотінням лелек. Весна, яка принесе незабутнє одкровення єдності народу.
Захисникам шана з висотою в небо, бо саме вони тримають занавіс життя між двох світів. Лікарі, волонтери, солдати - це все земні Ангели, які захищають, бережуть, опікуються співвітчизниками. Так багато питань? Так мало відповідей. А їх вже й стало не потрібно. Зараз все, що цікавить - «Живий? Лише живи!!!».
Молитва - це той ключ, який завжди відкривав всі замки, а тепер ще й став мостом між переломним відчаєм і повною довірою до Отця Небесного, яка мала бути завжди, а не лише в час випробувань.
Весна вбрана вже не лише в зелене, а н в червоне - омите кров'ю, чорне — невимовні втрати найкращих, біле - одяг ангелів. Вона прийшла непоміченою після того, як ввірвались демонські напасті. Але стане особливою Переможницею в блакитно-жовтому наряді, кольорів неба і пшениці. Стане чистішою від сльози, яснішою за сонце, бо настає нова доба - зародження нової нації, яка живе Богом і свободою, яка цінить істинне і є спрагла в цьому.
Весна найболючіша втратами і найочікуваніша, бо перемогою, яка обов'язково буде, бо з нами Бог!

Слава Україні неслась і нестимесь по всьому світі, бо вона найчистіша, найстражданніша. Україна була, є і буде непереможною, найкрасивішою і найкращою! СЛАВА УКРАЇНІ!!!
 
***

Прийшла весна... розкрились обійми вогняні.
Усе, що демон для «розп'яття» приберіг.
В підвалі родиться найкращої нації дитя в пелені.
Злий вже, не розбираючи, розкидав, що міг.
Життя в небеса, Бог їм ворота відкриває.
Мов падає занавіс зібраних пекельних сил.
Лише Господь душі від мук спасінням вмиває.
Він завжди був, є і буде найсильніший тил. 

Зима зі смаком снігу і печалі

  Із зими починається рік, нею і закінчується. Снігом не засипле весь біль, що принесла серцям війна. Жодна веселка не зможе випити сліз, які самовільно котяться дитячим обличчям. Крик, який виривається з грудей жінок і матерів, чує небо, з якого на нашу землю злітають ворожі ракети, що руйнують життя. Бог війни – диявол – втішається із кожного нещастя, яке прийшло з росії, імперії зла і ненависті до всього нашого. Та ми не здаємося, Воїни Світла, розп’яті на Хресті ідуть до самого Бога, бо в Нього правда і справедливість. Студійки-поетеси через серце пропустили кожен вірш, в якому смак снігу і печалі, та глибоке прагнення волі й щасливої долі. Із зими почалась війна, то ж нехай зимою вона і закінчиться.

Ольга Литвин

Воїни Світла

Білими птахами линуть крізь марево постаті їх...
Грудки землі несли Воїни Світла Богу до ніг.

Небо, підперте крилом скаліченим, плакало в ніч,
І до світанку в громах й блискавицях ішла їхня січ.
Хтозна, де брали сили та мужності в пеклі війни
і закривали тих, хто позаду, тільки грудьми...

Світло їх Ангелів сяяло вірою нам із імли.
За Україну з Христом розіп'ятим у небо пішли...

 ***

І буде ніч, і буде ранок
без стрічки зведень і новин,
і затанцює переможне танго
моя Вкраїна без війни.
І буде цінувати тихе щастя
сильніш за все, що мали ми.
Кумедно горобці будуть купатись
перед дощем в пилюці на землі.
Приблудний пес знайде собі домівку,
і в стрісі заворкують голуби.

Добро присяде в тебе на причілку
одного ранку... без війни...

***
Дочекалися... Обійнялися...
Потепліло навколо враз...
Боже, скільки усього сталося,
поки що не лікує час.
Комусь віриться, а хтось тішиться.
Хтось до рани сльозу кладе...
Десь у полі колосся хилиться
там, де кулями дощ іде...
Де лани наші орють градами,
глухо плаче старенький дзвін.
На крові наша воля справдиться,
там, де злість повстає з глибин...
Не сховаються душі вражії:
світ збудовано – бумеранг.
Ми у Бога собі у пазусі,
у серцях наших – Божий храм.

 ***
По небу босими ногами,
де кожна хмаронька з дірками,
де кожна крапелька – сльоза,
і в кожнім закутку війна...
Біжу, лапаюся за хмари
і серцем, і всіма думками
хапаю крапельки роси
Того, хто там на небеси...
Ступаю... крила проростають,
і кожну рану заступають,

та кожен постріл по собі,

лишає шрами на душі...

***
Ми прагнемо волі, щасливої долі
І прагнемо світла крізь темряву днів.
В багряно – червоним написаній долі
останньою свічкою хтось догорів.
Сталевії крила з душі проростали,
здіймали всі мрії, що в серці тримав…
Не думав тоді, що життя проминає:
став вітром легеньким у шелесті трав…
 
Любов Тимчій
***
Стріляють знову снайпери у них,
І знов лунають вистріли пекельні,
А їх лиш жменька - мужніх, запальних,
І думка в кожного: невже цей бій – смертельний?
 
А їм лиш 20... Юні, молоді,
їм про кохання би писати вірші,
Та Україна зараз у біді -
І ось вони на захист неньки вийшли.
 
Удома мати сива і сумна,
Удома дітки і дружина мила...
Тут – Україна, рідна їм вона,
і просить, щоб від смерті захистили.
 
І падають солдати у бою...
І прапором вкривають їхні очі...
Вони Вкраїну люблять так свою,
що «Воля або смерть!» – уста шепочуть...
 
На зміну їм нові солдати йдуть,
і Україні знов дарують серце...
А може досить вже смертей отут?
Хай всім солдатам сонечко всміхнеться.
 
Хай обійме матуся їх живих
Нехай дружина стомлена зустріне,
Нехай війна закінчиться для всіх,
Єдина й вільна буде Україна!
 
***
Перон. Шум поїздів. Скрізь багажі, таблиці.
І радість зустрічі, й розлуки щем.
А він стоїть, вдивляється в обличчя
У спеку, в стужу, під рясним дощем.
 
Тут проводжав він друга. На прощання
Сказав господар:
– Ти чекай! Прийду!
Не виконав обіцянки своєї.
Не повернувсь. Виніть оту війну.
 
Господаря привезли на машині
Із прапорами, квітами – в журбі...
Вже рік минув, а пес той і понині
Шука господаря у цій людській юрбі.
 
Чекає вірно, як велів хлопчина,
Бо знає: той не зрадив би повік.
Він був звичайний – із села дитина.
Із нього б виріс справжній чоловік.
 
Орав би землю і створив родину,
Ростив би доньок і синів-орлів...
Та не дожив – упав за Батьківщину,
Страшний осколок в серце залетів.
 
Він виконав присягу. Там, на сході,
Віддав життя. Приніс в сім'ю журбу...
Собака й досі по перону ходить,
Вдивляючись у цю людську юрбу.
 
Лілія Сідор
***
Які ялинки, Буковелі, ковзани,
Які круїзи, лайнери й гірлянди?
Вернулися б з полів війни сини –
Незламної країни авангарди.
Нехай дещиця Божа освятить
Незримою священною рукою.
Опікується ними кожну мить,
Знаходяться коли у пеклі бою.
Хай Віфлеємська зіронька ясна
Освітить і покаже їм дорогу.
До воїнів прийшла б красна весна
І принесла із цвітом Перемогу.
 
***
Живімо, браття, є в запасі час.
Живімо, сестри, хай живим не йметься.
Хай цілий світ поучиться у нас,
Як за свободу Україна б'ється.
Живімо, закохаймося, творім,
Любімося шалено до нестями.
Купаймося у сонці золотім
І в місячному світлі амальгами.
Живімо і збираймо врожаї.
Кожна хвилина – це велике щастя.
Ми долі є своєї ковалі,
Хай вороги нас й мертвими бояться.
Живімо браття й сестри за двоїх:
За того хлопця й юнку чорноброву,
Що не прийдуть на батьківський поріг
І не побачать вЕсну кольорову.
Живімо дружно. Є в запасі час.
Згуртовано, немов одна родина.
Той, хто не з нами, той є проти нас.
Нас об'єднала ненька – Україна.
 
Єднання
Нитки в міцну сплелися волосінь.
Журба вузли точила, як рачиця.
У однострої кілька поколінь,
Відсіялась полова й чечевиця.
Звихнулись крони тягарем ракет,
Надра землі порубані, у ранах.
Життя тримає вірний турнікет,
Як ворог не натужиться, та марно.
З'єдналися у Тризубі святім
Ті що в окопах, воїни небесні
І ті, земля для кого стала дім, –
У Перемоги час вони воскреснуть.
Із ними Бог і неньки молитви,
Вкраїнський стяг, оселя і родина,
Кохана і посивілі батьки,
У лоні ненароджена  дитина.
Тринить не розрубати й не спалить.
Як купина неопалима сильна.
Їм є  для кого і за кого жить.
Стрій повниться. І нить стає стожильна.
 
***
Зима зі смаком снігу і печалі.
Холодний сніг,
Безмовні баштани
І соняхи понищені, опалі,
Розірвані будинки і тини.
Велика вирва.
Дивиться акула.
Із пантелику збився механізм.
Зірватися ненависна забула
Сама з собою –
Смерті онанізм.
Де матриця життя
Стікає кров'ю –
Сніг білить,
Заховає,
Не верне.
А дні ідуть.
Їм вольно і невольно.
Зима із сліз
Смакує «Кабарне»
 
Подяка
Я дякую безмежно, що живу,
Що зранку вирушаю у дорогу.
Стрічаю Віфлеємськую зорю,
Молитву від душі складаю Богу.
За кожен подих
І за кожен крок.
За те що бачу,
Відчуваю, вмію,
І кожен у житті малий урок,
І що плекаю Перемогу в мріях.
Буденні речі звичні і прості,
Що маю цілий дах над
головою,
Проміння обіймають золоті
Я дякую вкраїнському Герою.
І за рядки, що линуть ізгори:
Хорей і ямб, і сивий амфібрахій,
За світлий розум і ясні думки,
І що дочасно я не стала прахом.
Я не чекаю на чуже плече.
Спілуюся комфортно із собою.
Ріка життя до пристані тече,
Несуться хвилі бистрою юрбою.
Телефоную часто до весни :
Мелодію співає теплий вітер.
Ми мріємо про лагідні часи,
Коли весь світ одягне білі квіти.
 
Людмила Перевізник
***
повертайтесь живими
бо тут вас чекають свої
довіряють молитви
надії і мрії лиш небу
повертайтесь живими
у рідні найкращі краї
повертайтесь живими
нам більшого щастя не треба
повертайтесь живими
хай буде це день а чи ніч
для вас двері відкриті
серця наші погляди душі
повертайтесь живими
не стулить вже матінка віч
повертайтесь скоріш
попри все що вдалось пережити
не повернеш ніяк
ті наповнені радістю дні
що рікою текли
у щасливі омріяні далі
повертайтесь живими
усі ви такі молоді
хоч обпалені душі
й серця із гарячої сталі
поверніть їх живими!..
 
***
світлини світлини
світлі обличчя
з ясними відкритими
поглядами
світлини з чорною
стрічкою навскоси
як траєкторія
ворожої кулі
зірок на небі
все більше й більше
скільки ще світла
потрібно
щоб перемогти
ту кляту темряву
тим часом малеча
пильно вдивляється
у нічне небо
з надією відшукати
зірку – тата
зірку – вічний оберіг
 
Леонія Кірякова
Чекає матуся синочка
Гриміли бої в чистім полі,
Козацтво лягало до долу.
Ніхто не посмів відступати,
Прийшлось не одному вмирати.
 
Старенька козакова мати
Хорошої вістки чекає.
Немає в живих козаченька,
Злий вітер у полі гуляє.
 
Про мужність і спокій синочка
Далека ця звістка долине.
Ваш син, дорога наша мати, —
Героєм поліг за Вкраїну.
 
Матуся з тривогою в серці
Чекає синочка в надії.
Чекати вже буде до смерті,
Бо мати інакше не вміє.
 
А мати чекати буде,
І горе давитиме душу.
Про це вам милі люди
Я всім сказати мушу.
Бо мама в нас

Любима, щира, ніжна,
Дорога...

Кравець Тетяна

Різдво надій із бажаними подарунками!

Сніг накриває собою, мов пухнастою ковдрою землю. Намагається вибілити собою світ і зло, яке панує й руйнує. Біль озивається в скронях і розриває серце і так хочеться покласти під уявну ялинку такі дарунки, як: Мир, Радість, Долю і Щастя. Хочеться, щоб Надія, яка лежить, наче зрубаний сонях, піднялась і задзвонила у всі тривожні дзвони водночас, щоб нарешті збагнули ті, хто ще не зрозумів, що лиш з чистим серцем можна подолати найстрашнішого ворога. Снігом присилаймо вітання захисникам, яких поки що не можемо обняти, своїми вчинками не розчаровуймо їх, а лиш надихаймо. Вже від сьогодні ми з вірою в серці чекаємо святого Різдва, то ж по  дитячому вірмо в диво, придивляючись до краси, яку насипала зима. Бажаймо щиро мирної днини, щоб на Різдво таки зустріти омріяний світанок перемоги! Про красу зими, свята, які наближають перемогу, можна прочитати й у поезії наших студійок.

Оксана Сподар

***

Ця зима —

як розбита

скрипка.

В неї марно просити пісню...

 

Щось прокашляє вітер хрипко

й намалює троянду пізню

білим сном і морозом сивим

на ґрунтованій ніччю шибі —

щоб світанок мій став красивим,

щоб душа моя на відшибі

десь не плакала, не тремтіла,

не питала в приблуд поради»,

а верталась хутчіш до тіла

і вдихала прозору радість,

і спивала солодкий запах

намальованої троянди,

і на хвойних зелених лапах

щоб засвічувала гірлянди...

 

Вітер кланяється скрипальці,

просить пісеньку «З Новим роком!»

та в надії обмерзли пальці —

скрипка

випала

ненароком...

 

***

Так зимно

в душі,

що аж біль озивається в скронях!

Так зимно на серці —

аж з вій осипається сніг.

Надія лежить горілиць,

наче зрубаний сонях,

і тулить прощальне тепло

пелюстками до ніг.

 

Так зимно...

Чийсь плач

світ зловтішно затоптує сміхом.

Підступність і зрада

чатують обабіч доріг...

Вже й небо здається

старим продірявленим міхом,

з якого крізь діри

на нас рясно сиплеться гріх.

 

Так зимно...

Пітьма

заповзає у душі убогі.

Добра вже немає.

І правда уже ледь жива.

Та людство безпомічне

просить спасіння у Бога

і з вірою в серці

чекає Святого Різдва.

 

Ольга Литвин

***

Зима прикрасила старі сади

і посріблила світ навколо.

Я хочу ближче підійти,

й надихатися срібла того.

 

Ось біля хати яблуня стара

під снігом віти нахилила.

Для мене казка чарівна

така привітна й серцю мила.

 

Зима в садах! Яка краса!...

Сніжинкам підставляю щічки.

Милуюсь і дивлюсь – он там

зі мною тішаться синички!

 

***

І вибілює сніг білий світ, котрий сумом дивився до неба.

І цнотливо лягає до ніг білим танцем, немов наречена.

Сіре небо паде до землі, білу ковдру собі простеляє.

Тепло — тепло на білому тлі біла птиця по небу кружляє.

Вітер пісню чарівну співає на вухо землі,

Ту мелодію дивну, яку розуміють лиш гори.

Світ, побілений радістю в світлій Різдвяній порі,

Вже колядку співає в мелодії новій...

 

Лілія Сідор

Сніг

Падає сніг

На обсипане листя,

На холодну ріллю

І голодних птахів.

Грудень прийшов

І прогнав падолиста,

Всі володіння осінні присів.

Може, - журба він,

Чи літові помста?

Гордий, холодний

З Лапландії сніг.

Деревам сповив

В біле крони і торси.

То зупинявся, наскоками біг.

Кара  чиясь, чиясь нагорода?

Дум і надій сторонній слухач.

Сніг – просто сніг,

Зимова погода,

Світу великого вільний блукач.

Із снігом тобі пришлю я вітання.

Побачиш, притулиться в зимне вікно.

Сніг - просто сніг, не моє він кохання

І чи розтане мені все одно.

 

Зимовий ранок

Засніжений ранок у сурми трубів,

Зганяв напівсонних людей до роботи.

Вдягнувся, умився на присьбі присів

І нумо збирать для сульфеджіо ноти.

Хористів зібрав. Вітруганів й завій.

Була диригентом їм віхола-ненька.

А соло надав цій зимі молодій

Хай юна скрипачка торкнеться серденька.

Присів морозенко за білий рояль,

А вітру сподобалось фортепіано.

Сніг швидко з сніжинок - малесеньких краль

Ефекти казкові створив і розтанув.

Цей ранок грудневий мороз пригостив

Кетягом стиглим із ягід калини

І кави із льодом в горнятко налив.

Усім побажав щиро мирної днини.

 

Любов Тимчій  

Грудень

Знов грудень гріє... Гріє день у день,

Забувши, що зима в календарі є.

Рвучкі вітри співають нам пісень,

А дітвора про санки марно мріє.

 

Вже завтра Миколай прийде до всіх

І принесе гостинці в кожну хату.

Ти, грудню, подаруй біленький сніг

Й морозу трошки - зовсім небагато.

 

Бажають ковдрою накритися поля,

Щоби весною пити чисту воду.

А грудень сонцем світить віддаля:

– Не винен я – виніть у всім погоду.

 

***

А сніг летить. Малює білим землю,

Вкриває все, що навкруги лежить.

Напевне, всі ми бачим недаремно

Оту красу, що оживає вмить.

 

Біліють чорні, вже пусті, городи,

Дерева білі, побілів і луг.

Але зима не хоче нагороди —

Вона працює - все міня навкруг.

 

Й очищена земля сіяє самоцвітом,

В серпанок білий одягнувся світ.

Та яблуня сумує вже за літом,

Для неї сніг — мов яблуневий цвіт.

 

Назарія Веснянко

***

Зима з – під ковдри виглядає,

Надихала на сніг, а він блищить.

Здивовано у шибки заглядає,

Де у печі палає і тріщить вогонь.

 

Із хати галасливі вибігають діти,

Щоби разом погратися у сніжки.

Хто схоче ще зимі цій порадіти,

Не стомляться від бігу тому ніжки.

Вже й баба снігова всміхнулась,

Під вікнами, прийшла колядувати.

В кожух біленький загорнулась,

Щоб морквою зайчаток годувати.

 

Пора до хати малюкам вертатись,

Бо зорі позбігалися в нічний танок.

Так хочеться до ранку забавлятьсь,

Під небом зустрічати радісний світанок.

 

***

А грудень кидається сніжками,

Без поспіху по стежці крижаній.

Зими торкаюся гарячими руками,

Тепло відсутнє у красі мереженій.

 

Усе минеться, й володіння казки,

В якій надовго згасли чудеса.

Жахаюсь днів сторонніх ласки,

Читаючи по хмарках небеса.

 

Багато перед нами усього закрито,

Ми ж цю зупинку маємо минути.

Перед обличчям правду скрито,

Найкраще прагнемо вернути.

 

Нехай кидає сніжки вправно,

На те він, грудень і прийшов.

Без звинувачень безпідставно,

Нехай би і загублених знайшов.

 

Лілія Мацьків

Біла зима

Моє кохання - білий птах

З обмерзлими крильми —

Постукало якось в вікно

Мені серед зими.

Мела хурделиця тоді

З порожніх білих слів

І навівала білий сум

На білі квіти снів.

І в білій тиші білий день

Горнувсь мені до ніг,

А на застиглі почуття

Холодний падав сніг.

***

День зимовий, наче сніговик,

Тупцював у мене під вікном,

Коли завірюха почуттів

Замела нас незбагненним сном.

 

Пристрасть увірвалася до нас

Так, неначе вдерлись терористи!

О, гарячий пломінь твоїх уст!

О, ці дивні очі променисті!

 

За вікном пішов густіший сніг —

Наче з неба падали ромашки...

Прохолола кава на столі

Хлюпнула ображено із чашки.

 

Тетяна Бріцька

Христос ся рождає

Прокидайся, Україно!

Прокидайсь, народе!

Вся земля Різдво святкує,

А наша лютує.

Мати плаче за синочком,

Спогадами жиє.

Там, на Сході України,

Звук гармати виє.

А зіронька в небі ясна

Світом засіяла.

Там Ісусик народився,

Вся земля повстала.

Нехай в нашій Україні

Мир і щастя буде.

І Господь усім поможе

Все це перебути.

Ми усі заколядуймо,

Щиро заспіваймо.

Своїм співом і словами

Бога прославляймо.

Нехай Віра і Надія

Нас не покидає.

Прокидайся, УКРАЇНО,

ХРИСТОС ся РОЖДАЄ.

 

Новий Рік

Так люблю, коли зимою

Діти круг ялинки –

Всі стають у хороводи,

Зайчики й сніжинки.

Миколай – червоні щоки,

Сива борода.

Подарунки всім приніс -

Радісна пора.

З Новим роком привітати

Ви усіх спішіть.

Скоро вже настане свято!

Всім вітання шліть.