пʼятниця, 8 жовтня 2021 р.

Пора осіння – підсумок весни…

 


 Усміхнена, елегантна, доброзичлива – такою ми її вперше побачили на одній із зустрічей  літературної студії «Слово».  З поезією цієї красивої жінки ми познайомились раніше – на сторінках мережі Фейсбук, і запросили талановиту авторку до нас.
  Лілія Сідор – хірург за професією і поетеса за покликанням. Людям допомагає, як то кажуть, і словом, і ділом, тобто руками  і серцем.
   Затишне село Старий Мізунь надихає жінку щоденно братися за перо і вправно, мов художник, змальовувати словом прекрасні пейзажі, правдиво передавати різні емоційні стани людини і природи.

***

Осінь яблуком червонобоким

На моє закотилась подвір'я.

Між дощів вересневих потоків

Птиць прощально прилинуло пір'я.

Покружляло від краплі до краплі

І відбите, як м'ячик маленький

У повітрі легким дережаблем

Приземлилось між трави низенько.

В час цвітіння птахи прилітали,

З теплим літом простилися нині.

Сиве пір'я на пам'ять прислали

В ті сади, що цвіли при долині.

Яблунь гілля додолу зігнулись -

З немовлятами радісна жінка.

Соковитості досить й кольОру

У осінніх дозрілих відтінках.

Сиве пір'я, посріблені скроні...

В вирій тихо літа подалИся .

Утікають з моєї долоні,

Як вітрами підхоплене листя.


***

Пора осіння - підсумок весни.

В повітрі ніжним пухом павутина,

У літо поруйновано мости,

Постелена багата скатертина


Із листу золотого у саду,

У лісі, в парку, на моїй стежині.

Привітні чорнобривці у ряду

Охоче заглядають в очі нині.

 

А скільки в них і ласки, й доброти?

Так щедро осінь пензлем малювала.

Розщебеталися. Зі мною всі на ти,

Як діток, квіти щиро доглядала.

 

І айстри - сестри буйно зацвіли,

Не відають, що вік краси короткий,

Горять на сонці теплі кольори

І бджоли шлють легкі, прощальні ноти.

 

Панчішки золотаві на ногах

З пилку квіткового на зиму вже надбали .

Не за горами біла, у снігах,

Весну минулу й літо пригадали.

 

Дріматимуть, не знаючи жури,

В хатинах з ароматної вощини.

Почують журавлів перше : «Курли» -

Прокинуться мерщій тієї днини.

 

Квітують айстри. Чорнобривці теж

Й троянди, незворушні, як Венери.

Крокує осінь в вольницю без меж,

Малює нові набриси, химери.


Осінній вечір

Спокійний вечір. Збайдужіли

Ліси, поля і навіть люди.

Зустріли осінь, як зуміли,

Холодним спокоєм повсюди.

 

Щокаті яблука обпали,

На яблунях можна й злічити

У трав холоднії ангари.

Пора і їм перепочити.

 

Крадуться сутінки мовчАзні,

Повітря тишею налите.

На небесах човни поважні.

Куди пливуть? Не зупинити.

 

Це ж осінь - мудра берегиня!

Усе минуле спростувала.

Нівроку золота майстриня

По власній моді світ прибрала.


Осінній дощ

Цей дощ-скрипаль бентежно за вікном,

Вливає в ноти все, що наболіло.

Акорди за акордом,  новий тон.

Душа згортається і супорозно мліє.

Надовго дощ? На день, на два, життя?

На осінь з переходом плавним в зиму?

Чарує нот дівоча чистота,

З дощем незримо музикою лину.

Народжена не птахою дощу...

Осінній грім тлумачить відголоссям,

Впустила дощ і тихо відпущу,

Запутались краплини у волосся.

У зачіску уживлений кришталь,

Як пам'ять про осінньо - літні грози,

Тумани сиві виткали вуаль.

Душа квітує холодом мімози.


Осені

Ти, осене, приходиш завжди вчасно.

Надовго залишаєшся на тет,

Полотна намальовані прекрасно,

Багряним листом писаний сонет.

Так поспішаєш в долю завітати

Дощем байдужим, реготом вітрів.

Сховатись неможливо, час прийняти

Від бабиного літа кілька днів.

Вражаєш кожен раз. Клянусь. Це - правда.

Пестункою ніколи не була.

Візиту холодів не дуже рада,

Важливо, щоб снігами не мела.

Ти, осене, у долю завітала

І не відпустиш, як і не проси.

Себе у тобі справжню я впізнала,

Дощем холодним ще не мороси.

І не шукай в самотності дефекту,

І не картай за помилки старі,

Крокуй, красуне, по землі ефектно,

Пливуть літа - осінні кораблі.


Осінь

Ця осінь мотиви підкаже

З весни на новітній бо лад.

На плечі листками приляже,

Іду в заметіль-листопад.

Шепочуть вітри балакучі,

В долонях дзвінкі золоті.

Росисті тумани летючі,

Як сльози жіночі святі.

Бреду по саду, тужавію,

Самотнє життя рандеву.

Як осінь я теж перетлію.

Та дякую Богу, живу.

Тепло в мішанині з сльотою,

То пишність вбрання, голизна.

Ця осінь, як радість з журбою

У зиму бреде навмання.


понеділок, 23 серпня 2021 р.

Тобі, Україно, – 30!

Споглядаючи майбутнє крізь призму минулого, розуміємо, що Україна – це найдорожче, що ми маємо. Ми її любимо, працюємо для її розквіту і зміцнення, оспівуємо її в поезіях і піснях… Наші герої віддають життя за її незалежність і процвітання. Підносимо до Бога наші щирі молитви і віримо, що незабаром настане довгожданий мир, і народ щасливо заживе у вільній та багатій, наймилішій нашому серцю Україні.

До вашої уваги поезія учасниць літературної студії «Слово».

Мар’яна Вагіль

Краса України.

Журавлиний клекіт й світанкові роси, Безкраї полонини й гір верховіття. Сизії тумани та пшеничні коси, Заплете земля в золоте суцвіття. Орлині польоти в небесах блакиті, Цвітіння весною, немов нареченою вуаль. Цілющі джерела туманами оповиті Й така незрима рідної землі даль. Солов'їні співи в гаях та садочках, Течія гірської річки плескотом на каміннях виграє. Підсніжники,  барвінок, проліски, конвалія та дзвіночки, В Україні вся дивовижність краси, душу теплом оповиває. Епілог: Вітер приголубить, море на хвилях  своїх заколише. Сонце зігріє,  промінням в далині пробіжить. Дощ вмиє рясно, земля блаженством дише... Україна дивовижна! Нею можна мріяти, нею треба завше дорожить!

За тебе Богу щиро помолюсь!

За тебе Богу щиро помолюсь, За тебе рідна ненько – Україно! Серцем до найсокровенішої розмови  пригорнусь, Про світле твоє майбутнє Батьківщино! Господа Бога за добру долю й мир попрошу, бо ти вже достатньо леле натерпілась... Надій й мрій про тебе найдорожча не полишу, Так хочеться,щоб у високий політ летіла!

Освідчення Україні...

Кожним днем насолоджуюсь, що  ти у мене є... Серце завжди з тобою! Ти будеш в мені до останнього подиху... Завжди тривожиш собою все сильніше, напевне за красу своєї душі чистої,мов в немовляти. Нема  ясніших світанків за твої, нема милозвучнішої мови за твою, нема ніжнішої пісні за твою і щирішої молитви за ту, що лине з твоїх вуст! Ніхто, окрім матері не приголубить сина й дочку на чужині. Нема більшого й світлішого «раю», аніж в рідній стороні, в ріднім краю! Тільки в тебе,  Україно такі мальовничі простори гір та полонин. Гірські річки сповнені духом чистоти та гордості. Безкраї лани, багата родюча благословенна Богом земля – це все ти моя рідна Україно. Співи твоїх солов'їв в лугах, всюди заквітчаний ряст, калина окрай криниці, пшеничні коси й безкраї небеса – це все твоя велич, моя Україно! Незламність, гордість, незалежність вільної жінки така неповторна, як твоя краса та грація. Ти даєш крила гордості за спиною...

 найсміливіші сини й найкрасивіші дочки поруч з тобою...Ти найкраща в усьому – нескорена ніким, соборна й вільна моя Батьківщино! Доброї долі тобі ненько! З днем незалежності Україно!!!

Я так хочу, щоб ти, Україно була щасливою!

Я так хочу, щоб ти, Україно була щасливою, Такою ж ніжною, усміхненою й гомінливою. Без відчаю,  пригнічення, болю, горя та сліз, Щоб більш не хоронила своїх  дочок й синів під чорної грози занавіс. Я так  хочу, щоб істинна правда вже  повсюди лунала, Щоб ти все  більше й більше на повні груди дихала й розквітала. Щоб твоя пісня з усіх найвіддаленіших  сторін звучала, Щоб в гармонії й щасті жила, цвіла, й добром надихала. Я так хочу, щоб ти завжди тільки усміхалась, Ніжилась, вабила, й життя ще сильніше кохала. Щоб світанки й  захід сонця з гармонією зустрічала. Щоб в ніколи не забракло тобі сил, а благодать Господа огортала! Я так хочу, щоб збулися мрії, що ти мріяла ще дитиною. Я пишаюсь тобою, такою соборною й незалежною Україною! Я так хочу, щоб горе й  біда вже мимо стороною минали. Щоб ти засіяла яскравіше сонця, й щасливі часи вже настали! Я так хочу!


Ярослава Курудз

Тобі Україно!

(До ювілею)

Сонечко сіяє,

Проміння несе

Із ранку бадьорий

Всім настрій дає.

        Сьогодні є свято –

        Величний цей день.

        Країна святкує

        Новий ювілей.

Багато й немало –

А   вже 30  літ.

Нове покоління

Вітає цей зліт.

        Вітає й бажає

        Вкраїні своїй,

        Лиш миру, достатку,

        Життя й многих літ.

 

День України.

(До ювілею)

Народилася держава –

Нова Україна!

Та,що літами боролась

І  вже стала вільна.

        Стала вільна,незалежна

        Держава народу.

        Прапор підняли високо

        Гімн співали вільно.

Отепер ми стали вільні

У своїй державі.

Своя мова найрідніша

Прозвучала знову.

        Українська , материнська,

        Та ще й барвінкова.

        Українець кожен знає

        Мову солов'їну.

З молоком її вивчали

На руках маленькі.

Перші слова вимовляли

Україна-ненька.

        Про історію країни

        У школі вивчали,

        Про її всевишню славу

        В молитвах благали.

Будь же, рідна Україно,

Як рідная мати.

Пригорни в обійми свої

Козачків завзятих.

        Хай квітує  сад вишневий

        Й козацькая слава,

        Бо здійснилась воля божа

        Україна суверенна стала.

Ювілей 30- річний

Вона відзначає.

Українці ! Всі до гурту,

Гімн вільно співаймо.

        Хай полине аж до неба

        Де пташка літає.

        Піднесімо стяг угору –

        Україна – День свій відзначає!

 

Тай коломийочки

(До ювілею України)

Я співаю, я співаю

Всякі співаночки.

А найкращі за усі –

То коломийочки.

 

  1.   Ой піду я в сад вишневий,

Пісеньку співати,

Україну ріднесеньку

Буду величати.

   

   2. Цвіте рясно калинонька,

Цвіте буйнесенько.

Україна заквітчалась,

Цвітом білесеньким.

   

     3.Україна моя рідна,

Україна ненька,

Як же тебе не любити –

Ти моє серденько.

    

    4. Ой піду я через поле,

Піду через річку,

Заспіваю Україні

пісеньку незвичну.

 

  5.   Ой на горі ,ой на горі

Тополя висока,

Україна, як дівчина,

Стоїть одинока.

 

   6. Край чудовий, мальовничий,

Довкілля зелене,

Звеселяє Україну

І міста і села.

 

  7. Тече річка невеличка,

Тече в Чорне   море,

Україна сильна в собі –

Береже кордони.

 

    8.Ой високі тії гори

І  ті полонини,

Україна славна була,

Славна є і нині.


   9. Зійшло  сонце ранесенько,

Ясно засвітило,

Про народження України

Усім сповістило.

 

    10.День нароження у неї –

Усі відзначають,

З  30-ю річницею

Всі її вітають.

Наталія Воробець-Якимів



Ольга Литвин

Лілія Сідор

Любов Тимчій


понеділок, 2 серпня 2021 р.

Даруєш книгу – даруєш світ

Уже не вперше наш фонд поновлюється подарунками наших читачів та авторів. Нещодавно ми отримали приємний подарунок від багаторічної учасниці літературної студії «Слово» Мар’яни Вагіль.

Мар’яна подарувала збірники літературних видань, де надруковані її вірші: «Кольори кохання», «Усі мої думки тобі», «Сузіря», «Дзвони пам’яті», «Дивокрай», «Політ моїх думок», «Філософія життя».

Ми щиро вдячні Мар’яні Вагіль за подаровані книги та запрошуємо всіх до читання!

пʼятниця, 23 липня 2021 р.

Квітка кохання


    Ксенія КОС, учасниця літературної студії «Слово», народилася в місті Долина у 2005 році. Учениця Долинського ліцею №4. З раннього віку захоплюється літературою та читанням, грає в шахи, любить класичну музику, особливо твори для скрипки.


ВІЧНІ ПОЧУТТТЯ (Оповідання-дилогія)

В один із чудових літніх днів розквітла неймовірно гарна троянда. Вона виросла у мальовничому місці – на сонячній галявині невеликого лісочка. Тут їй було достатньо світла та вологи, але не вистачало товариства, оскільки поблизу не було інших троянд. Красуня знала свою історію від народження і до цвітіння. Тут її посадили двоє закоханих. Вони казали, що ця чудова рослина стане символом їхніх почуттів. Майже щодня пара приходила до троянди. Вони доглядали її і розмовляли з нею, навіть дали їй ім’я: Кохання. Тож ця квітка знала про любов більше, ніж будь-яка інша, бо наслухалась ніжного шепоту закоханих і щирих палких зізнань. Вона була свідком несміливих, а потім пристрасних обіймів, першого поцілунку, бачила щирість, захоплення та промінці радості й щастя в очах… Знала вона про їх мрії та сподівання, чула хвилююче освідчення… Але ось вже декілька тижнів квітка Кохання сумувала, бо ніхто до неї не навідувався. А їй так хотілося якнайшвидше похизуватися своєю красою та величністю, ніжними вишневими пелюстками та солодким п’янким ароматом. Троянда чекала. Довго чекала… Сумувала все більше й більше, і опускала додолу свою прекрасну голівку й листочки. Закохані домовлялися приходити до квітки лише разом. Але вони посварились. Помирившись, прийшли знову. Та було вже пізно. Троянда засохла від самотності...

– Поглянь, вона майже зовсім суха, – засумувала дівчина, – Невже вона зів’яла через непорозуміння між нами?

– Так, зів’яла, але не загинула, – хлопець показав малесенький зелений пагінець. Вони зраділи і поцілувалися…


ГОРЛИЦІ

Чарівний прохолодний березневий день. Сніг уже розтанув. У лісочках почали відцвітати підсніжники, а проліски зробили галявини схожими на озера. Пташки поверталися з вирію. Краса неймовірна! Все оживає, шумить, буяє… Мабуть, найкраще усю цю красу видно птахам. І вони найбільше радіють цій порі.

Милувалася весняною красою молода горлиця. Вона часто сиділа на верхівці великого сухого дерева і спостерігала. Часто під деревом та поблизу людських домівок вона бачила ворон, які шукали собі їжу. Чомусь горлиці ніколи не подобались ці птахи: чорні та підступні.

– Люба, я знайшов чудове дерево для нашого гніздечка, це недалеко звідси. Летімо? – покликав горлицю її коханий. Незабаром у новому затишному гнізді пара горлиць висиджували своє перше маля. Оселю вони облаштували на каштані, що ріс поблизу будинку. Місце на дереві було досить зручним, та й їжі не бракувало ніколи. Весна була дощовою та холодною. Часто сніжило. В один із таких днів на світ з’явилася маленька горличка. – Поглянь, яка вона крихітна та красива! – раділи малечі її турботливі батьки. Це було їх перше пташеня. Спочатку вони ні на мить не покидали його, а постійно зігрівали своїм теплом і годували. Коли горличка підросла, то ненадовго батьки вже обоє летіли на пошуки їжі. Сімейство горлиць було щасливим. Та одного дня…

– Дитинко, ми з татком полетимо, щоб принести тобі щось смачненьке. А ти будь розумницею і не вилазь із гніздечка, бо це небезпечно. Па-па.

Маля вже не вперше залишалося саме і чемно та спокійнісінько чекало повернення батьків.

– Я, мабуть, вже полечу, щоб нагодувати нашу крихітку, – і горлиця-мама чимдуж здійнялась у небо. Вона намагалася летіти якомога швидше, бо дуже захотіла побачити свою дитину. Ось і розлогий каштан. Підлітає і розуміє, що щось не так: гніздо порожнє, а з сусідньої гілки злітає ворона. Горлиця в розпачі летить за вороною, нападає… Та сили нерівні… Ворона полетіла, а горлиця сидить біля порожнього гнізда… Із вікон будинку люди могли побачити, як часто на каштан прилітають горлиці, з надією побачити своє дитинча живим, та зрошують своє гніздечко сльозами.

Минув час. Зашумів буйним зеленим листям старий каштан, надійно сховавши оселю горлиць.

– Мамо, мамо! Поглянь, у гніздечку на дереві пташка сидить. Що це за пташка? – Це горлиця, доню. У неї скоро будуть маленькі пташенята…

вівторок, 18 травня 2021 р.

Буковинський жайвір

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тілько камінь має…

Ці хрестоматійні рядки Сидора Воробкевича залишаються актуальними і досі. На ті часи це був вияв українського патріотизму на батьківщині автора – Буковині, де ще й не було натяку на пробудження національної свідомості в середовищі української інтелігенції. Тому, не випадково, за словами Івана Франка, Сидір Воробкевич був одним з «перших жайворонків нової весни народного відродження» саме на Буковині. Він разом із Юрієм Федьковичем та Ольгою Кобилянською своєю творчістю пропагували єдність нашого краю з іншими українськими етнічними регіонами, незалежність і цілісність українського народу та української культури.

Багатогранна діяльність Сидора Воробкевича як письменника, композитора, диригента, педагога та громадського діяча мала великий вплив на подальший розвиток української національної культури в Галичині та Буковині.

17 травня, з нагоди 185-ї річниці від дня народження Сидора Воробкевича, літературна студія «Слово» Долинської ЦПБ (керівник – Марія Креховецька) разом із викладачами Долинського ліцею «Інтелект» Тетяною Сенчак та Іриною Бойчук, бібліотекарем Іриною Байсою на уроці зарубіжної літератури провели годину поетичного настрою «Буковинський жайвір».

За словами Тетяни Ярославівни Сенчак (вчителя української та зарубіжної літератури), українська література є посестрою зарубіжної літератури, а співпраця таких двох особистостей світового значення як Міхей Емінеску (румунський Шевченко з Буковини) і Сидора Воробкевича, який поклав на музику слова румунського лірика, подарувала двом культурам велетнів світового мистецтва, які оспівували і прославляли рідний край.

Студійці та учні 9-В класу відкрили для себе Сидора Воробкевича. Дізнались, що Воробкевич був єдиним композитором тогочасної Буковини і є автором 26 музично-драматичних творів симфонічної, камерно-інструментальної музики, понад 40 солоспівів на власні тексти, обробок народних пісень. В його літературному доробку – вірші, поеми, оповідання, новели, нариси, сміховинки, повісті реалістичного та романтичного характеру. Писав Воробкевич українською, а також німецькою і румунською мовами. Чимало творів митця перекладено німецькою, болгарською, російською та іншими мовами. Йому був присвоєний лицарський хрест ордена Франца Йосифа. У 1993 році засновано літературно-мистецьку премію імені Сидора Воробкевича.

Учасники години поетичного настрою переглянули також відео «Невигадані історії (Сидір Воробкевич)», продемонстрували майстерне виконання його поетичних творів.

На уроці звучали пісні на слова та музику Сидора Воробкевича: «Вже бубон грає», «Заграй ми, цигане старий», «Колискова», «Рідна мова», «Чом красна Буковина», «То наші любі, високі Карпати».

Сподіваємось, що в учнів та студійців неодмінно залишаться гарні спогади про захід і нові знання про письменника, який, незважаючи на життєві незгоди, сумніви і часом нерозуміння друзів, присвятив себе служінню рідному народу. Бо ж про такі особистості учні повинні знати, адже забуваючи власну історію, не мають права творити сучасність.

четвер, 22 квітня 2021 р.

Книга у моєму житті

 
    
Книга – це цілий світ на паперових сторінках, поринаючи в який, можна відволіктися від власних проблем та печалей.
     Освічені люди завжди тягнулися до книжок.
  Найцікавішим заняттям,  яке   придумало    людство – читання  книг. Знаходиш  книгу, яка тебе захопить – поринаєш у неї з головою. А разом з її героями переживаєш неймовірні пригоди, стикаєшся з труднощами та долаєш їх. Книга вчить нас думати, аналізувати та співчувати, навчає розуміти навколишній світ та пізнавати людську душу.
   Пропонуємо послухати відеорозповіді на тему «Книга у моєму житті».

Ярослав Кіпчинець

Таня П'янкова

Олег Галів

Тетяна Чикаловська

Марія Солтис-Смирнова

Аміна Бойко

Олександр Туревич

Роман Древаль

Нестор Гуцул

Уляна Дмитрів

Учні ліцею "Інтелект"

Мар'яна Вагіль 

Тетяна Бріцька

четвер, 15 квітня 2021 р.

По дорозі в казку

 Давайте, познайомимось з наймолодшим учасником літературної студії «Слово» Маркіяном Креховецьким і його творчістю.
  Маркіян народився в с. Солукові, Долинського району Івано-Франківської області, навчається у 3 класі Яворівської гімназії.
   З 2020 року пише казки та байки. На написання казок його надихнув «батько байки», видатний байкар – Езоп.
  Маркіян неодноразово ставав переможцем V і VІ Всеукраїнських інтернет-олімпіад «На урок» з «Я досліджую світ», англійської мови,  інформатики, предметів початкової школи, математики, української мови та літератури.
  2020 року зайняв друге місце у Всеукраїнському конкурсі «Слово до слова», де були представлені казки і байки, які ми маємо змогу прочитати.

 Пригоди їжачка та зайчика

Жили собі два друзі – їжачок та зайчик. Каже їжачок зайчикові: «Нумо підімо на наш лісовий ринок і купимо капусти та яблучок». І пішли вони на лісовий ринок та розгубилися у різномаїтті фруктів та овочів, бо були там яблучка, груші, капуста, морква й багато інших.

Аж ось, продавець-вовк кричить на весь ринок: «Свіжі продукти! Свіжі продукти!» Зайчик з їжачком зацікавилися і гайда до прилавка вовка. Однак, зайчик побачивши яблука засумнівався у їх свіжості, бо на них були чорні цятки. Та їжачок все-таки купив ті яблука. А зайчик побачив, що лисичка продає свіженькі яблучка й купив у неї.

Наступного дня в їжачка заболів живіт після того, як він з'їв яблука. А у зайчика були надзвичайно смачні яблучка. І каже зайчик їжачкові: «Не їж ті погані яблука, бери мої смачні. Бо вовк тебе обхитрив, видавши не свіжі яблука за свіжі».

І сіли вони дружньо їсти смачні яблучка. Вони двоє друзів, а друзів слід виручати в біді!

Ось і казочці кінець, а хто прочитав – той молодець! 


Байка про собаку «Лапу»
Жила-була собака на ім'я «Лапа». Лапа була дружелюбною, у неї було дуже багато друзів. Найкращого її друга звали «Пушок».
Пушок, на диво, любив їсти сир. А Лапа любила їсти бульйон.
Якось одного разу дві собаки зустрілися на Ринковій площі. Пушок торгував сирами: моцарелою, камамбером, дор-блю, голландським, вершковим і навіть сирну піцу продавав. А Лапа прийшла за свій прилавок, де вона зазвичай торгує своїм бульйоном. На ринку вони обоє мали великий попит покупців. Котики й собаки підходили спочатку до Лапи, щоб поласувати її бульйоном, а після того до Пушка, щоб взяти піцу.
Пушок сказав Лапі: «Ой, подружко, я не знаю чомусь у нас мало молока, я не знаю чи зможу надалі утримувати свій бізнес». На що Лапа відповіла: «Давай підемо на ферму і запитаємо у собаки-фермера, або у його дружини чому така нестача молока». І пішли вони удвох на фермі. Як виявилося на фермі хтось покосив все поле й не було чим годувати корів. Тоді Пушок вирішив йти на пошуки злодіїв. А лапа хотіла його зупинити, щоб він не потрапив у якусь халепу й запропонувала подзвонити до поліції. Пушок сказав: «Добре, ти телефонуй, а я піду на пошуки сам, ти чекай мене тут». Пушок пішов до свого знайомого кота, який керує відділом приватних детективів. «Привіт, друже!» – сказав Пушок. Я розшукую якогось негідника, який викрав урожай трави на фермі, тому що тепер на фермі нема чим годувати корів. Може ти знаєш де траплялися ще такі випадки? Кіт-детектив відповів: «Так, на днях траплявся такий випадок. Є три підозрювані. Може ти покличеш фермера і він упізнає цього злодія.» «Добре, я його покличу» – сказав Пушок.
Лапа тим часом зателефонувала у поліцію. Головний офіцер відповів, що траплялися вже схожі випадки, є три підозрювані, але на жаль ми не знаємо хто це і в наших колег-детективів є теж три підозрювані. Головний керуючий кіт-детектив мені вже подзвонив. Йдіть туди, ми будемо на місці.
Коли фермер прийшов, він визначив хто є злодієм. Злодія покарали, а фермер і Пушок наладили кожен свій бізнес.
 
Як Пушок і Лапа кросівки продавали
Пушок був великим бізнесменом, він мав два прилавки на ринку з сиром та кросівками.

Ось одного разу Лапа прийшла на ринок торгувати своїм фірмовим бульйоном, а Пушок там продавав кросівки білого кольору, які світились червоним кольором. Лапа запитала у Пушка: «Що це за кросівки та скільки вони коштують». Пушок відповів: «Це найновіші кросівки за які кожен школяр буде згоден віддати велику суму грошей». Пушок повідомив, що продаж почнеться завтра о першій годині дня. А до цього часу підходьте до нас з Лапою і купуйте сир та бульйон, сьогодні знижка на сирну піцу та сир камамбер! Коли Лапа і Пушок йшли додому, то побачили маленьку собачку взуту у картон. Пушок запитав: «Чому ти не вдома і без взуття?» Собачка відповіла, що у неї немає дому. Тоді Лапа запитала: «Не хочеш пожити у мене вдома?». Пушок сказав: «А я дам тобі кросівки. Як тебе звати? Мене звати Слон». «А де ти живеш?» – запитав Слон у Лапи. Я живу на Парковій вулиці, а Пушок на Зимовій вулиці. «Де хочеш жити, там чи там?» – запитала Лапа у Слона. «Напевне, я хочу жити з Лапою» – відповів Слон. «Добре», – сказала Лапа. «Швидше, я готовий йти додому» – крикнув Слон. Лапа й Слон пішли додому відпочивати. 
На другий день друзі прийшли до нового прилавку з кросівками. Прилавок називався «У Пушка». Пушок дав Слону одну пару. Того дня Пушок й Лапа виторгували найбільше грошей, завдяки своєму новому другові, тому що Слон допомагав їм привертати увагу нових покупців.
Отже, слід запам’ятати ці слова: «Добро завжди вертається!»

 Казка, яку розповіли мені хмаринки
Чудо-хмаринка
Одного разу я довго дивився на небо і побачив там незвичної форми хмаринку, яка нагадувала слона. Вона була надзвичайно пухнаста та гарна. І тут я почув, що хтось до мене говорить, хоча навкруги нікого не було. Аж тут я підняв очі вгору, а це хмаринка говорила. Вона запитала мене: «Ти віриш в чудеса?». Я відповів: «Ні. Їх не буває». «Шкода, що ти так думаєш. Сьогодні я докажу тобі, що чудеса існують» – сказала вона. Я запитав: «Як ти мені це докажеш?». Тоді вона спитала мене в якій країні я б хотів зараз опинися. Я відповів, що хотів би зараз опинитись у США.
Тоді хмаринка спустилась до мене і сказала, щоб я сідав на неї і ми миттю опинились у США. Там ми відвідали музей динозаврів і хмаринка після цього повернула мене додому, навчивши при цьому вірити в чудеса.
З того часу я завжди вдивляюся в хмаринки на небі і дуже мрію побачити хоча б ще одну таку чудо-хмаринку…
   Ось і казочці кінець! Хто прочитав, той молодець!

понеділок, 22 березня 2021 р.

Поезія - це свято, як любов

  
  Напередодні Дня поезії учасники літературної студії «Слово» зустрілися на інтернет-платформі. Розмовляли про поезію та її роль у нашому суспільстві, обговорили цікаві факти, пов’язані із поетичною творчістю, згадали своїх улюблених поетів-класиків, зачитали уривки з улюблених віршів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Василя Симоненка, Ліни Костенко. Також дізналися про їх літературні дивацтва… Читалася поезія сучасних українських авторів: Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Василя Герасим’юка, Віктора Неборака, Оксани Забужко, Івана Малковича, Юрія Іздрика…
 
  Учасниці зустрічі згадували, що спонукало їх написати свій перший вірш, розповідали про те, коли краще пишеться та що надихає на творчість...

Вероніка Сметаняк

Мар'яна Хабер-Дудар

Мирослава Підборецька

Марія Бойчук

Ольга Головатюк

Ярослав Кіпчинець

Людмила Перевізник

Ольга Литвин

Поліна Хомин