пʼятниця, 8 жовтня 2021 р.

Пора осіння – підсумок весни…

 


 Усміхнена, елегантна, доброзичлива – такою ми її вперше побачили на одній із зустрічей  літературної студії «Слово».  З поезією цієї красивої жінки ми познайомились раніше – на сторінках мережі Фейсбук, і запросили талановиту авторку до нас.
  Лілія Сідор – хірург за професією і поетеса за покликанням. Людям допомагає, як то кажуть, і словом, і ділом, тобто руками  і серцем.
   Затишне село Старий Мізунь надихає жінку щоденно братися за перо і вправно, мов художник, змальовувати словом прекрасні пейзажі, правдиво передавати різні емоційні стани людини і природи.

***

Осінь яблуком червонобоким

На моє закотилась подвір'я.

Між дощів вересневих потоків

Птиць прощально прилинуло пір'я.

Покружляло від краплі до краплі

І відбите, як м'ячик маленький

У повітрі легким дережаблем

Приземлилось між трави низенько.

В час цвітіння птахи прилітали,

З теплим літом простилися нині.

Сиве пір'я на пам'ять прислали

В ті сади, що цвіли при долині.

Яблунь гілля додолу зігнулись -

З немовлятами радісна жінка.

Соковитості досить й кольОру

У осінніх дозрілих відтінках.

Сиве пір'я, посріблені скроні...

В вирій тихо літа подалИся .

Утікають з моєї долоні,

Як вітрами підхоплене листя.


***

Пора осіння - підсумок весни.

В повітрі ніжним пухом павутина,

У літо поруйновано мости,

Постелена багата скатертина


Із листу золотого у саду,

У лісі, в парку, на моїй стежині.

Привітні чорнобривці у ряду

Охоче заглядають в очі нині.

 

А скільки в них і ласки, й доброти?

Так щедро осінь пензлем малювала.

Розщебеталися. Зі мною всі на ти,

Як діток, квіти щиро доглядала.

 

І айстри - сестри буйно зацвіли,

Не відають, що вік краси короткий,

Горять на сонці теплі кольори

І бджоли шлють легкі, прощальні ноти.

 

Панчішки золотаві на ногах

З пилку квіткового на зиму вже надбали .

Не за горами біла, у снігах,

Весну минулу й літо пригадали.

 

Дріматимуть, не знаючи жури,

В хатинах з ароматної вощини.

Почують журавлів перше : «Курли» -

Прокинуться мерщій тієї днини.

 

Квітують айстри. Чорнобривці теж

Й троянди, незворушні, як Венери.

Крокує осінь в вольницю без меж,

Малює нові набриси, химери.


Осінній вечір

Спокійний вечір. Збайдужіли

Ліси, поля і навіть люди.

Зустріли осінь, як зуміли,

Холодним спокоєм повсюди.

 

Щокаті яблука обпали,

На яблунях можна й злічити

У трав холоднії ангари.

Пора і їм перепочити.

 

Крадуться сутінки мовчАзні,

Повітря тишею налите.

На небесах човни поважні.

Куди пливуть? Не зупинити.

 

Це ж осінь - мудра берегиня!

Усе минуле спростувала.

Нівроку золота майстриня

По власній моді світ прибрала.


Осінній дощ

Цей дощ-скрипаль бентежно за вікном,

Вливає в ноти все, що наболіло.

Акорди за акордом,  новий тон.

Душа згортається і супорозно мліє.

Надовго дощ? На день, на два, життя?

На осінь з переходом плавним в зиму?

Чарує нот дівоча чистота,

З дощем незримо музикою лину.

Народжена не птахою дощу...

Осінній грім тлумачить відголоссям,

Впустила дощ і тихо відпущу,

Запутались краплини у волосся.

У зачіску уживлений кришталь,

Як пам'ять про осінньо - літні грози,

Тумани сиві виткали вуаль.

Душа квітує холодом мімози.


Осені

Ти, осене, приходиш завжди вчасно.

Надовго залишаєшся на тет,

Полотна намальовані прекрасно,

Багряним листом писаний сонет.

Так поспішаєш в долю завітати

Дощем байдужим, реготом вітрів.

Сховатись неможливо, час прийняти

Від бабиного літа кілька днів.

Вражаєш кожен раз. Клянусь. Це - правда.

Пестункою ніколи не була.

Візиту холодів не дуже рада,

Важливо, щоб снігами не мела.

Ти, осене, у долю завітала

І не відпустиш, як і не проси.

Себе у тобі справжню я впізнала,

Дощем холодним ще не мороси.

І не шукай в самотності дефекту,

І не картай за помилки старі,

Крокуй, красуне, по землі ефектно,

Пливуть літа - осінні кораблі.


Осінь

Ця осінь мотиви підкаже

З весни на новітній бо лад.

На плечі листками приляже,

Іду в заметіль-листопад.

Шепочуть вітри балакучі,

В долонях дзвінкі золоті.

Росисті тумани летючі,

Як сльози жіночі святі.

Бреду по саду, тужавію,

Самотнє життя рандеву.

Як осінь я теж перетлію.

Та дякую Богу, живу.

Тепло в мішанині з сльотою,

То пишність вбрання, голизна.

Ця осінь, як радість з журбою

У зиму бреде навмання.


Немає коментарів:

Дописати коментар