Лілія Сідор – хірург за професією і поетеса за покликанням. Людям допомагає, як то кажуть, і словом, і ділом, тобто руками і серцем.
Затишне село Старий Мізунь надихає жінку щоденно братися за перо і вправно, мов художник, змальовувати словом прекрасні пейзажі, правдиво передавати різні емоційні стани людини і природи.
***
Осінь яблуком червонобоким
На моє закотилась подвір'я.
Між дощів вересневих потоків
Птиць прощально прилинуло пір'я.
Покружляло від краплі до краплі
І відбите, як м'ячик маленький
У повітрі легким дережаблем
Приземлилось між трави низенько.
В час цвітіння птахи прилітали,
З теплим літом простилися нині.
Сиве пір'я на пам'ять прислали
В ті сади, що цвіли при долині.
Яблунь гілля додолу зігнулись -
З немовлятами радісна жінка.
Соковитості досить й кольОру
У осінніх дозрілих відтінках.
Сиве пір'я, посріблені скроні...
В вирій тихо літа подалИся .
Утікають з моєї долоні,
Як вітрами підхоплене листя.
***
Пора осіння - підсумок весни.
В повітрі ніжним пухом павутина,
У літо поруйновано мости,
Постелена багата скатертина
Із листу золотого у саду,
У лісі, в парку, на моїй стежині.
Привітні чорнобривці у ряду
Охоче заглядають в очі нині.
А скільки в них і ласки, й доброти?
Так щедро осінь пензлем малювала.
Розщебеталися. Зі мною всі на ти,
Як діток, квіти щиро доглядала.
І айстри - сестри буйно зацвіли,
Не відають, що вік краси короткий,
Горять на сонці теплі кольори
І бджоли шлють легкі, прощальні ноти.
Панчішки золотаві на ногах
З пилку квіткового на зиму вже надбали .
Не за горами біла, у снігах,
Весну минулу й літо пригадали.
Дріматимуть, не знаючи жури,
В хатинах з ароматної вощини.
Почують журавлів перше : «Курли» -
Прокинуться мерщій тієї днини.
Квітують айстри. Чорнобривці теж
Й троянди, незворушні, як Венери.
Крокує осінь в вольницю без меж,
Малює нові набриси, химери.
Осінній
вечір
Спокійний вечір. Збайдужіли
Ліси, поля і навіть люди.
Зустріли осінь, як зуміли,
Холодним спокоєм повсюди.
Щокаті яблука обпали,
На яблунях можна й злічити
У трав холоднії ангари.
Пора і їм перепочити.
Крадуться сутінки мовчАзні,
Повітря тишею налите.
На небесах човни поважні.
Куди пливуть? Не зупинити.
Це ж осінь - мудра берегиня!
Усе минуле спростувала.
Нівроку золота майстриня
По власній моді світ прибрала.
Осінній
дощ
Цей дощ-скрипаль бентежно за вікном,
Вливає в ноти все, що наболіло.
Акорди за акордом,
новий тон.
Душа згортається і супорозно мліє.
Надовго дощ? На день, на два, життя?
На осінь з переходом плавним в зиму?
Чарує нот дівоча чистота,
З дощем незримо музикою лину.
Народжена не птахою дощу...
Осінній грім тлумачить відголоссям,
Впустила дощ і тихо відпущу,
Запутались краплини у волосся.
У зачіску уживлений кришталь,
Як пам'ять про осінньо - літні грози,
Тумани сиві виткали вуаль.
Душа квітує холодом мімози.
Осені
Ти, осене, приходиш завжди вчасно.
Надовго залишаєшся на тет,
Полотна намальовані прекрасно,
Багряним листом писаний сонет.
Так поспішаєш в долю завітати
Дощем байдужим, реготом вітрів.
Сховатись неможливо, час прийняти
Від бабиного літа кілька днів.
Вражаєш кожен раз. Клянусь. Це - правда.
Пестункою ніколи не була.
Візиту холодів не дуже рада,
Важливо, щоб снігами не мела.
Ти, осене, у долю завітала
І не відпустиш, як і не проси.
Себе у тобі справжню я впізнала,
Дощем холодним ще не мороси.
І не шукай в самотності дефекту,
І не картай за помилки старі,
Крокуй, красуне, по землі ефектно,
Пливуть літа - осінні кораблі.
Осінь
Ця осінь мотиви підкаже
З весни на новітній бо лад.
На плечі листками приляже,
Іду в заметіль-листопад.
Шепочуть вітри балакучі,
В долонях дзвінкі золоті.
Росисті тумани летючі,
Як сльози жіночі святі.
Бреду по саду, тужавію,
Самотнє життя рандеву.
Як осінь я теж перетлію.
Та дякую Богу, живу.
Тепло в мішанині з сльотою,
То пишність вбрання, голизна.
Ця осінь, як радість з журбою
У зиму бреде навмання.
Немає коментарів:
Дописати коментар