Гомін дійсності

Небо відкрило новий день.

Защебетали пташки, даруючи свою пісенну молитву Богові, людям і землі…

Бог зігріває їх теплим, лагідним сонечком…

Земля вдячно усміхається барвистими квітами, соковитими травами і щасливими деревами, які радісно квітують, напуваючи простір п’янкими пахощами…

А люди, зачаровані дзвінкими пташиними голосами, наповнюють серця любов’ю і натхненно творять поезії…

Цей поетичний весняний гомін дійсності вихлюпується на папір різнобарвними віршами і лине до читачів…

Мар’яна Вагіль

Із запізненням весна...

Вже березень, та ще снігові кайдани

Не дають голосно говорити про весну.

Зима готує з криги екібани,

Напува водами Дніпро, Дністер, Десну.

Так хоче час прощання відтягти,

Ще не здається горда королева.

Морозами, як кіньми, запрягти,

Свою карету пишну кришталеву.

Але Весна вже йде веселим кроком,

Щоб радісно і дзвінко квітувати

І у Зими так легко, ненароком -

На рік і владу, й силу відібрати.

Вероніка Сопіра

***

Життя — невичерпна безцінність.

Безцінність — добра пам'ять.

Пам'ять — частина твоєї суті.

Суть існування — щастя.

Щастя — взаємне кохання.

Кохання — гаряче серце.

Серце — символ душі.

Душа — чистий лист.

Чистий лист — совість.

Совість — твій голос.

Голос — показник думок.

Думка — таємнича мрія.

Мрія — щоденна наполегливість.

Наполегливість — вияв розуму.

Розум — чиста віра.

Віра — це довгий спокій.

Спокій — унікальна радість.

Радість — розуміння цінностей.

Цінності — вища матерія.

Вища матерія — поза свідомістю.

Поза свідомістю — буття.

Ірина СЕдельникова

         ***

Я не плачу й не сміюся,

І кричать уже не можу я.

Голос зникне через хвильку

і полине в небеса.

Я стояти тут залишусь

з розпачу і забуття…

А ти тікаєш від самого себе

І біжиш до неба

сам,

немов Ікар,

Проминаючи всі мрії

Гублячись між темних хмар.

***

Чому б тобі не прийти до мене

вночі,

чому б не сісти

поруч?

Ти завжди в мені.

Ти завжди поруч,

Але з тобою немає

мене

Я гублюся між

сірих стін,

Бо позаду мене

повний обман,

Бо позаду мене гора брехні.

Ти мою руку взяти

уже не зможеш

і сісти поруч не вийде.

Без тебе

навчилася жити,

без тебе

навчилася любити…

Ти думаєш гори

здолати легко,

думаєш можна усе

перейти?

Не можна зламати

бар’єри між нами,

ми зникали один в

одному,

А тепер губимось

на самоті…

***

Давно уже не бачу сонця

Не через те, що дощ

 чи сніг не дозволяє,

А через те, що досі

я тебе кохаю.

Ти в мені живеш

ще досі,

І склянка вина тебе

не вимиває.

Я гублю теорію про

паралелі,

Коли на вулиці тебе

Я зустрічаю…

А ти уже не мій,

І я ніколи не була

Твоя.

Я птаха вільна, хоч і

трішки сумна.

Завжди сама…

Завжди сама…

Аміна Бойко

         ***

Тієї миті вся безвихідь

Вилазить із усіх усюд.

І кожне слово пролунає

Як сонця промені вночі.

Тебе затягне вітровій

Проблем, образ,кривих дзеркал…

І ти залишишся собою,

Але без тих самих думок.

***

Мій діагноз – твоя

відсутність.

І цим все сказано,

Я не знаю, що

можна додати.

Ти мав би і сам

Зрозуміти, у чому

проблема,

коханий.

Кажуть, відстань –

не перепона,

Кажуть, розлука

зміцнює любов.

То поясніть мені,

будь ласка,

Чому на цій війні

наші позиції давно

вже вщерть

розтрощені.

А ми самі чи то

вже мертві, чи,

може, ще живі.

Кажеш, почуття –

Не вогонь: не

згаснуть.

А чому тоді ти

мовчиш?

Якщо хочеш щось

запитати,

Я готова, лише

скажи.

Та ти все мовчиш

чомусь.

Знаєш, я люблю

тишу,

Але зараз вона

мене просто

вбиває.

Якщо можеш, то

поясни,

Але прошу одного

лише: не мовчи.

І ось хронічна

хвороба на стадії

загострення.

І причина,і лікар

для мене ти,

І ось рани нібито

вже загоїлись,

І минули вже ми

всі мости

На шляху до

єдиної цілі,

Але залишилося

одне:

Ти все мовчиш.

Зоряна Кецмур

Загадка

В очах любов,

у серці біль,

як вільна птиця…

Несправжні почуття,

немов вода…

Проходить все на світі.

Лиш в серці згадка, лиш здогадка,

що почуття, як шоколадка.

Мар’яна Григорська

***

Слова,слова… Кругом лише слова

Немов безкрилі птиці, що літають.

Закляття, і прохання, і мольба…

Так легко люди з серця їх кидають.

– Куди летиш, заплакане «прости»?

– Мабуть, туди, де зовсім не чекають…

Слова,слова…Мовчи! Не говори!

Слова – безцінні свою ціну мають!

Людмила ПЕРЕВІЗНИК

Весна

Відкрити вікно і впустити весну,

Не знати спокою, не знати і сну,

Творити, вершити рядок за рядком,

Впиватися нею ковток за ковтком,

Не вірити їй, та не втратити віру,

В очах синіх пролісків посмішку щиру

Вбачати і знати: така вже весна,

Приймай, яка є, всю до дна і сповна

Живи, не чекаючи осені, літа…

Бо всьому свій час і дорога відкрита.

Примхлива, вродлива, мінлива весна…

Вона – не моя...та така чарівна!

Сім’я – скарбниця щастя

Сім’я – це колиска роду людського, та власне, вона бере свій початок від найдосконалішого творіння Господнього – жінки. Жінки-матері, яка є співтворителькою людини. Вагоме місце у народженні дитини посідає і батько, який покликаний бути добрим учителем і захисником для своєї родини. В сім’ї, де основною поживою є любов, діти виростають душевно здоровими і мудрими. Лиш на них може спиратися ціле суспільство, вони є надійними провідниками до кращої долі в державі. Родина, сім’я і Україна – це скарбниця свідомого українця. А любляче серце, натхненне словом, не може не виливати на папір поетичні оди.

До Дня сім’ї студійці порадували своїми новими творіннями.

Мар’яна Вагіль

         ***

Вклоняюсь, мамо, низько до землі

Вклонюсь, мамо, низько до землі,

За те, що поруч завжди ви зі мною.

Які ж ви милі, любі, дорогі!

Ви залишайтеся завжди такою.

Мені життя подарували ви,

А як за це віддячити не знаю,

Для вас, рідненька матінко моя,

Здоров’я, щастя в Бога я благаю.

Ви лік, що гоїть рани всі за мить,

Ви добра фея, що час може зупинить.

За денне світло, мамо, ви ясніша,

Для мене ви найкраща, наймиліша.

Не знаю, мамо, як вас описати

Найкращі в світі вам слова сказати…

Люблю й вклоняюсь, мамо, до землі,

Із вами я у щастя на крилі.

Найсвятіша материнська любов

Найсвятіша материнська любов –

Піклування, що дається від серця.

Коли покличеш знову й знов –

На крилах прилетить і озветься.

Наймиліша материнська любов.

Ніжна ласка, як сонця проміння.

Голос – музика, погляд – немов

Тихе море, повне терпіння.

Якщо б не мама, не було би нас.

Це найцінніший скарб усюди й повсякчас.

Найрідніша у світі людина

Для дитини – мама, для мами – дитина!

Татові

Хтось бачить строгість і похмурі очі.

А я у вас тату, бачу лише доброту.

В невтомній праці ви і в дні, і в ночі

Через далеч доріг, пекуче сонце й сльоту.

Вже видніються зморшки, волосся сивіє

Та тільки світла ваша душа не старіє.

Тату! Ви еталон мужності, опора і сила.

Ваша усмішка завжди щира, чиста і мила.

Дякую, що ви поряд і ще б багато літ.

Дай Бог вам здоров’я, щоб ви не знали бід.

Вероніка Сопіра

Моя мила, дорога мамо

Моя мила, дорога мамо.

Найцінніша в житті обрамо.

Моя найпрекрасніша зоре,

Твоє милосердя таке неозоре.

Моя перлино в чарівній блакиті

Прозорих вод, що на Криті.

Я так безмежно тебе люблю,

Щастя для тебе у Бога молю.

Для мене ти – рідне сонце,

Що стелить тепле волоконце

Під мої стопи на дорозі,

Коли я ледь іду в знемозі.

Для мене ти не безцінний скарб,

Чи неймовірна гама фарб,

Ти – моя невичерпна надія,

Сонячна, найкраща в світі мрія…

Зоряна Кецмур

Побажання матусі

Матусю, хай в душі твоїй

Завжди цвіте весна,

І ніжні почуття палають в серці все життя.

Нехай щаслива буде кожна мить

Життя хай радістю дзвенить!

Здоров’я. Довгий вік.

Любов. Дитячий сміх.

В житті хай буде море втіх!

Таня Бріцька

Мама

Я найкращу матусю маю.

Щира подруга, порадник на путі.

Я дякую тобі за все, що маю.

Ти моя опора у житті.

Хай серце ніколи не болить.

І за провини всі мене прости.

Мені і дня без тебе не прожить.

Найдорожча для мене - ти.

До тата

Я пам’ятаю, як лягали спати,

Така ще зовсім – дуже маленька.

Горнулась на плече – до Вас, тату.

І чула стукіт Вашого серденька.

А як на перший дзвоник,

Ви зранку будили нас.

Вели за руку з квітами до школи,

Не забуду ніколи той час.

Я дякую Вам, татусю, щиро…

Я вже доросла, але для Вас – дитя.

Нехай Вам Бог подарує силу,

Щастя, здоров’я на все життя.

Сестрички

Дві пташечки – лебідоньки красиві.

Мої сестрички дві блакитноокі.

Такі добрі, ніжні й щасливі.

А як без вас буває одиноко…

Хай ваші дороги квітами стеляться.

І у житті будуть легкими кроки.

Ваше щастя і моя любов до вас

Живуть в моєму серці так глибоко.

Мар’яна Григорська

***

Родина – сім'я – Україна –

Квітуча,велична,свята.

Для мене ти рідна хатина,

До тебе лечу крізь літа.

Далека квітуча калина

І пишнії води Дніпра –

Моя веселкова країна

купаэться в теплих вітрах.

Так хочу тебе обійняти,

Народе мій вічно святий,

Так хочу тобі я сказати:

«Тримайся,родино, й цвіти!»

Людмила Перевізник

        * * *

Нас любите такими, як ми є,

і почуття оте ніколи не згасає,

Хоч дні за обрій журавлями відлітають,

та не старіє серденько, жиє.

Ваша любов всевишня крізь літа

Від поділу не меншає, – зростає,

Уже й онуки Ваші підростають,

Свята Ваша, матусю, доброта.

І скільки вже води спливло у даль,

А мама знов на березі ріки…

То не ріка – життя її роки,

Було в них все: і радість, і печаль.

Були надії, і були тривоги

за кожен порух наш, за кожен крок…

Ми вдячні, мамо, за життя урок

і просимо для Вас здоров`я в Бога.