четвер, 8 серпня 2019 р.

Знаки неба

Любов – це радості мить
У цієї юної дівчини особливе ім’я, грецького походження – Ксенія. Вона привітна і творча: бісероплетіння, в’язання, шиття та вишивання, гра в шахи. З четвертого класу займається грою на скрипці в музичній школі. Закінчила 10-й клас Долинського наукового академічного ліцею «Інтелект».
Її світогляд міняється навіть не кожного року, а кожного місяця, якщо не дня. Це проявляється у її віршах, які почала писати із шостого класу. Словом вона торкається сердець, які спонукає задуматись над знаками неба, прислухатись до шепоту трав, щоб збагнути, що життя справді красиве.

***
Хто б міг подумати, що станем ми такими?
Те, що ненавиділи – так сильно полюбили,
Колись боролись щиро так за правду,
А зараз ліпший друг – то лиш брехня...

Хто б міг подумати, що стали ми такими?
Те, що бажали – жорстоко розгромили,
Колись бездумно гордість проганяли,
А зараз в голові панує лиш вона...

Хто б міг подумати, що були не такими?
Тих, кого цінували, ніколи не дурили!
Колись людьми нас називали гучно!!!
А зараз тихо лиш ганьбою звуть...

Проте, хто б міг подумати, що серед купи зла
Розквітне чиясь добра й лагідна душа?
Колись лукавою назвали б мою думку,
А я все ж скажу:
Така душа – це лікар, воїн, вчитель і поет!
Така душа героя з надією на світ,
З надією на ваше з нами з користю життя!

***
Задумайтесь над словом «любов» –
Як солодко й гірко звучить,
Які створює спогади й що
Так хоче від вас домогтись?

Насправді несе лиш добро нам –
Змогу душі розцвісти,
Яка довго й самотньо училась,
В пошуках існування мети.

Страждання, сум і печаль –
Це одностороння симпатія болю,
А любов – це радості мить,
На яку заслуговує кожен!

***
Задумайтесь над знаками неба.
Прислухайтесь до шепоту трав.
Життя і справді красиве,
Якщо мовчки провести хоча б день.

Слухати заставляє лиш тиша
І розуміти життя теж вона.
Без неї були б ми дурними
І думали б думками чужими.

***
напевне ніч пора поетів
пора для тих хто спить удень
хто зірку кожну і сузір’я
вже бачив вивчив й полюбив
вночі самотнім бути добре
лиш тиша й ти серед зірок
ніхто не смикне не спитає
не буде турбувати й звати геть
тобі тут добре бо ти з небом
з місяцем проводиш час
говориш з ним про свою душу
про те що душить повсякчас
про дещо чудернацьке й таємниче
про що не треба знати іншим
бо все-таки це твоя сутність

хоче вирватися на загал