Україно! Ти в мене одна!

 На долю нашої рідної України випало багато випробувань. Це її споконвіків прагнуть знищити сусіди-вороги. Сьогодні в країні триває нещадна війна. Гинуть немовлята і найкращий цвіт нації. Та ми незламні, хоч і великою ціною здобуваємо грядущу перемогу. Бо Україна у нас одна, одна- єдина на Землі. І ми єдині, не ділимось ні на Схід, ні на Захід, а кожна куля, що розриває груди захисникам, болить кожне серця, сповнене любов’ю до Батьківщини. Віримо, що завдяки патріотизму та відданості нашого народу усі негаразди залишаться позаду. Ми і надалі будемо милуватися багатствами та красою України, та вже достеменно вивчимо свою історію і рідну українську мову. Ще не один вірш напишуть і наші студійці рідною мовою, в якому як завжди присутні любов і віра у те, що: «Ще на Нашій Україні доленька доспіє». Запрошуємо послухати вірші наших студійок.

Олександра Дужак

Іванна Кирильчук

Ангеліна Креховецька

Вероніка Сметаняк

Іванна Кирильчук

Ангеліна Креховецька

Фантастичне коло у вимірі кохання

Нещодавно двері літературної студії «Слово» відкрила 15-літня, харизматична, впевнена у собі дівчинка Олеся Беляк. Учениця ліцею «Інтелект».

«Ще з раннього дитинства, – каже про себе Олеся, – відчула, що музика - це моє. Все почалося з садочку, і продовжується до сьогоднішнього дня. Я дуже люблю співати, і досить непогано виходить, а танцювати ще більше. Вже навіть встигла закінчити музичну школу, клас скрипки. Музика - ритм мого життя. Була декілька разів ведучою дитячих заходів і це неймовірний та веселий досвід. В майбутньому планую поступити на вчителя української мови та літератури. Також займаюся волонтерською діяльністю. Обожнюю читати книги та переглядати фільми. Вже як рік пишу вірші, поштовхом були в цілому події в житті, моя любов до творчості та мрія створити власну збірку».

З усього сказаного, розуміємо, що спосіб життя у дівчини надзвичайно активний. Вона відвідує цікаві заходи, любить подорожувати та просто проводити час із сім'єю.  Дуже любить своїх батьків, які є для неї опорою та підтримкою. Пригадує своє чудове дитинство і бачить правильний шлях у майбутнє. І в цьому всьому теж завдячує батькам.

Поезія для Олесі - це внутрішній спокій, бо коли творить її, то почувається щасливою. А кожен вірш написаний по - справжньому, з любов'ю. Запрошуємо до читання. Віримо, що збірка віршів, із таким завзяттям, буде не одна.

Море

Море, як бездонна ніч,

Яка у серці залатала рани.

Невже мені без тебе сумно так вночі?..

Я зранку напишу догану.

 

Море, як могутня ніч,

Яка заполонила душу млою.

Невже мені так тяжко уночі?..

Коли я залишаюся з тобою.

 

Незламна ніч... як просте все сказати,

Але про це, не можна написати.

В ся винна в тому, що любов горить...

Та рідну душу, ніколи не спалить...

 

Та марна ніч... яку ми так чекаємо,

І серцем теплим, душу зігріваємо.

Не за горами, та щаслива мить

Коли побачимо, як серце клекотить.

 

Душа

В ночі за вітром понеслась душа,

Яка до берега приплила вся побита...

І це все я скажу про почуття,

Якими чиєсь серце було оповите...

 

В ту далечінь, за обрій, вир думками,

Душа злетіла, як розбитий птах...

Любов що варто написати сльозами,

Все малювати той розритий страх...

 

Кохай

Кохай! Кохай із силою розлуки,

Там незбагненні тихі муки,

У у світі криків і бажань,

Та ти кохай, кохай, кохай!

 

Вона чекатиме до ранку,

У  світлі яснім  десь на ганку.

А він стоятиме один,

Й палитиме огнений дим.

 

Розлука - біль, тяжка я забута,

В падінні хмар і самоти...

В холодну ніч, де була я розкута,

Палав самотній від кохання ти.

 

Ми

Таємна, про холодна ніч,

В саду примара розкидала ліни,

Частина нас залишилось в той бік,

А серце все шукає рідні квіти.

 

Ромашки в липні все застигли там,

Де ми з тобою, як маленькі діти.

Розповідали квітам, серцем оповитим

Про рідний дім, крилату мрію дам.

 

І світлий промінь розкидав нас тут і там,

І ми залишилися в прірві дивних хмар,

А спокій вмить поглянув у вирій ран,

Та все той крик не покидав нас тут і там.

 

Весна

Весна, болюча суща в драмі,

А вибухи стихають в далечінь,

Асе сталось так, як було в тому гаї...

Де я колись шукала свою тінь.

 

Ракети в небі не покидають хмари,

Той смуток, біль, він завжди біля нас,

Та я все в сні, вірна я бачу страшні мари,

Сповиті в домі страху, в світлі фраз.

 

Той тихий вечір у пам'яті залишається

назавжди,

Не зникне він не наше не засне...

Та я чекав нового ранку,

Коли почую, що більше не прийде.

 

В мить

Літній вечір, темна ніч,

Ми стояли пліч-о-пліч,

В гаю солов'ї співали,

В гості весну закликали.

 

Атмосфера, фільми в домі,

Не забуду весь цей гомін,

В кухні світло не згасає,

Та вже зіронька зникає.

 

Тихий вечір, очі сяють,

В небі сонце зустрічають,

Квіти в полі розрослись,

Де з тобою розійшлися...

 

Ти

Вітер кохання в пориві думок,

Стежка самотності в серці,

Та він не зробить вперед сильний крок,

В світлі казок, в пилі люстерці.

 

Шлях на нам не кажеш щасливої долі,

Та я питатиму там,

Де ми гуляли разом темнім полі,

В мареві сонячних рам.

 

Яне покличу тебе наодинці ,

В білих самотніх садах,

Де десь далеко цвітуть чорнобривці,

Та ти співаєш в сльозах...

 

Життя

Любов приходить із роками,

А ми гуляємо містами,

Де в полі клен один шумить.

А в небі зірка мерехтить.

В книжках про долю не напишу,

Залишу я тобі цю тишу,

Де люди спокій свій шукають,

Життєві сторінки гортають.

 

Тай біль у серці не зникає,

І в домі світло не вмикають,

Забула ми те слово «нити»,

Прийшов наш час в дворі бродити...

 

Слід

Дорогу хуртовина замела,

На затишних околицях села,

Різдвяна зірка в небі засіяла,

Зима до нас у гості завітала .

 

У домі свічка не згасає,

Вона біля вікна його чекає ,

Холодний подих промайнув у домі,

Злинає незабутній, теплий гомін.

 

Щаслива мить прийшла, шляхи

розходяться у світ,

В пам'яті все зникає весь граніт,

Тепло летить все слідом за тобою,

А промінь видно тільки за горою...

Дзвінок

Квітами стежина пролягла,

Доля весь цей смуток одягла,

Потяг вже останній доїжджає,

Темна ніч все місто поглинає.

 

Дужий вітер заглядає у вікно,

А вона чекає все його дзвінка...

Щоб сказати те, про що не звикла,

І яка вона була п'янка.

 

Він не дзвонить, не питає як ти,

Чи загоїлися тяжкі рани,

По дорозі розкидались факти,

А у домі вже згасли всі екрани.

***

Як сильно я тебе любив...

Сказав він їй, поглянувши у вічі,

Запах волосся у глибині згубив,

Та кришталеві спогади назавжди

будуть вічні.

 

Вона руйнує свою гордість,

В пориві пристрасті і болю,

А він напише про це - повість,

Як вільний птах злетить на волю...

Осіння злива розчиняється у небі,

Та його тінь зникатиме вві сні,

Вона відчує простоту в його потребі,

А погляди залишаються сплячі…

Нові незнайомі...

Фантастичне коло у вимірі кохання,

Невідомість в небі, в сонячному сні,

А платівка сяє, як грайливе те бажання,

У той час коли вона сказала палко "ні"...

 

Там за хмарами, в безодні справжніх фраз,

Крик летів у невагомості за птахом,

Біля хвиль, які розкинулися в раз,

Десь, у дощовій галявині за дахом...

 

Дим від цигарок залишився у домі,

Слід за нею розлетівся в мить,

А ми стали нові незнайомі,

Може все ж таки колись, йому поталанить...