Іванна Боднар — коли слово стає покликанням

 

Є люди, які все життя бережуть у собі особливу мелодію – мелодію рідного слова. Вона звучить у їхній пам’яті, у голосі, у думках, у тих рядках, які народжуються тихо, майже непомітно, але залишають по собі світло. Саме такою є Іванна Боднар – учителька, поетеса, людина, закохана в українське слово.

За кожним пожовклим листком стоїть глибока думка про вічність. І це безперечно про жовтень – місяць, який подарував світові поетичну душу Іванни Боднар. Її поезія ніби народжується саме в цій особливій порі, коли небо стає глибшим, дерева – сумовиті, а тиша між шелестом листя раптом наповнюється музикою. Є в її слові щось від осіннього карнавалу барв, щось від тихої музики у верхів’ях дубів, від синяви високого неба і золотого світла, що торкається землі. Та за цією красою завжди стоїть думка – про людину, життя, любов і вічність.

Народилася Іванна Рудольфівна  14 жовтня 1968 року в родині Рудольфа і Павліни Шульц. Її дитинство і юність минали на Долинщині. Тут, серед знайомих із дитинства краєвидів, уперше відкрилася для неї магія української мови.

Улюбленим шкільним предметом була саме українська мова. І, мабуть, невипадково: адже інколи одна любов, подарована дитині вчителем, згодом стає справою всього життя.

Перші вірші з’явилися ще в юності. Слово поступово ставало способом говорити про те, що хвилює серце: про Україну, любов, природу, віру, людину і невидимі дороги її душі.

У 1988 році Іванна Боднар вступила до Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника на філологічний факультет. Під час навчання відвідувала літературну студію, яку очолював відомий український поет, прозаїк, фольклорист і науковець  Степан Пушик.

Після завершення навчання доля привела її до школи. Працювала вчителькою української мови та літератури на Буковині, а 1993 року повернулася у Долину. Відтоді її професійна дорога пов’язана з Долинським природничо-математичним ліцеєм, який зараз іменується «Інтелект».

Сьогодні Іванна Боднар – учителька вищої категорії, учитель-методист, «Відмінник освіти». Та, мабуть, найважливіше її педагогічне звання — Учитель, який уміє запалити любов до слова.

Особливе місце у її роботі займають обдаровані діти. Вона допомагає їм почути власний голос, не боятися думки, шукати свої слова. І, можливо, саме тому її учні стали першими слухачами та поціновувачами її поезії.

Її вірші друкувалися у часописі «Добра справа», у книзі «Великдень слова», у блозі «Слово молодих».

Поезія Іванни Боднар – це розмова серця із серцем. У ній багато любові до України, до рідної землі, до людини. Патріотичні мотиви переплітаються з філософськими роздумами, пейзажною та інтимною лірикою. А над усім – особливе відчуття духовного світу.

Віра для авторки – не просто тема. Вона – внутрішнє світло, до якого повертається душа.

Особливе місце у творчості Іванни Боднар займають чотири віршовані Хресні дороги – проникливі роздуми про страждання Христа, жертовність, людський біль і силу віри.

Її поезія не прагне бути гучною. Вона приходить тихо – як молитва, як спогад, як промінь сонця крізь осіннє вікно. І, можливо, саме в цьому її особлива сила. Бо справжнє слово не завжди потребує гучного голосу. Іноді достатньо, щоб воно було щирим.

Іванна Боднар належить до тих людей, які все життя несуть своє слово іншим. Вона вчить дітей читати поезію – і сама продовжує її писати. Вона відкриває учням красу української мови – і сама щодня слухає, як ця мова звучить у її душі.

Її поетична дорога, можливо, ще не має окремої книжкової палітурки. Але вона вже має найцінніше – своїх читачів, своїх учнів і слова, які залишаються в людських серцях.

І поки живе любов до українського слова – воно не змовкне.

А десь між сторінками життя обов’язково засвітиться ще одна зірка – під сузір’ям «Слова».