«Обіцяю,
що не востаннє…» – пише талановита поетеса із мальовничого села Шевченкове, що
на Долинщині, Тетяна Бріцька. Односельчани і друзі знають її як Таню Бірц, бо у
2016 році у місті Вінниця побачила світ її збірка «Пелюстки кохання».
Хто
вона, ця чарівна, завжди усміхнена жінка? Насамперед, щира українка, мати трьох
дітей, яка пише про кохання, про рідну природу і рідну країну, і про все те, що
трапляється в повсякденному житті.
Вона
є членом нашої літературної студії «Слово». Сьогодні пропонуємо вам ознайомитись з її сонячною поезією.
Я пам’ятаю
Я
пам’ятаю той вокзал,
Де
шум незлічених вагонів.
Від
"я і ти" лиш інтервал...
І
де немає тих кордонів.
Де
твої очі голубі
У
моїх радісно топились,
Я
пам’ятаю всі ті дні,
Що
у повітрі розчинились.
Я знову тут...
Але
одна,
І
ти мене не зустрічаєш,
Не
посміхаєшся мені
І
поцілунком не вітаєш.
Іду
по вулиці одна,
А
Львів ні краплі не змінився,
Лиш
мій маршрут
Не
той, що був,
Він
на наш поїзд запізнився/
А у кав’ярні запах кави.
А у кав’ярні запах кави.
Улюблена
Амерікано...
І
щоб солодка із вершками,
Ти
не забув –
Як
я люблю?
Ні,
не на пижик, а за руку.
Щоб
довше поряд бути тут,
На
мить забути про розлуку,
Щоб
вибрати один маршрут.
...А
Львів такий, як був тоді...
Важкий
трамвай і шум бруківки.
Усе
як було ....
Лише
ти...
Ніколи
більше не зустрінеш.
І
не триматимеш руки.
***
Ти – моя божевільна мрія,
Так чекаю твого листа.
І чомусь божевільно вірю,
Що прийдеш не лише у снах.
Ми з тобою уже зустрічались,
Та у пам’яті лиш силует.
Один одному посміхались,
Ніби з інших світів і планет.
...Відчайдушний і трохи жаданий,
Спантеличуєш всі думки,
Поцілунок, що сниться ночами,
Ніжний дотик твоєї руки...
Такий сон я побачу знову.
Твої очі, губи і руки.
Я так хочу в цю пору зимову
Подолати до тебе маршрути.
1.11.2016 р.
***
Поведи мене!..
Візьми за руку...
Поведи
Там, де нема розлуки...
Де життя для всіх благословенне,
Там, де біль нікому незбагненний.
Там, де рай...
І вірність лебедина.
Там, де щастям сповнена людина.
Де душа завжди відпочиває...
І чуже не хоче, не шукає.
Поведи!..
І залишись зі мною.
І навіки буду я з тобою...
29.08.2017 р.
В душі осінь
Бувало всяке!
До болю!
Крику!
Від переляку...
І в серці дико.
Бувало різно...
То дуже рано,
То уже пізно.
Та не бувало ще так ні разу,
Щоб все так скоро,
Щоби відразу.
Чому ще досі?
Його кохаю,
У серці осінь,
Правди шукаю.
Не зрозуміти!
І не відчути...
Він розлюбив
І не хоче вже чути.
10.10.2017 р.
Уяви
Уяви
собі: тихий вечір...
Місяць
сідає десь за горою.
Ну,
а ти обіймаєш плечі,
Зігріваєш
мене собою.
Зачаровуєш
своїм поглядом,
Заціловуєш
поцілунком...
І
в душі твоїй тільки спогади...
Це
для тебе було б дарунком.
31.10.2017
р.
Пам’ятаю
Хіба можна тебе забути?
Чи я можу забути щастя?
Лиш з тобою змогла збагнути,
Що життя моє було святом.
В світлій пам’яті ти живеш,
Що таїться глибоко в серці,
І любові немає меж,
Вона житиме там до смерті.
03.11.2017 р.
Живу для Тебе
Я для Тебе живу єдиного,
Прокидаюся кожного ранку,
Щиро тішуся кожною дниною,
І радію дитинно світанку.
Ти так вірно кохаєш мене,
Поважаєш, даруєш квіти.
Я завжди чекатиму щиро Тебе
Там, де щастя, любов і діти.
5.11.2017 р.