В пригорщах небес

І знову чарують юні творці слова, яких навіть не лякає жодна спонтанність. Муза їм і за сестру і за царівну. Вони ж в свою чергу з великою повагою і любов’ю ідуть добровільно в її загадковий полон.

В неділю, відбулася чергова зустріч студійців, де окрім традиційного домашнього завдання, було й творче на тему: «Небесна сфера».
Це не був конкурс і не оцінювалось написане, та кожен вірш безперечно заслуговує на увагу.

Ірина Курташ
Прогулянка нічним небом
Гуляв по небу місяць молодий
Світили зорі ясно-ясно,
І усміхалися йому
Це справді, було так прекрасно!

Та він був гордий наче пан
І пропливав повільно небом,
Не усміхаючись зіркам
Вважав їх нижчими за себе.

Та зорі добрими були,
Немов прекрасні наречені
За ним тихенько попливли
По цій нічній небесній стелі.

І раптом місяць зрозумів
Вони хороші, щирі друзі
Та ранок сонце розбудив
І день настав по всій окрузі.

Олег Галів
В пригорщах небес
Усе у світі в пригорщах небес
І сонця світло й материнська ласка
Кришталь води і барв осінніх казка,
Що огорта в незвідність чудес.
І я скорившись вічністю молюсь
Мої уста пронизує любов
До Бога із проханням знов і знов
Про мрійність необізнану тулюсь.

Зірочка
Смеркає світ на шибці росяниста хвиля
Пливе в повітрі зірочка надій
Долає першу, другу, третю милю
Назад її вертає буревій
Втомившись від вечірньої пробіжки.
На небі розляглася відпочить
Вдаль мов відлуння розпростерла ніжки
Щоби свічу бажання запалить.

Олександра Телега
Ніч
Обпечені літом малюнки на мокрім піску
Уперто, неначе ганчіркою витерла хвиля
На щогли вітрильника мого напнула журбу
Наступна дорога і прямо по курсу – прозріння.

І бурі в обличчя безстрашно дивилася я
Розпатлані хвилі вітрильника в даль підганяли
Холодна імла не торкнулася мого весла,
Пробоїни борту вчорашні гріхи залатали.

Не втрималось сонце, скотилося за небозвід
І хвилі цілунками промені вкрили гарячі.
Червоною лавою вилились по синяві
І гасли, неначе жарини, що губляться в сажі.

А білі вітрила за обрієм вабила ніч
Від заходу сонця у вогневі море палало,
І проблиски світла, мов цукор без сліду в воді,
Очі ночі чаклунки за долі секунд розчиняли.

Опустились вітрила і чайки спинили свій спів.
Поснули, втомившись від свого нічного концерту
Ледь чутно торкнулася хвиля морських берегів.
Лягла на пісок, щоб до ранку у шпилі завмерли.

Марія Гаврилишин
***
Небесна сфера. Всі сузір'я.
І лінії усіх координат
І співвідношення між часом,
І рухи видимих планет —
Усе у Всесвіті відносне
І має все свою мету.
У напрямку усе до сонця –
Усе неначе на плаву
Сучасні орбітальні телескопи
Вимірюють планету між планет,
І різні винаходи й коди
Є виглядом всіх падучих комет.
Та вигляд Всесвіту подвійний
І еволюція всіх зір
Фізичні зорі такі змінні
І всі об'єкти чорних дір.
І ця Земля, де ми живемо
Є 365 днів на рік
Ми в добовому обертанні неба
Із сходу заходу, із заходу на схід.

Мар’ян Носович
Космос
У космосі все йде в лад
Всі зірки, як на парад.
Хто краще блисне убранням,
То більше до вподоби нам.

Візьмуть планети
Чарівні кларнети
Заграють так,
Що затанцює Зодіак.

Парад під музику танцює,
А Зодіак в думках мудрує,
Як це закликать до танків
Сузір’я сонячних панків?

Прийшли Сузір’я і танцюють
І наше око дивом любують.
Для нас вони театр живий,
А серпом місяць - вартовий.

Марина Павлик
Ніч
Нічні хмари закрили місто,
Весь народ заснув міцно,
Дитина засинає, а мама їй колискову співає,
Десь далеко чути пісню солов'я,
Чую цю пісню і я.
На небосхилі з'явилась перша зоря,
Зустріну цю зірку і я.
Он зірка впала, а я бажання загадала,
Щоб була щаслива я і вся моя сім'я.

Мар’яна Бордун
Самотня зоря
Самотня по небу блукає зоря
Вона нічия, її нікому не треба
Забутня зоря у просторі вічнім
Щастя шукавши , загубилась навічно
В ранці тім потойбічнім
Забули ту зорю вітри холодні
Вона наче човен в безмежному морі
Шукає виходу, та його нема
Та прийде ранок
І зникне зоря
А на вечір все повторюється знову
А потім буде зорепад зірковий
І впаде зоря
Спалахнувши востаннє…
Може це згасло чиєсь кохання.

Мар’яна Вагіль
Хмари...
По небу пливуть мовчазні хмари,
Вони чомусь нагадують примари –
Загублені, залякані й відчужені,
Самотністю, задумані й «натруджені»...

По небу пливуть загадкові хмари –
Несуть невідомі, таємничі чари.
Наївні, мов діти. Трішки забуті...
Кинуті в даль через вітри люті.

Пливуть хмари, та вже не стривожені,
бо довіряють небу - ним приворожені.
Від сонця вмить, як малеча ховаються,
І навпаки... Немов у піджмурки граються.

Юлія Шибівська
***
На землю знов стукає ніч
І сонце стомлене кудись тікає
Я залишилась з болем віч-на-віч
І цілий день у пам’яті переблукаю
І непомітно падають із неба зорі
І невловимі знов у тьмі зникають
Вони мов днів останніх епізоди
То тішать інколи, то швидкістю лякають
Й так буде завжди, мільйони років
На зміну дня приходитиме ніч
Я знову буду згадувать свої життєві кроки
І залишатись з почуттями віч-на-віч.

Не бійся жити!!!

Іду алеєю квітів, впиваючись їхнім ароматом, бережно торкаюся серцем душі літа, що вабить мелодійним співом пташок і медовим цвітом лип... Присідаю на лавочку мрії і бачу в пшенично - волошковому вінку життя... Посміхаюся, відчувши на щоці поцілунок самого сонця і задоволено шепочу: «Боже, дякую, за дар життя! Він прекрасний!..» Ну і що, що не завжди цілує сонце, часто «шарпає» вітер і мочить дощ, та все це, для розуміння того, що ми такі не одні, що маємо подавати руку дружби і не боятися синців і ран...
Життя, як вишитий матір’ю рушник, розстеляється на дорозі долі, яка відкриває таємницю Любові, з якої народжується життя...
Отож, «не бійся жити!» - закликає учениця школи №5 Маринка Павлик.

Життя
Життя – прекрасне! Це правда, але не завжди у нашому житті все безхмарно й сонячно. Колись має наступити чорна смуга, важкий період. І саме тоді ми почнемо повністю усвідомлювати це слово, слово – «Життя». Воно може зробити нас щасливими, а може і ні. Воно може подарувати нам щастя, а може і його забрати. Звичайно прекрасного у нашому житті достатньо. Нам треба дякувати Господові за те, що ми живемо. Все – таки для чогось ми в цей світ прийшли і наш обов’язок виконати цю місію.
Проте, потворного у нашому житті теж достатньо. Воно підносить все нові і нові «сюрпризи» Наша проблема в тому, що ми розучилися бути разом і допомагати один одному. Ми забули головне правило життя, треба робити добро і воно обов’язково до тебе повернеться, рано чи пізно, але повернеться. Треба тільки навчитися чекати.
«Не бійтесь смерті – тому, що смерть – це всього лише половина життя; не бійтесь ворога – тому, що ворог тут, він показує своє обличчя; не бійтесь друга тому, що друг може стати ворогом, а бійтесь байдужості, тому що байдужа людина пройде попри вас і не помітить твого болю». Так, байдужа людина – це загублена душа, яка боїться життя.
Але все ж таки життя не таке вже й погане, треба просто його зрозуміти і жити сьогоднішнім днем. Справедливо кажуть, що життя – це не ті дні, що пройшли, а ті, що запам’ятались.
Я дуже щаслива тому, що живу, я вмію любити, плакати, сміятись, просто бути людиною і на мою думку саме це і є прекрасним у житті.
Не треба відноситись до життя надто серйозно, живим із нього все одно не вибратись...

Життя
Життя, як вітер, нас несе,
Життя ніколи не мине,
Життя, як сонце, завжди світить,
Життя, як блискавка, що пролетить і не помітить.
Життя – це біль і сльози,
Життя – це дощ і грози,
Життя – це море віри і надії,
Життя – це річка фантастики і мрії.
Життя – це найгіркіша правда,
Життя - це найпідступніша брехня.
Життя – це біла й чорна смуга.
Життя безкрає і просторе,
Життя – найбільше в світі море,
Життя – це пташка, що летить,
Життя – вулкан, що закипить.
Життя – воно одне.
Життя красиве і страшне.

Люблю
Люблю тому, що живу,
Люблю, від болю плачу,
Люблю, хоча вже трачу
Й тебе ніколи не побачу.
З любов’ю віч – на – віч
Стою востаннє пліч – о – пліч,
Бо за хвилину ти відлітаєш
І сумувати мене залишаєш.
Невже потрібно все забути?
Коли тебе я знову хочу чути.
А серце стукотить, болить,
А в жилах кров моя кипить.
Спокою не дають мені думки,
Для нас на небі миготять зірки.
Люблю, тому, що тобою живу,
Люблю, пірнаю серцем у жаливу.

***
Любов, чи ти смерть, чи життя?
Любове, ти віра й надія.
Любов – похід душі у небуття.
Любов – ти щастя й моя мрія.
Любов – це незбагненне почуття,
Коли серце б’ється значно швидше.
О люди, прославляйте небеса,
Це ж ангел вас любити кличе!

***
Любов, кохання, дружба,
Слова, що зігрівають нас сповна,
Від них аж серце полум’ям палає ,
І більше зігрівається душа.
Вони, як світло у тумані,
Вони просвічують серця.
Для кожної людини є жадані,
Вони заводять душу в небуття!
О, любов, кохання, дружба,
Благаю, не лишайте ви мене!
Я ж жити хочу і любити,
А без вас життя безглуздо так мине…

***
О, Боже, дякую Тобі ,
Що Ти навчив мене любити!
О, Боже, Тебе прошу любов цю зберегти.
Не дай мені її згубити!
О, Господи, я дякую Тобі за все.
Ти хорониш мою душу,
Ти бережеш її від пустоти.
Боже, я люблю й любити мушу
Щоб світ зігріти сонцем доброти!
Не дай любові назавжди пропасти,
Не дай їй із людських сердець піти,
Не дай їй на коліна впасти,
Врятуй усі серця від самоти!

Я вчора і сьогодні – жінка

Як добре , що свято жінки у березні. Адже березень – це весна, сонце, надія! І як би там не було холодно, все ж весна, переступивши через снігові замети, озветься до нас радістю, розтане сніг, відступлять морози, а в серце постукає надія, що всі зимові негаразди відлетять і світ оновиться. А ми, дорогі жінки, дівчата відпочинемо від щоденних турбот: від кухні, прибирання… і від мужчин також. Отож, насолоджуймося піснями, створеними нами, або для нас, звернімося до спогадів і мрій, щиро посміхаймося, забувши про проблеми і непорозуміння. Бо саме жінці щодня і щомиті нести в наше життя божественний вогонь любові.

Шибівська Юлія

Послухайте…

Послухайте симфонію п’янкої тиші,

Її акорди ніжні, чарівні

Коли тичинка квіточку залишить

Чи пташка заспіває на гіллі.

Послухайте мелодію вітрів,

Що свищуть в полі безупинно

Послухайте природи чистий спів,

Що неповторний наче диво.

Послухайте ті гомони зірок.

Що будять сонце перед ранням.

Й закоханим наспівують рядочки про любов

Й виблискують на небі до світання.

Послухайте мелодію річок,

Їх хвилі чисті й дзвінкоголосі.

Що віддзеркалюють нам безліч тих зірок.

Котрі виблискують на темних косах ночі.

Послухайте акустику тих гір,

Що обрамляють край наш найрідніший

І стоголосся нашої землі

Оркестру нема кращого на світі.

Павлик Марина

Дивується зима

Прийшла весна, ходить вона,

Квіти й трави по землі розкидає,

Птахів до себе покликає,

Із весною бореться зима

Сніг покладе, а він розтає

А там цвіт многоцвітний виростає,

Весна милується, а зима дивується,

Чому сніг зразу розтав?

Чому там цвіт виростав?

Невже весна переможе,

А хто їй в цьому допоможе?

Думає собі зима, невже вона сама,

Собі раду дасть для цього треба велику силу лють

Весна перемогла тому, що велику силу мала,

Так думала собі зима.

Семерин Христина

«Te ponunem esse memenento»

(Пам’ятай, що ти людина)

Життя наше дивне. Мов світло летить…

Не взмозі спинить його лету.

Та в горі і в щасті, у будь – яку мить

«Te ponunem esse memenento»

Як друг тебе зрадив і в серці горить

Та помсти жага, ще не стерта.

Збери свою гордість і гнів побори –

«Te ponunem esse memenento»

Якщо ти помилку зробив у житті –

Її не обстоюй уперто.

Я виправся й долі йти по путі –

«Te ponunem esse memenento»

Навчайся й живи. Люби і радій.

Будь з друзями щирий, відвертий

Рук не опускай у життєвій біді

«Te ponunem esse memenento»

Федорич Христина

Просто

Поруч зі мною крокує весна в вишиванці,

Райські ворота печаль відчиняє моя.

Ось і кружля світла мрія у вихорі танців,

Сон став журби молодої єдиним обранцем.

Тане у долиних водах минуле життя.

Острів майбутнього, сонцем осяяний вранці.

Телега Олександра

Вітаю

Хай ніжно всміхаються очі Весняні,

Впиваються губи солодким вином,

П’янять ароматами квіти духмяні

І доля тебе береже під крилом

Хай усмішка сяє, мов гроно калини,

Душа буде чистою, наче сльоза,

Для мене ти, рідний, не просто людина

Ти – моє повітря, вогонь і життя

Дозволь мені ніжно тебе обійняти

Як друга, чи як вже завгодно тобі

Пробач,не навчилась я, зрікшись, кохати,

Забути тебе не судилось мені

Наївна… ну що ж… може мрій своїх бранка

Занадто розмірене моє життя

Для мене любов, а для тебе – приманка

Основою стала цілого життя

Не грайся зі мною, я правил не знаю,

Занадто терпка перемога твоя

Прийшов… переміг, а ляльки хай страждають

Для тебе до них вже нема вороття.

Бартків Світлана

Я люблю тебе

Я люблю тебе чуєш, люблю

Ти не знаєш, а я сподіваюсь

Кожний звук, кожне слово твоє я ловлю

Я кохаю і навіть не каюсь.

Коли поряд з тобою стою

Я неначе у хмарах від щастя літаю

Так і хочеться крикнуть, сказать я люблю

Ти прийди і почуєш кохаю.

Буде добре зі мною тобі ти повір

Ти кохатимеш й будеш коханим

Бо кохання це слово, це радість, це вир

Станеш першим для мене й останнім.

Курташ Ірина

Я не янгол

Я не янгол, і ти це знаєш,

І не квітка весни…

Безнадійно за мною страждаєш.

А чому? Поясни …

Кажуть друзі, вони назавжди

Але ти вже не друг…

Твої очі підступно сяють,

А ж захоплює дух.

Так, звичайно, якби ж я – янгол,

То далеко б втекла…

Може б навіть тебе зрозуміла,

Але я не така…

Я не янгол, і ти це знаєш,

І не квітка весни…

Якщо справді так щиро кохаєш,

То прошу, відпусти…

Вагіль Мар’яна

Лише життя не можна повернути

Лише одне життя не можна повернути,

А розтавання - рана, все ж переболить.

Життя, нас, як лозу може так прогнути,

А іноді здається - всередині й зломить.

Лише життя, його ніким не зупинити,

Течія чимдуж біжить, вниз несе усіх.

Людське серце не в силі - не любити,

Щасливим бути не дає часовий поспіх.

Життя - не власність...Ні, не підкорити,

На півдорозі хочеться вернутись вниз...

На вершині лячно, бажання все змінити,

Але й захоплює, який там попереду приз.

Лише життя назад не в силі повернути,

Все інше, хоча важко, та можна загоїти.

Буття собою заповняє розум - усі «кути»,

Але душа - це крила і є змога «полетіти».

Передноворічна зустріч

В останню неділю року відбулося святкове засідання – підсумок діяльності літературної студії «Слово».
Крім учасників студії на святі були присутні долинські поети В. Олійник, О. Сподар, які за ці роки стали справжніми друзями юних студійців.
Учасники зачитували власні вірші, а літератори давали поради і творчі настанови, декламували свої нові поезії.
Фотограф літературної студії Роман Шимкович закарбував це свято на світлинах.
До Вашої уваги пропонуємо кілька віршів учасників.

Галів Олег
Святий Миколай
Із неба сходить раз у рік
І раз ступа на наш поріг
Нам подарунки роздає
Тому хто чесний й добрий є.

Молись щодня і що хвилини
Будь щирим, праведним в житті
І Миколай цієї днини
Вам допоможе у путі.

Вагіль Мар’яна
***
Не втрачайте людей тих, що любите,
Й кожний день любіть, як востаннє.
Коли навмисно за грош душу згубите,
То за мільйон не повернете сонце раннє.

Усе минеться
Усе погане пройде, усе зле минеться,
Час злетить, біль ущухне, схаменеться.
В чаші гріха з – за болю, наче немає дна
Справжня любов не залишиться одна.

Усе погане пройде, усе зле минеться,
Минулу, як зоря спалахом проллється.
І це не буде в природі, а в душі стихія,
Зло кригою розтопиться «остання дія».

Усе погане пройде, усе зле минеться,
Хороше в серці навічно збережеться.
Кінець іноді є добрим новим початком,
Зміст життя – лабіринт, суцільна загадка.

Павлик Марія
Зорі
Зорі ясні й загадкові,
Причаїлися у слові
В небі, наче ліхтарі
Від зорі і до зорі.

Ніч, а небо шлях покаже,
Зірка, як іти, підкаже.
Лиш уважно придивись
І між них не загубись.

Поспішай свою зорю знайти
Й все життя із нею перейти.
Таємницю двох не відкривай,
Щастя міцно у руках тримай.

Збережи і будеш ти щасливий,
Світ прихильним буде, й милим.
Закохаєшся всім серцем в небеса,
У людських очах уся життя краса

За ініціативи Президента України 2009 рік оголошено «Роком молоді» (Указ Президента України від 3 липня 2008 року №616/2008). У рамках цієї акції ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва» оголосила Всеукраїнський конкурс творчих робіт «Я – патріот!» Представляємо твори переможців I етапу конкурсу (районного рівня).

Бучок Тетяна народилася 8.08.1994 року, живе в місті Долина, навчається у 8-му класі ЗОШ №7.

Роздуми на чужині

Україно моя мила,
Україно – ненько.
Як згадаю я про тебе –
Радіє серденько.
Як то тяжко тій людині
На чужині жити –
Нема з ким їй порадіти,
А ні говорити.
Хто цурається країни
І народу свого,
Той не має Благодаті,
Даної їй Богом.
Тому краще в ріднім краї
У радості жити
А ніж панам на чужині
Рабами служити.




Павлик Марія народилася 12.07.1996 року в місті Долина, вчиться у ЗОШ №5.







Моя Україна

Як я люблю свою неньку,
Свою Україну,
І люблю, і поважаю,
Як матір єдину.
Кожен день із рук її
Сонце зустрічаю.
І до серця кожен ранок
Ніжно пригортаю.
Мов перлина, неповторна,
Чиста, як сльозина,
її долю заквітчала
Червона калина.
Я калину підливаю
Кожного раненька,
Хай радіє Україна,
Наша рідна ненька.



Бартків Світлана народилася 1.04.1990 року в місті Долина, закінчила ЗОШ №5. У 2007 році стала студенткою Прикарпатського університету.

Яка багата українська мова

Яка багата українська мова –
У ній скарби усіх віків.
Багато мудрості народної у слові
І мудрість незнищена прадідів.
Писали нею люди знамениті
Свої поеми, думи і вірші
І, як води здорової, краплини
Наснагу дарували для душі.
Багата наша українська мова,
І український дух вона в собі несе.
Не зникне Україна й наше слово.
Їй славу невмирущу принесе.

Світ, Україна, я.
(есе)

В концепції Світ, Україна, я лежить чимало тверджень і конфузій, що часто змінюють контрасти, які часом призводять до контрафікації через те, що не завжди висвітлені контури дійсності.
Звичайно, хочеться конфігурації понять і істин, та кожна людина – хазяїн своїх думок, які треба підводити так, щоб вони зазоріли і стали обрієм попередньо опрацьованих передумов і перегукувалися із подвижниками минулого, теперішнього і майбутнього. Бо ж споглядання дійсності – це як естафета епохального еритроциту часто епіцентричних і ефективних вимірів людськості.
Якщо задуматися куди так насправді котиться світ? Тримаючи в руках книгу книг розумію – до завершення його існування. Сам факт очевидний, та загадку, на який вимір часу це припаде, залишу, як і мої попередники, творцю Всесвіту.
Наш світ має свої вже тепер штучно-інтелектуальні крила, на яких, чи то пак якими частково «управляють» українці, що проживають на кожному континенті.
«Україна – це живий пульс Бога. Останні два з половиною століття Дух України неначе перебував у стані сну. Це був час драматичного осмислення себе, своєї історії і свого призначення, час впертого пошуку відповіді на вічні запитання: «Хто ми?», «Звідки ми?», «Куди йдемо?», «Що таке життя, Бог, людина, душа?», «Звідки на світі страждання?», «Чому і як ми потрапили у неволю?», «Як здобути визволення, свободу і славу?»
Сьогодні, в епоху глобальної кризи, екологічних катастроф, кліматичної дестабілізації і соціального хаосу, Україна починає просинатися. На світанку нового світу її Духу скидає одяг старої, замученої й виснаженої козацької нації і вкотре творить нову українську націю – чисту, сильну й одухотворену. її призначено здійснити перехід до вищої цивілізації і допомогти зробити його кращим і представникам усіх інших народів і рас» – пише Ігор Калинець, з яким важко не погодитись.
Невже, пророцтво Герлера, про те, що Україна стане новою Грецією за крок до здійснення? Безперечно, на нас дивиться увесь світ, (не лише наша діаспора) і що в ній вбачають?
«Коли ми дивимось на Україну, ми бачимо її величезний потенціал, ми завважуємо яке яскраве бачення майбутнього своєї країни мають багато українців, і ми знаємо – розумом і серцем, – що це яскраве майбутнє досяжне, що українці заслуговують ніяк не меншого, ніж бути демократичною, суверенною, та безпечною країною, повністю інтегрованою до Європи» – К. Паскуаль, американський дипломат.
«Якщо Україна ввійде у Європейський Союз, то не тому, що має потребу в Європі, а тому, що Європа потребує України. Європа потребує української культури, українського розуму, бажання жити й української веселості» – Марі о Тронка, голова Християнської культурної італійсько-української асоціації.
Що можна до всього цього додати, людині мало компетентній у цій назрілій ситуації? Хіба що те, що хочеться вірити, що Україну цінують саме за культурні якості і спортивні досягнення, та дуже прикро, що знають її з політичного боку, як країну, в якій правлять лебідь, рак і щука..,
І на закінчення, хто я??? Українка! Дочка свого народу, в котрому в серці горить вогонь Прометея. Я свідома того, що маю розпалювати серця тих, хто вже підупав духом. Україна є! Україна буде! Лиш даймо дорогу Богові, який знищить всі сатанинські задуми.

Світ... Україна... Я...

... І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!

Т.Г.Шевченко.

Габор Мар’яна народилася 26.07.1988 року в місті Долина, закінчила ЗОШ №7. Зараз навчається в Прикарпатському університеті на педагогічному факультеті.






Час

У просторі й світі летить «щось» нестримне,
Летить незбагненне, як думка у сні.
Секунда, хвилина, година проходить,
І старшими здались враз люди мені.
Я хочу спіймати «оте», що минає,
Я хочу навчитись спинити те «щось»
«Воно», усміхнувшись, ще швидше тікає.
Тікає, забравши з собою когось...
Я руку свою простягнула в повітрі.
Здається все стало, не йде , не спішить.
Та хтось, ще колись, у далекім столітті
Зробив так. як я, тільки час не спинить.
А що таке час? Адже він є усюди –
Біжить, сам не бачивши світла свого.
На жаль, керувати не можуть ним люди,
Та часто вони й не цінують його.
Щоби у майбутнім за тим не тужити,
Що не зуміли зробити ніяк.
Бо час невблаганний, він йде і не чує
Ні криків, ні стогонів, сліз і плачу.
Як не кричи, він тебе не почує
Я знаю бо теж: «Зупинися!» - кричу.
Невидимий час - наче вихор нестримний
Він - наше життя, а воно золоте!



Івасишин Марія народилася 6.08.1990 року в селі Витвиця, закінчила Витвицьку ЗОШ. Навчається у Львівському лісотехнічному університеті на економічному факультеті.




Вірю в майбутнє твоє, Україно!

Я вірю в майбутнє, твоє Україно,
В твою довершеність, злети!
Тоді ти розквітнеш, кохана країно
Досягши своєї мети.
Ти будеш могутня, соборна держава
І вікна відкриєш в світи
І буде великою і доброю слава,
А мова хрещата із нами завжди.


Іськович Віталія народилася в у місті Долина 28.10.1988 року. Закінчила Долинський природничо-математичний ліцей. Зараз навчається в Національному університеті "Львівська політехніка", за спеціальністю менеджмент зовнішньо-економічної діяльності.


Рідна сторона

Світ великий, світ казковий
Ти у нім перлина,
Богом світу дарована –
Рідна Україна.
Не прожить мені без тебе
Ні одну хвилину,
І ношу тебе у серці
Я одну - єдину .
Ті дерева , що шуміли
У дитячі роки.
Ті стежки, що пролягають
У світи широкі.
Той поріг, що зустрічає
Кожен день людину.
Той рушник, що прославляє
Рідну Україну .


Телега Олександра народжена 07.11.1988 у місті Долина, закінчила Долинську ЗОШ № 7. Зараз навчається в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка на факультеті романо-германської філології.



Ворони

Цим безмовним лялькам так потрібні слова,
Тим, що розпач і відчай затиснув їм губи,
В тих безмовних ляльках дуже щира душа
Вже не вірить у те, що щасливою буде.

Ці червоні від сліз очі повні образ
Приховали яскраві штрихи макіяжу.
Від землі відірвавши свій погляд ще раз,
Неуміло з знайомими зв'язуєш фрази.

Ти ідеш по калюжах під гуркіт машин,
Твої кроки швидкі, все кудись поспішають,
Хоч тобі поспішати немає куди,
Хай байдужі прохожі цього і не знають.

Душу сивий туман пеленою повив,
Чисте небо без хмарне уже не дивує,
Ми навчилися бачити світ без прикрас,
Всі прикраси мовчання і холод руйнує.

Чорні ворони б'ють понад містом крильми,
А внизу такі ж ворони в парках блукають,
Хто вони, що так боляче б'ють, хоч без крил,
Не жаліють, не ждуть, не щадять, не прощають.

Юність

Чом примхливо так, юносте, крилами
Ти тріпочеш, мов лебідь, крильми,
Застеляєш туманами сивими
Листопадові жовті стежки.

Чом так байдуже тьмяно і холодно
Сонце погляди сипле свої,
І похмурим світанком заморені
Ми блукаємо самі не свої

Чи то серце у когось розбилося,
Чи обридла пуста маячня,
Чи то листом холодним укрилися,
Охололі чиїсь почуття

Чи то погляд знайомий зустріла ти,
Колись рідний, а зараз - чужий,
Чому, юносте, швидко марнієш ти?
Чом посріблені коси твої

Може з часом рутинними хвилями
Ще причалить, немов корабель,
Під ясними, як небо, вітрилами
Наче сон, твій закоханий день.

Федорич Христина народилася 11.11.1990 року в селі Новошин. Закінчила Долинський природничо-математичний ліцей. Нещодавно вийшла її збірка поезій «А я живу», яка презентувалась на Всеукраїнському конкурсі «Об'єднаймось, брати мої» у Києві. Цього року стала студенткою Острозької Академії, філологічного факультету. Гаслом життя є слова Тютюнника: «Людиною треба вдатися. А стати нею, не вдавшись, – подвиг». Здійснити цей подвиг – основна мета її життя.

VENI VIDI VICI

Відчайдушно ступаю у темряву ночі,
Епізоди й уламки життя у тумані пливуть.
Незбагненні слова, що століття далекі пророчать,
Ігнорує життя, щоб не втратити істинну суть.

Водоспад всіх думок із глибокого сну будить душу,
Іронічно всміхається доля, що скраю стоїть,
Добре знає вона, що усе подолати я мушу.
І радіє, що бачить частіше поразки мої.

Все одно я не здамся, я буду боротись до смерті
І я стану сильніша заради самої себе.
Час говорить: «Сміється лиш той, хто останній сміється».
І тому я прийду, я погляну й здолаю тебе.