Не бійся жити!!!

Іду алеєю квітів, впиваючись їхнім ароматом, бережно торкаюся серцем душі літа, що вабить мелодійним співом пташок і медовим цвітом лип... Присідаю на лавочку мрії і бачу в пшенично - волошковому вінку життя... Посміхаюся, відчувши на щоці поцілунок самого сонця і задоволено шепочу: «Боже, дякую, за дар життя! Він прекрасний!..» Ну і що, що не завжди цілує сонце, часто «шарпає» вітер і мочить дощ, та все це, для розуміння того, що ми такі не одні, що маємо подавати руку дружби і не боятися синців і ран...
Життя, як вишитий матір’ю рушник, розстеляється на дорозі долі, яка відкриває таємницю Любові, з якої народжується життя...
Отож, «не бійся жити!» - закликає учениця школи №5 Маринка Павлик.

Життя
Життя – прекрасне! Це правда, але не завжди у нашому житті все безхмарно й сонячно. Колись має наступити чорна смуга, важкий період. І саме тоді ми почнемо повністю усвідомлювати це слово, слово – «Життя». Воно може зробити нас щасливими, а може і ні. Воно може подарувати нам щастя, а може і його забрати. Звичайно прекрасного у нашому житті достатньо. Нам треба дякувати Господові за те, що ми живемо. Все – таки для чогось ми в цей світ прийшли і наш обов’язок виконати цю місію.
Проте, потворного у нашому житті теж достатньо. Воно підносить все нові і нові «сюрпризи» Наша проблема в тому, що ми розучилися бути разом і допомагати один одному. Ми забули головне правило життя, треба робити добро і воно обов’язково до тебе повернеться, рано чи пізно, але повернеться. Треба тільки навчитися чекати.
«Не бійтесь смерті – тому, що смерть – це всього лише половина життя; не бійтесь ворога – тому, що ворог тут, він показує своє обличчя; не бійтесь друга тому, що друг може стати ворогом, а бійтесь байдужості, тому що байдужа людина пройде попри вас і не помітить твого болю». Так, байдужа людина – це загублена душа, яка боїться життя.
Але все ж таки життя не таке вже й погане, треба просто його зрозуміти і жити сьогоднішнім днем. Справедливо кажуть, що життя – це не ті дні, що пройшли, а ті, що запам’ятались.
Я дуже щаслива тому, що живу, я вмію любити, плакати, сміятись, просто бути людиною і на мою думку саме це і є прекрасним у житті.
Не треба відноситись до життя надто серйозно, живим із нього все одно не вибратись...

Життя
Життя, як вітер, нас несе,
Життя ніколи не мине,
Життя, як сонце, завжди світить,
Життя, як блискавка, що пролетить і не помітить.
Життя – це біль і сльози,
Життя – це дощ і грози,
Життя – це море віри і надії,
Життя – це річка фантастики і мрії.
Життя – це найгіркіша правда,
Життя - це найпідступніша брехня.
Життя – це біла й чорна смуга.
Життя безкрає і просторе,
Життя – найбільше в світі море,
Життя – це пташка, що летить,
Життя – вулкан, що закипить.
Життя – воно одне.
Життя красиве і страшне.

Люблю
Люблю тому, що живу,
Люблю, від болю плачу,
Люблю, хоча вже трачу
Й тебе ніколи не побачу.
З любов’ю віч – на – віч
Стою востаннє пліч – о – пліч,
Бо за хвилину ти відлітаєш
І сумувати мене залишаєш.
Невже потрібно все забути?
Коли тебе я знову хочу чути.
А серце стукотить, болить,
А в жилах кров моя кипить.
Спокою не дають мені думки,
Для нас на небі миготять зірки.
Люблю, тому, що тобою живу,
Люблю, пірнаю серцем у жаливу.

***
Любов, чи ти смерть, чи життя?
Любове, ти віра й надія.
Любов – похід душі у небуття.
Любов – ти щастя й моя мрія.
Любов – це незбагненне почуття,
Коли серце б’ється значно швидше.
О люди, прославляйте небеса,
Це ж ангел вас любити кличе!

***
Любов, кохання, дружба,
Слова, що зігрівають нас сповна,
Від них аж серце полум’ям палає ,
І більше зігрівається душа.
Вони, як світло у тумані,
Вони просвічують серця.
Для кожної людини є жадані,
Вони заводять душу в небуття!
О, любов, кохання, дружба,
Благаю, не лишайте ви мене!
Я ж жити хочу і любити,
А без вас життя безглуздо так мине…

***
О, Боже, дякую Тобі ,
Що Ти навчив мене любити!
О, Боже, Тебе прошу любов цю зберегти.
Не дай мені її згубити!
О, Господи, я дякую Тобі за все.
Ти хорониш мою душу,
Ти бережеш її від пустоти.
Боже, я люблю й любити мушу
Щоб світ зігріти сонцем доброти!
Не дай любові назавжди пропасти,
Не дай їй із людських сердець піти,
Не дай їй на коліна впасти,
Врятуй усі серця від самоти!