вівторок, 31 грудня 2019 р.

   Ось і закінчується 2019 рік. Рік, який відкрив для нас багато талантів. Цьогоріч відбулася презентація поетичної збірки «Немає вороття з любові» учасниць літературної студії «Слово»: Ольги Головатюк, Мар’яни Григорської, Світлани Стефанишин та Лілії Пінчук. У видавництві «Час Змін Інформ» (Біла Церква) побачила світ друга поетична збірка Марії Бойчук «Світ душі». Готуються до друку твори інших учасників студії.
   Щиро дякуємо поетесі Оксані Сподар та вчителю Тетяні Сенчак за співпрацю та підтримку юних обдарувань, тижневику «Добра справа» – за висвітлення творів студійців на сторінці «Срібне коло» літературної студії «Слово».
   Запрошуємо послухати поезію наймолодших студійців: Поліни Хомин, Вікторії Шкредко, Богдани Марчук, Соломії Умаятюк, Віталія Мужиловського, Ярослава Кіпчинця.
    Щасливого Нового року та Різдва Христового! До зустрічі у Новому році! 






середа, 13 листопада 2019 р.

Усі діти — мрійники

  «Казка, фантазія – це ключик, за допомогою якого можна відкрити джерела думки і слова. Без казки, без гри уяви дитина не може жити…Казка – це образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови».
В. Сухомлинський
  Напевне, немає такої людини, яка б не любила казки. Казки — це добро та милосердя, людяність і мудрість. Адже добро завжди породжує добро.
  У всіх нас життя — як казка. Лише у кожного свій сюжет. Про будь-яку людину, тварину, чи предмет можна написати окрему книжку. І, повірте, вона буде цікавою…
  Усі діти — мрійники. Вони охоче складають і власні казки. Головне тільки усе помічати, занотовувати в блокнот, а коли просіється усе через серце, треба викласти на папір — і казка готова.
  Наші наймолодші казкарки-студійці, учні 6–Б класу Долинського наукового академічного ліцею «Інтелект»: Касим Вікторія, Ціліщева Вероніка, Федорів Софія і Іванків Христина знайомлять із власними казками.






неділя, 13 жовтня 2019 р.

Щастя буває різним


Знайомтесь, Мар’яна Хабер-Дудар – уродженка відомого на Прикарпатті села Гошів, що біля підніжжя Преображенського монастиря отців Василіян.
Науковий співробітник Долинського краєзнавчого музею «Бойківщина» Тетяни і Омеляна Антоновичів, керівник клубу «Бойківська майстерня», член літературної студії «Слово».
Дбайливе родинне виховання в священицькій сім’ї стало добрим ґрунтом для становлення її як особистості. Свою діяльність спрямовує на відродження та розвиток духовності, патріотичного та культурно-просвітницького виховання молоді. Займається науковою, дослідницькою, журналістською та волонтерською діяльністю.
Авторка статей до збірників «З історії Долини», до часописів «Добра справа», «Ратуша», «Нова зоря». Є одним із коректорів монографії «Історія Долини», дизайнер обкладинки книги «Скрижалі пам’яті».
Поетичні твори авторки пронизані любов’ю до Всевишнього, до рідних і близьких серцю людей, до своєї малої батьківщини та України.
Мар’яна, як ніхто інший, розуміє усіх, кому довелося відчути на собі страх війни. Зі щемом в серці та сльозами на очах проводжала на Майдан батька, а чоловіка на війну…

Я НЕ ПИШУ ЗАРАДИ СЛАВИ
Я не пишу заради слави,
Це те – що ллється із душі.
Про те, в кого в руках булави,
Про щастя й горе в мене є вірші.
Пишу про те, що довелося пережити,
Адже в житті по різному буває…
Про те, як можна віддано любити,
Й про те, що серденько від всіх ховає.
Коли в душі щемить – сльозу втираю
І поринаю в роздуми буття.
Я віч-на-віч з собою розмовляю,
Що це не ми такі – таке життя.
Часом здається виходу немає,
Тоді молюся щиро я до Бога.
Бо лиш Господь завжди допомагає
Й підказує де правильна дорога.
Я на своє життя не нарікаю,
Багато болі й страху пережила…
Але усе про що я мріяла – я маю.
Тому скажу – я в Бога заслужила!

БІЛЬ ПРОЩАННЯ
4:30…Час немов спинився.
Зібравши сумки Ти пішов на Схід.
Це мабуть сон мені такий приснився? –
Через це плакати не слід…
4:35…Серце стискає
І сльози ріками з моїх очей течуть.
Мені, коханий, так не вистачає Твоїх обіймів!
Ще би хоч трішки…
4:40… У душі тривога…
Я Бога прошу, щоб Тебе беріг!
Щоби щасливою була Твоя дорога
І чим по швидше повернутись зміг!

ВІЙНА ЗАБРАЛА НАЙДОРОЖЧЕ В НАС…
Війна забрала найдорожче в нас
Те, що не купиш, не повернеш – час.
Різні моменти, що могли в нас бути,
Так жаль, що їх неможна повернути…
На Схід і Захід Україну розділила,
Безжально найрідніших розлучила.
Хоч не назавжди, тимчасово, все ж –
Час, що утрачений, уже не повернеш…
І хочу вірити, що все це не дарма.
Що будуть зміни у державі, й зокрема –
Всі люди зміняться й нарешті зрозуміють,
Що у майбутньому пожнуть все те, що зараз сіють.

ВІЙНА
Війна – коротке слово,
А скільки жаху в нім…
Безжальна і жорстока!
Прийшла й до мене в дім.
Забрала чоловіка,
Вже рік не відпускає,
А донечка, без батька,
Свій перший крок ступає…
Нікому не відчути
Того жалю і болю,
Всіх тих, хто там, на Сході –
В боях, за кращу долю!
Як не відчути комусь
Їхніх дружин печалі,
Які щодня сивіють
Не знаючи «що далі?».
І діточок, що щиро
Своїх татів чекають.
І те, що зветься «миром»
Всім серденьком бажають.
Машина часу мчиться,
Війна страшна триває…
Коли ж це все скінчиться?
Один лиш Господь знає.

МАЙДАН… АТО… ВІЙНА
Війна…аж серце завмирає…
Лише від цього слова одного
А скільки тих Героїв помирає
Заради світлого майбутнього твого?!
Хтось добровільно їде захищати
Своїх сім’ю, дітей, дружину…
А хтось в цей час ховається у хаті,
Дорослий чоловік, а схожий на дитину.
Хтось за гроші купить інвалідність,
«Я – герой!» – Усім казати буде
А солдат, допомагати буде попри бідність,
На війну піде де гинуть люди.
Соромно стає за «патріотів», що сидять вдома,
І воюють на папері!
Війна бере від нас Героїв, залишає ідіотів
Які не думають, що і до них постукає у двері
Майдан… АТО… Війна
Хто знає, що завтра нас усіх чекає?
По різному звучить, але біда для всіх одна
Тож хай Господь усіх оберігає!

ДЕНЬ АНГЕЛА
Сьогодні в Тебе свято –
День Ангела святкуєш.
І привітань багато
Від рідних своїх чуєш.
Та найціннішим буде
Із всіх моє вітання,
Бо в нього я вкладаю
Всю душу і кохання!
Ти – Ангел охоронець!
Й за мирне ясне небо,
Кордону оборонець,
Тобі вклонитись треба!
Ти гордість і потіха
Для мене та родини!
Прекрасний приклад батька
Для донечки та сина!
Сумуємо за Тобою
Любимо й чекаємо!
З Днем Ангела, Коханий!
Усі Тебе ВІТАЄМО!!!

ЩАСТЯ БУВАЄ РІЗНИМ
Хоч Ти у Щасті – щастя там немає,
Під свистом куль минають Твої дні.
Моя молитва хай Тебе оберігає!
Допоки Ти, мій рідний, на війні.

МОЯ МОЛИТВА
Моя молитва хай бронею стане,
Як крила ангела, затулить від біди!
Вже зовсім скоро мир настане
Й додому повернешся назавжди!

НАГОРОДА ТВОЯ – СЛЬОЗИ РАДОСТІ МОЇ
Нагорода Твоя – сльози радості мої.
Бо Ти зараз далеко, коханий від нас…
Хай усі нагороди будуть тільки Твої,
Молюсь, щоб по швидше настав мирний час!

І ЗНОВ НА СХІД ЛЯГЛА ТВОЯ ДОРОГА
І знов на Схід лягла Твоя дорога…
Три дня відпустки пролетіли наче сон.
А я молюсь з дітьми і прошу Бога,
Щоб мирним був, Коханий, Твій кордон!

З ТОБОЮ СЕРЦЕМ І ДУМКАМИ
Де б Ти не був –з Тобою серцем і думками…
І не важливо, що нас відстань розділяє.
Ніщо не в силі стати поміж нами,
Бо для кохання перешкод немає!

БЕЗСИЛА ВІЙНА
Нарешті я весну відчула!
В Твоїх обіймах ніжних потонула…
Твій погляд – більше ніж мільйони слів!
Навіть, війна – безсила проти наших почуттів!

АКРОВІРШ
Вона прийшла, нікого не спитавшись,
І пролилась невинна людська кров,
Й на Схід поїхали, з сім’єю попрощавшись,
Не знаючи, чи повернуться знов,
А ми молитвою підтримаймо солдата: чийогось сина,
чоловіка, батька, брата!

четвер, 5 вересня 2019 р.

З тепла в красу


Відходить тихо серпень, ступаючи нечутно каблуком, а ностальгія наспівує сумну мелодію любові. Так не хочеться відпускати літо, яке ще серце тримає, бо ще не надихались теплотою слів, що зринали з вуст великої, яскравої зорі - сонця. Але тепла сторінка в книзі року перегортається, та на білому папері осінь малює свої золоті шати. Сподіваємось, що її краса ще довго буде гріти людські душі.

Людмила Перевізник
***
дай мені серпню вдосталь надихатись квітом
сонця промінчик увібрати сховати під шкірою
я тобі серпню служитиму правдою й вірою
дні мої серпню наповни по вінця літом

дай мені серпню лагідні теплі ночі
росами скупані зорями щедро засіяні
ніжні світанки туманом сповиті замріяні
дай мені серпню усе що колись напророчив

в горах далеких десь лунко співає трембіта
падають груші духмяні розбризкують соки
в серпні украв ти мій спокій під небом високим
дай мені серпню надихатись літом літом.

Мар'яна Григоська
***
Останні кроки літа,останні дні.
Немов акорди пісні - заключні.
Солодкий щем болючих печалі.
Перед цим літом відкриває незбагненні далі.
Крилом махнуло ніжно-променистим
Й злетіло в небо згадком чистим - чистим.
І замість Літа править мчиться
Красуня Осінь - вічная жар-птиця.

Маряна Вагіль
***
Отак вже й серпень догорає…Літо
жевріє…тепло зникає…Кожна мить
«кровообігом» проходить… Сама себе вже не
знаходить…В вирій журавлі
ключами…Промчаться ген під небесами…І
знову чекати їх усіх весною…З
надією, теплом, а зараз з журбою…Вже літо
враз швидко промайнуло… Так наче взагалі
його й не було… «Піском крізь пальці»
час… життя… миттєвість…день…ми…все
буття…

Назарія Веснянко
Вже серпень літо відпускає
Стежиною між гір до хмар
Промінчик ніжності впускає,
Щоби не стало місця для примар.

А сонцем обціловані ідемо веселіше,
Відірвавши від буднів листочок надії,
Буде і завтра і після тепліше,
Ще будуть натхненні життям події.

Бо часточка літа в душі кишені,
Як мідна копійчина залишилась,
До серця в гості люди всі запрошені,
А бажана подія щоби нам звершилась.

Тоді хай буде й осінь за порогом,
Хоч хочеться із літом селфі ще зробити,
А серпень забавляється мисливським рогом,
Щоби стежки бажань до щастя не згубити.

Люба Тимчій
***
Запросило літо осінь в гості,
Килими зелені постелило.
Тільки ця красуня модна - осінь
В гості трішки-трішки запізнилась.

Малювала губи, як в калини.

Встигнула намисто нанизати
Із рясної спілої шипшини.
Чоботи із кленових листочків,

Золотом розлила вишиванку:

Вся в жоржинах вквітчана сорочка.
В коси айстру і троянду заплітала.
"В літа найгарніша гостя буду!",

Мріяла, поки так прибиралась.

Літо в вирій тихо полетіло.
В барвах осінь в нас тепер зосталась,
Щоб її краса усіх нас гріла.


Бо вдягалась у багряні шати,
Зичила серпанок у світанків,
Ну а плахта - це насправді чудо.
Та поки вона отак вдягалась,

Таня Бріцька
Осінь
Задиміли димами городи,
І ранки холодними стали,
Хмарне небо, нема погоди
І листочки пожовклі опали.
Бо зараз у моді осінь ,
Тепла кава й гарячий чай.
Крізь промінь за обрієм просінь,
Як глянеш за небокрай.
Вже осінь провела літо
В далеку дорогу йти,
Так швидко й несамовито...
Пояснень цьому не знайти.

Ольга Литвин
***
Впевнено йде собі осінь золотава,
в кожній порі проживає краса.
Складена в полі пахне отава,
день спочиває, бо нічка прийшла.

Осінь ступає красиво і тихо,
ніби людина, сповільнює хід.
Ген вже за обрієм сонечко сіло,
виглянув місяць грайливо услід.

Осінь поверне спогад до кладки,
до перелазу, що був за ставком.
І защемить моє серце від згадки –
туга за юністю і за селом.

Оксана Сподар
***
От і знов почались
безпросвітні осінні дощі…
Попливло за водою
притрушене холодом літо.
Перехожі спішать,
загорнувши свій біль у плащі.
Плачуть верби плакучі,
і нікому їх пожаліти…
Вітер небо змарніле
так люто дере на шматки
і зшиває ці клапті
нитками дощів із землею.
Потрапляють під голку
сліпі божевільні листки –
бальзамовані золотом,
прагнуть втекти з мавзолею!
Щедре літо уже
не простягне на поміч руки,
але пам'ять щоразу
пірна в його пишне роздолля.
Пригадай… Ніч Купальська
пустила по річці вінки,
й попливла за водою
притрушена мріями доля…

***
Коли в наш сад ввійде холодна втома
і яблуню журбою обійме,
всміхнеться гордо Осінь:
– Я вже вдома!
Цей світ мене із радістю прийме!
– Ах, Осене! Красуне пишнотіла!
Навіщо носиш дощ у рукаві?
Як тільки ти, мов хмара, налетіла,
тепло згубило сонце у траві.
Ти, кажеш, вдома?
Всі ми – тільки гості…
Але шукаєм затишку й тепла.
Ти вже собі гніздечко листям мостиш,
хоч матір’ю ніколи не була...
О, як себе ти любиш і шануєш
за доброту до злидарів земних!
Як милостиню, щедро пропонуєш
«свої» дари…
А звідкіля ж вони?
Твоїх щедрот небачених без ліку!
І всі їх ждуть, як спраглий жде води.
Але народжують таки Весна і Літо,
а ти… лиш роздаєш чужі плоди...

четвер, 8 серпня 2019 р.

Знаки неба

Любов – це радості мить
У цієї юної дівчини особливе ім’я, грецького походження – Ксенія. Вона привітна і творча: бісероплетіння, в’язання, шиття та вишивання, гра в шахи. З четвертого класу займається грою на скрипці в музичній школі. Закінчила 10-й клас Долинського наукового академічного ліцею «Інтелект».
Її світогляд міняється навіть не кожного року, а кожного місяця, якщо не дня. Це проявляється у її віршах, які почала писати із шостого класу. Словом вона торкається сердець, які спонукає задуматись над знаками неба, прислухатись до шепоту трав, щоб збагнути, що життя справді красиве.

***
Хто б міг подумати, що станем ми такими?
Те, що ненавиділи – так сильно полюбили,
Колись боролись щиро так за правду,
А зараз ліпший друг – то лиш брехня...

Хто б міг подумати, що стали ми такими?
Те, що бажали – жорстоко розгромили,
Колись бездумно гордість проганяли,
А зараз в голові панує лиш вона...

Хто б міг подумати, що були не такими?
Тих, кого цінували, ніколи не дурили!
Колись людьми нас називали гучно!!!
А зараз тихо лиш ганьбою звуть...

Проте, хто б міг подумати, що серед купи зла
Розквітне чиясь добра й лагідна душа?
Колись лукавою назвали б мою думку,
А я все ж скажу:
Така душа – це лікар, воїн, вчитель і поет!
Така душа героя з надією на світ,
З надією на ваше з нами з користю життя!

***
Задумайтесь над словом «любов» –
Як солодко й гірко звучить,
Які створює спогади й що
Так хоче від вас домогтись?

Насправді несе лиш добро нам –
Змогу душі розцвісти,
Яка довго й самотньо училась,
В пошуках існування мети.

Страждання, сум і печаль –
Це одностороння симпатія болю,
А любов – це радості мить,
На яку заслуговує кожен!

***
Задумайтесь над знаками неба.
Прислухайтесь до шепоту трав.
Життя і справді красиве,
Якщо мовчки провести хоча б день.

Слухати заставляє лиш тиша
І розуміти життя теж вона.
Без неї були б ми дурними
І думали б думками чужими.

***
напевне ніч пора поетів
пора для тих хто спить удень
хто зірку кожну і сузір’я
вже бачив вивчив й полюбив
вночі самотнім бути добре
лиш тиша й ти серед зірок
ніхто не смикне не спитає
не буде турбувати й звати геть
тобі тут добре бо ти з небом
з місяцем проводиш час
говориш з ним про свою душу
про те що душить повсякчас
про дещо чудернацьке й таємниче
про що не треба знати іншим
бо все-таки це твоя сутність

хоче вирватися на загал