Знаки неба

Любов – це радості мить

У цієї юної дівчини особливе ім’я, грецького походження – Ксенія. Вона привітна і творча: бісероплетіння, в’язання, шиття та вишивання, гра в шахи. З четвертого класу займається грою на скрипці в музичній школі. Закінчила 10-й клас Долинського наукового академічного ліцею «Інтелект».

Її світогляд міняється навіть не кожного року, а кожного місяця, якщо не дня. Це проявляється у її віршах, які почала писати із шостого класу. Словом вона торкається сердець, які спонукає задуматись над знаками неба, прислухатись до шепоту трав, щоб збагнути, що життя справді красиве.

***

Хто б міг подумати, що станем ми такими?

Те, що ненавиділи – так сильно полюбили,

Колись боролись щиро так за правду,

А зараз ліпший друг – то лиш брехня...

Хто б міг подумати, що стали ми такими?

Те, що бажали – жорстоко розгромили,

Колись бездумно гордість проганяли,

А зараз в голові панує лиш вона...

Хто б міг подумати, що були не такими?

Тих, кого цінували, ніколи не дурили!

Колись людьми нас називали гучно!!!

А зараз тихо лиш ганьбою звуть...

Проте, хто б міг подумати, що серед купи зла

Розквітне чиясь добра й лагідна душа?

Колись лукавою назвали б мою думку,

А я все ж скажу:

Така душа – це лікар, воїн, вчитель і поет!

Така душа героя з надією на світ,

З надією на ваше з нами з користю життя!

***

Задумайтесь над словом «любов» –

Як солодко й гірко звучить,

Які створює спогади й що

Так хоче від вас домогтись?

Насправді несе лиш добро нам –

Змогу душі розцвісти,

Яка довго й самотньо училась,

В пошуках існування мети.

Страждання, сум і печаль –

Це одностороння симпатія болю,

А любов – це радості мить,

На яку заслуговує кожен!

***

Задумайтесь над знаками неба.

Прислухайтесь до шепоту трав.

Життя і справді красиве,

Якщо мовчки провести хоча б день.

Слухати заставляє лиш тиша

І розуміти життя теж вона.

Без неї були б ми дурними

І думали б думками чужими.

***

напевне ніч пора поетів

пора для тих хто спить удень

хто зірку кожну і сузір’я

вже бачив вивчив й полюбив

вночі самотнім бути добре

лиш тиша й ти серед зірок

ніхто не смикне не спитає

не буде турбувати й звати геть

тобі тут добре бо ти з небом

з місяцем проводиш час

говориш з ним про свою душу

про те що душить повсякчас

про дещо чудернацьке й таємниче

про що не треба знати іншим

бо все-таки це твоя сутність

хоче вирватися на загал