середа, 23 грудня 2020 р.

Дух Різдва

 
   Календар на поточний рік завершує своє існування. Ми не будемо розповідати про те, яким важким був цей рік для людства, а повіримо у те, що наступний - буде щасливішим. Зважмо на те, як ми проведемо його і з чим прийдемо у новий, як зустрінемо свято, з якого розпочинається Різдво кожного з нас! 


  

Софія Маринець
                                  Історія Різдва
Жило – було Різдво. Воно не знало коли народилося: 25 грудня чи 7 січня. Але переконане, що народилося, щоб нести любов, радість і добро. І так ходило воно з хати до хати сотні років. Але бували випадки, що його впускали додому, частували, поїли, але не відкривали в душу. Різдво приходило кожного року з надією, що люди зміняться. І одного разу люди зрозуміли, що Різдво мали нагодувати і відпустити. А треба його помістити у свою душу, довіритись назавжди. І тоді зникли на землі війни, недуги, журби, а запанувало добро, радість, любов та надія. 

Назарія Веснянко
                                     Різдво – не свято тіла!
  З наближенням Різдва людство стає неспокійним і надто заклопотаним. Світські думки захоплюють розум і диктують наступне: «Треба багато їжі і випивки, бо святкових днів багато...»
   Працюючі очікують зарплатні, знаючи, на що її витрачатимуть. Вже у звичному для нас режимі, отримавши СМС-повідомлення, поспішаємо до банкомата, де зібралась досить велика черга. Швидко закінчуються гроші у банкоматі, чути лайливі і нецензурні слова, прокльони, люди йдуть додому ні з чим або прямують до іншого банкомата… Але живі черги не закінчуються, це лише початок: попереду галасливі ринки, людні супермаркети і магазини тощо… Єдину чергу, про яку часто забуваємо, бо не вважаємо її такою вже й важливою, це чергу до сповіді, що є аптекою душі, де безкоштовно отримуємо найнеобхідніші ліки, звільняючи душу від несення важкого каміння, тобто, головних і повсякденних гріхів. Вже в наших помешканнях переповнені холодильники всякою смачною всячиною, яку по святах доїдатимуть свині і собаки. «Тріщать» шафи від придбаних обновок, нові меблі і техніка, частіше не так для необхідності, як для заздрості сусідів і родичів. Принесена з базару чи з лісу зелена красуня виблискує гірляндами та іграшковими прикрасами, щоб створити святковий настрій.
   І от наступив традиційний Святвечір. Зійшла перша зірка, якої за звичкою чекають старі й малі. Хто дотримується прадідівських обрядів, молиться спільно перед вечерею, розуміючи істинність ночі перед Різдвом. Ті, хто начебто постив, але не розумів для чого, швидко втомлюють шлунок надмірним споживанням різноманітних страв... Христос народився, а славити Його вже нема ні сили, ні бажання. Та, щоб не порушувати давнього звичаю – співання колядок, вмикаємо комп’ютери і музичні центри, щоб цю функцію виконували замість нас. А вже нести добру новину родичам і сусідам зась, краще залишитися вдома, в теплому ліжку, перед екраном телевізора. І обов’язково проспати святкову Літургію, що розпочинається у церквах серед ночі чи дуже рано.
   Прокинувшись занадто пізно, виправдовуємось тим, що ми нещодавно були в церкві, чим начебто зробили велику послугу для Небесного Отця…
   Різдво таки постукало у вікно дзвінкою дитячою колядкою, в якій прославляється народження Божого дитятка, та ми її не чуємо, бо знову чекає багатий стіл… Їж душе, пий душе… Черствіє така душа, закриваючи простір для Любові, а відтак вмирає при ще живому тілі. Мир, радість, щастя, що від новонародженого Христа, не знаходять місця у нас самих, що називаємо себе християнами.
  Різдво… Вдумаймося у значення цього величного свята і нашого перебування тут, у домі неволі, в якому ми самі себе ув’язнили. І дай, Боже, щоб Різдво найперше знайшло місце у наших серцях. Впустімо в них світло різдвяної зірки, прийнявши благословення і благодать Ісуса. Син Божий приходить до всіх, хто відкриває перед Ним двері серця, двері душі і двері помешкання.

Ольга Литвин
***
А дух Різдва просвітлює думки
зорею, що зявилася у небі.
Цей дух прийшов до нас із давнини:
послав Бог Сина людям у потребі. 

А дух Різдва просвітлює серця,
наповнює любов’ю й милосердям,
щоб зовсім не зачерствіла душа,
а стала під Його благословення.

***
Спинилась течія Йордану:
Бог води повернув у ній назад,
бо то Ісус хрестився від Йоана,
і Дух Святий витав у небесах. 

Ликує в радості і досі ще Йордан
і водам світу роздає цілющі сили,
бо в ній стоїть, як і тоді, святий Йоан,
Ісус Христос: над ними Голуб Білий… 

Люба Тимчій
Летіла колядка, як пташка, летіла над світом.
Минала міста і засніжені білі хати.
Колядка несла мамин голос з далеким привітом
До хлопців в окопи, щоб звістку і їм принести. 

Про те, що на світ народилося Боже Дитятко.
Про те, що радіють всі люди, немає журби.
Бо серце матусі не знає, чи все в них в порядку,
Чи знову стріляють, аж зорі стають на диби. 

Дзвеніла колядка, повідала всім про новину:
Явилось Дитя! Люди, чуєте, Боже Дитя!
Щоб добрим зробити весь світ, всіх людей,
кожну днину,
Щоб скрізь панував мир і спокій, щасливе життя. 

Колядка співала. Мелодія дзвоном небесним
Усіх омивала і в душі вливала любов.
А, може, любов, що посіяла в душі - воскресне?
Затихне війна, всі додому повернуться знов. 

Колядка лунала, як доля, над сніжним окопом,
Коли наші хлопці молились за мир, за сім’ю.
Хай Боже Дитятко, що бачить усе добрим оком,
Візьме під опіку і захист Вкраїну мою! 

Різдво
Скрипить мороз різдвяний у дворі,
Щипає носа, заганяє в хати.
Та він не перешкода дітворі –
Вони усі ідуть Христа вітати.
 
Бо здавна в Україні звичай є –
Як радісно - приховувать не будем,
Тому, коли Різдва час настає,
Всі добру вість розносять добрим людям. 

Христос родився! Світ весь звеселив.
Різдвяні дзвони благу вість розносять.
Лунає скрізь веселий переспів,
Бо коляда у дім добро приносить. 

А на столі - пампушки і кутя –
Така смачна, як тільки в домі мами.
Родився Божий Син - мале дитя,
Світ обійма всесильними руками.
 
Колядки спів дзвенить до темноти,
Лунає коляда по Україні,
Щоб в кожний дім всім радість принести,
Бо ми народ незламний і єдиний.

Крізь сніжні завії, по стежці, що навіть не видно,
З дзвіночком в руках, і з добром, щоб до краплі роздати.
Від хати до хати, де вогник горить так заклично,
Ми вам колядуєм, ми хочем новину сказати.
 
Колядка дзвенить і дарує щасливу надію,
На добре життя, на достаток і радість у хаті.
І з нею до всіх нас приходить Пречиста Марія,
Щоб світу Спасителя - Сина свого дарувати.
 
Величне Різдво! Це народження Бога живого!
Того, що у серці. Того, що так любить й страждає.
Молімось Йому! І у горі, і в щасті - до Нього!
Бо тільки лиш Він добрий світ на долонях тримає.
 
***
Ця колядка щира щастя вам бажає,
А вода Йорданська вам допомагає.
Радості, здоров’я зичим вам багато,
Хай мир і добробут будуть в вашій хаті!

Марія Бойчук
Новорічні вітання
(з-за кордону)
Я народивсь на Україні
У Прикарпатській стороні,
Живу далеко звідси нині,
На альбіоні - вдалині.
До вас у гості завітати
Мені так хороше завжди,
І круг ялинки танцювати
Ми будем разом залюбки.
Прекрасна лісова красуне,
Несеш ти радість нам усім,
Он зайчик пострибав біленький,
І вовчик сірий в кожусі.
Вітаю всіх з Різдвом Христовим,
Із Новим роком, дорогі.
Наснаги, щастя і здоров’я
Всій українській дітворі! 

Оксана Сподар
***
Летять по небу Ангели над світом
І тихим щастям землю осипають...
Цієї ночі і дорослі, й діти
Маленького Ісусика вітають.

Різдвяна ніч... Сьогодні в кожній хаті
Уся родина за одним столом...
Хай будуть люди радістю багаті,
Міцним  здоров’ям, щирістю й теплом!

Дзвенять колядки весело і світло,
До Бога линуть щирі молитви:
- Щоб у серцях людей любов розквітла,
Святий Ісусе, нас благослови ! –

Сніжинки, наче Ангелів пір’їни,
В долоньки ловлять діточки малі
І просять в Бога щастя Україні,
Добра і миру на усій землі!

Людмила Перевізник

Мар'яна Хабер

понеділок, 14 грудня 2020 р.

Ти будеш для мене сонцем

   Зовсім не давно у літературну студії «Слово» завітала нова учасниця Тетяна Курус. Народилася Тетяна у селі Новошин. Закінчила Долинський ліцей «Інтелект». Вступила на філологічний факультет ЛНУ ім. І.Я.Франка.
  Дівчина веде активний спосіб життя: займається спортом, східними танцями, співом, відвідує модельну школу. Вивчає іноземні мови, обожнює читати, пише вірші та етюди.






 Тебе кохаю
Літня ніч накриває села,
Розсипає зірки над нами.
Скажу тихо і так відверто:

-  Я люблю тебе до нестями.

Зорі нас теплом зігрівають,

Усміхаються нам із неба.

Я так ніжно тебе кохаю

І вже жити не можу без тебе.

Хочу так багато сказати,

Та нелегко слова віднайти.

Бо так сильно тебе кохаю

Й буду завжди там, де є ти. 


Вечірнє сонце
Вже сонце сідає за обрій,
Сторінку нову відкрито.
Сьогодні про все на світі
Ми зможемо поговорити.
Ти будеш для мене сонцем,
Я зіркою стану для тебе.
Люблю тебе, мій неповторний!
Над нами – високе небо!
А всі наші мрії – як гори –
Простори безкрайньо-прекрасні.
Ми труднощі всі переборем
І знайдем кохання незгасне!

Вічність
Вічність, відносність, душі глибина,
Серце бентежно палає.
Хмільні почуття, мов зі смаком вина,
Нас, як на хвилях, гойдають.
Стільки проблемок й великих проблем
Завжди вирішують люди,
Прагнеш, шукаєш, бажаєш чогось,
Боїшся – чи хтось не осудить?
Життя і просте, й неймовірно складне!
Щастя жадаєм здобути…
Але потрібно в житті лиш одне:
Просто Людиною бути.

Осінь
Десь далеко за обрій вже сонце сідає,
Перший жовтий листочок на землю паде.
Тепло так на душі і тужливо водночас.
То, напевно, вже осінь на землю іде.
З кожним днем усе менше тепла на світанні.
В небесах вже курличуть ключі журавлів.
Не скажу більше й слова тобі на прощання,
Збережу в своїм серці і мрії, й жалі...
І ніхто з нас не знає, що станеться далі,
Але перша розлука безмежно гірка.
Хай же нас оминають хвороби й печалі,
Хай веде нас до щастя Господня рук

понеділок, 9 листопада 2020 р.

 Понад 20 років тому започаткований День української писемності та мови.
  Українська мова, незважаючи на суттєві утиски і заборони, тисячоліттями єднає українців і сьогодні має статус державної.
   Мова наша залишалася чистою та милозвучною завдяки поетам, котрі працюють над добіркою слів, які проходять крізь серце і торкаються свідомості.
   Усім українцям потрібно захищати і розвивати рідну мову, щоб під тиском сторонніх мов вона не втратила свій колорит та самобутність. Отож читайте поетичне слово і розмовляйте мовою дідів і прадідів.

Мар’яна Вагіль
Пролог
Одне серце,що гаряче б'ється.
Одна пісня-колискова озветься.
Єдиний Господь,батько та мати,
Єдина Батьківщина й мова-їх не обирати.
Налита первоцвітом,омита першою росою.
Топтана кривдою, брехнею,ворогів ордою.
Наймилозвучніша білосніжна лебідка.
Українська мова-бажання різнобарвна квітка.
Заплетені чарівні пшеничні коси,рівна постава.
Пригнічена образами то зліва,то справа.
Вимова насичена,дипломатична,яскрава,
Та доленька за правду її часто карала.
Цнотливо-чиста красою,як гірська річка.
Невмируща її життєдайності свічка.
Українська мова для ворога-насмішок бранка,
сіяє сонячними переливами світанку.
Кришталева, сльоза ангела безневинного немовляти.
Та для неї часто приміряли кайдани і лати.
Українська мова старослов’янських мов сестричка,
та замість червоних рум’янців, блідо-біле личко.
Батьківські уроки,неньки найважливіші навчання.
Щирі слова найпрекрасніші молитви звучання.
Українська мова-жінка волею смілива та сильна.
Гомінлива пташка, вдачею щира...вільна!!!

Мар’яна Григорська
***
Чорне небо від вогню,
Земля червоніє від крові...
Вони вже не скажуть нам більше «люблю»
Вони добивалися ВОЛІ.
Щоб вільна була Українська Земля,
Щоб мова тут вільно звучала!
Щоб жоден барига сказати не смів,
Що значення мова не мала.
Бо навіть в раю рідну мову мою
Леліють, плекають, зростають.
Прекрасне там військо, що сотень звуть
Лиш українською розмовляють!

Ольга Литвин
***
З давніх-давен  - спочатку слово,
яке у Всесвіті споконвіків живе...
Бо навіть Богу було до вподоби,
створити те, що матимеш своє...
Оту єдину, лиш одну зернину,
з якої виростуть плоди...
І в пеленах іще малій дитині,
дар мови Ангел дасть згори.
І мати заспіває колискову,
усіма фібрами багатої душі.
І виколише їй щасливу долю,
скупавши щедро в вранішній росі.
Батько візьме і поведе у поле,
віддасть зернину, й скаже:
- Посади!
І українську пісню колискову,
навіки в серці, сину, збережи!
Вона твоя єдина, неповторна,
прив'язана до коренів твоїх,
того зерна, що посадив у полі,
для тих, хто, може, слово не зберіг...
Хай хтось її почує у відлунні в горах,
а, може, в шелесті доспілих колосків,
бо, то - єдина і могутня зброя
проти заклятих наших ворогів...

Назарія Веснянко
***
А мова, наче дівчина стояла,
На площі, де чекають вироку.
Собою колоритність вирізняла,
Хоч тут стояла мало не щороку.

За що її розп’ясти діти захотіли?
За що її, одну із кращих, відкидають?
Паперами в Верховній шурхотіли,
Про що вони з трибун оповідають.

А Україна донечку свою обняла,
Чужих не прагне зовсім язиків.
У собі прихистила, всіх прийняла,
Тому і продають її за 30-ть срібняків. 

У тебе Україно, доню – душу, виривають
І б’ються в груди, вішають прапори.
Шматують землі, перевертні розривають,
Невже у дітях мати вже позбавлена опори?

Оксана Сподар
***
Рідна мово моя!
Ти  -  джерельце з живою водою!
І цілющі краплини твої -
Чудодійний бальзам.
Ти не раз і не два
Підіймалась на битву з бідою
І птахами-піснями
Давала ти волю сльозам.

Рідна мова моя -
Калинова чарівна сопілка,
Що сміється і плаче,
І правдою в серці бринить…
І дітей захищає від лиха,
Немов перепілка,
І барвистим дзвіночком
У Божому небі дзвенить.

Рідна мова моя
Діамантово сяє скарбами. -
Милозвучна і щира,
Водночас проста і свята.
І для кожного з нас
Найдорожча у світі – як МАМА –
Бо… не стане її,
І навіки народ – сирота.

Любов Тимчій

вівторок, 13 жовтня 2020 р.

Гроза на Сході


 14 жовтня є особливим днем для українців. Цього дня ми відзначаємо День Покрови Пресвятої Богородиці
, День Українського козацтва, а з 2015 року ще й День захисника́ Украї́ни.
   Для нас ці свята не тільки народні, релігійні, а й національні. Вони єднають країну, закликають усіх до згуртованості перед сучасними викликами та загрозами. Нині, коли на східних теренах України точиться боротьба за незалежність і суверенітет держави, маємо бути гідними спадкоємцями духовних цінностей та продовжувачами багатих традицій і славних справ предків.
  Молитви звернені до Пресвятій Богородиці, що покрила своїм омофором український народ, повсякчас підтримували нас, плекали мужність українських солдат та оберігали їхні життя.
    Поезія наших студійок як крик душі про сучасний стан на Сході.

Маряна Вагіль

***
Небесна сотня продовжується тисячами,а все тиха війна,що називають АТО.
Зажерливий лютий кат,але і серед своїх палачі.
А хто відповість за втрачені життя, могили ростуть,але ніхто..
Небесна сотня переростає в незміряну чисельність.
І кожна смерть ще довгими роками на небі зіркою горітиме...
До кого, окрім Бога піти на одкровеність...
І кожна б мама для своїх дітей не таке життя хотіла!
Все більше загиблих героів,та над нами ще небеса хтось тримає.
Люті вороги із з зовні й середини шматками роз’їдають.
І віра,що Бог збереже,бо Він про весь біль вдів,сиріт,матерів й народу знає.
Вистояти треба,бо удари сильніші і рани не заживать.
І скільки часу і крові треба, щоб спраглу волю окропити.
І скільки сліз і горя, щоб над всіма веселку побачити.
Боротись треба,бо не можливо здатися чи терпіти.
Зло треба викорінити,бо стільки вже полягло і це не можливо пробачити

***

Я вірю в тебе, наша ненько,Україно,
В щасливе майбуття твоє.
Знову хочуть покласти на коліна,
Та потік дихання зсередини б'є.
2.Я вірю в тебе наша мила леле,
Та треба вирвати тебе з пащ вовків.
Жорна святої правди все зло перемеле,
Ти ж натерпілась вже за сотню років.3.
3.Я вірю в тебе зоре,Батьківщино,
За тебе дочки і сини повстали.
Достатньо вже віковічної дідівщини,
Боронимось, щоб вороги лихі найдорожче не відібрали.
4.Я вірю в тебе наша росо світанкова.
Яку хочуть й зсередини завести в оману й блуд.
На український народ жде пора нова.
А на запроданців й катів лише Божий суд.
5.Я вірю в тебе чарівнице,Україно.
Так хочеться миру, щоб закінчилась війна.
Знаю, що ворог заплаче на своїх руїнах.
А в нас час розквіту, єдності дорога одна.
6.Я вірю в тебе квіточко, Україно.
В твоє величне щасливе майбуття!
Бо маєш люблячих сміливу дочку та сина.
Добро переможе,й буде мир та щастя злиття!
Я вірю в тебе наша пташино,Україно!!!

 ***

Земля снігом,мов ковдрою прикрила.
Знаючого ціну життя юного солдата.
А ніч холодна,та все одно зморила,
в сльозах й молитві десь далеко й заснула мати...
Та сон недовгий,бо луплять під прицілом,
ще на недавно школярів
Гради, як навіжені...
А вони ж у нас справжні мужчини,
стоять сміло. Хоч так собі зброєю споряджені.
Та в них молитва зброя сильна і могуча,
хоча б до ранку в змозі перебути.
Під силу найвищого терпіння круча,
бо маму й неньку не можна підвести й забути.
На ранок вщухне,та вже сил немає й спати аж ніяк,
бо слід рить окопи.
Яка сила життя лише один Бог знає.
У юних ще лише 18 років.
А мати жде хоч звісточку й з дзвіночка,
а при зустрічі й би безперестанно цілувала,
нема миліше за єдиного синочка...
Якого колись груддю годувала.
Тепер він юний  Батьківщину захищає.
герой він славний відстоює волю.
Нехай Господь на кожнім кроці помагає...
Вернутися живим та добру долю!

Вероніка Сопіра

Сльоза правди
Україну поглинула тьма.
Герої кров'ю стікають.
Мучеників скувала тюрма
За те, що ми забуваєм.
Незалежність, свобода, права ...
Це все нам дано.
Та сумління чомусь ми ховаєм.
Де жити нам все одно.
А на сході люди вмирають.
В безіменних могилах застигли тіла.
Їх діти й кохані дома чекають.
І всім не вистачає тепла,
Бо круки собою сонце закривають.
Ми без жалості споглядаємо це.
Нам добре в затишній, теплій оселі.
У більшості безтурботне лице,
А в серцях мертві пустелі.
Україна в нас лиш одна.
Й українці мали б бути єдині.
Але кожен за себе лиш зна
Й не береже Вітчизну нині.
А воля наче прозорий кришталь —
Тут вона є, а тут вже розбилась .
І осколки не дасть зібрати москаль.
Тож скажіть, чи така нас доля судилась?

 Вероніка Яблонь
«Мамина молитва»
Війна...скільки ж болі в цьому слові
Страшна біда охопила Україну,
Літер п’ять ,а смертей мільйони
Молоді хлопці йдуть захищати батьківщину. 

Як страшно мамі відпускати сина
Молодого хлопця, одну дитину у сім’ї
Ніколи матінка не буде так щаслива
Коли синочка побачить очі золоті...

Немає більшого жалю й ридання

Як мати сина вигляда з вікна
Чи бачила дитину вже востаннє?
А на дворі давно вже зима... 

Покрила світ білосніжний снігом

Захід й Схід морозяна пора
І десь в окопі зачерствілим хлібом
Діляться хлопці, задля нашого добра.

Страшна буденність і не задумуємось ніколи

Ще й до того нарікаєм на життя
А хлопці на війні як ті соколи
Від обстрілів тікають в укриття.

Сива голубка подзвонила сину

Запитати чи все в нього гаразд
Серце боліло,нило в ту годину
Син говорити відмовлявся на відказ..

Та все ж заради матінки спокою

Сказав: «Люблю тебе, чекай  я повернусь!»
Якраз тоді збиралися до бою
«Ти чуєш мир настане, я клянусь!»

Та серце мами завжди відчуває

Молилася до ранку у сльозах
Надія й віра ще не полишає
Любов і туга злились в її очах.

Пройшов вже тиждень,спокою немає

Зажурені батьки, не було вороття
Одна лиш думка їх не полишає
Що все ж повернеться синочок,їх дитя.

Та раптом у двері чути стук

Немов зі сну збудилася зима
Кинувся син до материнських рук
Вернулося ,вернулося нарешті їх дитя.

Молитва мами – то велика сила

Вона й тримає всіх нас, як у долонях
Моліться й ви за маму ,щоб була вона щаслива
Щоб сивини не було в її скронях.

Любов Тимчій

Гроза
Гроза учора поламала квіти
Їх розкидала врізнобіч на землю.
А пелюстки – немов краплини крові
На зелені трави уже завмерли.

Квіти росли, буяли різноцвітінням

Їх діти рвали на букети в школу.
Та пронеслась гроза – немає квітів,
Лиш пелюсточки – немов краплини крові. 

Гроза на сході – не щадить людину,
А там, в окопах, хлопчики чудові
По них стріляє ворог щохвилини –
Не пелюстки там – а краплини крові.

У нас гроза пройшла – і стало світло,

Лише квітки поломані у полі
Гроза на сході, не вбивай нам діток
Додому хай вертаються здорові.

Прощання

Він на прощання помахав рукою,
Усмішка на руках чомусь застигла.
А мати все хитала головою –
Поговорити з сином й так не встигла.

Синок пішов – пропала вся надія.

І плаче й тужить материнське серце
В окопах, там, любов’ю хоч зігріє,
Й молитва, може, кулю ту відверне.

Не спить матуся. Сльози прокладають

Дві чорні річки на лиці марному.
Чекає сина… Всю свою надію,
Щоб з миром повернувся він додому.

Людмила Перевізник

***
Летіла рідна пісня над горами,
Котились звуки поміж спориші.
Червоними і чорними рядками
ЇЇ слова торкались струн душі.

Там, де домівка, мальви біля тину,

І головаті соняхи ростуть.
Он, ніби на загубленій хустині
Малюнок… чорнобривці так цвітуть.

А пісня лилась, струменіла, не стихала

І про кохання, й нелегке життя,
І як кровинку-сина проводжала
У бій кривавий і чекала вороття...

Летіла рідна пісня над горами,

Від слів молитви так хотілося чудес!..
Край шляху Ангел пригортає маму,
Їй мариться, що син зійшов з небес...

 Мар’яна Григорська

***

Так терпко-гірко пахнуть мандарини.
Ялинка у вогнях,що як зірки.
А, там, на Сході – бойові машини
І не ялинка в хаті,а від куль дірки!
По стежках-змійках коляда лунає.
небо вкрили світлі зірочки.
А,там,на Сході – батько чийсь вмирає
І смерть йому шепоче казочки!
Веселий сміх,і спів,і теревені…
І зовсім тут нема у нас біди!
А може ми дві різні паралелі?
Але війна лишає нам сліди!

 ***

Батьку!Сину!Мій брате!Коханий!
Я молюсь в небо зорями вкрите…
Чи почує хтось з вас,чи згадає? –
Там на Сході все кров'ю залите!
Та мовчить небо, вкрите зірками
То смарагди,що вас не пускають
Ваша кров – то сапфіри червоні,
Що безсмертним вогнем запалають!

Ксенія Мельник

***
Чутно автомати, ось уже їдуть танки
І плаче дитя у рознесеній хаті
Сидить, споглядає на матір холодну
І біль пронизає все глибше серденько..

Чим заслужила таке покарання?

Картає себе осиротіле дитятко
За те що солодкого з’їла багато?
Чи тому що не послухала і не прибрала в кімнаті?

Сльози тікають під шумом гармат

Обнімає маленька матусю свою
Війна забрала весь її світ
А життя не забрала, лишила ридать

Найстрашніше у світі відчути війну

Коли забирають кохану людину
І вдіяти ти не можеш нічого
Бо немає в нас прав і волі немає

Навіщо війни? За що ми воюєм?

Не варте ніщо людського життя
Жодні скарби і ніякі моря
Жодна вигода і володіння ніякі

Ніхто не поверне дитині матусі

Ніхто не поверне батькові сина
Ніхто не злікує великі ті рани
Які полишає за собою війна

Розумну, бездушну, смерті богиню

Не цікавлять камінчики рослини й родини
Вона любить змагання криваві й жорстокі
Коли брат проти брата, син проти батька

Отак і живем не протистують люди

Вони вже змирились із жахом оцим
І тихо говорять поміж собою
Я тут не живу не моя це війна.

Мар’яна Хабер

Війна забрала найдорожче в нас…
Війна забрала найдорожче в нас
Те, що не купиш, не повернеш – час.
Різні моменти, що могли в нас бути,
Так жаль, що їх неможна повернути…
На Схід і Захід Україну розділила,
Безжально найрідніших розлучила.
Хоч не назавжди, тимчасово, все ж –
Час, що утрачений, уже не повернеш…
І хочу вірити, що все це не дарма.
Що будуть зміни у державі, й зокрема –
Всі люди зміняться й нарешті зрозуміють,
Що у майбутньому пожнуть все те, що зараз сіють.

Війна

Війна – коротке слово,
А скільки жаху в нім…
Безжальна і жорстока!
Прийшла й до мене в дім.
Забрала чоловіка,Вже рік не відпускає,
А донечка, без батька,
Свій перший крок ступає…
Нікому не відчути
Того жалю і болю,
Всіх тих, хто там, на Сході –
В боях, за кращу долю!
Як не відчути комусь
Їхніх дружин печалі,
Які щодня сивіють
Не знаючи «що далі?».
І діточок, що щиро
Своїх татів чекають.
І те, що зветься «миром»
Всім серденьком бажають.
Машина часу мчиться,
Війна страшна триває…
Коли ж це все скінчиться?
Один лиш Господь знає.

Майдан…АТО…Війна

Війна…аж серце завмирає…
Лише від цього слова одного
А скільки тих Героїв помирає
Заради світлого майбутнього твого?!
Хтось добровільно їде захищати
Своїх сім’ю, дітей, дружину…
А хтось в цей час ховається у хаті,
Дорослий чоловік, а схожий на дитину.
Хтось за гроші купить інвалідність,
«Я-герой!» – Усім казати буде
А солдат, допомагати буде попри бідність,
На війну піде де гинуть люди.
Соромно стає за «патріотів», що сидять вдома,
І воюють на папері!
Війна бере від нас Героїв, залишає ідіотів
Які не думають, що і до них постукає у двері
Майдан…АТО…Війна
Хто зна, що завтра нас усіх чекає?
По різному звучить, але біда для всіх одна
Тож хай Господь усіх оберігає!