Гроза на Сході

 14 жовтня є особливим днем для українців. Цього дня ми відзначаємо День Покрови Пресвятої Богородиці, День Українського козацтва, а з 2015 року ще й День захисника́ Украї́ни.
   Для нас ці свята не тільки народні, релігійні, а й національні. Вони єднають країну, закликають усіх до згуртованості перед сучасними викликами та загрозами. Нині, коли на східних теренах України точиться боротьба за незалежність і суверенітет держави, маємо бути гідними спадкоємцями духовних цінностей та продовжувачами багатих традицій і славних справ предків.
  Молитви звернені до Пресвятій Богородиці, що покрила своїм омофором український народ, повсякчас підтримували нас, плекали мужність українських солдат та оберігали їхні життя.
    Поезія наших студійок як крик душі про сучасний стан на Сході.

Маряна Вагіль

***

Небесна сотня продовжується тисячами,а все тиха війна,що називають АТО.

Зажерливий лютий кат,але і серед своїх палачі.

А хто відповість за втрачені життя, могили ростуть,але ніхто..

Небесна сотня переростає в незміряну чисельність.

І кожна смерть ще довгими роками на небі зіркою горітиме...

До кого, окрім Бога піти на одкровеність...

І кожна б мама для своїх дітей не таке життя хотіла!

Все більше загиблих героів,та над нами ще небеса хтось тримає.

Люті вороги із з зовні й середини шматками роз’їдають.

І віра,що Бог збереже,бо Він про весь біль вдів,сиріт,матерів й народу знає.

Вистояти треба,бо удари сильніші і рани не заживать.

І скільки часу і крові треба, щоб спраглу волю окропити.

І скільки сліз і горя, щоб над всіма веселку побачити.

Боротись треба,бо не можливо здатися чи терпіти.

Зло треба викорінити,бо стільки вже полягло і це не можливо пробачити

***

Я вірю в тебе, наша ненько,Україно,

В щасливе майбуття твоє.

Знову хочуть покласти на коліна,

Та потік дихання зсередини б'є.

2.Я вірю в тебе наша мила леле,

Та треба вирвати тебе з пащ вовків.

Жорна святої правди все зло перемеле,

Ти ж натерпілась вже за сотню років.3.

3.Я вірю в тебе зоре,Батьківщино,

За тебе дочки і сини повстали.

Достатньо вже віковічної дідівщини,

Боронимось, щоб вороги лихі найдорожче не відібрали.

4.Я вірю в тебе наша росо світанкова.

Яку хочуть й зсередини завести в оману й блуд.

На український народ жде пора нова.

А на запроданців й катів лише Божий суд.

5.Я вірю в тебе чарівнице,Україно.

Так хочеться миру, щоб закінчилась війна.

Знаю, що ворог заплаче на своїх руїнах.

А в нас час розквіту, єдності дорога одна.

6.Я вірю в тебе квіточко, Україно.

В твоє величне щасливе майбуття!

Бо маєш люблячих сміливу дочку та сина.

Добро переможе,й буде мир та щастя злиття!

Я вірю в тебе наша пташино,Україно!!!

 ***

Земля снігом,мов ковдрою прикрила.

Знаючого ціну життя юного солдата.

А ніч холодна,та все одно зморила,

в сльозах й молитві десь далеко й заснула мати...

Та сон недовгий,бо луплять під прицілом,

ще на недавно школярів

Гради, як навіжені...

А вони ж у нас справжні мужчини,

стоять сміло. Хоч так собі зброєю споряджені.

Та в них молитва зброя сильна і могуча,

хоча б до ранку в змозі перебути.

Під силу найвищого терпіння круча,

бо маму й неньку не можна підвести й забути.

На ранок вщухне,та вже сил немає й спати аж ніяк,

бо слід рить окопи.

Яка сила життя лише один Бог знає.

У юних ще лише 18 років.

А мати жде хоч звісточку й з дзвіночка,

а при зустрічі й би безперестанно цілувала,

нема миліше за єдиного синочка...

Якого колись груддю годувала.

Тепер він юний  Батьківщину захищає.

герой він славний відстоює волю.

Нехай Господь на кожнім кроці помагає...

Вернутися живим та добру долю!

Вероніка Сопіра

Сльоза правди

Україну поглинула тьма.

Герої кров'ю стікають.

Мучеників скувала тюрма

За те, що ми забуваєм.

Незалежність, свобода, права ...

Це все нам дано.

Та сумління чомусь ми ховаєм.

Де жити нам все одно.

А на сході люди вмирають.

В безіменних могилах застигли тіла.

Їх діти й кохані дома чекають.

І всім не вистачає тепла,

Бо круки собою сонце закривають.

Ми без жалості споглядаємо це.

Нам добре в затишній, теплій оселі.

У більшості безтурботне лице,

А в серцях мертві пустелі.

Україна в нас лиш одна.

Й українці мали б бути єдині.

Але кожен за себе лиш зна

Й не береже Вітчизну нині.

А воля наче прозорий кришталь —

Тут вона є, а тут вже розбилась .

І осколки не дасть зібрати москаль.

Тож скажіть, чи така нас доля судилась?

 Вероніка Яблонь

«Мамина молитва»

Війна...скільки ж болі в цьому слові

Страшна біда охопила Україну,

Літер п’ять ,а смертей мільйони

Молоді хлопці йдуть захищати батьківщину. 

Як страшно мамі відпускати сина

Молодого хлопця, одну дитину у сім’ї

Ніколи матінка не буде так щаслива

Коли синочка побачить очі золоті...

Немає більшого жалю й ридання

Як мати сина вигляда з вікна

Чи бачила дитину вже востаннє?

А на дворі давно вже зима... 

Покрила світ білосніжний снігом

Захід й Схід морозяна пора

І десь в окопі зачерствілим хлібом

Діляться хлопці, задля нашого добра.

Страшна буденність і не задумуємось ніколи

Ще й до того нарікаєм на життя

А хлопці на війні як ті соколи

Від обстрілів тікають в укриття.

Сива голубка подзвонила сину

Запитати чи все в нього гаразд

Серце боліло,нило в ту годину

Син говорити відмовлявся на відказ..

Та все ж заради матінки спокою

Сказав: «Люблю тебе, чекай  я повернусь!»

Якраз тоді збиралися до бою

«Ти чуєш мир настане, я клянусь!»

Та серце мами завжди відчуває

Молилася до ранку у сльозах

Надія й віра ще не полишає

Любов і туга злились в її очах.

Пройшов вже тиждень,спокою немає

Зажурені батьки, не було вороття

Одна лиш думка їх не полишає

Що все ж повернеться синочок,їх дитя.

Та раптом у двері чути стук

Немов зі сну збудилася зима

Кинувся син до материнських рук

Вернулося ,вернулося нарешті їх дитя.

Молитва мами – то велика сила

Вона й тримає всіх нас, як у долонях

Моліться й ви за маму ,щоб була вона щаслива

Щоб сивини не було в її скронях.

Любов Тимчій

Гроза

Гроза учора поламала квіти

Їх розкидала врізнобіч на землю.

А пелюстки – немов краплини крові

На зелені трави уже завмерли.

Квіти росли, буяли різноцвітінням

Їх діти рвали на букети в школу.

Та пронеслась гроза – немає квітів,

Лиш пелюсточки – немов краплини крові. 

Гроза на сході – не щадить людину,

А там, в окопах, хлопчики чудові

По них стріляє ворог щохвилини –

Не пелюстки там – а краплини крові.

У нас гроза пройшла – і стало світло,

Лише квітки поломані у полі

Гроза на сході, не вбивай нам діток

Додому хай вертаються здорові.

Прощання

Він на прощання помахав рукою,

Усмішка на руках чомусь застигла.

А мати все хитала головою –

Поговорити з сином й так не встигла.

Синок пішов – пропала вся надія.

І плаче й тужить материнське серце

В окопах, там, любов’ю хоч зігріє,

Й молитва, може, кулю ту відверне.

Не спить матуся. Сльози прокладають

Дві чорні річки на лиці марному.

Чекає сина… Всю свою надію,

Щоб з миром повернувся він додому.

Людмила Перевізник

***

Летіла рідна пісня над горами,

Котились звуки поміж спориші.

Червоними і чорними рядками

ЇЇ слова торкались струн душі.

Там, де домівка, мальви біля тину,

І головаті соняхи ростуть.

Он, ніби на загубленій хустині

Малюнок… чорнобривці так цвітуть.

А пісня лилась, струменіла, не стихала

І про кохання, й нелегке життя,

І як кровинку-сина проводжала

У бій кривавий і чекала вороття...

Летіла рідна пісня над горами,

Від слів молитви так хотілося чудес!..

Край шляху Ангел пригортає маму,

Їй мариться, що син зійшов з небес...

 Мар’яна Григорська

***

Так терпко-гірко пахнуть мандарини.

Ялинка у вогнях,що як зірки.

А, там, на Сході – бойові машини

І не ялинка в хаті,а від куль дірки!

По стежках-змійках коляда лунає.

небо вкрили світлі зірочки.

А,там,на Сході – батько чийсь вмирає

І смерть йому шепоче казочки!

Веселий сміх,і спів,і теревені…

І зовсім тут нема у нас біди!

А може ми дві різні паралелі?

Але війна лишає нам сліди!

 ***

Батьку!Сину!Мій брате!Коханий!

Я молюсь в небо зорями вкрите…

Чи почує хтось з вас,чи згадає? –

Там на Сході все кров'ю залите!

Та мовчить небо, вкрите зірками

То смарагди,що вас не пускають

Ваша кров – то сапфіри червоні,

Що безсмертним вогнем запалають!

Ксенія Мельник

***

Чутно автомати, ось уже їдуть танки

І плаче дитя у рознесеній хаті

Сидить, споглядає на матір холодну

І біль пронизає все глибше серденько..

Чим заслужила таке покарання?

Картає себе осиротіле дитятко

За те що солодкого з’їла багато?

Чи тому що не послухала і не прибрала в кімнаті?

Сльози тікають під шумом гармат

Обнімає маленька матусю свою

Війна забрала весь її світ

А життя не забрала, лишила ридать

Найстрашніше у світі відчути війну

Коли забирають кохану людину

І вдіяти ти не можеш нічого

Бо немає в нас прав і волі немає

Навіщо війни? За що ми воюєм?

Не варте ніщо людського життя

Жодні скарби і ніякі моря

Жодна вигода і володіння ніякі

Ніхто не поверне дитині матусі

Ніхто не поверне батькові сина

Ніхто не злікує великі ті рани

Які полишає за собою війна

Розумну, бездушну, смерті богиню

Не цікавлять камінчики рослини й родини

Вона любить змагання криваві й жорстокі

Коли брат проти брата, син проти батька

Отак і живем не протистують люди

Вони вже змирились із жахом оцим

І тихо говорять поміж собою

Я тут не живу не моя це війна.

Мар’яна Хабер

Війна забрала найдорожче в нас…

Війна забрала найдорожче в нас

Те, що не купиш, не повернеш – час.

Різні моменти, що могли в нас бути,

Так жаль, що їх неможна повернути…

На Схід і Захід Україну розділила,

Безжально найрідніших розлучила.

Хоч не назавжди, тимчасово, все ж –

Час, що утрачений, уже не повернеш…

І хочу вірити, що все це не дарма.

Що будуть зміни у державі, й зокрема –

Всі люди зміняться й нарешті зрозуміють,

Що у майбутньому пожнуть все те, що зараз сіють.

Війна

Війна – коротке слово,

А скільки жаху в нім…

Безжальна і жорстока!

Прийшла й до мене в дім.

Забрала чоловіка,Вже рік не відпускає,

А донечка, без батька,

Свій перший крок ступає…

Нікому не відчути

Того жалю і болю,

Всіх тих, хто там, на Сході –

В боях, за кращу долю!

Як не відчути комусь

Їхніх дружин печалі,

Які щодня сивіють

Не знаючи «що далі?».

І діточок, що щиро

Своїх татів чекають.

І те, що зветься «миром»

Всім серденьком бажають.

Машина часу мчиться,

Війна страшна триває…

Коли ж це все скінчиться?

Один лиш Господь знає.

Майдан…АТО…Війна

Війна…аж серце завмирає…

Лише від цього слова одного

А скільки тих Героїв помирає

Заради світлого майбутнього твого?!

Хтось добровільно їде захищати

Своїх сім’ю, дітей, дружину…

А хтось в цей час ховається у хаті,

Дорослий чоловік, а схожий на дитину.

Хтось за гроші купить інвалідність,

«Я-герой!» – Усім казати буде

А солдат, допомагати буде попри бідність,

На війну піде де гинуть люди.

Соромно стає за «патріотів», що сидять вдома,

І воюють на папері!

Війна бере від нас Героїв, залишає ідіотів

Які не думають, що і до них постукає у двері

Майдан…АТО…Війна

Хто зна, що завтра нас усіх чекає?

По різному звучить, але біда для всіх одна

Тож хай Господь усіх оберігає!