Жду звісточку про весну

   Календарна весна вже більше місяця як перебрала свої повноваження, та лиходійка зима ще продовжувала тримати у “в’язниці” тепло і пташок, котрі є послами дівчини-весни. Сум за теплими і квітковими днями так глибоко засів у серці, що воно затихло і від холоду наспівувало мелодію відчаю. Та все ж таки “в’язничні мури” впали від єдиного погляду теплого сонечка, яке прийшло підтримати і допомогти весні зійти на вершину радості і сіяти квіти-усмішки на кожному своєму кроці. Весна, тим часом, торкається сердець, які втішають її віршами-одами. Усі, нарешті, відчули її теплий поцілунок на холодному обличчі і посміхнулись.

Галина Максимів
Проліски
Звідки взяли ви блакитного кольору?
Певно, з високих весняних небес,
З того пташиного теплого голосу,
З перших розбуджених березнем плес.
Звідки ви сили такої набралися,
Щоб сніг розтопити і юно цвісти?
Поляна в блакить несподівано вбралася, —
Як парус легка, наче в далеч летить.
Проліски — діти і сонця, і ніжності —
Мене так сьогодні чарують вони!
Не зраджую їм у любові і вірності,
Ступивши на стежку своєї весни.

Мар’яна Вагіль
Жду звісточку про весну...
На вас чекала всю осінь й затяжну зиму,
Коли лепетом принесете весну на крилах.
Як за мить розбудете ви природу незриму,
Земля паруватиме й огорне ще більша сила.

Мені так часто снився ключ і клекотіння,
Що ледь ввижалося десь ген на небокраю.
І загравало “зайчиками” ніжне проміння,
Солов’ї радісно виспівували в соннім гаю.

І знову від вас звісточки жду я на порозі,
Чи спішите з весною і пахучим барвінком?
День не віщує лиха, та серце в тихій тривозі
Й горобчик додолу чомусь летить стрімко…

Весняне сонечко…
Весняне сонечко привітне,
маніжить землю всю собою.
Гаряче, радісне й таке рідне –
гоїть рани, остуджені зимою.

Весняне сонячне проміння
стелеться килимом по полю;
Пускає доброти своє коріння,
заспокоюючи невблаганну долю.

Весняне сонечко миле й нелукаве,
ясніше за всі взяті разом діаманти.
Воно завжди відверте й ласкаве,
Із ним забуваєш про “часові куранти”!

Олег Галів
Весна
День вирує буйним цвітом,
Цей цвіт на шлях постелить гаразду
Весна до лоскоту притягує магнітом
Усю природу і красу.
Хтось пустив між травами
Синеньку стрічку
І камінці лежать оравами
Прикрашають синьооку річку
Там лан колосся золотиться
Там небо дмухає теплом
І вся весна озолотиться
Барвистим теплим джерелом.

Весна
Мене вразила особистість
Весни на фоні сонячного пейзажу
Де ліс у даль розкинув
Своє зелене густе волосся
Коли від зими
Залишається тільки сажа.
А може і спогади радості
В серці ледь гучно здалося
Та десь у далині шепоче
Галявина мрійності
І світ малює портрет
Березневих днів
І на душі залишаються
Відблиски вільності
Що зима розпорошила з давніх чаклунських часів.

Весна
За синьооким небом прозора глибина
У сонячному світлі міниться промінчик ласки
У краї чутно спів живої казки.
І спогадом жевріє давнина
Свічка щастя яскравіше сяє.
Нічку день запрошує у гості
Всьому тепло навкруги і просто,
Бо весна настала кожен знає.

Христина Семирин
Весна
Б’ється серце. Сік нуртує
У живому тілі клена.
Йде весна. Добро вістує –
Сонце коса і зелена.
П’янко дихають левади,
Голубіють коси річок.
У серця вростає правда
І тече надія в вічі…

Мар'яна Коцкович
Весна
Ти подивись довкола, друже,
Усе ж навколо ожива.
Усе співає і радіє,
И сміється дружно дітвора.

Прийшла вона у гості знову,
Красива дівчина-весна.
І ожило усе довкола,
І посміхається земля.

І річка гомонить, струмочок,
И співає соловей в гаю.
Та як же можна не любити
Оцю чарівну, радісну весну!