Гортаючи
її світлини і зачитуючись віршами, розумієш, що перед тобою жінка, яка
розмовляє з красою природи, що в багатьох заснула в душі. Вона вміє дивувати і
зцілювати словом.
Живе
ця лісова мавка - Людмила Перевізник
- в селі Надієві нашого району. Обравши вчительський фах, доторкається до
дитячих сердець словом, зітканим з любові. Крім знань дає їм розуміння вищого,
не матеріального світу.
Закохавшись
попередньо у пісню, почала творити вірші, що не залишають байдужими. Отож читайте, слухайте і насолоджуйтесь її поетичним словом.
***
Все відбувається саме тоді, як йому належить.
Бамкнув годинник старий на такій же вежі,
Вклалися спати вже перші і треті півні,
Стрінемось тут, біля вежі, завтра опівдні.
Що відбувається там, де твої дні й ночі?..
Сни заблукали в провулках, немов поторочі,
Тіні безликі й німі зникнуть десь ополудні.
Гамірні вулиці зараз порожні і зовсім
безлюдні.
Руку простягну й думок твоїх майже торкнуся,
З ними зустрітись нічної пори не боюся.
Лиш час від часу годинник порушує тишу
Й вітер легенько цвіт вишень на вітах колише.
Станеться з нами усе, чому статись належить,
Свідком подій багатьох є годинник на вежі.
Ніч наступає упевнено, тихо і глухо
І перед нею знімають усі капелюха.
***
День догорає швидко, немов сірник,
ти із літами до цього чомусь не звик.
Не відкладав ні секунди на завтра ти
І не палив – будував все нові мости.
Легко писав все нові і нові рядки,
Сонце вітав, пропливали юрбою хмарки...
Серце, як двері, у світ відчинив давно.
То не життя, – скаже хтось. Це – позір, кіно.
Знаю, тебе не схвилюють такі слова,
Кажеш: всміхнись і дивись, як росте трава,
Сядь біля мене, схились до мого плеча, –
Стану в цю мить я наївним малим дівчам.
Тихо говориш, говориш і ллються думки.
Все струменять, ніби хвилі гірської ріки,
І об каміння розбившись на звуки лиш,
Чується шепіт: в минулому все залиш.
Кажуть: у річку одну ти не зможеш ввійти ще
раз,
Кажуть давно і багато ще завчених фраз.
Слухаю, слухаю… Слухала б вічно тебе.
Небо сьогодні, як очі твої, голубе.
***
Закутані в тумани тихі ранки
розхристані вітрами сизі дні
я – осені німа слухняна бранка
а осінь – варвар на баскім коні
Їй зараз не до тебе не до мене
палає ліс в нещадному вогні
скидають одяг золотаві клени
стоять химерами безлисті вдалині
Я – бранка осені врятуй мене скоріше
знайди в тумані кладку на той бік
і буде день і будуть нові вірші
і ніжний погляд з-під опущених повік
Пішло не попрощавшись – по-англійськи,
Відкрило теплий вирій для птахів.
Збирається в ключі пташине військо,
Дні літні здано під замок в архів.
До нього повертатимуть світлини
І пам`яті бездонне джерело.
Цвіли любов`ю і теплом хвилини,
Та літо якось взяло й одцвіло.
А осінь тому дуже навіть рада,
В свої права сміливо вже вступа
І тихнуть в травах голосні цикади,
Сезон дощів з вітрами наступа.
Сезон дощів на всіх міських афішах
І джаз, і соул, рок-н-рол і блюз
Та доки ти в думках моїх і віршах,
Дощів і холодів я не боюсь…
