пʼятниця, 28 серпня 2020 р.

Франкова криниця

  Щороку серпень нагадує нам про день народження Великого Каменяра. Життя Івана Яковича Франка тісно пов’язане із Прикарпаттям та Долинщиною зокрема. 
    Ще гімназистом, під час канікул, навідувався в село Лолин до свого першого кохання – Ольги Рошкевич. Багато щасливих хвилин провів тут молодий Франко. В Лолині і довколишніх селах Каменяр знайомився з селянами, розпитував про життя-буття, черпав сюжети для своїх творів. Вшановуючи пам'ять письменника, Лолин з 1993 р. збирає любителів та шанувальників слова на Святі ліричної Франкової поезії.
 До вашої уваги відеочитання віршів Івана Франка у виконанні членів літературної студії «Слово», постійних учасників поетичного свята.

Тетяна Курус 

Марта Сендега

Вероніка Сметаняк

Роксолана Сендега
27.08.2020

понеділок, 17 серпня 2020 р.

Цвітуть любов’ю і теплом хвилини

Гортаючи її світлини і зачитуючись віршами, розумієш, що перед тобою жінка, яка розмовляє з красою природи, що в багатьох заснула в душі. Вона вміє дивувати і зцілювати словом.
    Живе ця лісова мавка - Людмила Перевізник - в селі Надієві нашого району. Обравши вчительський фах, доторкається до дитячих сердець словом, зітканим з любові. Крім знань дає їм розуміння вищого, не матеріального світу.
    Закохавшись попередньо у пісню, почала творити вірші, що не залишають байдужими. Отож читайте, слухайте і насолоджуйтесь її поетичним словом.
 
***
Все відбувається саме тоді, як йому належить.
Бамкнув годинник старий на такій же вежі,
Вклалися спати вже перші і треті півні,
Стрінемось тут, біля вежі, завтра опівдні.
 
Що відбувається там, де твої дні й ночі?..
Сни заблукали в провулках, немов поторочі,
Тіні безликі й німі зникнуть десь ополудні.
Гамірні вулиці зараз порожні і зовсім безлюдні.
 
Руку простягну й думок твоїх майже торкнуся,
З ними зустрітись нічної пори не боюся.
Лиш час від часу годинник порушує тишу
Й вітер легенько цвіт вишень на вітах колише.
 
Станеться з нами усе, чому статись належить,
Свідком подій багатьох є годинник на вежі.
Ніч наступає упевнено, тихо і глухо
І перед нею знімають усі капелюха.

 
***
День догорає швидко, немов сірник,
ти із літами до цього чомусь не звик.
Не відкладав ні секунди на завтра ти
І не палив – будував все нові мости.
 
Легко писав все нові і нові рядки,
Сонце вітав, пропливали юрбою хмарки...
Серце, як двері, у світ відчинив давно.
То не життя, – скаже хтось. Це – позір, кіно.
 
Знаю, тебе не схвилюють такі слова,
Кажеш: всміхнись і дивись, як росте трава,
Сядь біля мене, схились до мого плеча, –
Стану в цю мить я наївним малим дівчам.
 
Тихо говориш, говориш і ллються думки.
Все струменять, ніби хвилі гірської ріки,
І об каміння розбившись на звуки лиш,
Чується шепіт: в минулому все залиш.
 
Кажуть: у річку одну ти не зможеш ввійти ще раз,
Кажуть давно і багато ще завчених фраз.
Слухаю, слухаю… Слухала б вічно тебе.
Небо сьогодні, як очі твої, голубе.
 
***
Закутані в тумани тихі ранки
розхристані вітрами сизі дні
я – осені німа слухняна бранка
а осінь – варвар на баскім коні
 
Їй зараз не до тебе не до мене
палає ліс в нещадному вогні
скидають одяг золотаві клени
стоять химерами безлисті вдалині
 
Я – бранка осені врятуй мене скоріше
знайди в тумані кладку на той бік
і буде день і будуть нові вірші
і ніжний погляд з-під опущених повік
 
Пішло не попрощавшись – по-англійськи,
Відкрило теплий вирій для птахів.
Збирається в ключі пташине військо,
Дні літні здано під замок в архів.
 
До нього повертатимуть світлини
І пам`яті бездонне джерело.
Цвіли любов`ю і теплом хвилини,
Та літо якось взяло й одцвіло.
 
А осінь тому дуже навіть рада,
В свої права сміливо вже вступа
І тихнуть в травах голосні цикади,
Сезон дощів з вітрами наступа.
 
Сезон дощів на всіх міських афішах
І джаз, і соул, рок-н-рол і блюз
Та доки ти в думках моїх і віршах,
Дощів і холодів я не боюсь…