Давайте, познайомимось з наймолодшим
учасником літературної студії «Слово» Маркіяном Креховецьким і його творчістю.
Маркіян народився в с. Солукові, Долинського району
Івано-Франківської області, навчається у 3 класі Яворівської гімназії.
З 2020 року пише казки та байки. На
написання казок його надихнув «батько байки», видатний байкар – Езоп.
Маркіян неодноразово ставав переможцем V
і VІ Всеукраїнських інтернет-олімпіад «На урок» з «Я досліджую світ»,
англійської мови, інформатики, предметів
початкової школи, математики, української мови та літератури.
2020 року зайняв друге місце у
Всеукраїнському конкурсі «Слово до слова», де були представлені казки і байки, які
ми маємо змогу прочитати.
Пригоди їжачка та зайчика
Жили собі два друзі – їжачок та зайчик. Каже їжачок
зайчикові: «Нумо підімо на наш лісовий ринок і купимо капусти та яблучок». І
пішли вони на лісовий ринок та розгубилися у різномаїтті фруктів та овочів, бо
були там яблучка, груші, капуста, морква й багато інших.
Аж ось, продавець-вовк кричить на весь ринок: «Свіжі
продукти! Свіжі продукти!» Зайчик з їжачком зацікавилися і гайда до прилавка
вовка. Однак, зайчик побачивши яблука засумнівався у їх свіжості, бо на них
були чорні цятки. Та їжачок все-таки купив ті яблука. А зайчик побачив, що
лисичка продає свіженькі яблучка й купив у неї.
Наступного дня в їжачка заболів живіт після того, як
він з'їв яблука. А у зайчика були надзвичайно смачні яблучка. І каже зайчик
їжачкові: «Не їж ті погані яблука, бери мої смачні. Бо вовк тебе обхитрив,
видавши не свіжі яблука за свіжі».
І сіли вони дружньо їсти смачні яблучка. Вони двоє
друзів, а друзів слід виручати в біді!
Ось і казочці кінець, а хто прочитав – той молодець!
Байка про
собаку «Лапу»
Жила-була собака на ім'я «Лапа». Лапа була
дружелюбною, у неї було дуже багато друзів. Найкращого її друга звали «Пушок».
Пушок, на диво, любив їсти сир. А Лапа любила їсти
бульйон.
Якось одного разу дві собаки зустрілися на Ринковій
площі. Пушок торгував сирами: моцарелою, камамбером, дор-блю, голландським,
вершковим і навіть сирну піцу продавав. А Лапа прийшла за свій прилавок, де
вона зазвичай торгує своїм бульйоном. На ринку вони обоє мали великий попит
покупців. Котики й собаки підходили спочатку до Лапи, щоб поласувати її бульйоном,
а після того до Пушка, щоб взяти піцу.
Пушок сказав Лапі: «Ой, подружко, я не знаю чомусь у
нас мало молока, я не знаю чи зможу надалі утримувати свій бізнес». На що Лапа
відповіла: «Давай підемо на ферму і запитаємо у собаки-фермера, або у його
дружини чому така нестача молока». І пішли вони удвох на фермі. Як виявилося на
фермі хтось покосив все поле й не було чим годувати корів. Тоді Пушок вирішив
йти на пошуки злодіїв. А лапа хотіла його зупинити, щоб він не потрапив у якусь
халепу й запропонувала подзвонити до поліції. Пушок сказав: «Добре, ти
телефонуй, а я піду на пошуки сам, ти чекай мене тут». Пушок пішов до свого
знайомого кота, який керує відділом приватних детективів. «Привіт, друже!» –
сказав Пушок. Я розшукую якогось негідника, який викрав урожай трави на фермі,
тому що тепер на фермі нема чим годувати корів. Може ти знаєш де траплялися ще
такі випадки? Кіт-детектив відповів: «Так, на днях траплявся такий випадок. Є
три підозрювані. Може ти покличеш фермера і він упізнає цього злодія.» «Добре,
я його покличу» – сказав Пушок.
Лапа тим часом зателефонувала у поліцію. Головний
офіцер відповів, що траплялися вже схожі випадки, є три підозрювані, але на
жаль ми не знаємо хто це і в наших колег-детективів є теж три підозрювані.
Головний керуючий кіт-детектив мені вже подзвонив. Йдіть туди, ми будемо на
місці.
Коли фермер прийшов, він визначив хто є злодієм.
Злодія покарали, а фермер і Пушок наладили кожен свій бізнес.
Як Пушок і Лапа кросівки продавали
Пушок був великим бізнесменом, він мав два прилавки на
ринку з сиром та кросівками.
Ось одного разу Лапа прийшла на ринок торгувати своїм
фірмовим бульйоном, а Пушок там продавав кросівки білого кольору, які світились
червоним кольором. Лапа запитала у Пушка: «Що це за кросівки та скільки вони
коштують». Пушок відповів: «Це найновіші кросівки за які кожен школяр буде
згоден віддати велику суму грошей». Пушок повідомив, що продаж почнеться завтра
о першій годині дня. А до цього часу підходьте до нас з Лапою і купуйте сир та
бульйон, сьогодні знижка на сирну піцу та сир камамбер! Коли Лапа і Пушок йшли
додому, то побачили маленьку собачку взуту у картон. Пушок запитав: «Чому ти не
вдома і без взуття?» Собачка відповіла, що у неї немає дому. Тоді Лапа
запитала: «Не хочеш пожити у мене вдома?». Пушок сказав: «А я дам тобі
кросівки. Як тебе звати? Мене звати Слон». «А де ти живеш?» – запитав Слон у
Лапи. Я живу на Парковій вулиці, а Пушок на Зимовій вулиці. «Де хочеш жити, там
чи там?» – запитала Лапа у Слона. «Напевне, я хочу жити з Лапою» – відповів
Слон. «Добре», – сказала Лапа. «Швидше, я готовий йти додому» – крикнув Слон.
Лапа й Слон пішли додому відпочивати.
На другий день друзі прийшли до нового прилавку з
кросівками. Прилавок називався «У Пушка». Пушок дав Слону одну пару. Того дня
Пушок й Лапа виторгували найбільше грошей, завдяки своєму новому другові, тому
що Слон допомагав їм привертати увагу нових покупців.
Отже, слід запам’ятати ці слова: «Добро завжди
вертається!»
Казка, яку розповіли мені хмаринки
Чудо-хмаринка
Одного разу я довго дивився
на небо і побачив там незвичної форми хмаринку, яка нагадувала слона. Вона була
надзвичайно пухнаста та гарна. І тут я почув, що хтось до мене говорить, хоча
навкруги нікого не було. Аж тут я підняв очі вгору, а це хмаринка говорила.
Вона запитала мене: «Ти віриш в чудеса?». Я відповів: «Ні. Їх не буває».
«Шкода, що ти так думаєш. Сьогодні я докажу тобі, що чудеса існують» – сказала
вона. Я запитав: «Як ти мені це докажеш?». Тоді вона спитала мене в якій країні
я б хотів зараз опинися. Я відповів, що хотів би зараз опинитись у США.
Тоді хмаринка спустилась до
мене і сказала, щоб я сідав на неї і ми миттю опинились у США. Там ми відвідали
музей динозаврів і хмаринка після цього повернула мене додому, навчивши при
цьому вірити в чудеса.
З того часу я завжди
вдивляюся в хмаринки на небі і дуже мрію побачити хоча б ще одну таку
чудо-хмаринку…
Ось і казочці кінець! Хто
прочитав, той молодець!
