Однією із
найактивніших учасниць літературної студії «Слово» є Мирослава Підборецька, випускниця
Волинського державного університету імені Лесі Українки. Довший час вона
працювала в Долинській загальноосвітній школі №7. Щира, позитивна, закохана у
поезію – таку ми її знаємо, любимо і цінуємо. А сьогодні ще й вітаємо із
ювілеєм. Пропонуємо вашій увазі вірші ювілярки.
Весна
Весна
мінлива й довгождана
Тихенько
стука у вікно:
Прийшла
врочисто і неждано,
Немов
кохання хміль-вино...
Здалеку
музика лунає, –
Чарівна
музика Весни:
«Кап-кап,
кап-кап», –
Душа
співає:
«Любов’ю
серце огорни…»
Ці звуки
несміливі й щедрі,
Немов
дитячі кроки перші,
Вплітають
в музики віночок
Чарівний
ангельський дзвіночок,
І
лине солов’їний голосочок.
Веселі
нотки свіжості й буяння
Нас
полонили із самого рання,
Й
Дивом влилися у ріку,
Таку
могутню і стрімку
Весняну
музику, –
Божественну
Красу легку!
Надія
В природі править неземна краса,
І Божа милість зігріває
Все кришталеве, що сіяє,
Бо сонце ген на весну повертає.
Я вимолю у Бога це тепло,
Щоб кригу серця розтопити Твого,
І душу обігріть від всього злого,
Що так ненависно завдало болю.
Попрошу хвильку щастя і спокою
Для Тебе, мужній незнайомцю,
Бо знаю: виніс з поля бою
Такий тягар, що й не піднімеш враз…
Тож серцю, зболеному в муках,
Дорогу, Спасе, покажи,
І поможи, благаю, поможи,
Іскру яскраву запали,
І шлях до Миру освяти!
Спішім до Гошева…
Спішім до Гошева,
До Матінки Святої
В надії йдемо і в журбі,
Серця й сердечка щиро молять,
Вуста ж благають: «Поможи!»…
… На нашу землю, Богом не забуту,
Ввірвалася страшна біда,
Прощення й миру просять люди, –
Їм б’ють на сполох небеса.
Хоча б ще день прожити й не почути
Про втрачене людське життя.
І ні на мить не можем призабути,
Що це війна, і ворог лютий наступа.
Почуй же, Отче, нас здалека,
І поміч дай, щоби не гинув ясен цвіт,
Та ж скільки нам страждань ще треба,
Щоб жодне серце не ділилося навпіл?
До єдності ідем душею й тілом,
Бо маєм розірвати зло й тяжби, –
Нам пильно дивляться услід Герої,
Які безстрашно, в муках, хрест несли.
Спішім до Гошева…
Листи,
листи, немов ті рученята…
Листи, листи, немов ті рученята,
Що так теплом і хочуть обійняти
Тих, хто далеко вдень і уночі
Під кулями ходять, бережуть спокій.
… Там сіро, темно, холодно зовсім,
Та барви на малюнку не такі, –
Тут сяє злато в голубій блакиті,
Земля ж щедротами й веселкою налита.
Схилилось в забутті мале дівча,
Й сльозу в душі якнайсильніш трима, –
Бо хоче бути сильною, як ті,
Що стали смерті на путі…
Бо там на Сході вогнянім
Солдат без страху захища наш дім
Говорить він: « Дівча, крізь далину
Словами вдячності тебе не омину.
Ми нездоланними в бою стаємо,
Коли листи ці бережемо!»