Душа співає…

Однією із найактивніших учасниць літературної студії «Слово» є Мирослава Підборецька, випускниця Волинського державного університету імені Лесі Українки. Довший час вона працювала в Долинській загальноосвітній школі №7. Щира, позитивна, закохана у поезію – таку ми її знаємо, любимо і цінуємо. А сьогодні ще й вітаємо із ювілеєм. Пропонуємо вашій увазі вірші ювілярки.

Весна

Весна мінлива й довгождана

Тихенько стука у вікно:

Прийшла врочисто і неждано,

Немов кохання хміль-вино...

Здалеку музика лунає, –

Чарівна музика Весни:

«Кап-кап, кап-кап», –

Душа співає:

«Любов’ю серце огорни…»

Ці звуки несміливі й щедрі,

Немов дитячі кроки перші,

Вплітають в музики віночок

Чарівний ангельський дзвіночок,

І лине солов’їний голосочок.

Веселі нотки свіжості й буяння

Нас полонили із самого рання,

Й Дивом влилися у ріку,

Таку могутню і стрімку

Весняну музику, –

Божественну Красу легку!

Надія

В природі править неземна краса,

І Божа милість зігріває

Все кришталеве, що сіяє,

Бо сонце ген на весну повертає.

Я вимолю у Бога це тепло,

Щоб кригу серця розтопити Твого,

І душу обігріть від всього злого,

Що так ненависно завдало болю.

Попрошу хвильку щастя і спокою

Для Тебе, мужній незнайомцю,

Бо знаю: виніс з поля бою

Такий тягар, що й не піднімеш враз…

Тож серцю, зболеному в муках,

Дорогу, Спасе, покажи,

І поможи, благаю, поможи,

Іскру яскраву запали,

І шлях до Миру освяти!

Спішім до Гошева…

Спішім до Гошева,

До Матінки Святої

В надії йдемо і в журбі,

Серця й сердечка щиро молять,

Вуста ж благають: «Поможи!»…

… На нашу землю, Богом не забуту,

Ввірвалася страшна біда,

Прощення й миру просять люди, –

Їм б’ють на сполох небеса.

Хоча б ще день прожити й не почути

Про втрачене людське життя.

І ні на мить не можем призабути,

Що це війна, і ворог лютий наступа.

Почуй же, Отче, нас здалека,

І поміч дай, щоби не гинув ясен цвіт,

Та ж скільки нам страждань ще треба,

Щоб жодне серце не ділилося навпіл?

До єдності ідем душею й тілом,

Бо маєм розірвати зло й тяжби, –

Нам пильно дивляться услід Герої,

Які безстрашно, в муках, хрест несли.

Спішім до Гошева…

Листи, листи, немов ті рученята…

Листи, листи, немов ті рученята,

Що так теплом і хочуть обійняти

Тих, хто далеко вдень і уночі

Під кулями ходять, бережуть спокій.

… Там сіро, темно, холодно зовсім,

Та барви на малюнку не такі, –

Тут сяє злато в голубій блакиті,

Земля ж щедротами й веселкою налита.

Схилилось в забутті мале дівча,

Й сльозу в душі якнайсильніш трима, –

Бо хоче бути сильною, як ті,

Що стали смерті на путі…

Бо там на Сході вогнянім

Солдат без страху захища наш дім

Говорить він: « Дівча, крізь далину

Словами вдячності тебе не омину.

Ми нездоланними в бою стаємо,

Коли листи ці бережемо!»