«…По крупицях збираємо свій час, наповнюючи життям хвилини»

Учасник літературної студії «Слово» Тарас Зварич, без перебільшення, дуже талановитий молодий поет. Випускник міської загальноосвітньої школи №4, зараз він навчається у Львові, в одному з найпрестижніших вишів нашої країни – Національному університеті «Львівська політехніка». Його майбутній фах буде пов'язаний не з художнім словом, а інженерно-інформаційними системами. Проте, Тарас не забуває у вирі студентського життя і у буднях навчання про вірші. Знаходить для них час. Інколи тоді, коли більшість людей в мільйонному місті вже спить, він сідає і … з’являються на папері рядки, «по крупиці збираючи свій час»…

Даруємо читачам блогу творчу добірку Тарасових поезій, в яких є все, що кожному близьке: незабутнє кохання і незабуті спогади, багатство всесвіту і навколишнього світу, спостереження і міркування А ще – пошук відповіді на запитання: «Чи вдасться нам це поле перейти? Ще й так, щоб нас запам’ятали…»

Авжеж, запам’ятають, прочитавши ці рядки. Успіхів, друже Тарасе, бажаємо в навчанні й творчості. І … нових поезій, щоб «наповнювати ними хвилини»…

Тарас Зварич

Ще помічаю в небі велику ведмедицю

Ще помічаю в небі Велику Ведмедицю.

Знаю, як тумани над водою стеляться.

Як легко дихає ліс вночі,

Й про що птахи під ранок там співають.

Я бачив, як прилітають журавлі,

І як їх діти радо зустрічають.

Я відчував всю прохолоду вечірньої роси,

І все тепло що його сонце дарить.

Я виріс в полоні любові і краси,

Я виріс там, де мрія поміж хмар кимарить.*

Я вірив в чудо, та чорт із ним я досі вірю.

Я досі помічаю казку кожний день.

Гублюся в часі та не гублю надію.

І ще пишу своїх отих дивних пісень...

                                      01:53

                                      03.07.2015

*авт.. діалектизм, тут: дрімає

Вона

Вона солила мої рани,

Як господині солять суп.

Завжди ламала мої плани,

Й вчиняла наді мною самосуд.

Вона палила мої речі,

Я їй присвячував вірші,

Й так тихо й ніби не до речі,

Приходила до мене уві сні.

Приходила опівночі на чай.

Чи просто так, погрітись.

Коли казав я їй чекай,

Вона ж любила загубитись.

Вона любила сигаретний дим,

І теплий запах міцної кави.

Посидіти так декілька годин,

Помовчати про наші справи.

Я слухав ту її дзвінкую тишу,

Солодшу від усіх пісень.

І знав: ніколи не залишу,

Й вона приходитиме кожний день.

                                      23:56

                                      20.07.2015

Ми шукаєм натхнення, блукаючи містом

Ми шукаєм натхнення, блукаючи містом,

На вулицях, в парку, під старим ліхтарем.

Великими кроками міряєм відстань,

Хоч досі не знаєм, куди ми ідем.

Ми шукаєм відради в обіймах коханих.

Коханих знаходим серед ворогів,

Й забувши про біль в загоєних ранах

Розпалюєм вогонь, який давно вже зітлів.

Ми загублені в просторі, загублені в часі,

Діти, народжені на зламі століть.

Й, можливо, на горе, можливо, на щастя,

Ми навчились літати, не торкаючись верховіть.

Ми шукаєм весни посеред зими,

Чекаєм весни, коли починається осінь.

Закривши надійно всі вікна й замки,

Слухаємо, як тиша голосить.

І всесвіт вміщається в наших зіницях,

В наших думках – воля свята.

Ми ті, хто помічає щастя в дрібницях.

Ми ті, на кого дивляться небеса.

І ми дивимось на сонце, обпікаючи очі.

Чекаючи місяця, чекаючи ночі.

Забувши про сон і сни пророчі,

Мовчимо, про те чого хочем.

                                      22:37

                                      23.07.2015

                                      м. Львів, парк ім. І.Франка

Гуляють пари …

Гуляють пари вечірнім парком,

Тримаючись за руки і сміючись, як діти.

Дерева посплітали гілля в арки,

Й туман не знає куди себе подіти.

Велике місто провалюється в сон.

Засинає і тяжко дихає від втоми.

Виключає на ніч телефон –

Усе, його немає вдома.

Місяць зійде й освітить вулиці.

Ті, на яких немає ліхтарів.

І хто знає – точно не заблудиться.

Хто не знає – просить допомоги у богів.

                                      23:01

                                      29.07.2015

Ти – наче повінь

Ти – наче повінь. Приходила на початку весни.

Заповнювала собою все що могла,

Руйнуючи всі знайомі мости.

Просто ти так жила.

Зривала людям дахи.

Це було для тебе неначе гра.

Й коли прилітали птахи,

Ти сиділа й дивилась на небо,

Згадуючи вчорашні гріхи.

Згадуючи те, чого не треба,

Сумувала за втраченим днем.

Просила прощення у того ж неба.

Твої думки палали вогнем.

Твої очі наповнювались пустотою.

Ти просила мене – давай звідси втечем.

І я був готовий іти за тобою.

Неважливо куди, лиш би по твоїх слідах.

Лиш би ти була поруч зі мною.

Мені як і іншим зривало дах,

Та я знав: що все це дарма.

Цій історії було пророковано крах.

Бо ти станеш мов повінь, як тільки прийде весна.

Зруйнуєш усе і втечеш.

А я й не дізнаюсь хто ти така.

                                      23:28

                                      08.09.2015

По крупицях збираємо час

Мов порцелянова тарілка,

Розбився місяць на підлозі.

І на своєму місці Полярна Зірка

Й Чумацький Шлях ще видно досі.

І наша чиста молодість при нас,

І з уст ще наша світла пісня лине.

Ми по крупицях збираємо свій час,

Наповнюючи життям хвилини.

Стираєм не потрібне нам минуле,

Мов незавершені старі ескізи.

Яка різниця що там було,

Важливо, що ми зараз візьмем.

І що ми зможем пронести,

Крізь всі оці шторми і шквали.

Й чи вдасться нам це поле перейти?

Ще й так, щоб нас запам’ятали…

                                      02:46

                                      04.08.2015

                                      м.Львів; гуртожиток