Сніг накриває собою, мов пухнастою ковдрою землю. Намагається вибілити собою світ і зло, яке панує й руйнує. Біль озивається в скронях і розриває серце і так хочеться покласти під уявну ялинку такі дарунки, як: Мир, Радість, Долю і Щастя. Хочеться, щоб Надія, яка лежить, наче зрубаний сонях, піднялась і задзвонила у всі тривожні дзвони водночас, щоб нарешті збагнули ті, хто ще не зрозумів, що лиш з чистим серцем можна подолати найстрашнішого ворога. Снігом присилаймо вітання захисникам, яких поки що не можемо обняти, своїми вчинками не розчаровуймо їх, а лиш надихаймо. Вже від сьогодні ми з вірою в серці чекаємо святого Різдва, то ж по дитячому вірмо в диво, придивляючись до краси, яку насипала зима. Бажаймо щиро мирної днини, щоб на Різдво таки зустріти омріяний світанок перемоги! Про красу зими, свята, які наближають перемогу, можна прочитати й у поезії наших студійок.
Оксана Сподар
***
Ця
зима —
як
розбита
скрипка.
В
неї марно просити пісню...
Щось
прокашляє вітер хрипко
й
намалює троянду пізню
білим
сном і морозом сивим
на
ґрунтованій ніччю шибі —
щоб
світанок мій став красивим,
щоб
душа моя на відшибі
десь
не плакала, не тремтіла,
не
питала в приблуд поради»,
а
верталась хутчіш до тіла
і
вдихала прозору радість,
і
спивала солодкий запах
намальованої
троянди,
і
на хвойних зелених лапах
щоб
засвічувала гірлянди...
Вітер
кланяється скрипальці,
просить
пісеньку «З Новим роком!»
та
в надії обмерзли пальці —
скрипка
випала
ненароком...
***
Так
зимно
в
душі,
що
аж біль озивається в скронях!
Так
зимно на серці —
аж
з вій осипається сніг.
Надія
лежить горілиць,
наче
зрубаний сонях,
і
тулить прощальне тепло
пелюстками
до ніг.
Так зимно...
Чийсь
плач
світ
зловтішно затоптує сміхом.
Підступність
і зрада
чатують
обабіч доріг...
Вже
й небо здається
старим
продірявленим міхом,
з
якого крізь діри
на
нас рясно сиплеться гріх.
Так
зимно...
Пітьма
заповзає
у душі убогі.
Добра
вже немає.
І
правда уже ледь жива.
Та
людство безпомічне
просить
спасіння у Бога
і
з вірою в серці
чекає
Святого Різдва.
Ольга Литвин
***
Зима
прикрасила старі сади
і
посріблила світ навколо.
Я
хочу ближче підійти,
й
надихатися срібла того.
Ось
біля хати яблуня стара
під
снігом віти нахилила.
Для
мене казка чарівна
така
привітна й серцю мила.
Зима
в садах! Яка краса!...
Сніжинкам
підставляю щічки.
Милуюсь
і дивлюсь – он там
зі
мною тішаться синички!
***
І
вибілює сніг білий світ, котрий сумом дивився до неба.
І
цнотливо лягає до ніг білим танцем, немов наречена.
Сіре
небо паде до землі, білу ковдру собі простеляє.
Тепло
— тепло на білому тлі біла птиця по небу кружляє.
Вітер
пісню чарівну співає на вухо землі,
Ту
мелодію дивну, яку розуміють лиш гори.
Світ,
побілений радістю в світлій Різдвяній порі,
Вже
колядку співає в мелодії новій...
Лілія Сідор
Сніг
Падає
сніг
На
обсипане листя,
На
холодну ріллю
І
голодних птахів.
Грудень
прийшов
І
прогнав падолиста,
Всі
володіння осінні присів.
Може,
- журба він,
Чи
літові помста?
Гордий,
холодний
З
Лапландії сніг.
Деревам
сповив
В
біле крони і торси.
То
зупинявся, наскоками біг.
Кара чиясь, чиясь нагорода?
Дум
і надій сторонній слухач.
Сніг
– просто сніг,
Зимова
погода,
Світу
великого вільний блукач.
Із
снігом тобі пришлю я вітання.
Побачиш,
притулиться в зимне вікно.
Сніг
- просто сніг, не моє він кохання
І
чи розтане мені все одно.
Зимовий ранок
Засніжений
ранок у сурми трубів,
Зганяв
напівсонних людей до роботи.
Вдягнувся,
умився на присьбі присів
І
нумо збирать для сульфеджіо ноти.
Хористів
зібрав. Вітруганів й завій.
Була
диригентом їм віхола-ненька.
А
соло надав цій зимі молодій
Хай
юна скрипачка торкнеться серденька.
Присів
морозенко за білий рояль,
А
вітру сподобалось фортепіано.
Сніг
швидко з сніжинок - малесеньких краль
Ефекти
казкові створив і розтанув.
Цей
ранок грудневий мороз пригостив
Кетягом
стиглим із ягід калини
І
кави із льодом в горнятко налив.
Усім
побажав щиро мирної днини.
Любов Тимчій
Грудень
Знов
грудень гріє... Гріє день у день,
Забувши,
що зима в календарі є.
Рвучкі
вітри співають нам пісень,
А
дітвора про санки марно мріє.
Вже
завтра Миколай прийде до всіх
І
принесе гостинці в кожну хату.
Ти,
грудню, подаруй біленький сніг
Й
морозу трошки - зовсім небагато.
Бажають
ковдрою накритися поля,
Щоби
весною пити чисту воду.
А
грудень сонцем світить віддаля:
–
Не винен я – виніть у всім погоду.
***
А
сніг летить. Малює білим землю,
Вкриває
все, що навкруги лежить.
Напевне,
всі ми бачим недаремно
Оту
красу, що оживає вмить.
Біліють
чорні, вже пусті, городи,
Дерева
білі, побілів і луг.
Але
зима не хоче нагороди —
Вона
працює - все міня навкруг.
Й
очищена земля сіяє самоцвітом,
В
серпанок білий одягнувся світ.
Та
яблуня сумує вже за літом,
Для
неї сніг — мов яблуневий цвіт.
Назарія Веснянко
***
Зима
з – під ковдри виглядає,
Надихала
на сніг, а він блищить.
Здивовано
у шибки заглядає,
Де
у печі палає і тріщить вогонь.
Із
хати галасливі вибігають діти,
Щоби
разом погратися у сніжки.
Хто
схоче ще зимі цій порадіти,
Не
стомляться від бігу тому ніжки.
Вже
й баба снігова всміхнулась,
Під
вікнами, прийшла колядувати.
В
кожух біленький загорнулась,
Щоб
морквою зайчаток годувати.
Пора
до хати малюкам вертатись,
Бо
зорі позбігалися в нічний танок.
Так
хочеться до ранку забавлятьсь,
Під
небом зустрічати радісний світанок.
***
А
грудень кидається сніжками,
Без
поспіху по стежці крижаній.
Зими
торкаюся гарячими руками,
Тепло
відсутнє у красі мереженій.
Усе
минеться, й володіння казки,
В
якій надовго згасли чудеса.
Жахаюсь
днів сторонніх ласки,
Читаючи
по хмарках небеса.
Багато
перед нами усього закрито,
Ми
ж цю зупинку маємо минути.
Перед
обличчям правду скрито,
Найкраще
прагнемо вернути.
Нехай
кидає сніжки вправно,
На
те він, грудень і прийшов.
Без
звинувачень безпідставно,
Нехай
би і загублених знайшов.
Лілія Мацьків
Біла зима
Моє
кохання - білий птах
З
обмерзлими крильми —
Постукало
якось в вікно
Мені
серед зими.
Мела
хурделиця тоді
З
порожніх білих слів
І
навівала білий сум
На
білі квіти снів.
І
в білій тиші білий день
Горнувсь
мені до ніг,
А
на застиглі почуття
Холодний
падав сніг.
***
День
зимовий, наче сніговик,
Тупцював
у мене під вікном,
Коли
завірюха почуттів
Замела
нас незбагненним сном.
Пристрасть
увірвалася до нас
Так,
неначе вдерлись терористи!
О,
гарячий пломінь твоїх уст!
О,
ці дивні очі променисті!
За
вікном пішов густіший сніг —
Наче
з неба падали ромашки...
Прохолола
кава на столі
Хлюпнула
ображено із чашки.
Тетяна Бріцька
Христос ся рождає
Прокидайся,
Україно!
Прокидайсь,
народе!
Вся
земля Різдво святкує,
А
наша лютує.
Мати
плаче за синочком,
Спогадами
жиє.
Там,
на Сході України,
Звук
гармати виє.
А
зіронька в небі ясна
Світом
засіяла.
Там
Ісусик народився,
Вся
земля повстала.
Нехай
в нашій Україні
Мир
і щастя буде.
І
Господь усім поможе
Все
це перебути.
Ми
усі заколядуймо,
Щиро
заспіваймо.
Своїм
співом і словами
Бога
прославляймо.
Нехай
Віра і Надія
Нас
не покидає.
Прокидайся,
УКРАЇНО,
ХРИСТОС
ся РОЖДАЄ.
Новий Рік
Так
люблю, коли зимою
Діти
круг ялинки –
Всі
стають у хороводи,
Зайчики
й сніжинки.
Миколай
– червоні щоки,
Сива
борода.
Подарунки
всім приніс -
Радісна
пора.
З
Новим роком привітати
Ви
усіх спішіть.
Скоро
вже настане свято!
Всім
вітання шліть.