Різдво надій із бажаними подарунками!

Сніг накриває собою, мов пухнастою ковдрою землю. Намагається вибілити собою світ і зло, яке панує й руйнує. Біль озивається в скронях і розриває серце і так хочеться покласти під уявну ялинку такі дарунки, як: Мир, Радість, Долю і Щастя. Хочеться, щоб Надія, яка лежить, наче зрубаний сонях, піднялась і задзвонила у всі тривожні дзвони водночас, щоб нарешті збагнули ті, хто ще не зрозумів, що лиш з чистим серцем можна подолати найстрашнішого ворога. Снігом присилаймо вітання захисникам, яких поки що не можемо обняти, своїми вчинками не розчаровуймо їх, а лиш надихаймо. Вже від сьогодні ми з вірою в серці чекаємо святого Різдва, то ж по  дитячому вірмо в диво, придивляючись до краси, яку насипала зима. Бажаймо щиро мирної днини, щоб на Різдво таки зустріти омріяний світанок перемоги! Про красу зими, свята, які наближають перемогу, можна прочитати й у поезії наших студійок.

Оксана Сподар

***

Ця зима —

як розбита

скрипка.

В неї марно просити пісню...

 

Щось прокашляє вітер хрипко

й намалює троянду пізню

білим сном і морозом сивим

на ґрунтованій ніччю шибі —

щоб світанок мій став красивим,

щоб душа моя на відшибі

десь не плакала, не тремтіла,

не питала в приблуд поради»,

а верталась хутчіш до тіла

і вдихала прозору радість,

і спивала солодкий запах

намальованої троянди,

і на хвойних зелених лапах

щоб засвічувала гірлянди...

 

Вітер кланяється скрипальці,

просить пісеньку «З Новим роком!»

та в надії обмерзли пальці —

скрипка

випала

ненароком...

 

***

Так зимно

в душі,

що аж біль озивається в скронях!

Так зимно на серці —

аж з вій осипається сніг.

Надія лежить горілиць,

наче зрубаний сонях,

і тулить прощальне тепло

пелюстками до ніг.

 

Так зимно...

Чийсь плач

світ зловтішно затоптує сміхом.

Підступність і зрада

чатують обабіч доріг...

Вже й небо здається

старим продірявленим міхом,

з якого крізь діри

на нас рясно сиплеться гріх.

 

Так зимно...

Пітьма

заповзає у душі убогі.

Добра вже немає.

І правда уже ледь жива.

Та людство безпомічне

просить спасіння у Бога

і з вірою в серці

чекає Святого Різдва.

 

Ольга Литвин

***

Зима прикрасила старі сади

і посріблила світ навколо.

Я хочу ближче підійти,

й надихатися срібла того.

 

Ось біля хати яблуня стара

під снігом віти нахилила.

Для мене казка чарівна

така привітна й серцю мила.

 

Зима в садах! Яка краса!...

Сніжинкам підставляю щічки.

Милуюсь і дивлюсь – он там

зі мною тішаться синички!

 

***

І вибілює сніг білий світ, котрий сумом дивився до неба.

І цнотливо лягає до ніг білим танцем, немов наречена.

Сіре небо паде до землі, білу ковдру собі простеляє.

Тепло — тепло на білому тлі біла птиця по небу кружляє.

Вітер пісню чарівну співає на вухо землі,

Ту мелодію дивну, яку розуміють лиш гори.

Світ, побілений радістю в світлій Різдвяній порі,

Вже колядку співає в мелодії новій...

 

Лілія Сідор

Сніг

Падає сніг

На обсипане листя,

На холодну ріллю

І голодних птахів.

Грудень прийшов

І прогнав падолиста,

Всі володіння осінні присів.

Може, - журба він,

Чи літові помста?

Гордий, холодний

З Лапландії сніг.

Деревам сповив

В біле крони і торси.

То зупинявся, наскоками біг.

Кара  чиясь, чиясь нагорода?

Дум і надій сторонній слухач.

Сніг – просто сніг,

Зимова погода,

Світу великого вільний блукач.

Із снігом тобі пришлю я вітання.

Побачиш, притулиться в зимне вікно.

Сніг - просто сніг, не моє він кохання

І чи розтане мені все одно.

 

Зимовий ранок

Засніжений ранок у сурми трубів,

Зганяв напівсонних людей до роботи.

Вдягнувся, умився на присьбі присів

І нумо збирать для сульфеджіо ноти.

Хористів зібрав. Вітруганів й завій.

Була диригентом їм віхола-ненька.

А соло надав цій зимі молодій

Хай юна скрипачка торкнеться серденька.

Присів морозенко за білий рояль,

А вітру сподобалось фортепіано.

Сніг швидко з сніжинок - малесеньких краль

Ефекти казкові створив і розтанув.

Цей ранок грудневий мороз пригостив

Кетягом стиглим із ягід калини

І кави із льодом в горнятко налив.

Усім побажав щиро мирної днини.

 

Любов Тимчій  

Грудень

Знов грудень гріє... Гріє день у день,

Забувши, що зима в календарі є.

Рвучкі вітри співають нам пісень,

А дітвора про санки марно мріє.

 

Вже завтра Миколай прийде до всіх

І принесе гостинці в кожну хату.

Ти, грудню, подаруй біленький сніг

Й морозу трошки - зовсім небагато.

 

Бажають ковдрою накритися поля,

Щоби весною пити чисту воду.

А грудень сонцем світить віддаля:

– Не винен я – виніть у всім погоду.

 

***

А сніг летить. Малює білим землю,

Вкриває все, що навкруги лежить.

Напевне, всі ми бачим недаремно

Оту красу, що оживає вмить.

 

Біліють чорні, вже пусті, городи,

Дерева білі, побілів і луг.

Але зима не хоче нагороди —

Вона працює - все міня навкруг.

 

Й очищена земля сіяє самоцвітом,

В серпанок білий одягнувся світ.

Та яблуня сумує вже за літом,

Для неї сніг — мов яблуневий цвіт.

 

Назарія Веснянко

***

Зима з – під ковдри виглядає,

Надихала на сніг, а він блищить.

Здивовано у шибки заглядає,

Де у печі палає і тріщить вогонь.

 

Із хати галасливі вибігають діти,

Щоби разом погратися у сніжки.

Хто схоче ще зимі цій порадіти,

Не стомляться від бігу тому ніжки.

Вже й баба снігова всміхнулась,

Під вікнами, прийшла колядувати.

В кожух біленький загорнулась,

Щоб морквою зайчаток годувати.

 

Пора до хати малюкам вертатись,

Бо зорі позбігалися в нічний танок.

Так хочеться до ранку забавлятьсь,

Під небом зустрічати радісний світанок.

 

***

А грудень кидається сніжками,

Без поспіху по стежці крижаній.

Зими торкаюся гарячими руками,

Тепло відсутнє у красі мереженій.

 

Усе минеться, й володіння казки,

В якій надовго згасли чудеса.

Жахаюсь днів сторонніх ласки,

Читаючи по хмарках небеса.

 

Багато перед нами усього закрито,

Ми ж цю зупинку маємо минути.

Перед обличчям правду скрито,

Найкраще прагнемо вернути.

 

Нехай кидає сніжки вправно,

На те він, грудень і прийшов.

Без звинувачень безпідставно,

Нехай би і загублених знайшов.

 

Лілія Мацьків

Біла зима

Моє кохання - білий птах

З обмерзлими крильми —

Постукало якось в вікно

Мені серед зими.

Мела хурделиця тоді

З порожніх білих слів

І навівала білий сум

На білі квіти снів.

І в білій тиші білий день

Горнувсь мені до ніг,

А на застиглі почуття

Холодний падав сніг.

***

День зимовий, наче сніговик,

Тупцював у мене під вікном,

Коли завірюха почуттів

Замела нас незбагненним сном.

 

Пристрасть увірвалася до нас

Так, неначе вдерлись терористи!

О, гарячий пломінь твоїх уст!

О, ці дивні очі променисті!

 

За вікном пішов густіший сніг —

Наче з неба падали ромашки...

Прохолола кава на столі

Хлюпнула ображено із чашки.

 

Тетяна Бріцька

Христос ся рождає

Прокидайся, Україно!

Прокидайсь, народе!

Вся земля Різдво святкує,

А наша лютує.

Мати плаче за синочком,

Спогадами жиє.

Там, на Сході України,

Звук гармати виє.

А зіронька в небі ясна

Світом засіяла.

Там Ісусик народився,

Вся земля повстала.

Нехай в нашій Україні

Мир і щастя буде.

І Господь усім поможе

Все це перебути.

Ми усі заколядуймо,

Щиро заспіваймо.

Своїм співом і словами

Бога прославляймо.

Нехай Віра і Надія

Нас не покидає.

Прокидайся, УКРАЇНО,

ХРИСТОС ся РОЖДАЄ.

 

Новий Рік

Так люблю, коли зимою

Діти круг ялинки –

Всі стають у хороводи,

Зайчики й сніжинки.

Миколай – червоні щоки,

Сива борода.

Подарунки всім приніс -

Радісна пора.

З Новим роком привітати

Ви усіх спішіть.

Скоро вже настане свято!

Всім вітання шліть.

Знаю, як пахне вдома

Життя незбагненне. Ніхто не знає, що і кого чекає завтра. Розкидано наших українців по всьому світу. Не завжди із власної волі ми покидаємо свій край. За останні роки маємо велику кількість українських заробітчан, які дуже рідко бувають вдома. Та чужина приваблює українців лише тому, що можна заробити на краще життя і майбутнє дітям. Заробітчани більше всього прагнуть повернутися до отчого дому.

Окрім того, сьогодні, українці переживають найскладніші часи, коли війна набирає обертів. Люди продовжують втрачати сім’ї, будинки, землю… Це змусило і змушує ставати біженцями і шукати прихисток у західного сусіда. І заробітчани і переселенці щиро сподіваються на повернення додому, у мирну і багату Україну.

Безперечно, важко змиритися із жорстокою реальністю, а щоб не зачерствіла душа і ще більше не озлобилась, серце народжує вірші, які не можливо без сліз ні читати, ні слухати. Пропонуємо вашій увазі послухати вірші наших студійців в особистому прочитанні і в душевному прочитанні учнями ліцею «Інтелект».

Той запах ти не сплутаєш ні з чим…

Усе швидкоплинне, вічні лиш книги. Вдихаєш аромат, в якому зібрана мудрість тисячоліть і занурюєшся у книгу очима та серцем. Без книги, як без вірної подруги, немислиме завтра. На щастя сьогодні, коли в шаленому темпі розвивається світ інтернету, є люди, які цінують книгу та храм, де вона зберігається – бібліотеку. Поети і письменники продовжують оспівувати їх у віршах, та як у нашому випадку, казках. А напередодні Всеукраїнського дня бібліотек пропонуємо до вашої уваги захоплюючу казку про книгу та вірші, присвячені книзі та бібліотеці від наших студійок.

Марія Юзьків

Казка про книгу

Ця казка про Ізабеллу, яка мала чарівну книгу. Щовечора дівчина перед сном розгортала її. Здавалось - це прості історії. Насправді всі наповнені дивом. Зміст казок оживав перед очима Ізабелки.

Одного разу почалася гроза, героїня зазвичай, сиділа тримаючи чарівну книгу. І ось в дзеркалі з’являється чарівний світ. Ним зацікавилася Ізабелла.

Зовсім інший всесвіт - непритаманний нашому. Там її зустрів ельф. Він сказав, що їхньому існуванню загрожують злі сили. Всі книги знищуватимуть Вирішивши піти в подорож, дівчинка не уявляла що на неї чекає. Дійшла до підніжжя гори. Тут мешкав злий чаклун. Він хотів присвоїти собі всі книги та понівечити їх та підкорити всесвіт. Коли зустрілись Ізабелля та чарівник, то розпочалась між ними боротьба. Здавалося, перемогло зло, але майже в кожній казці є щасливий кінець. Зненацька вискочив із - за кутка молодий парубок, ножем влучив в саме серце чаклуна. Зло переможене. Воно зникло. Місцева влада книжково – чарівного світу надала дівчині титул захисниці.

Перемогу здобула Ізабелля, але хто – зна, які ще пригоди чекають нашу героїню у світі, де очорнюють книги, адже книги – історії, які особливі. Книги навчають та формують наш характер.

 

Ольга Литвин
    Моїм колегам бібліотекарям
Той запах ти не сплутаєш ні з чим,
коли відкриєш двері у світлицю.
То пахне книга, мов кадильний дим,
бо тільки з друку стала на полицю.
 
Тут стільки праці…Ми живемо цим!
Тут слово, як кораблик, має волю.
Тут сотні книг, історій і світлин,
і кожна має свою долю…
 
А ми – керманичі цих кораблів,
несемо в люди теє слово,
Бо тільки ми – бібліотекарі
в житті вважаєм книгу за основу!
 
Марія Бойчук
            Храм душі
Спини мене духовний храме,
Від суєти, від дріб’язку.
Іду до тебе, як до мами,
По мудрість і по чистоту.
 
Прекрасний сад в твоєму лоні,
Де зберігаються плоди.
Беру легенько у долоні
Душі таємної струни.
 
Полине музика врочисто,
Ввись піднесе у небеса.
Це Лесі пісня стоголосо
Лунає дзвінко в майбуття.
 
Скрижалі памяті доносять
З глибин та сивини віків
Незламний поступ Святослава
І вольність духу козаків.
 
Міцний канал зв’язку із Богом
Через світлицю, що в душі,
Дає нам Віру і Надію
Для вдосконалення мети.
 
Любов Тимчій
            В БІБЛІОТЕЦІ
Тут тишина, хоч сотні тут думок,
Історія народу, його мрія.
Гортаю книжок списаний листок –
Він душу величчю і ніжністю зігріє.
 
А люди тут – великої душі.
Порадять тим, хто ще підказок просить.
Бібліотекарів вітаємо усіх –
Робота ваша радість всім приносить.
 
Відкриють книжок сиву глибину,
Порадять автора, підкажуть всі новини.
Ви вслухайтесь у дивну тишину:
До вас говорять тут серця людини.
***
Вона з тобою завжди, повсякчас
Удома, в школі, на столі чи в сумці
Розділить із тобою вільний час,
Пораду дасть, розкаже, що на думці.
 
Вона тебе з собою поведе
В небесний всесвіт, чи в морські глибини
Вона злетить з тобою до небес,
Навчить життя, дасть відчуття провини.
 
Розкаже, що любити - це добро.
Навчить як працювати і творити.
Відкриє тайну, як колись було
І дасть пораду як у дружбі жити.
 
Ще заспіває чи прошепотить,
Відкриє таємницю, заспокоїть
Зупинить крок, щоб в прірву не летіть
Й болючу рану добротою згоїть.
 
Та ти її лише не залишай
Бери з собою, бережи, навчайся.
Із книжки ти знання усі черпай
Вона тобі відкриє двері в щастя.
 
Назарія Веснянко
            ***
Нехай говорять, інтернет - павук,
Що в павутиння і дитинство ловить.
Тут хочеш якість, хочеш гучний звук,
Й на стезю, де розваги настановить.
 
Та не реальне, все умовно - віртуальне,
Тому життя, як колесо дорогою біжить.
Але ж коли збагнеш, що все брутальне,
А ти не маєш чим, насправді, дорожить.
 
Згадай, все плинне, лише Слово вічне,
Ховається в рядках цариці - Книги.
В нім істинність, воно таки правічне,
Шукаймо ж дива, насолоди і інтриги.
 
Хай двері мудрості всім відкриваються,
Коридорами бібліотек мрійно ступаймо.
Тут доторки реальні долі відчуваються,
Лише знання скалу щодень лупаймо.
 
            ***
Нам двері в світ відкрила книга,
Знайомила з планетами й людьми.
Байдужості розмерзла тверда крига,
Щирішими читаючи ставали усі ми.
 
І смакували очі стиглі плоди з раю,
Які ховалися між гілочки - рядки.
Бо ж в цім чарівнім дивокраю
Є Євшан - зілля й з квітами грядки.
 
А на землі я всього, як й всі - гостя,
Та й тут мій день без книги не минає.
В найкращій з них є Правда і є Щастя,
Вона про все що було, і що буде, знає.
 
А та, що народилась книга, із паперу,
Нажаль є нині, наче призабута мати.
Та вірю, переможе електронну еру,
І зрозуміють всі для чого нам читати.
 
Наталія Якимів
Бібліотека – храм науки,
Де книги на полицях в ряд лежать
Чекають на відвідувачів в залі
І просять їх до рук узять.
 
Література є усяка – і про кохання
Й про життя,
Про біль,журбу і каяття
Про землероба й моряка.
 
Бо хтось читає для науки,
Хтось бере книгу для душі.
А хтось мандрує сторінками
Лиш по морях та океанах.
 
Та з книгою товаришують всі
Це і дорослі й школярі.
Бо книжка – це промінчик доброти
І звісно, що читають її всі.
 
Таня Бріцька
        Кохайте книгу
Для світу безцінний скарб,
Що тихо біжить рядками,
Між чорних і білих фарб
Написаний сторінками.
 
Розкаже, як вік прожити,
Пройти як - життєву битву.
Як світ і людей любити.
Як Бога пізнати й молитву.
 
З ним всесвіт пізнаєш в тиші!
Все золото світу знайдеш!
У серці любов залишиш
І щастя своє віднайдеш!
 
Його ти відчуєш серцем,
Цей скарб,що живе рядками.
Черпнеш,як води відерцем
І візьмеш в життя стежками.
 
Коли не пізнаєш барв,
Серце обернеш в кригу...
З чорних і білих фарб
Читайте й кохайте книгу.

Україно! Ти в мене одна!

 На долю нашої рідної України випало багато випробувань. Це її споконвіків прагнуть знищити сусіди-вороги. Сьогодні в країні триває нещадна війна. Гинуть немовлята і найкращий цвіт нації. Та ми незламні, хоч і великою ціною здобуваємо грядущу перемогу. Бо Україна у нас одна, одна- єдина на Землі. І ми єдині, не ділимось ні на Схід, ні на Захід, а кожна куля, що розриває груди захисникам, болить кожне серця, сповнене любов’ю до Батьківщини. Віримо, що завдяки патріотизму та відданості нашого народу усі негаразди залишаться позаду. Ми і надалі будемо милуватися багатствами та красою України, та вже достеменно вивчимо свою історію і рідну українську мову. Ще не один вірш напишуть і наші студійці рідною мовою, в якому як завжди присутні любов і віра у те, що: «Ще на Нашій Україні доленька доспіє». Запрошуємо послухати вірші наших студійок.

Олександра Дужак

Іванна Кирильчук

Ангеліна Креховецька

Вероніка Сметаняк

Іванна Кирильчук

Ангеліна Креховецька

Фантастичне коло у вимірі кохання

Нещодавно двері літературної студії «Слово» відкрила 15-літня, харизматична, впевнена у собі дівчинка Олеся Беляк. Учениця ліцею «Інтелект».

«Ще з раннього дитинства, – каже про себе Олеся, – відчула, що музика - це моє. Все почалося з садочку, і продовжується до сьогоднішнього дня. Я дуже люблю співати, і досить непогано виходить, а танцювати ще більше. Вже навіть встигла закінчити музичну школу, клас скрипки. Музика - ритм мого життя. Була декілька разів ведучою дитячих заходів і це неймовірний та веселий досвід. В майбутньому планую поступити на вчителя української мови та літератури. Також займаюся волонтерською діяльністю. Обожнюю читати книги та переглядати фільми. Вже як рік пишу вірші, поштовхом були в цілому події в житті, моя любов до творчості та мрія створити власну збірку».

З усього сказаного, розуміємо, що спосіб життя у дівчини надзвичайно активний. Вона відвідує цікаві заходи, любить подорожувати та просто проводити час із сім'єю.  Дуже любить своїх батьків, які є для неї опорою та підтримкою. Пригадує своє чудове дитинство і бачить правильний шлях у майбутнє. І в цьому всьому теж завдячує батькам.

Поезія для Олесі - це внутрішній спокій, бо коли творить її, то почувається щасливою. А кожен вірш написаний по - справжньому, з любов'ю. Запрошуємо до читання. Віримо, що збірка віршів, із таким завзяттям, буде не одна.

Море

Море, як бездонна ніч,

Яка у серці залатала рани.

Невже мені без тебе сумно так вночі?..

Я зранку напишу догану.

 

Море, як могутня ніч,

Яка заполонила душу млою.

Невже мені так тяжко уночі?..

Коли я залишаюся з тобою.

 

Незламна ніч... як просте все сказати,

Але про це, не можна написати.

В ся винна в тому, що любов горить...

Та рідну душу, ніколи не спалить...

 

Та марна ніч... яку ми так чекаємо,

І серцем теплим, душу зігріваємо.

Не за горами, та щаслива мить

Коли побачимо, як серце клекотить.

 

Душа

В ночі за вітром понеслась душа,

Яка до берега приплила вся побита...

І це все я скажу про почуття,

Якими чиєсь серце було оповите...

 

В ту далечінь, за обрій, вир думками,

Душа злетіла, як розбитий птах...

Любов що варто написати сльозами,

Все малювати той розритий страх...

 

Кохай

Кохай! Кохай із силою розлуки,

Там незбагненні тихі муки,

У у світі криків і бажань,

Та ти кохай, кохай, кохай!

 

Вона чекатиме до ранку,

У  світлі яснім  десь на ганку.

А він стоятиме один,

Й палитиме огнений дим.

 

Розлука - біль, тяжка я забута,

В падінні хмар і самоти...

В холодну ніч, де була я розкута,

Палав самотній від кохання ти.

 

Ми

Таємна, про холодна ніч,

В саду примара розкидала ліни,

Частина нас залишилось в той бік,

А серце все шукає рідні квіти.

 

Ромашки в липні все застигли там,

Де ми з тобою, як маленькі діти.

Розповідали квітам, серцем оповитим

Про рідний дім, крилату мрію дам.

 

І світлий промінь розкидав нас тут і там,

І ми залишилися в прірві дивних хмар,

А спокій вмить поглянув у вирій ран,

Та все той крик не покидав нас тут і там.

 

Весна

Весна, болюча суща в драмі,

А вибухи стихають в далечінь,

Асе сталось так, як було в тому гаї...

Де я колись шукала свою тінь.

 

Ракети в небі не покидають хмари,

Той смуток, біль, він завжди біля нас,

Та я все в сні, вірна я бачу страшні мари,

Сповиті в домі страху, в світлі фраз.

 

Той тихий вечір у пам'яті залишається

назавжди,

Не зникне він не наше не засне...

Та я чекав нового ранку,

Коли почую, що більше не прийде.

 

В мить

Літній вечір, темна ніч,

Ми стояли пліч-о-пліч,

В гаю солов'ї співали,

В гості весну закликали.

 

Атмосфера, фільми в домі,

Не забуду весь цей гомін,

В кухні світло не згасає,

Та вже зіронька зникає.

 

Тихий вечір, очі сяють,

В небі сонце зустрічають,

Квіти в полі розрослись,

Де з тобою розійшлися...

 

Ти

Вітер кохання в пориві думок,

Стежка самотності в серці,

Та він не зробить вперед сильний крок,

В світлі казок, в пилі люстерці.

 

Шлях на нам не кажеш щасливої долі,

Та я питатиму там,

Де ми гуляли разом темнім полі,

В мареві сонячних рам.

 

Яне покличу тебе наодинці ,

В білих самотніх садах,

Де десь далеко цвітуть чорнобривці,

Та ти співаєш в сльозах...

 

Життя

Любов приходить із роками,

А ми гуляємо містами,

Де в полі клен один шумить.

А в небі зірка мерехтить.

В книжках про долю не напишу,

Залишу я тобі цю тишу,

Де люди спокій свій шукають,

Життєві сторінки гортають.

 

Тай біль у серці не зникає,

І в домі світло не вмикають,

Забула ми те слово «нити»,

Прийшов наш час в дворі бродити...

 

Слід

Дорогу хуртовина замела,

На затишних околицях села,

Різдвяна зірка в небі засіяла,

Зима до нас у гості завітала .

 

У домі свічка не згасає,

Вона біля вікна його чекає ,

Холодний подих промайнув у домі,

Злинає незабутній, теплий гомін.

 

Щаслива мить прийшла, шляхи

розходяться у світ,

В пам'яті все зникає весь граніт,

Тепло летить все слідом за тобою,

А промінь видно тільки за горою...

Дзвінок

Квітами стежина пролягла,

Доля весь цей смуток одягла,

Потяг вже останній доїжджає,

Темна ніч все місто поглинає.

 

Дужий вітер заглядає у вікно,

А вона чекає все його дзвінка...

Щоб сказати те, про що не звикла,

І яка вона була п'янка.

 

Він не дзвонить, не питає як ти,

Чи загоїлися тяжкі рани,

По дорозі розкидались факти,

А у домі вже згасли всі екрани.

***

Як сильно я тебе любив...

Сказав він їй, поглянувши у вічі,

Запах волосся у глибині згубив,

Та кришталеві спогади назавжди

будуть вічні.

 

Вона руйнує свою гордість,

В пориві пристрасті і болю,

А він напише про це - повість,

Як вільний птах злетить на волю...

Осіння злива розчиняється у небі,

Та його тінь зникатиме вві сні,

Вона відчує простоту в його потребі,

А погляди залишаються сплячі…

Нові незнайомі...

Фантастичне коло у вимірі кохання,

Невідомість в небі, в сонячному сні,

А платівка сяє, як грайливе те бажання,

У той час коли вона сказала палко "ні"...

 

Там за хмарами, в безодні справжніх фраз,

Крик летів у невагомості за птахом,

Біля хвиль, які розкинулися в раз,

Десь, у дощовій галявині за дахом...

 

Дим від цигарок залишився у домі,

Слід за нею розлетівся в мить,

А ми стали нові незнайомі,

Може все ж таки колись, йому поталанить...