Тепер живеш у моїм серці

   На мить зупинися, забудь про юрбу безкінечних справ, щоб повернути собі юнацьку мрію. О, вона не пішла, не покинула тебе у відчайдушності, вона є, ось, – задрімала на холоднім до Любові плечі і жде, що її, подібно сплячій красуні, розбудять гарячі вуста. Не вагайся, обійми своє щастя, що як годинник цокає і як зозулька вигукує тобі про те, що знову рибкою вислизнуло з твоїх рук. А ти, заплутаний рутинним павутинням, продовжуєш творити новий образ черствої людини, ховаючи серце від іншого серця. Думаєш, марнославство – це твій шлях до успіху? Помиляєшся, всі ми помиляємось, коли забороняємо серцю іти через вогонь, град і воду до іншого серця. Бо ж таким чином обрізаємо матерію долі, яка хоч і через терни, та все ж діжде свого зоряного часу. Дочекається, коли ти скажеш, разом із авторкою віршів Коцкович Мар’яною “Тепер живеш у моїм серці, кохання!”.

Відпускаю
Якщо ти так хочеш, іди – відпускаю,
Якщо ти так хочеш, тебе не тримаю,
Я знаю, що більше не будемо двоє,
Пройшла уже радість, пройшло уже горе.
Усе це пройшло вже і я не жалію,
Іди якщо хочеш, про тебе не мрію,
Якщо маєш іншу живи, веселися,
Про мене не згадуй й кохати навчися.
Іди куди хочеш, тебе – відпускаю
Не буду жаліти, бо вже не кохаю.
Просто не плачуть, плачуть від кохання
Вона хотіла щастя і любові,
Хотіла того ніжного тепла,
І сонця проміння, маючи в долоні,
Не шкодувала радості, добра.

Шукала щастя і кохання також
А де ж знайти? Куди ж ведуть шляхи?
Зазнать розлуки – це все дуже важко,
А де знайти такого, що завжди.

Підтримає, подасть на поміч руку,
Відкриє душу і пробачить все.
Хіба не тоді у серці буде тяжко?
Та все пройде, усе – усе пройде.

Бродила вулицями, думала, гадала,
І мріяла, й сміялася життю,
Та раптом десь позаду прозвучало:
О дівчино! Я тебе люблю!

“Це не до тебе, - каже тихо серце
Та озирнись! – підказує душа
Його ти так чекала кожну весну,
Тепер не хочеш чути ті слова”.

Вона дивилась – загадково – ніжно,
А він сміявся, промовляв слова
Казав: “Пробач, я не хотів, ну, вибач,
Була велика вся брехня моя”.

Вона підвела очі з сліз, з страждання
Просто не плачуть, плачуть від кохання.

Кохаю
Тебе кохаю і люблю,
Тобою день за днем живу,
Тебе я хочу обнімати
І ніжно – ніжно цілувати.
Без тебе все життя пусте
Лише печаль у нім живе.
Тебе так сильно я кохаю
Й твою любов я відчуваю.

***
Яка ж я зараз є щаслива
Від того, що тебе зустріла
Хоча сама не розуміла
Для чого доля нас звела.

Чогось хотілося такого:
Відкрити серце для одного
І розказати, що в нім є,
З ним провести життя своє.

Щоб загоїлись усі рани
І зникли із життя тумани
Що десь у глибині душі
Їх залишили люди злі.

Спочатку була просто дружба
Ти – друг, а я твоя подружка
Потім розмови віч – на – віч,
Проходиш так день, і ніч.

Тепер живеш у моїм серці
Для інших вже закрились дверці
Й що далі буде я не знаю
Та я лише тебе кохаю.