Любов – це восьме чудо світу!

  Здається, не має нічого надзвичайного, такий собі звичайнісінький, як тисячу інших днів. Та коли співає у грудях серце і руки тягнуться до краси, якої втіленням є сама людина, розумієш, що щастя є у нас самих. Але зневіра і боязнь знімають з людини німб невинності і створюють враження акваріуму, в якому золота рибка наших надій задихається від нестачі повітря, наповненого доброю аурою. Та людина, як борець, покликана перемагати насамперед власні сумніви і, заглядаючи в очі непевності, торувати собі шлях, що неодмінно приведе в Едемський сад, з якого і пішла любов, яка народила нас для радості і кохання. Саме тому святий Валентин вважав за обов’язок нести світові смолоскипи любові, що поєднавшись створять велетенське полум’я любові, яка безперечно є восьмим чудом світу.
    От тому і День Святого Валентина не залишає нікого байдужим. Саме сьогодні пропонуємо вашій увазі вірші учасників проведеного конкурсу “Любов – це восьме чудо світу!”

Анна Дяків
***
Любов - це квітка у пустелі, яка не виживе без нас.
Любов - це вогонь серед океану, який згасне без іскри почуттів.
Любов - це дар від Бога, який самотня людина
Губить, а інша знаходить і знову дарує комусь назавжди.
Любов- це те, чим часто нехтують і топчуть
Своїми ногами, розбиваючи чужі серця.
Це те, що часто не хочуть бачити і отримувати в подарунок від інших.
Це те, що кожен розуміє чи не розуміє по-своєму.
Любов - це восьме чудо світу, якого люди чекають цілу вічність.
І п'ятий океан на фізичній карті світу, який так і не знайшли

Галина Максимів
Передбачення
З. К.
Снився яблуневий цвіт мені
У в січневі холодні дні,

І його поглинала вода
По-весняному молода.

Облітали ніжні пелюстки,
Проходили повз мене роки.

Пробігали повз мене століття,
Як цвіли яблуневі суцвіття.

Пройде час, і наллються плоди
В яблуні серед озерної води,

Яблука червоні й соковиті,
Бо любов’ю віщою налиті.

Ольга Витвицька
Люблю
Люблю тебе, люблю твоє ім’я.
Люблю усе, що зв’язане з тобою,
Бо ти єдиний, ким цікавлюсь я,
І твоя усмішка завжди буде зі мною.

Погляд
Твій погляд не зрівняється ні з чим.
Таких очей я ще не бачила ніколи.
Твій погляд є земний і неземний,
І як забути погляд той казковий?

Я пам’ятатиму його завжди
І не забути вже мені ніколи,
Бо я люблю тебе, люблю тебе,
Як не любила у житті нікого.

Марія Микулин
***
Почуй мій крик душі,
Який ніхто не чує,
Побач в ній пустоту,
Бездонну самоти…
Заповнить її можеш тільки ти!
Хоч поглядом, хоч словом,
Хоч дотиком казковим…
Для тебе всі вірші,
Про тебе всі думки,
Що линуть у потоці темноти.
Всю ніч про тебе думаю, не сплю.
Це все тому, що сильно
Я люблю!..

Мар’яна Вагіль
Кохання всіх єднає…
Кохання всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Міцне, як мур буває,
Або крихке, як доміно.

Кохання всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Іноді меду смак має,
Чи п’янке є як вино.

Кохання всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Неначе сили добавляє,
Чи як в лимона забирає.

Кохання всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Казкою життя буває,
Або ж муками карає.

Кохання всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Свою половину шукає,
Щастя прагне все одно.

Кохання всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Завжди мову розпізнає,
Чи брехні омани руно.

Кохає всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Іноді роками достигає,
Жаринкою миттю у вікно.

Кохання всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Іноді палке, як у кіно,
Повільністю тримає.

Кохання всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Берегти себе ще не вміє,
Люблячі серця леліє...

Кохання…
Кохання – відчайдушній фанатизм,
Найдорожчий скарб, за нього можна все віддати,
Кохання, мов гіпноз чи магнетизм,
Це привид, якого не можливо описати.

Кохання, немов місяць і зоря,
Що завжди світять й ніколи не згасають.
Воно, мов невичерпні моря,
Які хвилями так ніжно колихають.

Кохання – це ліси, гори, луки,
Солодкий щем й жахливий біль розлуки.
Кохання – це випробування долі,
Забувши про розум, підкорятись серця волі.

Кохання дарує невидимі крила,
Хочеться крикнуть: “Щаслива”…
Коли відчуєш його стук – не відпускай,
Віддайся йому і просто “кохай”…
 
Олег Галів
Люди закохуються
Відблиски розтерзаного болю,
Немов на світанні сонячнім роса,
Що обпікає серце полум’ям зради
Торкаючись душі, незручно час звеличує обізнана краса.
Що на поверхні спідставляє вади
І кораблик дня, тоне в словах про еротику
І самотність змальовує погляди лячності.
Люди закохуються не в щирість, а в дотики,
Що інколи переступають межі обачності.
Я люблю а ти не відчуваєш
Я живу у посмішці твоїй
Ти мене мабуть й не пам’ятаєш
Але я закоханий повір!
Почуття це варте дорого
Та за нього долі все віддам
У душі моїй завжди тривога
Бо любов життя магічний храм!
Тож давай усе почнемо знову
З нових слів і нових сподівань
Хай кохання прокладе основу
Щоб не було жодних запитань
І в майбутнє вільною ходою
Крокувати будемо з тобою!

Мар'яна Коцкович
Надія, Віра і Любов
Любов пройшла, прийшла ненависть,
І загорівсь вогонь у далечі.
Була любов колись, але не з вами,
Ось і зізнались літа молоді.
Було їх двоє, раді і щасливі,
По вулиці бродили кожен день
Обличчя радісні і милі,
Сміялись щиро до людей.
Пройшло це все, ненависть завітала
На їх поріг із чорними крильми.
– Чому це з нами? - вона себе питала,
А він мовчав, у відповідь на це,
І плакала вона, і сльози лила,
Через нещасну, злую цю любов,
Всі сили пропадали й оживали
У чистім серці бушувала кров.
– Чому це я? Чому це не хтось інший?
– Чому страждати мушу тільки я?
Але у відповідь лунала тільки тиша,
І сльози лились по щоках щодня.
А він сидів і думав вже про іншу,
І кожен день проводив тільки з нею,
І тут зустрілись вдвох
На їхнім місці,
Там, де гуляли двоє кожен день,
Вона дивилась в очі ніжно-ніжно,
А він стояв і знов мовчав на це.
Ну, що поробиш, що така вже доля,
Що зміниться, те знає лиш Господь,
Та бережи завжди, і не втрачай ніколи
Надію, свою Віру і Любов.

Івасишин Марія
Любов
Любов - це вірність і турбота
Любов - це шлях до доброти
Вона відкриє всі ворота
Вона відкриє всі шляхи.
Любов безмежна і цілюща
Якщо у неї віриш ти
Вона відкриє всі ворота
Вона відкриє всі шляхи.
Любов - це щастя і краса
Вона могутня й знай завжди!
Вона відкриє всі ворота
Вона відкриє всі шляхи.