Твори добро!

Леся Ровенчак народилася в м. Долина 17 лютого 1990 року. 1 клас закінчила на Сумщині, середні - на Закарпатті, у Міжгір’ї, старші - у м. Долина, в школі №6. Вищу освіту здобула у Прикарпатському національному університеті.

З дитинства обожнює спів та танці. Співала в шкільних хорах, зараз – у церковному хорі місцевої церкви Андрія Первозванного. Танцями займалась у танцювальних гуртках, цікавиться спортом та рукоділлям.

До літературної студії «Слово» Леся прийшла на початку року, але довго не зізнавалась, що пише вірші, які старанно ховала до шухляд ще із шкільного віку.

Красива, розумна, щира, привітна, сором’язлива жінка, мати двох кмітливих хлопчиків, Леся Ровенчак завжди відгукується на заклик допомогти ближнім. Робить це охоче і старанно, бо ж не даремно сенсом її життя є творити добро безкорисно.

То ж до вашої уваги вірші, які сама авторка читає, торкаючись кожного серця рядком, пронизаним любов’ю до всього живого.

Де небо сиплеться зорями

Зовсім недавно у літературній студії «Слово» засвітилась ще одна зіронька, на ім’я Марія.

Дівчина народилася 22 серпня 1999 року у селі Кропивник, що на Долинщині. Закінчила Кропивницьку гімназію, Івано-Франківський медичний фаховий коледж за спеціальністю «Лікувальна справа» та зараз навчається в Тернопільському національному медичному університеті на фармацевтичному факультеті.

Марія Романівна Торко працює фармацевтом, а у вільний час пірнає у читання книг, дослідження небесних просторів. Ще талановита дівчина займається танцями.

Рідні краєвиди так захоплюють дівчину, яка виплекана в красі свого краю, що виливає подеколи у віршовані рядки маленьку частину того, що бачить та відчуває, бо твердо переконана, що ми тут не просто так.

Запрошуємо до читання віршів, у яких не просто зібрано «правильні слова докупи», а які єднають ниточкою душу з небом.

       ***

Де небо сиплеться зорями,

Світанки обливаються холодом,

Люди міняються долями,

Люди вбивають поглядом.

 

Де створено все для вибраних,

І краще ніхто не придумав би,

По стежках життєвих покручених

Шукають побільше злоби.

 

Для когось це просто історія,

Та я картаюсь до млості.

Чому існує гармонія:

Скільки краси - стільки й злості?

 

       ***

Холодний місяць тихо лиже шиби.

В прозорім небі видно дно зірок.

Якби лиш мала волю, то й сама би

Зробила до небес зустрічний крок.

 

Душа знайшла б нарешті спокій,

Якого на землі давно нема.

Бо кожен день чужі нові мороки,

Лукавлять, ніби все це недарма.

 

Хрести сильніше пхають в шкіру цвяхи.

Ще треба вміти гордо їх нести.

Тому і прагну, може хоч на трохи,

Прозорим ночам біль свій уплести…

 

       ***

Сховатися б на трохи в цій красі.

Закутатись, втонути з головою.

Скупати душу в ранішній росі,

Побути трохи з Богом і собою.

 

Не посоромитись і цій скупій сльозі

На йоту часу взяти й дати волю.

А там вже без зусиль підуть самі,

Заберуть зсередини тонни болю.

 

Заритись у глуху зелену гущ.

Не дати навіть шансу доторкнутись

Якісь одній із цього світу душ.

Пропасти безвісти, без поспіху забутись.

 

Та лиш закрию очі в забутті,

Киплячий розум раптом заспокою.

Моя рука лежить в чиїсь руці,

Бо я є тут, я з Богом і собою.

 

       ***

Пахучий дощ змиває шари бруду.

Духмяна зелень знов приймає душ.

Хоч завтра вже земля його забуде,

Бо спрагле сонце вип’є все з калюж.

 

І світ чистіший, ніби все минулось.

Душа моя радіє досхочу!

Вібрацій жалю ніби і не було,

Вже скільки суму – стільки і дощу.

       ***

Черпає муза келихами сум.

Збирає правильні слова докупи.

Здоровий глузд, наче той струм,

Не дасть заживо потонути.

 

Колись ще були мрії, то хоч щось

Єднало ниточкою душу з небом.

А нині й тих нема. Збулось.

Усе, крім того, чого було треба.

       ***

Я просто йшла сама.

І хоч збивали з пантелику чужі дурні думки,

я закривала вуха й чула лише шум своїх судин,

які ніщо без крові.

 

Я просто йшла одна.

Кидала тінь безлику,

гортала сторінки життя і начисто забула,

що даний мені часу плин не безстроковий.

 

Я просто йшла, бо думала:

це краще, ніж падати безсило кожен крок

від тяжкості страждань, випробувань,

але,

коли ти падаєш, то ти встаєш, бо треба.

Коли ти просто йдеш – то не живеш.

 

       ЗЛИВА

Небо тріснуло і покришилося.

Уперто полились з відра

Всі сльози, що залишилися

Ще від того приходу Христа.

 

Метушилися люди здивовані:

«Так зразу і стільки дощу!»

Лише діти чудні зачаровані

Раділи собі досхочу.

 

Навіть ніхто не здогадується,

За що така кара страшна.

Треба стогнати і скаржитись.

Чия б могла бути вина?

 

«Може, то вже звершилося?

Наблизився грішний люд

До фінішу, ще залишилося

Потрапити на Страшний суд!»

 

«А може, то так розлютилися

Всевидячі небеса

На тих панів, що засиділися

У високих поважних кріслах.»

 

Довго ламали так голови,

Сперечалися, скільки могли.

Через мокрі вітряні пориви

В небо неслись молитви.

 

А небо так само кришилося,

Так само лило з відра.

На жаль, ми не змінилися.

А кращати вже би пора.

Ти вкотре став на захист Батьківщини

Зовсім не випадково, на Покров Пресвятої Богородиці, покровительки українського козацтва й усіх українських збройних формувань, народ України відзначає одне з найбільш важливих свят в сучасній історії держави – День захисників і захисниць України. Таким чином, цілком логічно, що давнє героїчне минуле України поєдналося із не менш героїчним теперішнім. Образ козака як українського лицаря і захисника рідної землі близький кожному українцю. День захисників і захисниць України набув особливого значення для нашої країни. 14 жовтня ми вітаємо тих героїв, які ціною власного життя боронять Україну, бережуть спокій і дарують надію на наше вільне і щасливе майбутнє. Від щирого серця, з любов’ю і великою пошаною дякуємо кожному і кожній, хто мужньо захищає нашу державу!

З нагоди свята наші студійки, які відпустили своїх коханих, хоробрих та незламних захищати Батьківщину, підготували віші та відео, присвячені нашим захисникам, в яких просять у Пресвятої Богородиці, щоб зберегла усіх під своїм Покровом і якнайшвидше дарувала мир та спокій нашій землі!

Ольга Литвин

Отой, налитий медом, шмат землі, 

Споконвіків дарований нам Богом, 

Де, небо скупане в пшениці золотій, 

А зорі сплять в селі за оборогом. 

Там небо ніжно тулиться до гір, 

Де спориші купаються в долині, 

Де спів пташок в гаю наперебій 

В шафрановім раю на полонині. 

Тепер поранений той шмат землі, 

З побитим нині цвітом калиновим... 

Там гіркне запах крові угорі, 

Там душі Янголів тримають оборону... 

      ***

Воїни світла 

Не відступають... Не підуть: 

У вічі дивляться чужі і рідні діти... 

Де комбайнери жито жнуть, 

Їм більше пахне мирним літом. 

Дороги в них нема ніяк назад: 

Спиняють морок, котрий йде до світла. 

Земля - їх кріпость повсякчас, 

Де золото пшениці й синь блакитна... 

До дому радості збирають урожай, 

Вогнем палять бур'ян і чорний кукіль. 

Йде з ними на чолі Господня рать: 

молитви наші Господом почуті...

 

Людмила Перевізник

Моїм пісням бути

Дощі омивають рани

Мене ти не зміг забути

Тебе я так само

Твоїй весні бути

Коли б вона не настала

Її невідомі маршрути

Загалу

Прилине із вирію пташка

Щось радісно прощебече

А поки осіння казка

Злетіла із пір`ям лелечим

Та нашій весні бути

Я вірю в її перемогу

Заплутані весен маршрути

Збагнути під силу лиш богу

 

        ***

Без твоїх я не можу очей

Думи зайняті

Я малюю багато речей

З пам`яті

У туманах густих зустрілася

З осінню

Там калина уся зашарілася

Вдосвіта

Там у росах холодних ногам

Лагідно

На колючих ожини кущах

Ягідно

Восени гостро-гостро все

Відчувається

Вітер груші в садку трясе

Не встидається

Бачу очі твої у снах

Та й бентежуся

Ти десь там на семи вітрах

Де належиться

 

Лілія Сідор

І ранок був.

І ранок був.

І осінь у туманах,

І кучері лісів у молоці.

Дерева гіллям заплелись в арканах

І виглядали, наче мудреці.

Й повітря чисте із борів карпатських

І скільки волі, що не осягнуть!

У пам'яті пташОк затьохкав крадцьки-

Мені тебе ніколи не забуть.

Усе було. Як в вересень минулий

Нежданно налетіли холоди.

А пам'ять і не хоче, й не забула,

Вертається в квітучі ті сади.

Усе було. Негаданно, нежданно.

Не в силі почуття затерти час.

І ті слова, коли сказав: «Кохана.»

І яблуні, розквітнулі для нас.

  

       ***

Сумувала МарусЕнька з ранку до півночі.

Проплакала Марусина красивії очі.

Пішов милий, наречений на війну з руснею,

На прощання обійнявся з милою своєю.

– Повернуся, любко злота , з дального походу,

НІгде, вір ми, не забуду твою гойну вроду.

Буде мені подругою шабелька й рушниця,

А ти будеш в снах коротких щасливою сниться.

– Буде мені побратимом Джавелін і Хамарс,

Будуть наші воріженьки падати попри раз.

Дочекай ня, мила любко, вернуся до хати.

Буду в тебе, відданице, рученьки прохати.

Ще й весілє відгуляєм.

Будуть файні діти

Та й підемо горі плаєм, де кохання квіти.

Ниньки Богу помолися, щоб з війни вернувся

І до тебе, рибко мила, не раз пригорнувся.

 

Назарія Веснянко

Я знаю, що й тобі не спиться,

Захланна розлучила нас війна.

Було би зараз, як й годиться,

А так, як жінка, не спокійна.

Між нами кілометрів сотні,

А хочеться до тебе підійти.

Щоб дні у нас були спекотні,

Не легко там де ти, мені прийти.

День починаю з вірою у перемогу,

Любов протистоїть ненависті і злу.

Пелюстками надій устелюю дорогу,

Чекаючи таки добротного фіналу.

Настане час, ніщо нас не розлучить,

Ми будемо одне в одному сильні.

Розлука ця нестерпна щастя учить,

Ми доля, ми кохання, не роздільні.

 

       ***

Жалітися казала, що не буду,

Так швидкоплинно біжить час.

Бажання, мрії, як же вас забуду,

Коли уява сонячних малює нас.

А зайчик сонячний цілує губи,

Невже, вернувся ти уже з війни?

Виблискують довкруж тризуби,

А погляд шепче тихе: «обійми!»

Десь там, оберігаєш сон щоночі,

Та серце вдалось до безсоння.

Слова про перемогу - ви пророчі,

Якби ж уміло говорити підвіконня…

Не скаже, й вітер і не скаже дощ,

Про те, як вміють всі жінки чекати.

Підемо, скільки б не було у Бога прощ,

Лише би кожній милого з війни діждати.

 

       ***

Твій голос потаємне відчинив,

Присіло слово на порозі серця.

Рух почуттів бажанням зупинив,

Кохання, як дарунок від Творця.

А ти несміло власні кроки рахував,

Та ніс себе, немов красу – букети.

Твій дух коханням щиро пульсував,

Невже, щоб зараз були, як аскети?

В волоссі недоказані слова сховав,

Тримаючи руками їх усю чутливість.

Як вітер квіти, вуста - пелюстки цілував,

Вустами, у яких і є харизмою манливість.

Розлука – мука коштовні сипала перлини,

Не стану їх збирати, бо це все чорна тлінь.

Ординцям не віддам ні мальви, ні калини,

Вернешся, знаю, Господь чує сліз - молінь.

 

Мар’яна Хабер-Дудар

Клята, страшна війна –

Знов розлучила нас.

Завдала страждань сповна

Рани не гоїть час.

Важко мені, та все ж –

Волю зберу в кулак.

Кохання не знає меж!

Завжди не буде так.

Молитви броня міцна

Віри додасть і сил. 

Нам не страшна війна.

Знай, я - Твій гідний тил!

 Мар'яна Хабер-Дудар

***

Лілія Пінчук

***

 

Свята Марія – міст життя

Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії святкується Церквою щорічно 21 вересня і вважається днем всесвітньої радості. Саме від цього дня і починається новий церковний рік.

Свята Марія – міст життя. Вона відчинила вхід у рай, принесла людству спасіння від вічної смерті, давши Спасителя і надію на майбутнє.

Наш народ з любов’ю і почитанням присвячує Божій Матері пісні та вірші. Із смиренністю і ніжністю описують письменники у своїй творчості Богородицю, розкривають Її високе духовне начало, внутрішню силу, уміння гідно зносити усі випробування і страждання, а також підносять Її як найвищий прояв гуманізму і самопожертви.

З любов’ю і повагою звертаються до Пресвятої Діви у своїх віршах і наші студійці.

 

Василь Бурій

Маріє

Маріє, Матінко Небесна моя,

Тебе я прошу зі сльозами,

Візьми під свій покров моє життя,

Яке вщент знищене гріхами.

 

Ти є скарбниця ласк, Маріє,

То ж зволь зцілити грішного мене.

Маріє, Ти пригнічених надія.

Спаси...! Інакше сатана до пекла заведе.

 

Маріє, Ти Цариця всіх,

Ти світло в темноті земній.

Я заблукав: де є чесноти, а де гріх.

Маріє, молю, поможи мені.

 

Маріє, Ти заступниця ласкава,

То ж випроси у Сина прощення гріхів.

Допоможи, щоби душа прокляття не зазнала,

Щоби хвалила Спаса в Вічності святій.

 

Оксана Сподар

Ясна Гора в Гошеві

Тут так близько до неба, хочеш

міцно стоїш на землі!

Залишилось там, унизу, все

буденний сіре...

Ми до Діви Марії прийшли, наче

діти малі,

Щоб напитись душею добра,

милосердя і віри.

Перехоплює подих така

благодатна краса,

Бо величні карпатські вершини

тут моляться Богу,

І до ніг Богородиці стелиться

срібна роса,

І ріка швидкоплинна, як наша

життєва дорога...

Ми прийшли поклонитися

Пречистій Цариці Небес,

Принеси, наче квіти, свої молитви

і благання ...

Непорочная Діво, о скільки

предивних чудес,

Ти здійснила, щоб втерти нам

сльози й забрати страждання !

Люди з цілого світу сьогодні

приходять сюди,

До святої ікони, обтяжені злими

гріхами...

О Заступнице наша , джерельце

живої води

Нас очисти від зла, і хай буде

Любов поміж нами!

І щоб кожної миті в нелегкий

дорозі життя

Ми могли відчувати Твою

материнську опіку,

Щоб ми всі були варті добра

Твого і співчуття,

Й ласки Божого Сина віднині й

назавжди - довіку!

 

Вероніка Яблонь

Небесна Мама

В осінню пору, коли все золотаве,

І рідні вулиці аж сяють променисто,

І сонечко ще гріє так ласкаво,

Настало Твоє свято, О Пречиста!

 

Крізь промені й дерев оголені скроні

Теплий дотик небес відчуваю в душі.

Ласкава Мамо на Небеснім троні,

Присвячую Тобі свої вірші…

 

Небесна Мамо, Покрово благодаті!

Нам місяць жовтень нагадує про Тебе.

Бо Ти найкраща й найрідніша Мати,

І Ти даруєш нам частинку неба.

 

О, Непорочна квіточко леліє,

Взірцем Ти є жіноцтву на Землі.

Твоя опіка грішний нарід гріє,

До Тебе моляться дорослі і малі.

 

Така велична Богородиця Небесна,

Слабка і сильна, як сльоза і лід,

Ти на Голгофу біль у грудях несла,

Щоби спасти і відкупити світ .

 

Я щиро прошу, моя Небесна Мамо,

Рятуй Вкраїну – з Заходу на Схід!

Свята Маріє, змилуйся над нами!

Храни мій край, Пречистая, від бід.

 

Я пригорнуся до Твого покрову,

Відчую теплоту і дотик Твій,

Моя ласкава Матінко чудова,

Мій скарбе щирих найсвітліших мрій!

 

Мар’яна Вагіль

О, Милостива Божа Мати.

Блаженне є Різдво, де Ти.

Прийшла собою світ обняти.

Віддати Сина, щоб світ спасти.

О, Милостива Мати Божа.

І кожний день, що прожила.

Звертання всіх, кого що тривожить.

Завжди до Господа несла.

О, Милостива Мати Господня.

Любов твоя, безмежна й чиста.

Яка лікує від без невіри безодні.

Й огортає в спасення намисто.

О, Милостива Мати Ісуса.

До Тебе, Матінко всі уповаєм.

Всім серцем до Твого серця хилюся.

До Твої ласки прибігаєм!

Без Тебе, Мати Божа й наша.

Й бне було народження Ісуса.

Ти чистоти безгранична чаша,

Що захищаєш завжди від зла й спокуси.

О, Милостива Мати Божа!

Дякую, що ніколи не покидаєш!

 Й знаєш, що в серці тривожить.

Й Покровом своїм щирим оберігаєш.

О, Милостива Богородице Маріє.

Спасибі Господу за Тебе!

Безмежно вдячна, що завжди теплом лелієш.

І відкриваєш своєю чистотою й любов'ю всім небо!

 

Назарія Веснянко

Віконечко вересень відкриває,

Світу і для Всесвіту сьогодні.

Таємницю радості розкриває,

Щоби правди не були голодні.

 

Таємницю Донечка виявляє,

Що від Духа Святого родилась.

Людство ручкою благословляє,

Щоби душенька розбудилась.

 

Щоб спізнати мудрість небес,

Яку міг лиш Творець пояснити.

Ми так прагнемо світла чудес,

Мрію може й Марія здійснити.

 

Всім, хто на Бога надіється,

Господь, що просять, подасть.

Хай воля Його в житті діється,

Що нам потрібно, отого додасть.

Лілія Пінчук

Ольга Головатюк

Мар'яна Хабер-Дудар

Доле моя, Україно

У ці страшні дні війни не покидає думка про чисельні трагедії, яких завдала нашому народу ворожа росія. Наслідки страшні, смертельні.

Сирени не перестають сповіщати про небезпеку, бо ж ракетні удари знищують інфраструктури, щодень забираючи людські життя. Ґвалтування, мародерство, звірські вбивства полонених «руського мира» призвів до смерті і покалічення тисяч життів.

Та гідну відсіч, на подив усього світу, дають «другій армії світу» наші герої з ЗСУ, мужньо і віддано захищаючи рідну землю від московської орди.

Ворог випробовує нашу незалежність, та це робить нас сильнішими. Ми не здаємося, а навпаки намагаємось бути корисними. Долучаємось у різний спосіб, до волонтерської допомоги і ні на мить не втрачаємо віри у нашу перемогу.

І наші студійці не залишаються осторонь, а продовжують писати зворушливі вірші про цей буремний час. Бо ж для кожного свідомого українця Україна стала долею, яку з гідністю приймаємо, покладаємо надію на Бога та твердо віримо у нашу перемогу. Любимо і знаємо, що Україна є, була і буде! А наш народ єдиний і незламний!

Саме про це і не тільки, відеовірші учасниць літературної студії «Слово».

Любов Тимчій

Мар'яна Хабер-Дудар

Мар'яна Григорська

Мар'яна Вагіль

Іванна Кирильчук

Ангеліна Креховецька

Вероніка Сметаняк

Христина Сабан