Безцінний скарб закоханого серця

Зупинися, заглянь цій ніжній дівчині в очі. А там… Проглядається безцінний скарб, в якому кохається серце. Цим скарбом вона охоче поділиться з тобою. Один за одним з бурхливої річки дівочих мрій човником випливає вірш-судження, вірш-переживання з приводу незбагненного у всі часи Кохання. Тобі залишається лише прочитати, прийняти його, щоб він запах ароматом твоєї улюбленої квітки, з якої сміливо збирай нектар, наче дбайливий джмелик, чи працьовита бджілка.
Телега Олександра народилася 07.11.1988 р. у місті Долина. Закінчила ЗОШ №7 І-ІІІ ст.
Зараз навчається в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка на факультеті романо-германської фіології.

Ти подобаєшся мені

Ти подобаєшся мені, і бузковою свіжістю сяють хмелем п’яні сни,
Ти подобаєшся мені, я сьогодні дізналась, як лиється голос весни.
Ти подобаєшся мені, я не знаю чому, але дихають знов вільно груди,
Ти подобаєшся мені, я лечу без упину напнувши в вітрила вітри.

Ти подобаєшся мені, як же солодко знов кожну зустріч удвох смакувати,
Ти подобаєшся мені, тільки погляд легкий сміє губи твої цілувати,
Ти подобаєшся мені, як ласкаво торкаються променем вигріті руки
В моїх снах моїх рук, як уміють тепло відчувати.

Ти подобаєшся мені, тану, млію, жарини обпалюють полум’ям вії,
Ти подобаєшся мені, золотаве волосся, ласкаве усмішки світіння,
Ти подобаєшся мені, ніби янголи вилили щастя напоєні ріки,
Ти подобаєшся мені, що за дивне у серці тривожне і щире тремтіння.

Терези

На шальки терезів поставлю свою долю –
З одного боку радість, а по інший – біль,
Розкраю серця сум, відсиплю трохи солі
Від сліз, котрі іще пролити слід мені

По інший бік доллю собі щасливі миті,
Я розміщаю їх із медом перемог,
Щоб все моє життя було як слід прожите
Щоб все моє життя учинком правив Бог

Розправлю, мов клубок, зім’ятий шмат невдачі,
І долю розстелю барвистим полотном,
Хай правду розрізняють ці очі ще незрячі,
Нехай пізнають щирість, турботу і любов

Якщо ж з очей скотившись ранковою росою,
Краплинка мого болю впаде до чиїсь ніг,
Нехай вона не стане, простим кристалом солі,
А проросте зерном в душі його навік

Якщо зуміє він сльозу мою прийняти
І принести розраду за мій солоний сум,
Тоді навчусь, клянуся, по-справжньому кохати
І всі прості незгоди забуду і прощу.

Вальс

Ледь чутно зітхнув на танс – полі старенький рояль,
Маестро поважно, неспішно взялися за ноти,
Спліталися кроки, виводились пристрасні па
Крутилися в вихорі жваві, легкі повороти.

В ритмічному вальсі земля утікала з-під ніг,
І гама людських почуттів виливалась в веселку:
Розгубленість, відчай, відвага, покора і біль
Змішались у танці барвистим, рясним феєрверком.

Він прудкістю оленя душу уразив її,
Вона чарувала подобою дикої лані,
Тамуючи подих, ледь цокали ніжки стрункі
По серцю його геть розпеченій вогняній грані.

І все не вгавав на планс – полі старенький рояль
І казка без слів всім до болю була зрозуміла,
Він звик і давно для розваги собі танцював
Вона ж понад прірвою в танці уперше летіла.

Затихла мелодія, танець добіг до кінця
В шаленому ритмі спинилися стомлені ноти,
Останнього кроку не встигла зробити вона,
Крижину у серці його не змогла розколоти.

***

Місяць, другий… не дзвониш, не пишеш,
Каламутно зринають у пам’яті сни.
Чому зимно? Тепла на подушці не лишеш,
Ти пішов назавжди, назавжди, назавжди.

Ну, помітила, весни прокрались за штори
Відчинили вікно, - «Ти на землю в квіту подивись»,
Я ж повісила знов на шнурках посушитися ковдри
Що за зиму набрали вологи від втомливих сліз.

Не дотримала різко із опалу кинуте слово,
Що із іншим назавжди щасливою лишуся я
Зупинилася, тільки чомусь дуже пусто навколо,
А у Тебе навколо бурхливо вирує життя.

Не спитаюся я, чи ти дійсно бажаєш забути,
І чому відпускаєш на те без вагомих причин.
Не змогла, проронила: «Як знаєш, коханий»,- ледь чутно,
Повернулась, та серце від Тебе відмовилось йти.

Я пішла зі сльозами, до крові кусаючи губи,
Затиснула в кулак ще гаряче тепло твоїх рук.
І незчулась, як осінь, схиливши голівку на груди
Жовтий лист замість свіжих троянд дарувала мені.

Не такий

Не такий холодний лід
у коханого на серці,
Він розколотий навпіл:
Тане, іскрами сміється.

Не такі важливі сни,
Коли ранок тихо манить
Твоїм дотиком руки,
Шоколадом, смаком кави.

Не такий важливий світ
За вікном, що вкрили штори,
Поселився всесвіт мій
В моїх мріях кольорових.

Не такий приємний спів
Свіжих хвиль в дзеркальнім плесі,
Як цілунок ніжний твій ,
Стук палкого твого серця.

Не така п’янка весна
Бризки цвіту розсипає,
Як повні щирості слова
Того, хто так тебе кохає.