Близькі люди завжди підтримають нас у скрутну
хвилину. Але слід пам’ятати, що хороша сім’я – це результат наполегливої праці
і до цієї праці потрібно бути готовим. Тут основне – гармонія любові та турботи
про кожного з її членів. Треба намагатися завжди бути добрими й ніжними зі
своїми близькими. Бо ж немає нічого сильнішого у світі від підтримки та любові
рідних людей. Кожна людина має безліч пам’ятних моментів, які пов’язані з її
родиною. У багатьох сім’ях є певні традиції, які передаються від покоління до
покоління. Отож, любіть і цінуйте своїх рідних. Не бійтеся вкотре обійняти їх
або сказати слово «люблю». Це важливо. Про слова любові для найрідніших наша
сьогоднішня сторінка від учасниць літературної студії «Слово». Запрошуємо
вчитись від них, без остраху спілкуватись з рідними мовою любові, яка
безперечно потішить і зміцнить усі сімейні стосунки.
Ольга Литвин
Моєму чоловікові Роману
А я його чекаю,
ніби вперше,
хоча живемо
разом тридцять літ.
Йому дарую щирі
світлі вірші,
бо він найкращий
в світі чоловік.
А я його кохаю і
відверто
скажу вам –
розумію це давно:
що він такий у
мене впертий,
й життя ніяк не
змінює його.
Не зміню і уже
не розміняю
ті почуття, що з
серця проросли,
бо тільки я одна
у світі знаю,
як біль і
радість, разом ми несли…
***
Я тобі подарую
весну,
Прихилю тобі
міць верховіть.
Подивлюся у вічі
чесно
Через тисячу
днів лихоліть.
Обігрію тебе як
сонце,
Витру сльози
тобі з лиця.
І відкрию тобі
своє серце,
Всю віддам себе
до кінця.
Увійду у життя
як веселка
Після літніх
коротких злив.
Хоч узор вишиває
голка,
Та без нитки не
буде див.
Подарую тобі
свою казку,
Що приходить до
моїх снів.
І відчуєш ти
дотик щастя,
І не треба вже
буде слів.
Моїй
донечці Аллі
Вишиванку вдягни урочисто,
ніжну пісню пошли до небес,
хай вона кольоровим намистом
сяє барвами добрих чудес.
Там почуття у хрестиках сховались,
і оком не побачить їх ніхто;
щоб тільки чисті серцем здогадались,
хто тут поклав любов на полотно.
Що збереглось у вишиванці, зрозумієш,
як по житті ти свою ношу понесеш.
І ніби голос мами десь почуєш,
сльозу гарячу і непрохану зітреш.
Моєму
синові Володимиру
Тримайся сину, рідної землі,
дивись на шлях, котрий веде додому.
Всміхайся, сину, здалеку мені:
тоді не важко буде йти тобі одному.
Тримайся, сину, погляду мого:
усе у ньому зможеш прочитати.
Ніколи не опустишся на дно,
бо знаєш, що тебе чекає МАТИ!
Вертайся, сину, і не забувай,
що пташка повертається здалека.
Ти маєш оберіг – свій отчий край:
на нашій хаті вже сидить лелека.
Любов
Тимчій
Річниця
Тихо… Притиш свої кроки,
Щоб не сполохати щастя.
Нашій сім’ї – 20 років,
Зігрітих любові причастям…
В хаті так затишно й чисто!
І на столі – ніжна квітка.
Роки пливуть за роками –
Ти в мене й досі – лебідка.
Тихо запалимо свічі,
Ніжно візьмемось за руки,
Довго дивитимусь в вічі,
Гублячи гіркість розлуки.
Ласкою вкутаю плечі,
Шепну слова у чеканні,
Й сніжний замріяний вечір
Вкриє обох нас коханням.
Моєму
чоловікові
Ми всі родиною вітаємо тебе.
Бажаєм днів ясних тобі безліку.
І хай сміється небо голубе
При зустрічі з найкращим чоловіком.
Хай довго кличуть гори до вершин,
Щоб у здоров’ї жити до століття.
Ти наш найкращий, ти такий один:
Коханий, рідний, найдобріший в світі!
***
В моєї долі два міцні крила –
Це мої доні : Неля і Надія.
Куди б життя дорога не вела,
Моя любов їм серденько зігріє.
Життя прожить – не поле перейти.
Усе було: і болі втрат, і щастя.
Та рада, що зуміли зберегти
Любов сестринську – цей зв'язок – назавжди.
Дві мої доні виросли давно.
Вже срібні нитки їм життя вплітає.
І внуки ростом з ними вже одно,
І кожна з них – свої вже крила має.
Щаслива я, що маю два крила –
Двох моїх дочок – дві мої любові.
Молю Пречисту, щоби їх взяла
Під свій Покров, дала щасливу долю.
Таня
Бріцька
Ми
ціле
Твоя любов є для мене музою.
Ти натхнення моїх думок.
Моє серце говорить прозами
І вигадує безліч казок.
Душу твою балую віршами,
Кожен рядок присвячую тобі.
Та передати ту любов словами
Не можу я! – вона живе в мені.
Будь зі мною завжди поряд.
Моє серце сповнене щастям.
Один раз поєднала нас доля
У єдине наше кохання.
У рядках заховаю погляд,
Поцілунки, кохання без міри.
Я – щаслива! Я – дякую долі –
Ми життя…Ми єдине…Ми ціле…
Коханому
чоловіку
Коли душу щастя полонить,
Задумуюсь про любов і вірність.
Та лише тебе так можу любить
І дарувати тепло і ніжність.
…Свої печалі, сльози і думки.
Своє щастя любов і тіло.
І ці щасливі роки,
Які уже з тобою пролетіли.
Ти моє кохання – любові град.
Вітер ніжностей – спогадів зорепади.
Моє тепло для усіх розрад.
Моє багатство – щастя снігопади.
Три
ангeли
Я силу від дітей черпаю,
Від щічок, що туляться до грудей,
Від того , що пісню співаю
І від недоспаних ночей.
Від крику у слові «мамо»
І радості на очах,
Коли, прокидаються рано
І ніжно сопуть у снах.
І від тієї миті,
Коли, впeршe
на руки взяла
Почала для них трьох жити,
Любов свою їм віддала.
Такі маленькі пташенятка,
Соколи два і ластівка моя...
Нeначe в полі три зернятка,
Які засіяла любов моя.
Мар’яна
Вагіль
Чоловікові
Так прекрасно і ніжно звучить:
«Доки Бог не розлучить нас»
В серці вогник трепетом зорить…
Й тиха молитва, щоб він не згас…
Любов щирістю, як веселка манить,
А зявляється, як спалах блискавки на небосхилі.
І як миттєвість десь в далині зорить,
Які ж рідні очі, закохані й милі…
Такі зігріваючі теплом слова:
«Я беру тебе, моя кохана, за дружину».
Душа окрилена, поки замріяна, закохана, жива…
А час покаже чи то на вічність чи на хвилину…
Так прекрасно і щиро долина,
Перед Богом, що в ньому бачу свого чоловіка…
Щастя там, де оба серця це взаємно відчува:
«Я буду з тобою в радості й смутку довіку…
Найбільше багатство – людяність і взаємні почуття…
Де сонце на долонях, як плоди достигають…
Чи стануть «омофором» їх помисли й відчуття?!
Чи так залишаться відлунням в повітрі їх «кохаю»?!
Доні
Я знаю, моє серце для тебе й з тобою!
І місяць, і зорі, і небо в всесвіта лоні.
Ти є мій скарб, що собою,
Життя моє тримаєш в малій долоні.
Світло для тебе, я знаю!
Моєї душі, землі й неба.
Крім тебе нічого не маю,
Ти і Бог – все, що в земній подорожі треба.
Я знаю для тебе всі квіти.
Ти теж розквітаюча квітка – дитина.
А для мене твої обійми – любові вітри.
Ти від Бога благословення – найрідніша людина.
Я вірю в твоє майбутнє щасливе.
Щиро за це Бога прошу і проситиму!
Лише не бійся хмар і не бійся зливи.
Тебе оберігатиму й душу твою завжди грітиму.
Назарія
Веснянко
Чоловікові
Зігрій коханими вустами,
Всі межі відстані зруйнуй.
Та есемесками – листами,
Життя по – новому скануй.
Дивуй щоденно, що хвилини,
Дивися в очі і ласкаво говори.
Волошку хочу, не неси перлини,
Що є на серці в дійсності твори.
Не муч себе розлукою, безсонням,
Це марнота і суєта з усіх земних суєт.
А краще завжди будь моїм осонням,
Бо вже замало мати просто силует.
Сердець бажання наче ксерокопія,
Та відстань - це провалля гіркоти.
Оригінал – це дотик, думка - копія,
Й немає гіршого від болю самоти.
Доні
Таке приємне, ніжне слово,
Із вуст зринає кожен день.
Це миле серцю дивослово,
Дарує безліч нових вражень.
Доня, доня, рідна донечка,
Твоя усмішка запалює зірки.
Дав Господь частину сонечка,
Смутку розсуваєш фіранки.
Оченята дивляться з надією,
Як же руку миру не подати.
В юності було бажання мрією,
Серденько спішу тобі віддати.
Вчися, як потрібно в світі жити,
Щоб нікому душу не зранити.
Бога і людей усіх - усіх любити,
В дзвони радості гучні дзвонити.
Оля
Головатюк
Чоловіку
Моє ти серце, полум'я, світання!
Моя надія, усього життя кохання!
З усіх єдиний і від усіх найкращий!
Ніжний, турботливий і не ледащий!
Завжди чекаю з нетерпінням вдома
Хочу щоб тут завжди зникала втома!
З тобою хочу прокидатись зранку
В міцних обіймах спати до світанку!
Твій погляд проникає прямо в серце,
Закутається там тихенько і не мерзне
Посеред твоїх слів збережених в мішках
І і ще всіх тих, що ти казав у снах..
Кожен момент хочу запам'ятати
Щоб нам на старість було що згадати!
Рідненький, більше посміхайся щиро!
Хочу щоб жили ми тільки щасливо!
Хай клопоти і ці земні турботи,
А ще весь побут і усі роботи
Нам головного не замінять:
Ми є одно - і це ніхто не змінить!
Давай не будемо ніколи руки опускати
Ні перед чим, а сміло прямувати.
За руки взявшись обійдемо усе лихо
А де не можна, то перескочимо тихо!
Ти тільки не переставай кохати
Дарити посмішки і дивувати!
Як далі буде ніхто і я не знаю,
Але без сумніву, безмежно я кохаю!
Маленьке
диво
Я не могла вже дочекатись
Коли появишся на світ,
Щоб тебе міцно обійняти
І ти з’явивсь під перший сніг.
Маленький носик, оченята…
Вже найрідніший на землі,
А крихітні ці рученята,
В обійми просяться мої.
Як треба все віддам що маю,
Лиш посміхайся і дивуй,
Молю Всевишнього, благаю,
Здоров’я й щастя подаруй.
Легкої долі все бажатиму,
Цілуючи маля у дві щоки,
Завжди тобі допомагатиму,
Як би не плинули роки.
Маленьке диво я тримаю
Це щастя, чудо із чудес,
Життя не легке, проте знаю
Будеш під наглядом небес.
