понеділок, 15 травня 2023 р.

Ми – ціле, бо ми – сім’я

Сім’я – це найрідніші та близькі нам люди, які завжди з нами від моменту нашого народження і протягом усього життя. Тому так багато тепла та ніжності у цьому слові. Сім’я – найцінніший скарб, берегиня людських цінностей, культури та історії поколінь, джерело любові, та поваги. Міжнародний день сім’ї, встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році, відзначається 15 травня. Метою цього важливого дня є привернення уваги громадськості різних країн до численних проблем родини, адже коли зневажаються основні права однієї сім’ї – єдність всієї людської сім’ї, членами якої вони є, перебуває під загрозою. Сім’я – це один із основних інститутів суспільства, перша сходинка людини до суспільства. Гармонійний тандем сім’ї і держави – необхідна запорука процвітання і добробуту її громадян.

Близькі люди завжди підтримають нас у скрутну хвилину. Але слід пам’ятати, що хороша сім’я – це результат наполегливої праці і до цієї праці потрібно бути готовим. Тут основне – гармонія любові та турботи про кожного з її членів. Треба намагатися завжди бути добрими й ніжними зі своїми близькими. Бо ж немає нічого сильнішого у світі від підтримки та любові рідних людей. Кожна людина має безліч пам’ятних моментів, які пов’язані з її родиною. У багатьох сім’ях є певні традиції, які передаються від покоління до покоління. Отож, любіть і цінуйте своїх рідних. Не бійтеся вкотре обійняти їх або сказати слово «люблю». Це важливо. Про слова любові для найрідніших наша сьогоднішня сторінка від учасниць літературної студії «Слово». Запрошуємо вчитись від них, без остраху спілкуватись з рідними мовою любові, яка безперечно потішить і зміцнить усі сімейні стосунки.

Ольга Литвин

Моєму чоловікові Роману

А я його чекаю, ніби вперше,

хоча живемо разом тридцять літ.

Йому дарую щирі світлі вірші,

бо він найкращий в світі чоловік.

 

А я його кохаю і відверто

скажу вам – розумію це давно:

що він такий у мене впертий,

й життя ніяк не змінює його.

 

Не зміню і уже не розміняю

ті почуття, що з серця проросли,

бо тільки я одна у світі знаю,

як біль і радість, разом ми несли…

***

Я тобі подарую весну,

Прихилю тобі міць верховіть.

Подивлюся у вічі чесно

Через тисячу днів лихоліть.

 

Обігрію тебе як сонце,

Витру сльози тобі з лиця.

І відкрию тобі своє серце,

Всю віддам себе до кінця.

 

Увійду у життя як веселка

Після літніх коротких злив.

Хоч узор вишиває голка,

Та без нитки не буде див.

 

Подарую тобі свою казку,

Що приходить до моїх снів.

І відчуєш ти дотик щастя,

І не треба вже буде слів.

 

Моїй донечці Аллі

Вишиванку вдягни урочисто,

ніжну пісню пошли до небес,

хай вона кольоровим намистом

сяє барвами добрих чудес.

 

Там почуття у хрестиках сховались,

і оком не побачить їх ніхто;

щоб тільки чисті серцем здогадались,

хто тут поклав любов на полотно.

 

Що збереглось у вишиванці, зрозумієш,

як по житті ти свою ношу понесеш.

І ніби голос мами десь почуєш,

сльозу гарячу і непрохану зітреш.

 

Моєму синові Володимиру

Тримайся сину, рідної землі,

дивись на шлях, котрий веде додому.

Всміхайся, сину, здалеку мені:

тоді не важко буде йти тобі одному.

 

Тримайся, сину, погляду мого:

усе у ньому зможеш прочитати.

Ніколи не опустишся на дно,

бо знаєш, що тебе чекає МАТИ!

 

Вертайся, сину, і не забувай,

що пташка повертається здалека.

Ти маєш оберіг – свій отчий край:

на нашій хаті вже сидить лелека.

 

Любов Тимчій

Річниця

Тихо… Притиш свої кроки,

Щоб не сполохати щастя.

Нашій сім’ї – 20 років,

Зігрітих любові причастям…

 

В хаті так затишно й чисто!

І на столі – ніжна квітка.

Роки пливуть за роками –

Ти в мене й досі – лебідка.

Тихо запалимо свічі,

Ніжно візьмемось за руки,

Довго дивитимусь в вічі,

Гублячи гіркість розлуки.

 

Ласкою вкутаю плечі,

Шепну слова у чеканні,

Й сніжний замріяний вечір

Вкриє обох нас коханням.

 

Моєму чоловікові

Ми всі родиною вітаємо тебе.

Бажаєм днів ясних тобі безліку.

І хай сміється небо голубе

При зустрічі з найкращим чоловіком.

 

Хай довго кличуть гори до вершин,

Щоб у здоров’ї жити до століття.

Ти наш найкращий, ти такий один:

Коханий, рідний, найдобріший в світі!

***

В моєї долі два міцні крила –

Це мої доні : Неля і Надія.

Куди б життя дорога не вела,

Моя любов їм серденько зігріє.

 

Життя прожить – не поле перейти.

Усе було: і болі втрат, і щастя.

Та рада, що зуміли зберегти

Любов сестринську – цей зв'язок – назавжди.

 

Дві мої доні виросли давно.

Вже срібні нитки їм життя вплітає.

І внуки ростом з ними вже одно,

І кожна з них – свої вже крила має.

 

Щаслива я, що маю два крила –

Двох моїх дочок – дві мої любові.

Молю Пречисту, щоби їх взяла

Під свій Покров, дала щасливу долю.

 

Таня Бріцька

Ми ціле

Твоя любов є для мене музою.

Ти натхнення моїх думок.

Моє серце говорить прозами

І вигадує безліч казок.

Душу твою балую віршами,

Кожен рядок присвячую тобі.

Та передати ту любов словами

Не можу я! – вона живе в мені.

Будь зі мною завжди поряд.

Моє серце сповнене щастям.

Один раз поєднала нас доля

У єдине наше кохання.

У рядках заховаю погляд,

Поцілунки, кохання без міри.

Я – щаслива! Я – дякую долі –

Ми життя…Ми єдине…Ми ціле…

Коханому чоловіку

Коли душу щастя полонить,

Задумуюсь про любов і вірність.

Та лише тебе так можу любить

І дарувати тепло і ніжність.

 

…Свої печалі, сльози і думки.

Своє щастя любов і тіло.

І ці щасливі роки,

Які уже з тобою пролетіли.

 

Ти моє кохання – любові град.

Вітер ніжностей – спогадів зорепади.

Моє тепло для усіх розрад.

Моє багатство – щастя снігопади.

Три ангeли

Я силу від дітей черпаю,

Від щічок, що туляться до грудей,

Від того , що пісню співаю

І від недоспаних ночей.

Від крику у слові «мамо»

І радості на очах,

Коли, прокидаються рано

І ніжно сопуть у снах.

І від тієї миті,

Коли, впeршe  на руки взяла

Почала для них трьох жити,

Любов свою їм віддала. 

Такі маленькі пташенятка,

Соколи два і ластівка моя...

Нeначe в полі три зернятка,

Які засіяла любов моя.

 

Мар’яна Вагіль

Чоловікові

Так прекрасно і ніжно звучить:

«Доки Бог не розлучить нас»

В серці вогник трепетом зорить…

Й тиха молитва, щоб він не згас…

 

Любов щирістю, як веселка манить,

А зявляється, як спалах блискавки на небосхилі.

І як миттєвість десь в далині зорить,

Які ж рідні очі, закохані й милі…

 

Такі зігріваючі теплом слова:

«Я беру тебе, моя кохана, за дружину».

Душа окрилена, поки замріяна, закохана, жива…

А час покаже чи то на вічність чи на хвилину…

 

Так прекрасно і щиро долина,

Перед Богом, що в ньому бачу свого чоловіка…

Щастя там, де оба серця це взаємно відчува:

«Я буду з тобою в радості й смутку довіку…

 

Найбільше багатство – людяність і взаємні почуття…

Де сонце на долонях, як плоди достигають…

Чи стануть «омофором» їх помисли й відчуття?!

Чи так залишаться відлунням в повітрі їх «кохаю»?!

Доні

Я знаю, моє серце для тебе й з тобою!

І місяць, і зорі, і небо в всесвіта лоні.

Ти є мій скарб, що собою,

Життя моє тримаєш в малій долоні.

Світло для тебе, я знаю!

Моєї душі, землі й неба.

Крім тебе нічого не маю,

Ти і Бог – все, що в земній подорожі треба.

Я знаю для тебе всі квіти.

Ти теж розквітаюча квітка – дитина.

А для мене твої обійми – любові вітри.

Ти від Бога благословення – найрідніша людина.

Я вірю в твоє майбутнє щасливе.

Щиро за це Бога прошу і проситиму!

Лише не бійся хмар і не бійся зливи.

Тебе оберігатиму й душу твою завжди грітиму.

 

Назарія Веснянко

Чоловікові

Зігрій коханими вустами,

Всі межі відстані зруйнуй.

Та есемесками – листами,

Життя по – новому скануй.

 

Дивуй щоденно, що хвилини,

Дивися в очі і ласкаво говори.

Волошку хочу, не неси перлини,

Що є на серці в дійсності твори.

 

Не муч себе розлукою, безсонням,

Це марнота і суєта з усіх земних суєт.

А краще завжди будь моїм осонням,

Бо вже замало мати просто силует.

 

Сердець бажання наче ксерокопія,

Та відстань - це провалля гіркоти.

Оригінал – це дотик, думка - копія,

Й немає гіршого від болю самоти.

 

Доні

Таке приємне, ніжне слово,

Із вуст зринає кожен день.

Це миле серцю дивослово,

Дарує безліч нових вражень.

 

Доня, доня, рідна донечка,

Твоя усмішка запалює зірки.

Дав Господь частину сонечка,

Смутку розсуваєш фіранки.

 

Оченята дивляться з надією,

Як же руку миру не подати.

В юності було бажання мрією,

Серденько спішу тобі віддати.

 

Вчися, як потрібно в світі жити,

Щоб нікому душу не зранити.

Бога і людей усіх - усіх любити,

В дзвони радості гучні дзвонити.

 

Оля Головатюк

Чоловіку

Моє ти серце, полум'я, світання!

Моя надія, усього життя кохання!

З усіх єдиний і від усіх найкращий!

Ніжний, турботливий і не ледащий!

 

Завжди чекаю з нетерпінням вдома

Хочу щоб тут завжди зникала втома!

З тобою хочу прокидатись зранку

В міцних обіймах спати до світанку!

 

Твій погляд проникає прямо в серце,

Закутається там тихенько і не мерзне

Посеред твоїх слів збережених в мішках

І і ще всіх тих, що ти казав у снах..

 

Кожен момент хочу запам'ятати

Щоб нам на старість було що згадати!

Рідненький, більше посміхайся щиро!

Хочу щоб жили ми тільки щасливо!

 

Хай клопоти і ці земні турботи,

А ще весь побут і усі роботи

Нам головного не замінять:

Ми є одно - і це ніхто не змінить!

 

Давай не будемо ніколи руки опускати

Ні перед чим, а сміло прямувати.

За руки взявшись обійдемо усе лихо

А де не можна, то перескочимо тихо!

 

Ти тільки не переставай кохати

Дарити посмішки і дивувати!

Як далі буде ніхто і я не знаю,

Але без сумніву, безмежно я кохаю!

Маленьке диво

Я не могла вже дочекатись

Коли появишся на світ,

Щоб тебе міцно обійняти

І ти з’явивсь під перший сніг.

 

Маленький носик, оченята…

Вже найрідніший на землі,

А крихітні ці рученята,

В обійми просяться мої.

 

Як треба все віддам що маю,

Лиш посміхайся і дивуй,

Молю Всевишнього, благаю,

Здоров’я й щастя подаруй.

 

Легкої долі все бажатиму,

Цілуючи маля у дві щоки,

Завжди тобі допомагатиму,

Як би не плинули роки.

 

Маленьке диво я тримаю

Це щастя, чудо із чудес,

Життя не легке, проте знаю

Будеш під наглядом небес.

субота, 6 травня 2023 р.

Весна приходить незалежно від подій

Розгортаючи книгу долі приходиш до розуміння того, що все у житті має здатність рухатися. Події, як і пори року, змінюються у часових вимірах. Головне рухатися вперед, навіть, коли підкошуються ноги, повільно, та іди, не можна зупинятися на зупинках: болю, розпачу, ненависті. Нехай не завжди так, як нам би цього хотілося, бо непередбачені обставини крадуть у нас радість і щастя. Не здаваймося ночі, день зігріє усмішкою сонця. Весна приходить незалежно від подій, щоби відродити життя, навіть і там, де його украли у нас.
Часто смуток народжує вірші, очі чекання стають відкритими на красу і бачать по-особливому розквітлу гілку, пташку, яка тьохкає втомленому серцю, травичку, яка лоскоче втомлені життєвими дорогами ноги. Весна одна з найкращих пір року відкриває нам по-новому світанок, вчить перемагати люті морози відчаю, відкриває серце на казку, на переживання пов’язані з коханням, спонукає радіти та втішатись первозданній красі. Віримо, що весні вдасться зцілити пошматоване тіло землі, та сподіваємось, що зможе висушити калюжі сліз.
Смакуймо весну у віршах наших студійок.
 
Ольга Литвин
Травневий світанок
Йде світанок по землі травневій,
щедро вкрита росами земля.
Заведе танок садок вишневий,
пелюсточки цвіту ляжуть на поля.
 
Десь голос зозулі відлунням прилине,
все живе розбудить зранку до життя.
А із – під туманів, наче з – під перини,
Визирне прекрасне квітів вишиття…
 
А промінчик сонця ранок підганяє,
на ниві пропаде вранішня роса.
Десь під гаєм бджілка меду назбирає –
пасічника втішить праця нелегка.
 
Хай травневий ранок завжди сипле роси
на ніким не скошену траву.
Хай пташки по світу вісточки розносять
про таку безмежну радісну красу.
 
***
Я кажу вам:Вже пахне весна!
Першим проліском котрий дрімає.
А ви скажите:Ні, ще нема!..
 
-         Але ж запах десь поруч витає!
Я кажу вам: Втікає зима!
Свої ковдри усюди збирає.
А ви кажите: Ще зачекай!
То є злодійка, що не дрімає.

Рання весна
Рання весна вже розквітла,
хиткий туман мережив даль.
Півсонне сонечко вставало,
блистів мороз, немов кришталь.
 
Безліч відтінків вигравало в небі,
і обрій серпанкову хустку знімав.
А в висоті дерев десь між гілками,
веселий вітер танець витинав.
 
І звідтіля доносилось зітхання:
зими останній подих жаль ще мав.
Весна жадана йшла, немов кохання:
Ї ї щасливий Березень чекав…
 
Любов Тимчій
***
Нам сонечко веснянки малювало
Такі смішні на носі і щоках.
І на світанку з ліжок підіймало:
       Вставай, мандруй – це твій життєвий шлях.
А вітер розвівав одежу і волосся:
       Скоріш вперед! Іди й не зупинись!
І спів птахів зливався в стоголоссі,
Мов гімн звучав: мерщій вперед і ввись!
 
Прозорі роси кожен раз змивали
Весь пил доріг, і втому, і жалі.
І ранком життєдайно напували
Все, що живе й квітує на землі.
 
Уся природа, весь цей світ – для тебе.
Лише не зупиняйся – сміло йди!
Пшениці шепіт, ніжна синь із неба
Дадуть наснагу досягти мети.
 
Красуня – весна
Знов весна до нас в гості прибула
І взялася господарювати.
Світлим променем землю торкнула
І шпака поселила у хату.
 
Ніжні котики розворушила,
Розбудила підсніжники в полі.
Потім бузьків ласкаво зустріла,
Їх додому знов кликала доля.
 
Ще вітрам наказала змітати
Все торішнє опалиє листя.
А дощам – землю так поливати,
Щоби трави скоріш піднялися.
 
Так красуня – весна розходилась,
Що ніхто вже не в змозі спинити.
І земля за цю добру роботу
Їй дарує усміхнені квіти.
 
Прийшла весна!
Ви чуєте? Співа вже соловей!
Бере ранкові неймовірні ноти.
І кличе, кличе стомлених людей:
       Вставайте час, беріться до роботи!
 
Ви бачите? Вже сонечко зійшло!
Росою вмилось зеленаве поле.
І вже тендітне молоде зело
Покрило землю ген за видноколом.
 
Ви знаєте? Весна вже у правах.
Диктує людям, що садить в городах.
Побачимо ми тільки на жнивах,
Яку весна одержить нагороду.

Лілія Сідор
Цвіте слива
Одягнулись в білі шати сливи
З вітром по-тихеньки гомонять.
Пробудились з сну холодні ниви
І птахи шасливо цокотять.
Припинився дощ. Та чи надовго?
У повітрі надлишок води,
Сонце опускається полого,
Шле привітно промені в сади.
Незабаром в білому округа,
Зал весни в квітучих сукенках.
З цвіту заметіль, моя подруга,
Помережить білим й по грядках.
З вітром повальсує. Чи охоче?
До вподоби шури мури з ним.
Зелолистій дівчині шепоче,
Що колись і він був молодим.
Опаде на трави цвіт тендітний,
В білому мереживі весь сад.
За весною буде тепле літо
Й осінь золотих додасть принад.
 
Граки
Граки летять. Весна їх зустрічає.
Можливо, що весну вони несуть?
Рої із чорних цяток понад краєм
Здолали путь.
На Герасима у сторонці рідній
Із гонором крокують по ріллі.
Хтось каже, із воронами подібні,
Можливо, ні.
Ці гайворони дуже трудівничі.
У пари перезмінка час у час
І барва чорна у одежі личить,
Як на показ.
Синоптики відомі й вельми знатні,
Розумники великі поміж птиць.
В повадках і культурні, й делікатні -
Хитріш лисиць.
На оранку тепло розносять щедро.
Три тижні згодом грянуть посівні.
Гніздо ізвили на старому кедрі.
Хвала весні!
 
Весна
Як пацьорки шафранові очі.
На галявах шитво від весни,
Як знамення Вкраїні пророчі,
Що закінчення близько війни.
Брендушки позбирались у кола,
Вітер так й норовить зачепить.
Сонця промінь торкає довкола,
Мріє роси криштальні попить.
Як подруги, маленькі шептунки.
Ще й моргають на статні дуби.
Веселухи, дівчата-пестунки
Ох щасливі. Прибігли сюди.
На граційній, тонесенькій ніжці
Пелюстини в тугім пояску.
Одягнули легкі босоніжки
І газівку красиву, легку.
Жовтороті пір'їни-тичинки
У огранці із пуху бурштин.
Аромати спокусниців линуть
І війні не зчорнити їх плин.
Неможливо весну зруйнувати,
По Вкраїні скорботній іде.
Неможливо заперти за грати,
Не зламати стебло молоде.

Марія Бойчук
Весняна симфонія
От – от білим цвітом вишня,
Легенько вітер бавиться в гілках,
І соловейко тьохкає сердечно,
Весна цілує хмари на горбах.
 
А сонечко уже не просто світить –
Леліє землю, квітне все навкруг,
Берізка ніжно розправляє коси,
Астрал вплітає в коси їй красу.
 
Щемить у серці благодать казкова,
Життя пульсує, мов дзвінкий струмок.
Моя прекрасна, українська Земле,
Прийми чарівний сонячний вінок.
 
Весна
У серці забуяло жагою,
І скресла крига холоду в очах.
Дивлюсь на синє небо загадково,
Там Ангели шепочуть щось про нас.
 
Астрал наповнений величним світлом,
і щастя відблиском застигло на вустах
Торкаюсь ніжно до єства земного,
А губи шепчуть: це весна, весна!
 
Моє кохання пахне світанково,
А смак його – немов солодкий мед,
Неначе пташка у твоїх долонях,
Кружляю в ніжнім танці менует.
 
Легенький вітер грається волоссям,
А ти стоїш на відстані – завмер.
Через глибинні та спокійні очі
Крилом кохання огорнув мене.
 
Лілія Мацьків
Весна
У промінні заплутався джміль,
Розкошують шовкові метелики,
І червоні тюльпанів вуста –
Поцілунками сповнені келихи.
 
П’ють шпаки божевільний нектар –
Суміш сонця, кохання й романтики.
У зелені чуприни дібров
Анемоні пов’язані бантики.
 
Прагне пестощів літа земля,
Розцяцькована диво – кульбабами.
Лиш замурзані личка дітей
За сніговими  скучали бабами.
 
Травень
День, немов рибину, ловить сонце
В теплих хвилях лагідної річки.
А кульбаби, наче ластовиння,
Вкрили поля розігріті щічки.
Вітер, як хлопчисько бешкітливий,
Із кущів розлогих підгляда,
Як спіднички пістяво – зелені
Безсоромно задира верба.

Людмила Перевізник
 
***
сонце спокійно
скотилось за обрій
сонно позіхнуло
вдихнувши
прохолодний вітерець
спати спати
переглядаючи
калейдоскоп снів
ще один теплий
весняний день минув
скоро люди
переведуть
стрілки годинника вперед
намагаючись
продовжити день
як же було б добре
повернути їх
на рік і місяць назад
щоб зберегти продовжити
не одне людське життя
сонце спить
завтра – нове коло
чи всім однаково
воно світитиме
чи всім
 
***
весна приходить
незалежно від подій
емоцій душевного стану
вона взагалі пані незалежна
стримувати емоції не її уділ
все ж починається з неї
народження першої квіточки
пташині фестивалі концерти
пробудження землі
хоча який то сон
коли навколо вибухи сирени
чи зцілить ця весна
пошматоване тіло землі
чи висушить калюжі сліз
хто зна
але
весна
 
Назарія Веснянко
***
А завтра квітень простягне долоню,
Вже березень свій відлік зупинив.
Вікно на ніч і зараз я заслоню,
Щоб на новини добрі телефон дзвонив.
 
Нехай цей перший день брехні,
Та й не до сміху, краник сліз відкритий.
А добра звістка була увісні.
Та біль на сім замків ще не закритий.
 
Всі сумніви, як одяг поскидаю,
Думки і мрії танцювали б танго.
Прожитий день, про тебе я розповідаю,
Й шепочу: «повернися!»ненастанно.
 
Ще лічені години, серця скрипка грає,
У квітні завтра буде цілий світ.
Душа всі добрі справи по збирає,
Лише щоби почути сонячний привіт.
 
***
Деревам травень заплітає коси,
Із яблуні збиває хижий вітер цвіт.
Цілують босі ноги ще холодні роси,
Нас кличе в мандри сонця дивосвіт.
 
Із спозаранку радість розсипаємо,
В траву, в якій зайчатко тихо спить.
А серцем до краси а ж прикипаємо,
Хоч боїмося на ромашку наступить.
 
А руки - дужі крила, розправляємо,
Назустріч щастю, що хутенько мчить.
Метелика на квітці - щічці забавляємо,
Дзвіночок з сміху щирий дзеленчить.
 
Хмаринки - човники по синім морі,
Пливуть туди, куди спішить життя.
А в солов’їнім неземному хорі,
Прийде кохання і сердець злиття.
 
***
Травневі промені тепла
У душу зазирають сміло.
Надія виглядає із дупла
І серденько застукотіло.
 
І білкою гасає по гілках,
Які зімкнулися, мов руки.
Роса застигла на квітках,
Ховаючи вчорашні муки.
 
Не треба сліз, вони такі солоні.
Всміхайся, всім лише привітно,
Щоби сідали пташки на долоні,
Та болю більше не було помітно.
 
Радій, бо завтра може не настати,
Не відаємо ми про день останній.
Тому всім треба сумувати перестати,
Та тішитись красі цій первозданній.