середа, 21 вересня 2022 р.

Свята Марія – міст життя

Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії святкується Церквою щорічно 21 вересня і вважається днем всесвітньої радості. Саме від цього дня і починається новий церковний рік.

Свята Марія – міст життя. Вона відчинила вхід у рай, принесла людству спасіння від вічної смерті, давши Спасителя і надію на майбутнє.

Наш народ з любов’ю і почитанням присвячує Божій Матері пісні та вірші. Із смиренністю і ніжністю описують письменники у своїй творчості Богородицю, розкривають Її високе духовне начало, внутрішню силу, уміння гідно зносити усі випробування і страждання, а також підносять Її як найвищий прояв гуманізму і самопожертви.

З любов’ю і повагою звертаються до Пресвятої Діви у своїх віршах і наші студійці.

 

Василь Бурій

Маріє

Маріє, Матінко Небесна моя,

Тебе я прошу зі сльозами,

Візьми під свій покров моє життя,

Яке вщент знищене гріхами.

 

Ти є скарбниця ласк, Маріє,

То ж зволь зцілити грішного мене.

Маріє, Ти пригнічених надія.

Спаси...! Інакше сатана до пекла заведе.

 

Маріє, Ти Цариця всіх,

Ти світло в темноті земній.

Я заблукав: де є чесноти, а де гріх.

Маріє, молю, поможи мені.

 

Маріє, Ти заступниця ласкава,

То ж випроси у Сина прощення гріхів.

Допоможи, щоби душа прокляття не зазнала,

Щоби хвалила Спаса в Вічності святій.

 

Оксана Сподар

Ясна Гора в Гошеві

Тут так близько до неба, хочеш

міцно стоїш на землі!

Залишилось там, унизу, все

буденний сіре...

Ми до Діви Марії прийшли, наче

діти малі,

Щоб напитись душею добра,

милосердя і віри.

Перехоплює подих така

благодатна краса,

Бо величні карпатські вершини

тут моляться Богу,

І до ніг Богородиці стелиться

срібна роса,

І ріка швидкоплинна, як наша

життєва дорога...

Ми прийшли поклонитися

Пречистій Цариці Небес,

Принеси, наче квіти, свої молитви

і благання ...

Непорочная Діво, о скільки

предивних чудес,

Ти здійснила, щоб втерти нам

сльози й забрати страждання !

Люди з цілого світу сьогодні

приходять сюди,

До святої ікони, обтяжені злими

гріхами...

О Заступнице наша , джерельце

живої води

Нас очисти від зла, і хай буде

Любов поміж нами!

І щоб кожної миті в нелегкий

дорозі життя

Ми могли відчувати Твою

материнську опіку,

Щоб ми всі були варті добра

Твого і співчуття,

Й ласки Божого Сина віднині й

назавжди - довіку!

 

Вероніка Яблонь

Небесна Мама

В осінню пору, коли все золотаве,

І рідні вулиці аж сяють променисто,

І сонечко ще гріє так ласкаво,

Настало Твоє свято, О Пречиста!

 

Крізь промені й дерев оголені скроні

Теплий дотик небес відчуваю в душі.

Ласкава Мамо на Небеснім троні,

Присвячую Тобі свої вірші…

 

Небесна Мамо, Покрово благодаті!

Нам місяць жовтень нагадує про Тебе.

Бо Ти найкраща й найрідніша Мати,

І Ти даруєш нам частинку неба.

 

О, Непорочна квіточко леліє,

Взірцем Ти є жіноцтву на Землі.

Твоя опіка грішний нарід гріє,

До Тебе моляться дорослі і малі.

 

Така велична Богородиця Небесна,

Слабка і сильна, як сльоза і лід,

Ти на Голгофу біль у грудях несла,

Щоби спасти і відкупити світ .

 

Я щиро прошу, моя Небесна Мамо,

Рятуй Вкраїну – з Заходу на Схід!

Свята Маріє, змилуйся над нами!

Храни мій край, Пречистая, від бід.

 

Я пригорнуся до Твого покрову,

Відчую теплоту і дотик Твій,

Моя ласкава Матінко чудова,

Мій скарбе щирих найсвітліших мрій!

 

Мар’яна Вагіль

О, Милостива Божа Мати.

Блаженне є Різдво, де Ти.

Прийшла собою світ обняти.

Віддати Сина, щоб світ спасти.

О, Милостива Мати Божа.

І кожний день, що прожила.

Звертання всіх, кого що тривожить.

Завжди до Господа несла.

О, Милостива Мати Господня.

Любов твоя, безмежна й чиста.

Яка лікує від без невіри безодні.

Й огортає в спасення намисто.

О, Милостива Мати Ісуса.

До Тебе, Матінко всі уповаєм.

Всім серцем до Твого серця хилюся.

До Твої ласки прибігаєм!

Без Тебе, Мати Божа й наша.

Й бне було народження Ісуса.

Ти чистоти безгранична чаша,

Що захищаєш завжди від зла й спокуси.

О, Милостива Мати Божа!

Дякую, що ніколи не покидаєш!

 Й знаєш, що в серці тривожить.

Й Покровом своїм щирим оберігаєш.

О, Милостива Богородице Маріє.

Спасибі Господу за Тебе!

Безмежно вдячна, що завжди теплом лелієш.

І відкриваєш своєю чистотою й любов'ю всім небо!

 

Назарія Веснянко

Віконечко вересень відкриває,

Світу і для Всесвіту сьогодні.

Таємницю радості розкриває,

Щоби правди не були голодні.

 

Таємницю Донечка виявляє,

Що від Духа Святого родилась.

Людство ручкою благословляє,

Щоби душенька розбудилась.

 

Щоб спізнати мудрість небес,

Яку міг лиш Творець пояснити.

Ми так прагнемо світла чудес,

Мрію може й Марія здійснити.

 

Всім, хто на Бога надіється,

Господь, що просять, подасть.

Хай воля Його в житті діється,

Що нам потрібно, отого додасть.

Лілія Пінчук



Ольга Головатюк

Мар'яна Хабер-Дудар




вівторок, 23 серпня 2022 р.

Доле моя, Україно

У ці страшні дні війни не покидає думка про чисельні трагедії, яких завдала нашому народу ворожа росія. Наслідки страшні, смертельні.
Сирени не перестають сповіщати про небезпеку, бо ж ракетні удари знищують інфраструктури, щодень забираючи людські життя. Ґвалтування, мародерство, звірські вбивства полонених «руського мира» призвів до смерті і покалічення тисяч життів.
Та гідну відсіч, на подив усього світу, дають «другій армії світу» наші герої з ЗСУ, мужньо і віддано захищаючи рідну землю від московської орди.
Ворог випробовує нашу незалежність, та це робить нас сильнішими. Ми не здаємося, а навпаки намагаємось бути корисними. Долучаємось у різний спосіб, до волонтерської допомоги і ні на мить не втрачаємо віри у нашу перемогу.
І наші студійці не залишаються осторонь, а продовжують писати зворушливі вірші про цей буремний час. Бо ж для кожного свідомого українця Україна стала долею, яку з гідністю приймаємо, покладаємо надію на Бога та твердо віримо у нашу перемогу. Любимо і знаємо, що Україна є, була і буде! А наш народ єдиний і незламний!
Саме про це і не тільки, відеовірші учасниць літературної студії «Слово».

Любов Тимчій


Мар'яна Хабер-Дудар


Мар'яна Григорська

Мар'яна Вагіль


Іванна Кирильчук

Ангеліна Креховецька
Вероніка Сметаняк

Христина Сабан

неділя, 22 травня 2022 р.

«50 відтінків тепла»

Тримаю у руках щойно прочитану збірку віршів «50 відтінків тепла», що отримала першу премію на Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова – 2020», яка направду є чудовою знахідкою для поціновувачів української поезії. Автором її є наш земляк Богдан Щеглюк.
Знаємо його і не зовсім. Знаємо, читаючи його душу – вірші і радіємо тому, що він уродженець нашого міста Долина. Тут він закінчив Долинський природничо-математичний ліцей, тут, очевидно, і почав писати вірші.
Після завершення навчання у ліцеї вступив до військового інституту Київського національного університету ім. Т. Шевченка, який (так само, як і ліцей) закінчив із золотою медаллю. Здобув первинне військове звання офіцерського складу «лейтенант». З 2005 по 2020 роки проходив військову службу у Збройних Силах України. Після повномасштабної агресії Російської федерації відновився на військовій службі й досі виконує завдання за профілем.
Молодий автор ділиться із читачем власними думками та таємницями свого серця. Проблеми сьогодення наштовхують на виклики майбутньому через складні питання історії. Та більшість поезій, вкладених у збірку «50 відтінків тепла», є сонячними, такими, що гріють серце і заколисують розхвильовану душу. Тут кожен може побачити щось своє, бо всі вірші правдиві, пережиті молодим офіцером. І як ніколи на сьогодні є актуальними.
У збірці «50 відтінків тепла» кожен читач знайде маленький світ добра і затишку. Нехай ніколи і нікому не бракує тепла. Читайте і діліться ним з рідними, друзями та коханими.

            ГОЛОВНЕ
 
Головне в цьому світі – набутися разом,
Находитися вкупі на планеті Земля,
Набиратися щастя щодня, раз за разом,
Відчувати душею своє звіддаля.
 
Головне в цьому світі – насміятися щиро,
Накохатись взаємно, налюбитись своїх,
Головне – жити в злагоді разом із миром,
Головне – чути вдома дітей малих сміх.
 
Головне в цьому світі – знайти свою людину
І надихатись нею, і в унісон
Надивитися теплих снів воєдино,
Нахапатися теплих обіймів мільйон.
 
Головне в цьому світі – належатись у ванні,
Накататись на лижах, накупатись в морях,
Навстигатися сісти на потяг останній,
Настоятись в обіймах при ліхтарях.
 
Головне в цьому світі – не протліти даремно,
Наспасати той світ, наробитись добра,
Головне – бути світлом для тих, кому темно,
Не продати за срібло душу свого пера.
 
Головне – пережити яскраві моменти,
Що палітрою вкриють душі полотно,
Головне – щоб картинки оці, ці фрагменти
Перед смертю з’єднались в щасливе кіно.
 
Головне – не ховати синів в домовину,
Головне – вести доню свою під вінець,
Головне – шість десятків секунд на хвилину
Жити повним життям. І уже на кінець
 
Головне в цьому світі – нахотітися жити!
Нахотітися жити уперед на віки,
І коли прийде час – ні за чим не тужити,
Головне, що і там в тебе будуть…
                                                зірки.
 
            ПІСНЯ УКРАЇНИ
 
Якщо ти побачиш калину у полі,
Якщо над гаями лунають пісні,
Якщо промовляють до неба тополі,
Якщо журавлі клекотять навесні,
Якщо у людей мова, мов солов’їна,
І сонячні очі в щасливих дітей,
То знай, що земля навкруги – Україна,
Щаслива земля щасливих людей.
 
Наша пісня дзвінка, наше серце гаряче,
Наші жовті лани ген ростуть до небес,
Чорні брови дівочі, мужнє серце козаче,
Сива мудрість віків, диво серед чудес.
Й поки люди у нас будуть добрі і щирі,
Поки наші серця будуть мати мости,
Тут ростиме калина із гронами миру,
І від Сяну до Дону буде щастя цвісти.
 
Вільні ми серед інших, не вищі й не нижчі:
Ми не хочем чужого, та своє бережем.
Нас так часто вбивали сусіди найближчі,
Але ми воскресали піснями й мечем.
І ніхто не вкраде у нас нашу свободу,
І ніхто на нас вільних не вдягне ярмо.
Сини й дочки свого українського роду
На своїй, Богом даній землі, стоїмо.
 
            ЛИСТ
 
Напиши мені, Доле,
Від імені Бога
Про моє майбутнє листа:
В яке синє поле
Йде моя дорога,
Що кажуть Господні вуста?
 
Напиши мені, Доле,
Про небо зелене,
Про мої фіолетові сни.
Де серце і голе
Й без масок шалене
Живе у обіймах весни.
 
Де в жовтому морі
Купаються зорі
Й літає блакитний дельфін.
Де я на просторі
Сніжинки прозорі
Ловлю у оранжевий дзвін.
 
Де силою думки
З червоного сонця
Ростуть до землі пагінці.
Де відьми й чаклунки
Дають крізь віконця
Із райських садів корінці.
 
Де люди літають,
Квадрати кружляють,
Де садять дерева в пустир.
І де не стріляють,
І де не стріляють!!! –
 
Напиши Україні про мир.
 
            ВІР МЕНІ
 
Вір мені! Я скоро буду!
Повернуся з пекла,
Свою клятву не забуду,
Хоч війна запекла
 
Тягне нас усе донизу
На дев’яте коло,
Але ти завжди поблизу –
Й наче щит довкола.
 
Вір мені, я не покину…
Твої карі очі
Кожен день, кожну годину,
Всі ці довгі ночі
 
Лиш вони мені світили
Замість зір і сонця,
Смерть мою звели в могилу
Вірні охоронці.
 
Вір мені в час безнадії,
Відчаю й розпуки.
Вір, коли помруть всі мрії
Й в твої томні руки
 
Лист прийде, а в нім нестерпне
Слово те – «загинув».
Вір, що я воскресну з мертвих
І в лиху годину
 
Прилечу із того світу
Через пекло й небо:
Без подарків і без квітів –
Та живий, для тебе...
 
Позабуде син і батько,
Ненька переплаче,
Хижий ворон в тихім полі
Над тілом закряче,
 
Вороги всміхнуться криво
Та, мабуть, – зарано,
Якщо віритимеш в диво,
Я з мерців повстану
 
І вернусь на подив смерті
Й сором боягузів.
Бо мені не дала вмерти
Мужність моїх друзів,
 
Бо молитва моїх рідних
Спину прикривала.
Та найперше – бо ти у вірі
До кінця чекала.
 
            ПРИГОДА
 
Боже, я дякую Тобі за дар життя,
За те, що Дух наповнив мої гени,
За те, що пробудився з небуття,
Що кров із серця ллється в мої вени.
 
Боже, я дякую Тобі за зір,
За те, що бачу синє-синє небо,
За те, що бачу небо повне зір,
Що жити мені в темряві не треба!
 
Боже, я дякую Тобі за слух,
За те, що маю мову солов’їну,
За те, що я до правди не оглух,
Що маю маму, маю Україну!
 
Боже, я дякую Тобі за те,
Що я живу свого життя свідомий,
Що рід мій на оцій землі цвіте,
Що смак любові є мені відомий.
 
Боже, я дякую Тобі за них –
Незримих променів мого кохання,
За тонни поцілунків неземних,
За ноти надщасливого зітхання!
 
Боже, я дякую Тобі за все,
За те, що маю дихати нагоду…
Й коли нарешті прийде моє все –
Вклонюся я Тобі за цю пригоду.
 
            * * *
 
Я у світі цім лиш на трішки!
Я надихатись хочу життям,
Находитись без поспіху пішки,
Накохатися зір вишиттям.
 
Я наслухатись хочу тиші,
Налітатися уві сні,
Наздійматися на узвишшя,
Наблукатися в низині.
 
Заблукати я хочу у світі
І найтися в країні весни,
Накупатись у яблучнім цвіті
І надихатись хвої сосни.
 
Нарадітися хочу я щиро,
Наділитись любов’ю й теплом,
І набутися з щастям і миром
За одним житейським столом.
 
Я на мить тут… а далі – погасну.
Я смакую цим світом щодня,
Я люблю нашу землю прекрасну,
Я живу во любові ім’я!
 
Я всміхаюся кожній хвилині,
Я так хочу творити добро!
Я себе віддаю по краплині
Через літери, через перо.
 
Я не прагну бути над світом,
Я неначе маленьке зерня:
Для людей хочу бути я цвітом –
Колоситися хочу я!
 
Бути киснем і бути промінням,
Насіниною своїх батьків,
Для нащадків стати корінням
І цвісти у них сотню віків.
 
Перед тим, як захочу померти,
Я прожити хочу ЖИТТЯ…
Поки Бог не сховає мольберта,
 
Д е   м и   в с і     т і л ь к и   з і р   в и ш и т т я.
 
            * * *
 
Вернися на світанок свого серця,
Вернися в час, де ти ще геть дитя,
Де дух об світ жорстокий ще не стерся,
Пройди уверх рікою небуття…
 
Відкрий ворота батьківського дому,
Зайди в давно не білений вже сад,
Лиш там ти позабудеш вічну втому,
І витягнеш із спини ножі зрад.
 
У тім саду на камені чекання
Сидить твій ангел довгих сорок літ,
А рядом мертве дерево кохання
Оплакує свій перший справжній цвіт.
 
Колишуть вітри спогадів гілками,
Та вишня, як раніше, не п’янить,
Лиш груша не змінилася з роками
І спогадом про сонце пломенить.
 
Вдивляючись на цю стареньку грушу,
Спілкуючись з померлою ріднею,
Ти віднайдеш свою таку самотню душу
І пригорнеш її, й заплачеш гірко з нею.
 
 
            ОЙ ЧИЙ ТО КІНЬ СТОЇТЬ
 
Ми, українці, унікальна нація,
Ми навіть в піснях змалечку готовимось вмирати за свою землю!
Взяти хоча б «Ой чий то кінь стоїть».
Отак сидить собі група дітлахів і співає. Співають і хлопці, і дівчата.
І в кожного такий вираз обличчя, що, здається, вони не пісню,
А прямо якесь пророцтво співають:
Хлопці розуміють, що коли треба буде йти на Січ, – вони підуть,
Дівчата розуміють, що коли треба буде відпустити хлопців на Січ, – вони відпустять.
І немає від того ніяких ліків.
Бо така вже вона – наша душа і наша Доля.
 
    Росте пшениця жовта і красива,
    Колосить зерня буйно на крові,
    Вертають козаки до чорнобривих –
    Все не живі, і не живі, і не живі.
 
    Природа, наче Бог намалював!
    І що не гай, то в райський сад трюмо,
    А голос крові знову нас позвав –
    І ми йдемо, і ми йдемо, і ми йдемо.
 
    Невже не відвернути це ніколи?
    Цю безсоромну, цю безжальну круговерть?
    Століттями ми ходимо по колу –
    І все на смерть, і все на смерть, і все на смерть.
 
    Ой чий то кінь стоїть, що сива грива,
    Чиє дівча ридає в тім саду?
    Прийшла прощатись моя чорнобрива –
    І я іду, і я іду, і я іду…
 
 
            * * *
 
Десь там далеко гинуть хлопці,
А я горілочку тут п’ю,
Покину я тебе, дівчино,
Бо на війноньку завтра йду.
 
Горілка ллється тут пекуча,
А там тече солона кров.
Розлука наша неминуча,
А чи мине твоя любов?
 
Чекай на звісточку, серденько,
Хоча чи стрінемось колись?
Хоча і смерть моя близенько –
А ти однаково молись.
 
Загину я, либонь, в тій бійні…
Для чого йду, куди іду?
А йти не можу. Божевільний –
Я сам себе на смерть веду.
 
Не докоряй очами душу,
Хіба ж не хочу жити я?
Хіба іти я хочу? Мушу.
Прости, весняночко моя.
 
Не можу так, як інші люди,
Ховати очі в стороні.
Іду на Схід і будь, що буде,
Прийду в китайці. І в труні.
 
Десь там далеко гинуть хлопці,
А я горілочку тут п’ю.
Прости мене, моя кохана,
Я на війноньку завтра йду.
 
            ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!
 
Я не знаю, що буде, але все буде Україна!
Ми змогли, ми протримались тисячу років пітьми!
Скільки літ панувала в нас бійня, пустка, руїна –
Та наш ген розцвітав до небес з новими людьми.
 
Ми вже мали сконати хоча б за двадцяте сторіччя,
Нас морили голодом, били мечем та вогнем,

І між Богом і чортом за нас досі йде протиріччя,
Але й цього чорта зі Сходу ми проженем.
 
Двадцять перший вік на цей раз буде за нами:
На далекій планеті першим піднімуть тризуб,
Україна прославиться донечками і синами,
А за Крим Бог ще встигне чорту вибити зуб.
 
І хто б що не казав, наша мова (таки солов’їна)
Ще звучатиме в радіо на міжгалактичнім шосе,
Я не знаю, що буде, але все буде Україна,
Україною тут в Україні буде усе.

неділя, 6 березня 2022 р.

Україно – ти вистоїш!

В Україні триває війна… Повномасштабна, жорстока… Кожен із нас вже є її учасником. Кров’ю обливається серце від болю, а гнів і лють кличуть до боротьби та змушують, зціпивши зуби, повторювати знову і знову: Україно – ти вистоїш!
Хтось в цей час замкнув всі емоції і тільки фізичною працею рятується від паніки, а комусь необхідно виговоритись, виплеснути свій біль хоча б на папері. Пропонуємо вам доробок учасників літературної студії «Слово», створений не просто словами, а самим серцем. 


Маряна Вагіль
Україно – ти вистоїш!

Допоможи нам, Боже, допоможи! Щоб вистояли українці всі й не втратили своє! Стережи нас, Господи, стережи кожне життя безневинне, бо ж дитя Твоє! Допоможи, Маріє й Ісусе, допоможи! Накрий український народ Своїм Покровом! Від лукавого на всіх шляхах збережи! Щоб усміхались Весні знову й знову! Допоможіть, Архангели й Ангели, допоможіть! Щоб Україна була,як завше незалежна й вільна! Диявола від України відженіть! Щоб була наша держава соборна й сильна!

Дякую тобі, український солдате, що готовий життя віддати! Дякую тобі захиснику України, що не даєш супостату покласти нас на коліна! Дякую тобі українська дочко й сину, що так палко любиш нашу неньку країну! Дякую тобі й уклін до землі щирий, що не допускаєш злу нас перемогти й додаєш віру! Нападнику побажаю, доки є час - покайся, бо власноруч копаєш собі глибоку могилу! А ти український солдате додому лише живим повертайся, всі тебе чекають! УКРАЇНА ПЕРЕМОЖЕ! Всі віримо щиро.

Прийшла весна... Розкрились обійми вогняні, усе, що демон для "розп'яття" приберіг. І десь в підвалах родиться найкращої нації дитя в пелені. А він вже без розбору розкидав, що міг. Життя незлічені в небо линуть, Бог вoрoта відкриває. Неначе падає завіса всіх зібраних пекельних сил. Лише Господь душі від болю й мук собою вмиває. Господь завжди опора, спасіння й найщиріший найсильніший тил.

 

Лілія Пінчук

            ***

Зброю - вервицю стисну між пальцями

І не страшно ні вдень, ні вночі.

В той момент я дверей не бачу

До яких не знайду ключі.

 

Лілія Сідор

Груні - вершини

Ви думаєте, я - звичайна жінка?

Бандерівка крута з лісів й дібров,

Мольфарка, берегиня, ніжна квітка,

Тече у жилах українська кров.

Ви думаєте, що впаду, зламаюсь?

Я ще добряче в'їмся в печінки,

Бо волю до життя безмежну маю,

За мною гори, діти і батьки!
 

Беззахисна? Ой, падоньку, ой Боже?

Бо чоловік давно уже в бою,

Ви кажете, мені на герць не гоже.

Я м@скаля в Карпатах спопелю.
 

Гей, гей! Високі плаї, полонино!

Споконвіків я Мавка із Карпат,

Хто з зброєю прийде, той і загине,

А я сильніша стану у стократ.
 

Трембіти плач не вчує м@скальнота,

Газдиня я і тут мої грунти!

Хай повертається у р#ськії болота,

Мої тут груні і мої світи.

 

Повернулись у Київ лелеки..

Повернулись у Київ лелеки,

Добрі вісники миру й весни.

Добирались нелегко, здалека,

А зустрілись з жахіттям війни.

Розгромлено гніздечко рідне,

Із опори обломки одні.

Все кругом у пітьмі, непривітне

І ридають вікна сумні .

Жваве місто немов надірвалось.

Тільки звуки важких канонад,

І руїни, і пащі від згарищ,

Зовсім інше, як рік той назад.

Тільки люди усі в захисному,

Невідомо свої, чи чужі?

І відкати осколки від грому

Недалеко на рубежі.

Підійняли лелеченьки  руки

І пташино молились за мир,

Та так щиро, що аж до розпуки,

Гіркі сльози котилися з крил.

Полетіли шукати притулку

І домівку лелечій сім'ї

У повітрі розмашисто, гулко

Крізь руїни і смерть, і бої.

Ще повернуться в Київ лелеки

І відпустять в політ лелечат,

Щоб щасливим лелечим клекотом

Перемоги вітати парад.

Києве! Молимось за тебе, за твоїх оборонців, твоїх мешканців

 

Ти вистоїш!

Така нація гідна жити!

Веде бої за весь світ.

Прокляття Вам, московити,

За смерть ви дасте отвіт!

Куди валізи збирати?

Вітчизну хіба забереш?

Вклоняюсь Вам, мужні солдати,

Ваш подвиг не має меж.

Вклоняюсь кожній родині,

Кожній вкраїнській сім'ї,

Оборону тримає хто нині

За мирну весну й солов'ї.

Молюся за Вас солдати!

Героям Слава повік!

Щоб Вас дочекалася мати,

Вернувся син й чоловік.

Україна з руїн востане,

Із нами Вітчизна і Біг!

Із хмари сонце прогляне.

Молитва - життя оберіг.

 

Лист з фронту

Пишу тобі послання, сину.

Люблю тебе, мій дорогенький,

За діток, маму й Батьківщину

Пішов у бій вчора раненько.

Ти слухай неньку, ти - опора.

Один козак в нашій родині.

Як згине вражая потвора

Посадимо сади в долині.

Сестричці помагай усюди,

Ви - мої крихтинки маленькі,

Хай виростуть з Вас справжні люди,

Тримайте за везіння жменьки.

Люблю Вас! Обіймаю ніжно.

Світлини любі  пригортаю.

Від однієї думки втішно -

Ваше життя охороняю.

            ***

Розгортай , враже, крематорії

Для своїх на моїй землі.

Дикуни із гнилої московії,

Ви - не люди й не звірі ви - ні!

ПеревЕртні з оскалом хижим,

Не прийме вас вкраїнська земля.

З тіл залишиться лиш попелище,

Не прийде і груз 200 здаля.

Ти не знала, руськая мати,

Де іде чоловік твій і син?

Український цвіт убивати,

Не вернеться живим і один.

Будеш рвати на собі волосся

Й проклинати потвору - царя,

Не розпуститься цвіт і колосся.

Не прийме їх ранЕна земля.

Ти на світ його чом пустила?

Убивати подібних собі?

Стане швидко усе немиле

Захлинешся в сльозах й журбі.

Спам'ятай і сина , і мужа,

Хай не бЕруть страшенний гріх,

Хай убивством не будуть простужені,

Не повернуться з димних доріг.

І горітиме слід під ними.

Проти Мордору небо й поля.

Ми і мертві будем живими,

Бо за нас Українська земля.

 
            ***

Вічна пам'ять Героям, які віддали життя

за нашу любу Україну, за нас, за майбутню

весну 2022 року.

Слава Україні! Героям Слава!

Не плачте, мамо! Я до Вас вернусь

З лелеками, як трохи потепліє,

Дощем весняним по землі пройдусь.

Так холодно. Чимдуж мені зимніє.

 

Не плачте, рідная. Я променем в вікно

Прилину весняного ранку

І поцілілую в змучене чоло,

Впізнаєте Ви сина по осанці.

 

Прошу, матусе. Я не дочекавсь

Поповнення щасливого в родині.

Мою дружину поохороняй,

Під серцем носить первістка- дитину.

 

Моя Ви найдорожчая рідня,

Повічно буду вірним охоронцем,

На небі Янголів поповнилась сім'я.

Я буде недалеко, ген за сонцем.

 

            ***

Подяка всім, хто на посту!

Хто в люту і важку хвилину,

Для України непросту,

Охороняє Батьківщину.

 

Хто вистояв, ні крок назад,

Забув про власнеє життя

Спинив собою вражий " Град",

За України майбуття.

 

Ви - наша гордість, наша честь!

Землі вкраїнської герої,

Куєте волю, як Гефест,

Нас захищаєте собою.

 

Ольга Головатюк

Молись за мир!

Упадь на коліна країно й молися

До Господа Бога щиро взивай,

Покайся в гріхах і навернися

Згадай про Творця і часу не гай.

Молитва - це зброя, яку не здолати

Потужна, єдина щоб перемогти!

Довірмося Богу, він знає що дати

Молися і вір то дійдеш до мети.

Єднаймось у слові мольби за країну

За світовий мир і за народ,

Любімо усіх як свою родину

Й прийде допомога із неба от-от.

Бог напоготові, ти тільки звернися

Він люблячий батько, чекає завжди.

Залиш уже гріх, покайся й молися!

Бог тебе чує, почуй його й ти.

Помилуй нас Господи Боже єдиний!

Почуй, бо благаєм за мир на землі!

Ми просимо прощення за всі провини!

Благаємо Боже, скажи війні - ні!

Тож йди і виконуй завжди Божу волю,

Люби і будь вірний йому до кінця!

Господь дасть усім нам щасливу долю

Приведе до радості, миру, добра!

 
Ольга Литвин

            ***

Скам'яніла душа: десь шукає псалмів...

в слові Божім, що в гаслі пророчім

нам оправдує смерть тим, хто смерті хотів,

піднімаючи Богу скривавлені очі...

скам'яніла душа: в ній немає жалю...

захлинається світ від нестерпного болю...

Розпанаханий день вкотре стріне зорю,

закривавлене небо спитає у Бога...

скам'яніла душа: де є правда свята?

як спитати у Бога простої поради?

і тремтяча рука вкотре пише слова:

- В нашім серці немає пощади...


            ***

Дожиємо: закінчиться війна...

Ми дожиЄмо, браття, знаю!

Тож на х.. биймо москаля

від гір Карпатських до Дунаю!

Хай на скрижалях імена

будем писати після бою...

Мовчи, розтерзана душа:

Не озираються в двобою!

Тож поговоримо потім:

нам є про що поговорити!

Збудуєм "Мрію", новий дім...

Ми мусим, братіє, дожити!

 

            ***

Тримайся, воїне, тримай!

Їм неба нашого не дай!

Їм сонце наше заступи!

Ми проклянем їх навіки!

"Хотят лі рускіє войни?..."

Тепер спитаємо їх МИ,

Бо в світі більшої чуми

тепер немає від Москви.

Літай, Наш "Привиде", літай

за тих, що вже за небокрай

пішли їх душеньки у рай...

Хотіли пекла - відправляй!

 

            ***

Не спиш... Я знаю - Ти не спиш!

Тобі не можна в ці хвилини спати.

В очі ординцям дивишся - стоїш,

бо ж за плечима рід і Ненька - Мати.

Ти - тут за всіх, у Тобі - тисячІ,

що кров'ю окропили рідну землю.

В Тобі - всі ми, і знам'я на плечі

нестимеш, як свічу в годину темну.

Ти вистоїш, Ти не один -

в Твоїм корінні прадідівські чати:

Бандера, Стус і Чорновіл

поруч з тобою будуть воювати!


Назарія Веснянко

            ***

Кроваве сонце кулями світило,

Бо ж Ангел смерті у моїй країні.

А душу й серце до агонії смутило,

Війна завдає болю цілій Україні.

 

Ридає мама, син вже не вернеться,

Свобода кров'ю юних здобувається.

Бо вже москаль не схаменеться,

Із нами Бог, лиш це не забувається.

 

Хоч ревотом ракети озиваються,

Пожежі спалюють будинки і життя.

Перевертні ці як ще називаються?

Дітей наляканих ховають в укриття.

 

До Бога українці й нині очі звели,

Хто меч підійме, від меча і згине.

Над Україною ширяють всі Ангели,

За мир молитва до небес долине.

 

            ***

Ці ночі й дні а ж вибивають з колії,

Йде серце в бій до вас, солдати.

Три дні і ночі духом в меланхолії,

Належну шану треба вам віддати.

 
А окупант - загарбник вже програв,

Невже не знав, що ми непереможні.

Хоча й спокійні дні в нас відібрав,

Але ми - українці на усе спроможні.

 
І захищати пильно будемо наш край,

Москаль не буде в ньому панувати.

Бо Україна для усіх нас дім і рай,

Який не вдасться й пеклу зруйнувати.

 
Молюсь за Україну, Боже збережи,

Й солдата, що тримає гідно оборону.

А ворогам Свою Правицю покажи,

Й зніми з диявола війни корону.


            ***

Вже п’ятий день ревуть гармати,

Руйнують наші рідні села і міста.

Приречені маленькі діти умирати,

Здіймаймо руки у молитві до Христа.

 
Гуртуймося, бо наміри лише свідомі,

Орді нацистській даймо гідно відсіч.

А наміри злочинні незбагнені, невідомі,

Й кровава і жорстока в нас триває січ.

 
Ми сильні духом, страх нас не руйнує,

Не переможуть волелюбний мій народ.

Останній день зими хай пекло все лютує,

Та виженуть герої з України всіх заброд.

 
Й небесне військо з неба допоможе,

Зітре з землі отих, хто Бога не бояться.

У цій війні лиш свята Правда переможе,

Насправді, українці лише Богові коряться.


            ***

Ми, українці, на коліна станемо,

Щоб попросити допомоги з неба.

Єдині ми у всьому, миру прагнемо,

Нам крові і загарбників не треба.

 
А градом сльози річкою стікають,

Орда проходить селами й містами.

Й на смерть вкраїнців прирікають,

Історія кровава твориться вустами.

 
Хоч і налякані, та сильні духом.

Сміливо, голіруч ідуть на танки.

Снаряди чують власним вухом,

Зруйновані будинки і альтанки.

 
Ми вистоїмо! Хоча ціна - життя,

Які мов трави смерть ще косить.

Назад уже немає більше вороття,

Зупинимо ці злодіяння, досить!

 
Наталія Якимів

Чужинцю

Чужинцю, жорстокий, навіщо стріляєш?

Навіщо невинних дітей убиваєш?

Чи думаєш, змиєш ти кров на руках?

Вернися і здайся, ми ж в Божих руках.

Ми єдність, ми сильні, ми ж разом усі

У радості й горі, у своїй журбі.

Ти ж вбивця і звір, пожирач наших душ,

Ти чуєш, чужинцю, Вкраїну не руш.

Тут моя домівка, тут рідна земля,

Тут моя робота, тут друзі й рідня.

Ти чуєш,чужинцю, я не втікаю

Я свою домівку тобі не лишаю.

 І хліба із маслом тобі не подам,

Води не зачеру,також не подам,

Бо ти не людина й святого не маєш

Невинних малят, ти гаде вбиваєш.

Мар'яна Хабер-Дудар