четвер, 6 січня 2022 р.

Різдво в кожному серці

Понад 2000 років новині, яка збагачує кожне людське серце. Бо сталось найвеличніше чудо зі всіх чудес. Діва народила сина. Казка? Ні, реальність, бо ця Діва стала матір’ю Божого Сина.

Як і в ті давні часи, хтось спішить Йому, Ісусикові, віддати свої дари і подякувати за дар життя, а хтось інший – хулить, ненавидить і прагне погасити віру і правду, які пломеніють у людських серцях.

Людина – розумна істота, тому сама має збагнути, що народження Спасителя світу відбулося з Божої волі…

Сьогодні входить у наші душі радісне передчуття великого свята – народження Божого Сина… Направду, нам даються добрі дива. Хочеться очистити дух від рутини і впустити у серце новонародженого Ісуса. Щастя – це перебування в одному домі із люблячими людьми. Це тоді, коли не бракує доброго слова, обіймів і спільної молитви за мир і єдність народів.

Це добре розуміють всі ті, хто вірить у диво, а по вірі нам і стаються дива.

Отож, зупинімося, і пошукаймо провідну зорю, яка приведе, як колись царів, нас до стаєнки, в якій вже зачекався малий Ісусик.

Знайдіть час на ближніх і подаруйте їм промінчик радості, а для внутрішньої гармонії не забудьте про колядки, добру зимову казку, дитячі роздуми про все, що дійсно є найважливішим у житті людини. Все це ви знайдете у цій добірці відео від учасників студії «Слово».

Приємного перегляду і щасливого Різдва!



понеділок, 20 грудня 2021 р.

Добра казка

 Вже грудень підходить до завершення. Незабаром залишиться в минулому цей важкий і непередбачуваний 2021 рік. Починається переосмислення прожитого і пережитого. Роздумуємо про життя і його першопочаткову цінність. Про нашого Творця, який вдихнув у нас життя і довірив нам інших людей, щоб разом ми вірили лише в добру казку, яка відродить життя для майбутнього.

Марія Бойчук

              Добра казка

В моєму серці не було страху й немає,

Його Господь охороняє,

Від фальші та облуду-тьми,

Всевишній, весь народ, убережи!

 

Зоря ранкова вмиється росою,

Проміння Сонця морок спопелить,

Пташина заспіває стоголосо,

Земля прокинеться в ту ж мить.

 

І заживемо всі разом щасливо,

Бо знаєм, що таке біда,

У погляді та добрім слові

Відродимо життя для майбуття!!!

 

Мар’яна Вагіль

                        Павутинка життя...

Павутину не втримати – вона за вітром хилиться.

Нектар дуже солодкий,але цвіт сам не запилиться.

Роси блиск неповторний на сонці, але його боїться,

Слова – це перли мови, але деякі так без причин і не мовляться...

Найкрасивіша троянда без нестачі води засихає,

Найлютіша віхола все ж колись спиняється, затихає...

Непомітно,але трава бринить, що по ній недавно ходили,

Живемо день за днем, але себе істинного не всі находили.

Перенасичені дощами ріки з берегів на волю виливаються,

А береги потоків витримують – частинами обриваються.

Деякі люди від гордині мовчки в своєму світі захлинаються,

а інші від чужої байдужості у сірих стінах бідності скитаються.

Павутину іноді вітри не руйнують, зачепившись на щось - обриваються.

І схоже що ми власним життям ткаємо.

Хтось захопившись грою у віражі хвилею штормою в скали приб'ється,

Час ніколи не стоїть на місці, чи в когось не запізно проснеться.

                ***

За життя велика дяка Богу,

і за людей, що є поруч у ньому.

Що показує Бог завжди правильну дорогу,

й своєму даному Ангелу святому.

За всі дари, що Бог завжди приносить,

дарує Він блага всі повсякдення,

і в замін Він нічого не просить,

лише роздає всім Любов й благословення!

Спасибі людям, що в житті є підтримкою,

чи досвідом гіркоти чи радості,

чи просто однією невагомою хвилинкою,

які приходять без злості й заздрості.

Спасибі Богу, за все, що Бог мені дарує

і всі люди в ньому неспроста.

Кожний день якоюсь неповторністю чарує.

Має в собі завжди нові натхнення намиста!


Оксана Сподар

                          Молитва

Господи! Змилосердись над народом моїм!

Цю ненаситна війну зупини, наче бурю на морі!

Дай нам пройти по воді за велінням Твоїм

Й не потонути в сльозах і безмежному горі!

 

Отче наш! Тільки на Тебе надія одна!

Віримо в Тебе і в силу Твою всемогутню!

Пащу вогненну розкрила голодна війна

І пожирає беззахисне наше майбутнє.

 

Матінко Божа!Покрий омофором святим

Многостраждальний народ, що взиває до Тебе!

Поки одні тут біжать за тільцем золотим,

Інших Ти вже зустрічаєш у Божому небі…

 

Гинуть найкращі! Не сотня – вже їх тисячі!

Вже їх додому ніколи й ніхто не поверне.

Спомином світлим прилинуть при сяйві свічі…

Боже! Очисти Вкраїну од всякої скверни!

 

Знищи ненависть і зраду, а дай каяття

Лютим загарбникам й нашим захланним іудам!

Пекло страшне зупини! Хай квітує життя!

Кожної миті хай воля Твоя з нами буде!

 

ВІРУ даруй нам таку, щоб пройти по воді,

Жодного разу об сумнів гіркий не спіткнутись,

Щоб Україна і квіти її молоді

В МИРІ і ЛЮБОВІ до Тебе змогли усміхнутись!


Іванна Мальон


Лілія Сідор


Любов Тимчій

Наталія Воробець-Якимів

Ольга Литвин

вівторок, 23 листопада 2021 р.

Ти – чистий любові подих

    Осінь, розсипавши листочки до ніг, вже втомлено ходить садом мрій, чекаючи що ось-ось її замінить зима. Ностальгійно, печально, навіть час від часу слізно... Оголені дерева не тішать око, а серце зачиняє двері перед радістю, бо здається, ніщо вже її не віщує.
    На межі переходу осені в зиму так щемко-щемко буває душі, та є книга, кава і вірші. Прекрасні вірші улюблених поетів, та перші, ще не смілі, писані юними серцями.
  Сьогодні пропонуємо познайомитись із новою учасницею літературної студії «Слово» – Вікторією Кажук, яка щиро ділиться неспокоєм закоханої душі , і від цього світ стає трохи світлішим, і ти розумієш, що комусь потрібен в цім світі.
Я думаю завжди про тебе

Я думаю завжди про тебе,

Мої очі горять, і серце тремтить.

Хочу бути твоїм закоханим небом

Назавжди, а не на мить…


Щоб ти цілував мої губи так ніжно…

Щоб ти шепотів, що я тільки твоя,

І щоб кохання це сяяло вічно,

Бо – ти нездійсненна мрія моя.

 
Чарівний вечір коло хати

Чарівний вечір коло хати

Вже дивиться в моє вікно.

Не можу я в цю нічку спати, –

Натхнення радісне прийшло.


Весна настала – оживилась

І крила розпустила я,

І сонце до вікна спустилось,

Принесло пісню солов’я…


Мої білі невинні крила

Мої білі невинні крила,

Ще опущені, милий, знайди.

Коли скажеш, що я твоя мила,

Полечу за  тобою в світи.

 
Підніму їх і просто злечу

В небеса дивовижної мрії.

Про минулу печаль промовчу, 

Сонце радості душу зігріє…

 
Пісня

Я хочу залишитись тою,

Якою була я завжди.

Поринь у світ цей загадковий,

В якому бачилися ми.


Метелик крилами махає,

І я стою у тишині…

Що, милий, сон цей означає?

Будь ласка, розкажи мені.

    Приспів:

Я хочу летіти у вітрі подій

З тобою, милий мій друже!

Ті сльози дівочі від моїх мрій…

Хай зникне навік байдужість!.


А сльози тихенько ллються

І щоки мої лоскочуть…

Хай очі мої сміються!

Тебе я зустріти хочу…


Ти - чистий любові подих

Ти - чистий любові подих,

Ти  вечір моїх сподівань,

Чарівних снів моїх дотик…

Ти  янгол моїх бажань:


Бажань бути з тобою,

Бажань поцілунків твоїх.

Як жаль, що ти не зі мною!

Я тихо палаю від снів…


Пісня

Віра в прекрасне у мені живе,

І небо ясне в очах цвіте,

Сльози тихо котяться по щоці…

Скажи, чому ти поселився в моїй голові?

    Приспів:

Скажи, чому в мені живеш?

У снах тебе я бачу й наяву.

З моїх думок не пропадеш,

Лише тебе я так люблю…

 
Я знаю, це почуття не мине.

І я подивилася у твої очі.

В моїх ти побачиш іскри мрії,

І знову сльози, що котяться при тобі, 

Без тебе я жити не хочу…

пʼятниця, 8 жовтня 2021 р.

Пора осіння – підсумок весни…

 


 Усміхнена, елегантна, доброзичлива – такою ми її вперше побачили на одній із зустрічей  літературної студії «Слово».  З поезією цієї красивої жінки ми познайомились раніше – на сторінках мережі Фейсбук, і запросили талановиту авторку до нас.
  Лілія Сідор – хірург за професією і поетеса за покликанням. Людям допомагає, як то кажуть, і словом, і ділом, тобто руками  і серцем.
   Затишне село Старий Мізунь надихає жінку щоденно братися за перо і вправно, мов художник, змальовувати словом прекрасні пейзажі, правдиво передавати різні емоційні стани людини і природи.

***

Осінь яблуком червонобоким

На моє закотилась подвір'я.

Між дощів вересневих потоків

Птиць прощально прилинуло пір'я.

Покружляло від краплі до краплі

І відбите, як м'ячик маленький

У повітрі легким дережаблем

Приземлилось між трави низенько.

В час цвітіння птахи прилітали,

З теплим літом простилися нині.

Сиве пір'я на пам'ять прислали

В ті сади, що цвіли при долині.

Яблунь гілля додолу зігнулись -

З немовлятами радісна жінка.

Соковитості досить й кольОру

У осінніх дозрілих відтінках.

Сиве пір'я, посріблені скроні...

В вирій тихо літа подалИся .

Утікають з моєї долоні,

Як вітрами підхоплене листя.


***

Пора осіння - підсумок весни.

В повітрі ніжним пухом павутина,

У літо поруйновано мости,

Постелена багата скатертина


Із листу золотого у саду,

У лісі, в парку, на моїй стежині.

Привітні чорнобривці у ряду

Охоче заглядають в очі нині.

 

А скільки в них і ласки, й доброти?

Так щедро осінь пензлем малювала.

Розщебеталися. Зі мною всі на ти,

Як діток, квіти щиро доглядала.

 

І айстри - сестри буйно зацвіли,

Не відають, що вік краси короткий,

Горять на сонці теплі кольори

І бджоли шлють легкі, прощальні ноти.

 

Панчішки золотаві на ногах

З пилку квіткового на зиму вже надбали .

Не за горами біла, у снігах,

Весну минулу й літо пригадали.

 

Дріматимуть, не знаючи жури,

В хатинах з ароматної вощини.

Почують журавлів перше : «Курли» -

Прокинуться мерщій тієї днини.

 

Квітують айстри. Чорнобривці теж

Й троянди, незворушні, як Венери.

Крокує осінь в вольницю без меж,

Малює нові набриси, химери.


Осінній вечір

Спокійний вечір. Збайдужіли

Ліси, поля і навіть люди.

Зустріли осінь, як зуміли,

Холодним спокоєм повсюди.

 

Щокаті яблука обпали,

На яблунях можна й злічити

У трав холоднії ангари.

Пора і їм перепочити.

 

Крадуться сутінки мовчАзні,

Повітря тишею налите.

На небесах човни поважні.

Куди пливуть? Не зупинити.

 

Це ж осінь - мудра берегиня!

Усе минуле спростувала.

Нівроку золота майстриня

По власній моді світ прибрала.


Осінній дощ

Цей дощ-скрипаль бентежно за вікном,

Вливає в ноти все, що наболіло.

Акорди за акордом,  новий тон.

Душа згортається і супорозно мліє.

Надовго дощ? На день, на два, життя?

На осінь з переходом плавним в зиму?

Чарує нот дівоча чистота,

З дощем незримо музикою лину.

Народжена не птахою дощу...

Осінній грім тлумачить відголоссям,

Впустила дощ і тихо відпущу,

Запутались краплини у волосся.

У зачіску уживлений кришталь,

Як пам'ять про осінньо - літні грози,

Тумани сиві виткали вуаль.

Душа квітує холодом мімози.


Осені

Ти, осене, приходиш завжди вчасно.

Надовго залишаєшся на тет,

Полотна намальовані прекрасно,

Багряним листом писаний сонет.

Так поспішаєш в долю завітати

Дощем байдужим, реготом вітрів.

Сховатись неможливо, час прийняти

Від бабиного літа кілька днів.

Вражаєш кожен раз. Клянусь. Це - правда.

Пестункою ніколи не була.

Візиту холодів не дуже рада,

Важливо, щоб снігами не мела.

Ти, осене, у долю завітала

І не відпустиш, як і не проси.

Себе у тобі справжню я впізнала,

Дощем холодним ще не мороси.

І не шукай в самотності дефекту,

І не картай за помилки старі,

Крокуй, красуне, по землі ефектно,

Пливуть літа - осінні кораблі.


Осінь

Ця осінь мотиви підкаже

З весни на новітній бо лад.

На плечі листками приляже,

Іду в заметіль-листопад.

Шепочуть вітри балакучі,

В долонях дзвінкі золоті.

Росисті тумани летючі,

Як сльози жіночі святі.

Бреду по саду, тужавію,

Самотнє життя рандеву.

Як осінь я теж перетлію.

Та дякую Богу, живу.

Тепло в мішанині з сльотою,

То пишність вбрання, голизна.

Ця осінь, як радість з журбою

У зиму бреде навмання.