Цінуймо все українське…

    Минулого року вперше завітала до нашої студії Орися Антонівна Надольська – дуже працьовита, щира і талановита творча особистість. Орися Антонівна любить музику, квіти та українську народну вишивку. Поезією захоплювалася з юних літ, та односельчани дізналися про її захоплення тільки після видання першої поетичної збірки. Ця книга була видана у співавторстві з Юлією Микитин у 2012 році. Згодом, у 2014 році, Орися Антонівна презентувала другу збірку віршів під назвою «Скарб душі». Третя збірка «У полум'ї війни» була видана в 2015 році у співавторстві з Надією Балагурак та Юлією Микитин. Четверта збірка віршів «Мелодія життя» вийшла у 2023 році.

Орися Антонівна Надольська народилася 24 липня 1958 року в селі Яворів Долинського району Івано-Франківської області. Яворівську восьмирічну школу закінчила з відмінними оцінками у 1973 році і поступила в Теребовлянське культурно-освітнє учи­лище, яке у 1976 році закінчила з відзнакою. Працювала художнім керівником Коропецького Будинку культури в Тернопільській області. Згодом вийшла заміж і повернулася в рідне село Яворів. Тут активно і натхненно працювала 45 років завідуючою клубом. За цей час було зроблено чи­мало: 25 років у селі був хоровий колектив, 10 років драматичний колектив клубу робив постановки вистав на 3-5 дій: «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького, «Безталанна» Івана Карпенка-Карого, «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ'яненка і багато одноактівок. 20 років проводились урочисті реєстрації шлюбів у сільському клубі, протягом 15 років організову­вався вертеп у різдвяні свята, 30 років проводилось Свято Миколая для дітей, 8 років поспіль відбувались незабутні Свята села, різні огляди й семінари клубних працівників, відкриття нового клу­бу у 1999 році, а також грандіозне відкриття пам'ятника «Борцям за Незалежну Українську державу» у 2021 році та багато різних концертів. За роки роботи у клубі Орися Надольська одержала понад 40 грамот і подяк за свою роботу.

Найбільша втіха для неї - це її діти та онуки. Вони - її гордість, її радість та сенс життя…

У своїх творах Орися Надольська націлює читачів цінувати і любити все своє, рідне. Її серце відкрите до Бога, вона співпереживає за долю кожного українця та вболіває за Україну у важкі дні війни.

Запрошуємо до читання віршів.

 

Людське життя

Людське життя залежить від обставин

І тих людей, яких зустрінеш ти.

В щоденному житті вирішуємо справи

Найважливіші серед суєти.

 

Та кажуть, що ніщо не випадкове,

Людей цих посилає нам Господь.

І все, що станеться, це твоя доля.

І зустрічі були всі для чогось.

 

Може і так. Тому не сперечаюсь.

Ніхто не знає завтрашнього дня.

Ми від життя лише добра чекаєм,

Та часом не на місці в нас душа.

 

Для тіла і душі різні потреби.

Часом гармонії між них нема.

Душі так хочеться злетіть до неба,

Та тіло її стримує дарма.

 

Буденні клопоти нас тягнуть в трясовину,

Щоденних справ стає все більше в нас.

І наміри душі інколи гинуть,

Бо сивину вплітає в коси час.

 

Не нарікаю я на долю

Не нарікаю я на долю,

Всього зуміла досягти:

Освіту, дім, роботу й совість

Не проміняла. Кожну мить

 

Спокійно дивлюся у вічі

Всім людям. І щаслива я,

Бо Бог мені дав добрих діток

І гарних хлопчиків – внучат.

 

Вони – моя найбільша радість.

В них – моя гордість і любов.

За все, що маю, вдячна Богу

І тішусь ними знову й знов.

 

Прошу для них в Бога здоров'я

І щастя, й Миру перш за все.

Хоч час нікого не жаліє,

Я Богу дякую за все!

 

Прости, милий Боже

Бадьорий дух, та немічне тіло.

Душа б десь летіла, якби не боліло.

З роками вже тіло нічого не може

І молимось тихо: «Прости, милий Боже,

 

За думки не Божі, за всякі спокуси,

Які були з нами, коли були в русі,

Бо сила була і не чули ми втоми.

Нечесно, бува, все тягнули додому,

 

Бо нам так багато хотілося мати!

Часом забували і руку подати

Якомусь невдасі в життєвій дорозі,

Коли були в русі, щоденній тривозі.

 

Та час минув швидко, лице помарніло,

А тіло болячки вже різні обсіли

І скроні уже посивіли у нас.

Ой, Боже, як швидко пройшов життя час.

 

Так хочеться  жити, та час помирати

Приходить до кожного з кожної хати.

Душа ще щось хоче, та тіло не може

І пошепки кажем: «Прости, милий Боже».

 

Василіянський монастир

Василіянський монастир

Усім відомий не віднині.

Найбільший розквіт є тепер -

В час Незалежності Вкраїни.

 

Тернистий шлях пройти прийшлось

Архітектурній цій святині:

У 1570 році він заснований,

Та кримські татари його спалили.

 

У 1842 році побудували храм,

Який стоїть там і донині.

Ще й книгозбірня там була

Літератури з Галичини.

 

Але не збереглись книжки,

Бо в час війни вони згоріли.

Правда, не всі - значна частина,

Лише одна стіна вціліла.

 

Священників арештували,

Ікони й речі звідти вкрали

І дитбудинок там зробили,

А церкву в склад перетворили.

 

Та все-таки у роки Незалежності

Відновлюватись монастир почав,

Віряни пожертви давали

І врятували храм. Не занепав.

 

Ікони всі реставрували,

15 картин нових написали.

У 1976 році його освятили

І шлях до нього всім людям відкрили.

 

У 2009 році сам Папа Римський

Бенедикт XVI там був,

Чудотворну ікону Божої Матері

Він тоді освятив.

 

Природа там дуже гарна.

Внизу тече річка Свіча

І омиває береги

Гори Ясної, де монастир.

 

Відомий тепер він усім,

Бо в Україні такий лиш один,

Де дзвони електронні є

Й ікона зцілення дає.

 

То ж завітайте у наш край,

Бо в цім куточку земний рай.

Самі відчуєте тоді,

Коли приїдете сюди.

 

Баян

Розпорядилась доля так,

Щоб музика була весь час

Зі мною кожен день в житті,

Щоб полюбила я пісні.

 

Тому батьки мене дали

В музичну школу, й залюбки

Баян вивчала я тоді.

Став незамінним він мені.

 

Чудесний маю інструмент.

Із ним прекрасний все момент

Я маю вже багато літ.

Для мене він, як друг в житті

 

Найкращим є з дитячих літ,

Бо мій баян найліпший всіх.

Граю на нім різні пісні.

Ділю з ним радощі й жалі.

 

Баян - відрада для душі.

Граю колядки і пісні

Народні - про любов палку.

Про вірність, зраду і війну.

 

Радіє серце і душа.

З ним навіть молодію я.

Баян - товариш мій і друг.

З ним відчуваю ритму стук.

 

Є різні темпи у піснях

Й динаміка у відчуттях.

Патріотичні є пісні.

Відчути серцем треба їх.

 

Цікаве в мене з ним життя.

Без нього я, немов не я.

Багато вивчила пісень,

Бо в інтернеті кожен день

 

Звучать мелодії нові,

Всі мелодійні, чарівні.

Дружіть із музикою й ви,

Щоб гарний настрій був завжди.

 

Ніжності струна

Сучасну музику я слухаю щодня

У виконанні молодих артистів.

Багата на пісні наша земля.

Достойне покоління є в Вітчизни.

 

А скільки нових пісень про війну

Вже появилося патріотичних.

Всі мелодійні й надають снагу,

Бо всі прекрасні твори ці музичні.

 

Я тішусь тим, що нація моя

Так проявляється в суспільстві.

У творах їх є ніжності струна

До долі воїнів вкраїнських.

 

Хай розквітають молоді таланти,

Гордімся ними ми усі!

Нехай дарують музиканти

Й артисти насолоду всім.

 

Українські пісні

Цінити треба все українське:

Музику, мову, хліб і газ.

Найбільше пишатись народом своїм,

Бо безліч талантів є у нас.

 

Пісні українські чарують завжди

Своєю неповторною красою.

І в радості час, і у роки біди

Про тих, хто загинув у бою.

 

Українські пісні мелодійні усі

І нас беруть завжди за душу.

Лише 7 нот в музиці головні,

Та всіх зачаровують дуже.

 

Бо музика уже звучить щодня

У телефонах, фільмах і в рекламах.

Без музики немислиме життя.

Вона є всюди й завжди з нами.

 

Поповнилась наша музична сім’я

Новими талантами й співаками.

Співучими стали нові імена.

Ми їх впізнаєм за піснями.

 

Хустка

Українська хустка така лиш у нас:

Різнокольорова , велика й мала.

Прикрашає одяг жіночок й дівчат.

Нею всі в родині дуже дорожать.

 

В церкву молодиці у хустках ідуть.

У свята годиться також у ній буть.

Зелені, червоні, білі, голубі,

Коричневі, жовті - на вибір усі.

 

Очі розбігаються, бо гарні такі

Хустки українські в чарівній красі.

Вони зручні й теплі в негоду, у дощ.

Без них не обходиться із жінок ніхто.

 

Купуйте й носіть українські хустки.

У них найчарівніші наші жінки.

Дівчата, мов квіти, в хустках тих цвітуть,

А хлопці в цих квітах коханих знайдуть.

 

Слава Героям України

Вся Україна у сльозах і в горі,

Щодня хоронять матері синів.

Від цього серце аж в грудях холоне,

Бо «на щиті» привозять воїнів.

 

Багато вас загинуло за волю,

Соколиків Вкраїнської Землі.

Для нас ви назавжди усі Герої!

За вами гірко плачуть матері,

 

Бо діти ваші стануть сиротами,

Кожна десята жіночка вдова.

Многостраждальна мати – Україно,

За що сплюндрована твоя Земля?

 

Кому від цього стало краще?

Нема нікому вже життя.

Дитинство в дітей вкрали наших,

А в молодих суцільний жах…

 

Чи ми іще відчуєм щастя?

Чи так і згинем у журбі?

Здригається земля вся наша.

Чи вистоїмо в цій війні???

 

Одна надія лиш на Бога

І справедливий суд Його.

Надіємось на Божу допомогу,

Що подолаєм ворога цього.

 

Всім воїнам бажаю віри

І сили духу у боях.

Слава Героям України!

До ворога хай прийде бумеранг.

Зорі сяяли поміж пітьмою

Вже другий рік відвідує літературну студію «Слово» Назарій Рєзніков – учень 9 класу Долинського ліцею «Інтелект».

Назарій народився в місті Лисичанськ Луганської області, навчався у Лисичанській гімназії.

У Долину приїхав разом із сім'єю 2023 року під час повномасштабної війни. Активний і комунікабельний хлопець товаришує з однокласниками, займається бальними танцями. Назарій допитливий та уважний до всього, що його оточує. Писати вірші почав ще з восьми років і постійно розвиває свої творчі здібності.

Пропонуємо послухати і прочитати вірші юного поета.

 

Чарівна зима

Ранок тихо сповзав на Долину,

Туман в горах немов зависав.

Мальовничу, природну картину,

Грудень пензлем своїм малював.

 

Білизна снігова сліпить очі, -

Діамантом на сонці блищить.

Кучугури зимові - мов кручі,

Дах засипали й бурулька висить...

 

В цю холодну красу поринаю,

Аж душа лине десь у блакить.

Те, що зараз в цю мить відчуваю, -

Слів бракує щоб все пояснить!

 

Знов сніжинки свій танок танцюють,

Вітер їх у вальсі кружить.

Дивні чари усім цим керують,

І мороз під ногами тріщить.

 

В котрий раз виникає питання,

Звідки вся ця неймовірна краса?

А зима посилає вітання,

Засівають сніжком небеса…

 

Довго ми говорили з зимою,

Вже і зорі на небі зійшли.

І засяяли понад пітьмою,

Сни барвисті мені принесли…

 

За вікном моїм холод гуляє,

І вітрами у шибку бʼє.

Тож краса - як любов - буває,

Жарка, тепла й холодна є…

Пам'ять жива

   Нещодавно до нашої літературної студії «Слово» завітала «осіння» жінка Леонія Василівна Кирякова-Вишинська, уродженка села Нижній Струтин. Леонія Василівна багато років була учасницею літературної студії «Горицвіт», яку потім перейменували на «Сонячну криницю», (керівник – світлої пам’яті Василь Олійник). Друкувалася в газеті «Червона Долина».

   Роки не зменшили енергію цієї жінки. Вона чудово співає, танцює, грає на багатьох музичних інструментах, зокрема баяні, любить мистецтво, залюбки відвідує художні виставки. Особисто знайома із багатьма художниками, а на виставці Івана Гуралевича була гідом. Гарно вишиває, шиє та вирощує квіти. Перший вірш «Звуки музики» написала ще, навчаючись в технікумі. У 2013 році вийшла друком її книжка поезій «Візерунки долі», а в 2014 році – «З Україною в серці». Першу книжку ілюструвала старша донька Людмила, з якою в Києві відвідувала театральні вистави та картинні галереї. Залюблена з юних літ у поезію, колекціонує поетичні книги, зокрема з автографами поетів-краян, виписує вислови відомих людей, читає біографічні твори та духовну літературу.

   З її розповідей знаємо, що у 70-му році закінчила Брошнівську середню школу, де співала і танцювала у шкільному ансамблі «Юність», їздила по будинках культури з концертами. Пізніше, коли вже жила у м.Долина, то співала у хорі. Із хорами їздила за кордон.
  Після закінчення технікуму торгівлі за спеціальністю товарознавець промислових товарів працювала у торговельній мережі Брошнева, та у старій частині м.Долина у відділі робітничого постачання де завідувала 6-ма продовольчими магазинами. 26 років віддала торгівлі, а 23 роки – художній школі (з 2001 року) спочатку секретарем (закінчила курси секретаря-друкарки у 1993 році), а пізніше – технічним працівником.
   Народила 2 дочок – Людмилу і Надію. Має 3-х онуків. Охоче відвідує культурні заходи, дає і слухає слушні поради. Читає власну поезію.
   Пропонуємо кілька віршів з її творчого доробку.

Герої (балада)
Сколихнулася ромашка,
мов зранена крильми пташка,
Білу голівку схилила

над бійцем, неначе, мила.
 
Все затихло, тільки стогін
чиїйсь почувся серед поля.
І ромашка в сірім пилі
розділяла з бійцем горе.
 
Тиша мить була, хвилину
раптом вибух здаля лине.
А солдат стікає кров’ю
та невже це він загине.
 
І натомлений від муки
раптом чує хлопець звуки
Стиха шепче дівча щиро
потерпи ще трохи, милий.
 
Ручки ніжно пестять рану,
пригадав собі він маму.
«Хто зі мною? Де це я?..
«Де ти рідна моя Ма...?
 
А у відповідь він чує
Голос медсестри тремтить.
«Потерпи, мій любий, мить.
Ти поранений герою,
Був недавно у цім бою.
На попий трішки води.
 
Загояться твої рани,
Знов почуєш голос мами.
І від ласки у бійця
Ледь усмішка пропливла.
 
Пам'ять жива
Горить моє серце, його запалила
Пекуча іскра ворожого зла.
Чого ж я не плачу, чому не ожила
Завмерла від болю на скроні сльоза.
 
Та сльози поллються затоплять могили
А пам'ять не згасне і буде жива.
Це наші герої навічно ожили,
Бо наша земля Свята.
 
А зорі на небі свічки засвітили.
Зігрілась від жалю сльоза.
Щоб ворог в жахнувся
Яка Божа сила, що Україна жива.
 
Хотіла б я вийти у чистеє поле
Припасти лицем до святої землі,
І так заридати, щоб зорі почули,
За наших загиблих дітей на війні.
 
Торкає серце біль
Торкає серце біль
Горить моя душа.
Гуде, як в саду джміль
Сирена – це ж війна.
 
Лютує ворог – звір
Здригається земля
Ти в перемогу вір,
Бо правда в нас одна.
 
Роз’їсть ворога сіль
Очиститься від зла,
Бо б’ємо ми у ціль,
Щоб ненька ожила.
 
За Україну іде бій
І мрія ожива,
Що Україна стане в стрій
Героям слава зажила.
 
Жде мати сина
Гриміли бої в чистім полі
І хлопці лягли додолу
Ніхто не посмів відступити
Йшли землю свою боронити.
 
В нерівнім бою йшли в атаку
Бо знали за що воювати
За рідну неньку Україну,
Нехай за неї я й загину.
 
А мати з тривогою в серці
Чекає синочка в надії,
Дай Боже їй сина діждати
Живого додому у тілі.
 
Чорно-білі хмари
Золотисті роси впали на покоси
Шовковисті трави розпустили коси.
Дрібнолисті лози розсипали сльози
Чорно – білі хмари на нашій дорозі.
Промінь росу вип’є поки сонце зійде
Та мабуть не скоро біль із серця вийде.
Україно, Україно, стоптана ордою
Перебита кулями й мечем
Україно, я завжди з тобою .
З піснею у серці А в руці з мечем.
Україно, дай Ти Боже сили,
Щоб могла ти повік віки жити,
А ми твої вірні сини й дочки
Будем вірою і правдою служити.
Без віри немає щастя
Без надії немає життя.
 
Моя дорога
У кожного в житті своя дорога
Змережена і зіткана з чудес
Спішу на крилах Ангела до Бога
Схиляюсь перед тишею небес.
 
Вивільнюю я серце із руїни
Буденних клопотів, непроханих тривог
Я здійснюю в душі перевороти
Збираю крапельки людських щедрот.
 
Окрилюю я душу у мовчанні
Зосереджено до Бога я молюсь
Одні на Тебе Боже сподівання
Я Ангелам небесним поклонюсь.
 
Життя
Життя прожити – не пройти
Легкі дороги і стежини
Боротись треба нам завжди
За щастя, мир, спокійний сон дитини.
 
 ***
Хай світло проллється
На радість сповна
Дитя із колиски сміється.
Розквітне родюча наша земля
Для всіх українців хай мир озоветься.

Просимо звернути увагу!

Шановні автори та читачі блогу «Слово молодих», цього року нашому ресурсу вже минає 15 років. За цей період тут опубліковані твори чималої кількості людей. Для когось із них блог став стартовою площиною перед друкованими збірками, інші ж вирішили, що їх влаштовує цей онлайн-ресурс. Ми ж раді всім, хто долучається до нашої спільноти зі щирими і чистими думками.

Хочемо нагадати, що дана платформа створена для того, щоб надати можливість всім бажаючим поділитися своїми літературними доробками. На даному майданчику мають змогу публікуватися як ті, хто вже видав власні збірки, так і ті, хто лише здійснює перші проби пера.

Адміністрування блогу здійснюють працівники Долинської центральної публічної бібліотеки, які, звісно, можуть трішки підправити кричущі помилки, але основна відповідальність за публікації лежить на самих авторах прозових та поетичних рядків.

Нагадуємо, що в Україні діє Закон України «Про авторське право і суміжні права», а в грудні 2022 року також прийнято Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо відповідальності за порушення авторського права і (або) суміжних прав». Стаття 51 Кодексу України про адміністративні порушення, відповідно до вищеназваного Закону, фіксує: за незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об’єкт (плагіат) або інше порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняються законом, застосовується адмінштраф від 50 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 грн. – 5100 грн.) з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

Стаття ж 176 Кримінального кодексу України, попереджає: «Незаконне відтворення, використання та розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, інших творів, а так само незаконне відтворення, використання та розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, камкординг, кардшейрінг або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, а також фінансування таких дій, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, – караються штрафом від трьохсот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (5100 грн. – 17000 грн.) або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк".

Отож, бережімо репутацію, як особисту, так і бібліотечну, будьмо уважними та добросовісними при створенні своїх доробків, дотримуймось законів держави і звичайної людяності! Натхнення вам всім і бажання творити, однодумців та прихильників і, звісно ж, гідних поціновувачів вашої праці!