Україно! Ти в мене одна!

 На долю нашої рідної України випало багато випробувань. Це її споконвіків прагнуть знищити сусіди-вороги. Сьогодні в країні триває нещадна війна. Гинуть немовлята і найкращий цвіт нації. Та ми незламні, хоч і великою ціною здобуваємо грядущу перемогу. Бо Україна у нас одна, одна- єдина на Землі. І ми єдині, не ділимось ні на Схід, ні на Захід, а кожна куля, що розриває груди захисникам, болить кожне серця, сповнене любов’ю до Батьківщини. Віримо, що завдяки патріотизму та відданості нашого народу усі негаразди залишаться позаду. Ми і надалі будемо милуватися багатствами та красою України, та вже достеменно вивчимо свою історію і рідну українську мову. Ще не один вірш напишуть і наші студійці рідною мовою, в якому як завжди присутні любов і віра у те, що: «Ще на Нашій Україні доленька доспіє». Запрошуємо послухати вірші наших студійок.

Олександра Дужак

Іванна Кирильчук

Ангеліна Креховецька

Вероніка Сметаняк

Іванна Кирильчук

Ангеліна Креховецька

Фантастичне коло у вимірі кохання

Нещодавно двері літературної студії «Слово» відкрила 15-літня, харизматична, впевнена у собі дівчинка Олеся Беляк. Учениця ліцею «Інтелект».

«Ще з раннього дитинства, – каже про себе Олеся, – відчула, що музика - це моє. Все почалося з садочку, і продовжується до сьогоднішнього дня. Я дуже люблю співати, і досить непогано виходить, а танцювати ще більше. Вже навіть встигла закінчити музичну школу, клас скрипки. Музика - ритм мого життя. Була декілька разів ведучою дитячих заходів і це неймовірний та веселий досвід. В майбутньому планую поступити на вчителя української мови та літератури. Також займаюся волонтерською діяльністю. Обожнюю читати книги та переглядати фільми. Вже як рік пишу вірші, поштовхом були в цілому події в житті, моя любов до творчості та мрія створити власну збірку».

З усього сказаного, розуміємо, що спосіб життя у дівчини надзвичайно активний. Вона відвідує цікаві заходи, любить подорожувати та просто проводити час із сім'єю.  Дуже любить своїх батьків, які є для неї опорою та підтримкою. Пригадує своє чудове дитинство і бачить правильний шлях у майбутнє. І в цьому всьому теж завдячує батькам.

Поезія для Олесі - це внутрішній спокій, бо коли творить її, то почувається щасливою. А кожен вірш написаний по - справжньому, з любов'ю. Запрошуємо до читання. Віримо, що збірка віршів, із таким завзяттям, буде не одна.

Море

Море, як бездонна ніч,

Яка у серці залатала рани.

Невже мені без тебе сумно так вночі?..

Я зранку напишу догану.

 

Море, як могутня ніч,

Яка заполонила душу млою.

Невже мені так тяжко уночі?..

Коли я залишаюся з тобою.

 

Незламна ніч... як просте все сказати,

Але про це, не можна написати.

В ся винна в тому, що любов горить...

Та рідну душу, ніколи не спалить...

 

Та марна ніч... яку ми так чекаємо,

І серцем теплим, душу зігріваємо.

Не за горами, та щаслива мить

Коли побачимо, як серце клекотить.

 

Душа

В ночі за вітром понеслась душа,

Яка до берега приплила вся побита...

І це все я скажу про почуття,

Якими чиєсь серце було оповите...

 

В ту далечінь, за обрій, вир думками,

Душа злетіла, як розбитий птах...

Любов що варто написати сльозами,

Все малювати той розритий страх...

 

Кохай

Кохай! Кохай із силою розлуки,

Там незбагненні тихі муки,

У у світі криків і бажань,

Та ти кохай, кохай, кохай!

 

Вона чекатиме до ранку,

У  світлі яснім  десь на ганку.

А він стоятиме один,

Й палитиме огнений дим.

 

Розлука - біль, тяжка я забута,

В падінні хмар і самоти...

В холодну ніч, де була я розкута,

Палав самотній від кохання ти.

 

Ми

Таємна, про холодна ніч,

В саду примара розкидала ліни,

Частина нас залишилось в той бік,

А серце все шукає рідні квіти.

 

Ромашки в липні все застигли там,

Де ми з тобою, як маленькі діти.

Розповідали квітам, серцем оповитим

Про рідний дім, крилату мрію дам.

 

І світлий промінь розкидав нас тут і там,

І ми залишилися в прірві дивних хмар,

А спокій вмить поглянув у вирій ран,

Та все той крик не покидав нас тут і там.

 

Весна

Весна, болюча суща в драмі,

А вибухи стихають в далечінь,

Асе сталось так, як було в тому гаї...

Де я колись шукала свою тінь.

 

Ракети в небі не покидають хмари,

Той смуток, біль, він завжди біля нас,

Та я все в сні, вірна я бачу страшні мари,

Сповиті в домі страху, в світлі фраз.

 

Той тихий вечір у пам'яті залишається

назавжди,

Не зникне він не наше не засне...

Та я чекав нового ранку,

Коли почую, що більше не прийде.

 

В мить

Літній вечір, темна ніч,

Ми стояли пліч-о-пліч,

В гаю солов'ї співали,

В гості весну закликали.

 

Атмосфера, фільми в домі,

Не забуду весь цей гомін,

В кухні світло не згасає,

Та вже зіронька зникає.

 

Тихий вечір, очі сяють,

В небі сонце зустрічають,

Квіти в полі розрослись,

Де з тобою розійшлися...

 

Ти

Вітер кохання в пориві думок,

Стежка самотності в серці,

Та він не зробить вперед сильний крок,

В світлі казок, в пилі люстерці.

 

Шлях на нам не кажеш щасливої долі,

Та я питатиму там,

Де ми гуляли разом темнім полі,

В мареві сонячних рам.

 

Яне покличу тебе наодинці ,

В білих самотніх садах,

Де десь далеко цвітуть чорнобривці,

Та ти співаєш в сльозах...

 

Життя

Любов приходить із роками,

А ми гуляємо містами,

Де в полі клен один шумить.

А в небі зірка мерехтить.

В книжках про долю не напишу,

Залишу я тобі цю тишу,

Де люди спокій свій шукають,

Життєві сторінки гортають.

 

Тай біль у серці не зникає,

І в домі світло не вмикають,

Забула ми те слово «нити»,

Прийшов наш час в дворі бродити...

 

Слід

Дорогу хуртовина замела,

На затишних околицях села,

Різдвяна зірка в небі засіяла,

Зима до нас у гості завітала .

 

У домі свічка не згасає,

Вона біля вікна його чекає ,

Холодний подих промайнув у домі,

Злинає незабутній, теплий гомін.

 

Щаслива мить прийшла, шляхи

розходяться у світ,

В пам'яті все зникає весь граніт,

Тепло летить все слідом за тобою,

А промінь видно тільки за горою...

Дзвінок

Квітами стежина пролягла,

Доля весь цей смуток одягла,

Потяг вже останній доїжджає,

Темна ніч все місто поглинає.

 

Дужий вітер заглядає у вікно,

А вона чекає все його дзвінка...

Щоб сказати те, про що не звикла,

І яка вона була п'янка.

 

Він не дзвонить, не питає як ти,

Чи загоїлися тяжкі рани,

По дорозі розкидались факти,

А у домі вже згасли всі екрани.

***

Як сильно я тебе любив...

Сказав він їй, поглянувши у вічі,

Запах волосся у глибині згубив,

Та кришталеві спогади назавжди

будуть вічні.

 

Вона руйнує свою гордість,

В пориві пристрасті і болю,

А він напише про це - повість,

Як вільний птах злетить на волю...

Осіння злива розчиняється у небі,

Та його тінь зникатиме вві сні,

Вона відчує простоту в його потребі,

А погляди залишаються сплячі…

Нові незнайомі...

Фантастичне коло у вимірі кохання,

Невідомість в небі, в сонячному сні,

А платівка сяє, як грайливе те бажання,

У той час коли вона сказала палко "ні"...

 

Там за хмарами, в безодні справжніх фраз,

Крик летів у невагомості за птахом,

Біля хвиль, які розкинулися в раз,

Десь, у дощовій галявині за дахом...

 

Дим від цигарок залишився у домі,

Слід за нею розлетівся в мить,

А ми стали нові незнайомі,

Може все ж таки колись, йому поталанить...

Поетична мозаїка

Літо, короноване весною, зайшло на свої позиції для того, щоб належним чином виконувати свої зобов’язання перед природою і людьми. Його черга вести діалоги з деревами, квітами і птахами. Літо входить в життя романтиків і скептиків. Плете вінок надій для тих, хто вірить у дива. Плаче рясним дощиком із тими, кому болить і радіє, від дотику руки на плечі тих, хто не втратив радості і віри в краще завтра. А яке ж літо в житті творчих людей? Бо ж кожна особистість по-своєму його осмислює і переосмислює. Малюючи уявні картини окремих епізодів, радієш і плачеш із кожним зокрема. Чуле серце засіває квітами чисті листочки вразливої чиєїсь душі. А зірвані квіти-слова і сколюють серце колючками, і зцілюють зранену несправедливістю душу. По-своєму бачиться кожна мить життя, чується подих вітру, смакується крапелька дощу, відчувається дія теплого сонячного промінчика на власному обличчі. А як це у них відбувається у житті і вірші, пропонуємо переглянути поетичну мозаїку теплих краплинок з літнього дощику.

Ольга Литвин

Ліля Пінчук

Любов Тимчій

Людмила Перевізник

Олеся Беляк

Ми – ціле, бо ми – сім’я

Сім’я – це найрідніші та близькі нам люди, які завжди з нами від моменту нашого народження і протягом усього життя. Тому так багато тепла та ніжності у цьому слові. Сім’я – найцінніший скарб, берегиня людських цінностей, культури та історії поколінь, джерело любові, та поваги. Міжнародний день сім’ї, встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році, відзначається 15 травня. Метою цього важливого дня є привернення уваги громадськості різних країн до численних проблем родини, адже коли зневажаються основні права однієї сім’ї – єдність всієї людської сім’ї, членами якої вони є, перебуває під загрозою. Сім’я – це один із основних інститутів суспільства, перша сходинка людини до суспільства. Гармонійний тандем сім’ї і держави – необхідна запорука процвітання і добробуту її громадян.

Близькі люди завжди підтримають нас у скрутну хвилину. Але слід пам’ятати, що хороша сім’я – це результат наполегливої праці і до цієї праці потрібно бути готовим. Тут основне – гармонія любові та турботи про кожного з її членів. Треба намагатися завжди бути добрими й ніжними зі своїми близькими. Бо ж немає нічого сильнішого у світі від підтримки та любові рідних людей. Кожна людина має безліч пам’ятних моментів, які пов’язані з її родиною. У багатьох сім’ях є певні традиції, які передаються від покоління до покоління. Отож, любіть і цінуйте своїх рідних. Не бійтеся вкотре обійняти їх або сказати слово «люблю». Це важливо. Про слова любові для найрідніших наша сьогоднішня сторінка від учасниць літературної студії «Слово». Запрошуємо вчитись від них, без остраху спілкуватись з рідними мовою любові, яка безперечно потішить і зміцнить усі сімейні стосунки.

Ольга Литвин

Моєму чоловікові Роману

А я його чекаю, ніби вперше,

хоча живемо разом тридцять літ.

Йому дарую щирі світлі вірші,

бо він найкращий в світі чоловік.

 

А я його кохаю і відверто

скажу вам – розумію це давно:

що він такий у мене впертий,

й життя ніяк не змінює його.

 

Не зміню і уже не розміняю

ті почуття, що з серця проросли,

бо тільки я одна у світі знаю,

як біль і радість, разом ми несли…

***

Я тобі подарую весну,

Прихилю тобі міць верховіть.

Подивлюся у вічі чесно

Через тисячу днів лихоліть.

 

Обігрію тебе як сонце,

Витру сльози тобі з лиця.

І відкрию тобі своє серце,

Всю віддам себе до кінця.

 

Увійду у життя як веселка

Після літніх коротких злив.

Хоч узор вишиває голка,

Та без нитки не буде див.

 

Подарую тобі свою казку,

Що приходить до моїх снів.

І відчуєш ти дотик щастя,

І не треба вже буде слів.

 

Моїй донечці Аллі

Вишиванку вдягни урочисто,

ніжну пісню пошли до небес,

хай вона кольоровим намистом

сяє барвами добрих чудес.

 

Там почуття у хрестиках сховались,

і оком не побачить їх ніхто;

щоб тільки чисті серцем здогадались,

хто тут поклав любов на полотно.

 

Що збереглось у вишиванці, зрозумієш,

як по житті ти свою ношу понесеш.

І ніби голос мами десь почуєш,

сльозу гарячу і непрохану зітреш.

 

Моєму синові Володимиру

Тримайся сину, рідної землі,

дивись на шлях, котрий веде додому.

Всміхайся, сину, здалеку мені:

тоді не важко буде йти тобі одному.

 

Тримайся, сину, погляду мого:

усе у ньому зможеш прочитати.

Ніколи не опустишся на дно,

бо знаєш, що тебе чекає МАТИ!

 

Вертайся, сину, і не забувай,

що пташка повертається здалека.

Ти маєш оберіг – свій отчий край:

на нашій хаті вже сидить лелека.

 

Любов Тимчій

Річниця

Тихо… Притиш свої кроки,

Щоб не сполохати щастя.

Нашій сім’ї – 20 років,

Зігрітих любові причастям…

 

В хаті так затишно й чисто!

І на столі – ніжна квітка.

Роки пливуть за роками –

Ти в мене й досі – лебідка.

Тихо запалимо свічі,

Ніжно візьмемось за руки,

Довго дивитимусь в вічі,

Гублячи гіркість розлуки.

 

Ласкою вкутаю плечі,

Шепну слова у чеканні,

Й сніжний замріяний вечір

Вкриє обох нас коханням.

 

Моєму чоловікові

Ми всі родиною вітаємо тебе.

Бажаєм днів ясних тобі безліку.

І хай сміється небо голубе

При зустрічі з найкращим чоловіком.

 

Хай довго кличуть гори до вершин,

Щоб у здоров’ї жити до століття.

Ти наш найкращий, ти такий один:

Коханий, рідний, найдобріший в світі!

***

В моєї долі два міцні крила –

Це мої доні : Неля і Надія.

Куди б життя дорога не вела,

Моя любов їм серденько зігріє.

 

Життя прожить – не поле перейти.

Усе було: і болі втрат, і щастя.

Та рада, що зуміли зберегти

Любов сестринську – цей зв'язок – назавжди.

 

Дві мої доні виросли давно.

Вже срібні нитки їм життя вплітає.

І внуки ростом з ними вже одно,

І кожна з них – свої вже крила має.

 

Щаслива я, що маю два крила –

Двох моїх дочок – дві мої любові.

Молю Пречисту, щоби їх взяла

Під свій Покров, дала щасливу долю.

 

Таня Бріцька

Ми ціле

Твоя любов є для мене музою.

Ти натхнення моїх думок.

Моє серце говорить прозами

І вигадує безліч казок.

Душу твою балую віршами,

Кожен рядок присвячую тобі.

Та передати ту любов словами

Не можу я! – вона живе в мені.

Будь зі мною завжди поряд.

Моє серце сповнене щастям.

Один раз поєднала нас доля

У єдине наше кохання.

У рядках заховаю погляд,

Поцілунки, кохання без міри.

Я – щаслива! Я – дякую долі –

Ми життя…Ми єдине…Ми ціле…

Коханому чоловіку

Коли душу щастя полонить,

Задумуюсь про любов і вірність.

Та лише тебе так можу любить

І дарувати тепло і ніжність.

 

…Свої печалі, сльози і думки.

Своє щастя любов і тіло.

І ці щасливі роки,

Які уже з тобою пролетіли.

 

Ти моє кохання – любові град.

Вітер ніжностей – спогадів зорепади.

Моє тепло для усіх розрад.

Моє багатство – щастя снігопади.

Три ангeли

Я силу від дітей черпаю,

Від щічок, що туляться до грудей,

Від того , що пісню співаю

І від недоспаних ночей.

Від крику у слові «мамо»

І радості на очах,

Коли, прокидаються рано

І ніжно сопуть у снах.

І від тієї миті,

Коли, впeршe  на руки взяла

Почала для них трьох жити,

Любов свою їм віддала. 

Такі маленькі пташенятка,

Соколи два і ластівка моя...

Нeначe в полі три зернятка,

Які засіяла любов моя.

 

Мар’яна Вагіль

Чоловікові

Так прекрасно і ніжно звучить:

«Доки Бог не розлучить нас»

В серці вогник трепетом зорить…

Й тиха молитва, щоб він не згас…

 

Любов щирістю, як веселка манить,

А зявляється, як спалах блискавки на небосхилі.

І як миттєвість десь в далині зорить,

Які ж рідні очі, закохані й милі…

 

Такі зігріваючі теплом слова:

«Я беру тебе, моя кохана, за дружину».

Душа окрилена, поки замріяна, закохана, жива…

А час покаже чи то на вічність чи на хвилину…

 

Так прекрасно і щиро долина,

Перед Богом, що в ньому бачу свого чоловіка…

Щастя там, де оба серця це взаємно відчува:

«Я буду з тобою в радості й смутку довіку…

 

Найбільше багатство – людяність і взаємні почуття…

Де сонце на долонях, як плоди достигають…

Чи стануть «омофором» їх помисли й відчуття?!

Чи так залишаться відлунням в повітрі їх «кохаю»?!

Доні

Я знаю, моє серце для тебе й з тобою!

І місяць, і зорі, і небо в всесвіта лоні.

Ти є мій скарб, що собою,

Життя моє тримаєш в малій долоні.

Світло для тебе, я знаю!

Моєї душі, землі й неба.

Крім тебе нічого не маю,

Ти і Бог – все, що в земній подорожі треба.

Я знаю для тебе всі квіти.

Ти теж розквітаюча квітка – дитина.

А для мене твої обійми – любові вітри.

Ти від Бога благословення – найрідніша людина.

Я вірю в твоє майбутнє щасливе.

Щиро за це Бога прошу і проситиму!

Лише не бійся хмар і не бійся зливи.

Тебе оберігатиму й душу твою завжди грітиму.

 

Назарія Веснянко

Чоловікові

Зігрій коханими вустами,

Всі межі відстані зруйнуй.

Та есемесками – листами,

Життя по – новому скануй.

 

Дивуй щоденно, що хвилини,

Дивися в очі і ласкаво говори.

Волошку хочу, не неси перлини,

Що є на серці в дійсності твори.

 

Не муч себе розлукою, безсонням,

Це марнота і суєта з усіх земних суєт.

А краще завжди будь моїм осонням,

Бо вже замало мати просто силует.

 

Сердець бажання наче ксерокопія,

Та відстань - це провалля гіркоти.

Оригінал – це дотик, думка - копія,

Й немає гіршого від болю самоти.

 

Доні

Таке приємне, ніжне слово,

Із вуст зринає кожен день.

Це миле серцю дивослово,

Дарує безліч нових вражень.

 

Доня, доня, рідна донечка,

Твоя усмішка запалює зірки.

Дав Господь частину сонечка,

Смутку розсуваєш фіранки.

 

Оченята дивляться з надією,

Як же руку миру не подати.

В юності було бажання мрією,

Серденько спішу тобі віддати.

 

Вчися, як потрібно в світі жити,

Щоб нікому душу не зранити.

Бога і людей усіх - усіх любити,

В дзвони радості гучні дзвонити.

 

Оля Головатюк

Чоловіку

Моє ти серце, полум'я, світання!

Моя надія, усього життя кохання!

З усіх єдиний і від усіх найкращий!

Ніжний, турботливий і не ледащий!

 

Завжди чекаю з нетерпінням вдома

Хочу щоб тут завжди зникала втома!

З тобою хочу прокидатись зранку

В міцних обіймах спати до світанку!

 

Твій погляд проникає прямо в серце,

Закутається там тихенько і не мерзне

Посеред твоїх слів збережених в мішках

І і ще всіх тих, що ти казав у снах..

 

Кожен момент хочу запам'ятати

Щоб нам на старість було що згадати!

Рідненький, більше посміхайся щиро!

Хочу щоб жили ми тільки щасливо!

 

Хай клопоти і ці земні турботи,

А ще весь побут і усі роботи

Нам головного не замінять:

Ми є одно - і це ніхто не змінить!

 

Давай не будемо ніколи руки опускати

Ні перед чим, а сміло прямувати.

За руки взявшись обійдемо усе лихо

А де не можна, то перескочимо тихо!

 

Ти тільки не переставай кохати

Дарити посмішки і дивувати!

Як далі буде ніхто і я не знаю,

Але без сумніву, безмежно я кохаю!

Маленьке диво

Я не могла вже дочекатись

Коли появишся на світ,

Щоб тебе міцно обійняти

І ти з’явивсь під перший сніг.

 

Маленький носик, оченята…

Вже найрідніший на землі,

А крихітні ці рученята,

В обійми просяться мої.

 

Як треба все віддам що маю,

Лиш посміхайся і дивуй,

Молю Всевишнього, благаю,

Здоров’я й щастя подаруй.

 

Легкої долі все бажатиму,

Цілуючи маля у дві щоки,

Завжди тобі допомагатиму,

Як би не плинули роки.

 

Маленьке диво я тримаю

Це щастя, чудо із чудес,

Життя не легке, проте знаю

Будеш під наглядом небес.