Нещодавно двері літературної студії «Слово» відкрила
15-літня, харизматична, впевнена у собі дівчинка Олеся Беляк. Учениця ліцею
«Інтелект».
«Ще з раннього дитинства, – каже про себе Олеся, – відчула,
що музика - це моє. Все почалося з садочку, і продовжується до сьогоднішнього
дня. Я дуже люблю співати, і досить непогано виходить, а танцювати ще більше.
Вже навіть встигла закінчити музичну школу, клас скрипки. Музика - ритм мого
життя. Була декілька разів ведучою дитячих заходів і це неймовірний та веселий
досвід. В майбутньому планую поступити на вчителя української мови та
літератури. Також займаюся волонтерською діяльністю. Обожнюю читати книги та
переглядати фільми. Вже як рік пишу вірші, поштовхом були в цілому події в
житті, моя любов до творчості та мрія створити власну збірку».
З усього сказаного, розуміємо, що спосіб життя у
дівчини надзвичайно активний. Вона відвідує цікаві заходи, любить подорожувати
та просто проводити час із сім'єю. Дуже
любить своїх батьків, які є для неї опорою та підтримкою. Пригадує своє чудове
дитинство і бачить правильний шлях у майбутнє. І в цьому всьому теж завдячує
батькам.
Поезія для Олесі - це внутрішній спокій, бо коли
творить її, то почувається щасливою. А кожен вірш написаний по - справжньому, з
любов'ю. Запрошуємо до читання. Віримо, що збірка віршів, із таким завзяттям,
буде не одна.
Море
Море, як бездонна ніч,
Яка у серці залатала рани.
Невже мені без тебе сумно так вночі?..
Я зранку напишу догану.
Море, як могутня ніч,
Яка заполонила душу млою.
Невже мені так тяжко уночі?..
Коли я залишаюся з тобою.
Незламна ніч... як просте все сказати,
Але про це, не можна написати.
В ся винна в тому, що любов горить...
Та рідну душу, ніколи не спалить...
Та марна ніч... яку ми так чекаємо,
І серцем теплим, душу зігріваємо.
Не за горами, та щаслива мить
Коли побачимо, як серце клекотить.
Душа
В ночі за вітром понеслась душа,
Яка до берега приплила вся побита...
І це все я скажу про почуття,
Якими чиєсь серце було оповите...
В ту далечінь, за обрій, вир думками,
Душа злетіла, як розбитий птах...
Любов що варто написати сльозами,
Все малювати той розритий страх...
Кохай
Кохай! Кохай із силою розлуки,
Там незбагненні тихі муки,
У у світі криків і бажань,
Та ти кохай, кохай, кохай!
Вона чекатиме до ранку,
У світлі
яснім десь на ганку.
А він стоятиме один,
Й палитиме огнений дим.
Розлука - біль, тяжка я забута,
В падінні хмар і самоти...
В холодну ніч, де була я розкута,
Палав самотній від кохання ти.
Ми
Таємна, про холодна ніч,
В саду примара розкидала ліни,
Частина нас залишилось в той бік,
А серце все шукає рідні квіти.
Ромашки в липні все застигли там,
Де ми з тобою, як маленькі діти.
Розповідали квітам, серцем оповитим
Про рідний дім, крилату мрію дам.
І світлий промінь розкидав нас тут і там,
І ми залишилися в прірві дивних хмар,
А спокій вмить поглянув у вирій ран,
Та все той крик не покидав нас тут і там.
Весна
Весна, болюча суща в драмі,
А вибухи стихають в далечінь,
Асе сталось так, як було в тому гаї...
Де я колись шукала свою тінь.
Ракети в небі не покидають хмари,
Той смуток, біль, він завжди біля нас,
Та я все в сні, вірна я бачу страшні мари,
Сповиті в домі страху, в світлі фраз.
Той тихий вечір у пам'яті залишається
назавжди,
Не зникне він не наше не засне...
Та я чекав нового ранку,
Коли почую, що більше не прийде.
В
мить
Літній вечір, темна ніч,
Ми стояли пліч-о-пліч,
В гаю солов'ї співали,
В гості весну закликали.
Атмосфера, фільми в домі,
Не забуду весь цей гомін,
В кухні світло не згасає,
Та вже зіронька зникає.
Тихий вечір, очі сяють,
В небі сонце зустрічають,
Квіти в полі розрослись,
Де з тобою розійшлися...
Ти
Вітер кохання в пориві думок,
Стежка самотності в серці,
Та він не зробить вперед сильний крок,
В світлі
казок, в пилі люстерці.
Шлях на нам не кажеш щасливої долі,
Та я питатиму там,
Де ми гуляли разом темнім полі,
В мареві сонячних рам.
Яне покличу тебе наодинці ,
В білих
самотніх садах,
Де десь далеко цвітуть чорнобривці,
Та ти співаєш в сльозах...
Життя
Любов приходить із роками,
А ми гуляємо містами,
Де в полі клен один шумить.
А в
небі зірка мерехтить.
В книжках про долю не напишу,
Залишу я тобі цю тишу,
Де люди спокій свій шукають,
Життєві сторінки гортають.
Тай біль у серці не зникає,
І в домі світло не вмикають,
Забула ми те слово «нити»,
Прийшов наш час в дворі бродити...
Слід
Дорогу хуртовина замела,
На затишних околицях села,
Різдвяна зірка в небі засіяла,
Зима до нас у гості завітала .
У домі свічка не згасає,
Вона біля вікна його чекає ,
Холодний подих промайнув у домі,
Злинає незабутній, теплий гомін.
Щаслива мить прийшла, шляхи
розходяться у світ,
В пам'яті все зникає весь граніт,
Тепло летить все слідом за тобою,
А промінь видно тільки за горою...
Дзвінок
Квітами стежина пролягла,
Доля весь цей смуток одягла,
Потяг вже останній доїжджає,
Темна ніч все місто поглинає.
Дужий вітер заглядає у вікно,
А вона чекає все його дзвінка...
Щоб сказати те, про що не звикла,
І яка вона була п'янка.
Він не дзвонить, не питає як ти,
Чи загоїлися тяжкі рани,
По дорозі розкидались факти,
А у домі вже згасли всі екрани.
***
Як сильно я тебе любив...
Сказав він їй, поглянувши у вічі,
Запах волосся у глибині згубив,
Та кришталеві спогади назавжди
будуть вічні.
Вона руйнує свою гордість,
В пориві пристрасті і болю,
А він напише про це - повість,
Як вільний птах злетить на волю...
Осіння злива розчиняється у небі,
Та його тінь зникатиме вві сні,
Вона відчує простоту в його потребі,
А погляди залишаються сплячі…
Нові
незнайомі...
Фантастичне коло у вимірі кохання,
Невідомість в небі, в сонячному сні,
А платівка сяє, як грайливе те бажання,
У той час коли вона сказала палко "ні"...
Там за хмарами, в безодні справжніх фраз,
Крик летів у невагомості за птахом,
Біля хвиль, які розкинулися в раз,
Десь, у дощовій галявині за дахом...
Дим від цигарок залишився у домі,
Слід за нею розлетівся в мить,
А ми стали нові незнайомі,
Може все ж таки колись, йому поталанить...
