понеділок, 9 листопада 2020 р.

 Понад 20 років тому започаткований День української писемності та мови.
  Українська мова, незважаючи на суттєві утиски і заборони, тисячоліттями єднає українців і сьогодні має статус державної.
   Мова наша залишалася чистою та милозвучною завдяки поетам, котрі працюють над добіркою слів, які проходять крізь серце і торкаються свідомості.
   Усім українцям потрібно захищати і розвивати рідну мову, щоб під тиском сторонніх мов вона не втратила свій колорит та самобутність. Отож читайте поетичне слово і розмовляйте мовою дідів і прадідів.

Мар’яна Вагіль
Пролог
Одне серце,що гаряче б'ється.
Одна пісня-колискова озветься.
Єдиний Господь,батько та мати,
Єдина Батьківщина й мова-їх не обирати.
Налита первоцвітом,омита першою росою.
Топтана кривдою, брехнею,ворогів ордою.
Наймилозвучніша білосніжна лебідка.
Українська мова-бажання різнобарвна квітка.
Заплетені чарівні пшеничні коси,рівна постава.
Пригнічена образами то зліва,то справа.
Вимова насичена,дипломатична,яскрава,
Та доленька за правду її часто карала.
Цнотливо-чиста красою,як гірська річка.
Невмируща її життєдайності свічка.
Українська мова для ворога-насмішок бранка,
сіяє сонячними переливами світанку.
Кришталева, сльоза ангела безневинного немовляти.
Та для неї часто приміряли кайдани і лати.
Українська мова старослов’янських мов сестричка,
та замість червоних рум’янців, блідо-біле личко.
Батьківські уроки,неньки найважливіші навчання.
Щирі слова найпрекрасніші молитви звучання.
Українська мова-жінка волею смілива та сильна.
Гомінлива пташка, вдачею щира...вільна!!!

Мар’яна Григорська
***
Чорне небо від вогню,
Земля червоніє від крові...
Вони вже не скажуть нам більше «люблю»
Вони добивалися ВОЛІ.
Щоб вільна була Українська Земля,
Щоб мова тут вільно звучала!
Щоб жоден барига сказати не смів,
Що значення мова не мала.
Бо навіть в раю рідну мову мою
Леліють, плекають, зростають.
Прекрасне там військо, що сотень звуть
Лиш українською розмовляють!

Ольга Литвин
***
З давніх-давен  - спочатку слово,
яке у Всесвіті споконвіків живе...
Бо навіть Богу було до вподоби,
створити те, що матимеш своє...
Оту єдину, лиш одну зернину,
з якої виростуть плоди...
І в пеленах іще малій дитині,
дар мови Ангел дасть згори.
І мати заспіває колискову,
усіма фібрами багатої душі.
І виколише їй щасливу долю,
скупавши щедро в вранішній росі.
Батько візьме і поведе у поле,
віддасть зернину, й скаже:
- Посади!
І українську пісню колискову,
навіки в серці, сину, збережи!
Вона твоя єдина, неповторна,
прив'язана до коренів твоїх,
того зерна, що посадив у полі,
для тих, хто, може, слово не зберіг...
Хай хтось її почує у відлунні в горах,
а, може, в шелесті доспілих колосків,
бо, то - єдина і могутня зброя
проти заклятих наших ворогів...

Назарія Веснянко
***
А мова, наче дівчина стояла,
На площі, де чекають вироку.
Собою колоритність вирізняла,
Хоч тут стояла мало не щороку.

За що її розп’ясти діти захотіли?
За що її, одну із кращих, відкидають?
Паперами в Верховній шурхотіли,
Про що вони з трибун оповідають.

А Україна донечку свою обняла,
Чужих не прагне зовсім язиків.
У собі прихистила, всіх прийняла,
Тому і продають її за 30-ть срібняків. 

У тебе Україно, доню – душу, виривають
І б’ються в груди, вішають прапори.
Шматують землі, перевертні розривають,
Невже у дітях мати вже позбавлена опори?

Оксана Сподар
***
Рідна мово моя!
Ти  -  джерельце з живою водою!
І цілющі краплини твої -
Чудодійний бальзам.
Ти не раз і не два
Підіймалась на битву з бідою
І птахами-піснями
Давала ти волю сльозам.

Рідна мова моя -
Калинова чарівна сопілка,
Що сміється і плаче,
І правдою в серці бринить…
І дітей захищає від лиха,
Немов перепілка,
І барвистим дзвіночком
У Божому небі дзвенить.

Рідна мова моя
Діамантово сяє скарбами. -
Милозвучна і щира,
Водночас проста і свята.
І для кожного з нас
Найдорожча у світі – як МАМА –
Бо… не стане її,
І навіки народ – сирота.

Любов Тимчій

вівторок, 13 жовтня 2020 р.

Гроза на Сході


 14 жовтня є особливим днем для українців. Цього дня ми відзначаємо День Покрови Пресвятої Богородиці
, День Українського козацтва, а з 2015 року ще й День захисника́ Украї́ни.
   Для нас ці свята не тільки народні, релігійні, а й національні. Вони єднають країну, закликають усіх до згуртованості перед сучасними викликами та загрозами. Нині, коли на східних теренах України точиться боротьба за незалежність і суверенітет держави, маємо бути гідними спадкоємцями духовних цінностей та продовжувачами багатих традицій і славних справ предків.
  Молитви звернені до Пресвятій Богородиці, що покрила своїм омофором український народ, повсякчас підтримували нас, плекали мужність українських солдат та оберігали їхні життя.
    Поезія наших студійок як крик душі про сучасний стан на Сході.

Маряна Вагіль

***
Небесна сотня продовжується тисячами,а все тиха війна,що називають АТО.
Зажерливий лютий кат,але і серед своїх палачі.
А хто відповість за втрачені життя, могили ростуть,але ніхто..
Небесна сотня переростає в незміряну чисельність.
І кожна смерть ще довгими роками на небі зіркою горітиме...
До кого, окрім Бога піти на одкровеність...
І кожна б мама для своїх дітей не таке життя хотіла!
Все більше загиблих героів,та над нами ще небеса хтось тримає.
Люті вороги із з зовні й середини шматками роз’їдають.
І віра,що Бог збереже,бо Він про весь біль вдів,сиріт,матерів й народу знає.
Вистояти треба,бо удари сильніші і рани не заживать.
І скільки часу і крові треба, щоб спраглу волю окропити.
І скільки сліз і горя, щоб над всіма веселку побачити.
Боротись треба,бо не можливо здатися чи терпіти.
Зло треба викорінити,бо стільки вже полягло і це не можливо пробачити

***

Я вірю в тебе, наша ненько,Україно,
В щасливе майбуття твоє.
Знову хочуть покласти на коліна,
Та потік дихання зсередини б'є.
2.Я вірю в тебе наша мила леле,
Та треба вирвати тебе з пащ вовків.
Жорна святої правди все зло перемеле,
Ти ж натерпілась вже за сотню років.3.
3.Я вірю в тебе зоре,Батьківщино,
За тебе дочки і сини повстали.
Достатньо вже віковічної дідівщини,
Боронимось, щоб вороги лихі найдорожче не відібрали.
4.Я вірю в тебе наша росо світанкова.
Яку хочуть й зсередини завести в оману й блуд.
На український народ жде пора нова.
А на запроданців й катів лише Божий суд.
5.Я вірю в тебе чарівнице,Україно.
Так хочеться миру, щоб закінчилась війна.
Знаю, що ворог заплаче на своїх руїнах.
А в нас час розквіту, єдності дорога одна.
6.Я вірю в тебе квіточко, Україно.
В твоє величне щасливе майбуття!
Бо маєш люблячих сміливу дочку та сина.
Добро переможе,й буде мир та щастя злиття!
Я вірю в тебе наша пташино,Україно!!!

 ***

Земля снігом,мов ковдрою прикрила.
Знаючого ціну життя юного солдата.
А ніч холодна,та все одно зморила,
в сльозах й молитві десь далеко й заснула мати...
Та сон недовгий,бо луплять під прицілом,
ще на недавно школярів
Гради, як навіжені...
А вони ж у нас справжні мужчини,
стоять сміло. Хоч так собі зброєю споряджені.
Та в них молитва зброя сильна і могуча,
хоча б до ранку в змозі перебути.
Під силу найвищого терпіння круча,
бо маму й неньку не можна підвести й забути.
На ранок вщухне,та вже сил немає й спати аж ніяк,
бо слід рить окопи.
Яка сила життя лише один Бог знає.
У юних ще лише 18 років.
А мати жде хоч звісточку й з дзвіночка,
а при зустрічі й би безперестанно цілувала,
нема миліше за єдиного синочка...
Якого колись груддю годувала.
Тепер він юний  Батьківщину захищає.
герой він славний відстоює волю.
Нехай Господь на кожнім кроці помагає...
Вернутися живим та добру долю!

Вероніка Сопіра

Сльоза правди
Україну поглинула тьма.
Герої кров'ю стікають.
Мучеників скувала тюрма
За те, що ми забуваєм.
Незалежність, свобода, права ...
Це все нам дано.
Та сумління чомусь ми ховаєм.
Де жити нам все одно.
А на сході люди вмирають.
В безіменних могилах застигли тіла.
Їх діти й кохані дома чекають.
І всім не вистачає тепла,
Бо круки собою сонце закривають.
Ми без жалості споглядаємо це.
Нам добре в затишній, теплій оселі.
У більшості безтурботне лице,
А в серцях мертві пустелі.
Україна в нас лиш одна.
Й українці мали б бути єдині.
Але кожен за себе лиш зна
Й не береже Вітчизну нині.
А воля наче прозорий кришталь —
Тут вона є, а тут вже розбилась .
І осколки не дасть зібрати москаль.
Тож скажіть, чи така нас доля судилась?

 Вероніка Яблонь
«Мамина молитва»
Війна...скільки ж болі в цьому слові
Страшна біда охопила Україну,
Літер п’ять ,а смертей мільйони
Молоді хлопці йдуть захищати батьківщину. 

Як страшно мамі відпускати сина
Молодого хлопця, одну дитину у сім’ї
Ніколи матінка не буде так щаслива
Коли синочка побачить очі золоті...

Немає більшого жалю й ридання

Як мати сина вигляда з вікна
Чи бачила дитину вже востаннє?
А на дворі давно вже зима... 

Покрила світ білосніжний снігом

Захід й Схід морозяна пора
І десь в окопі зачерствілим хлібом
Діляться хлопці, задля нашого добра.

Страшна буденність і не задумуємось ніколи

Ще й до того нарікаєм на життя
А хлопці на війні як ті соколи
Від обстрілів тікають в укриття.

Сива голубка подзвонила сину

Запитати чи все в нього гаразд
Серце боліло,нило в ту годину
Син говорити відмовлявся на відказ..

Та все ж заради матінки спокою

Сказав: «Люблю тебе, чекай  я повернусь!»
Якраз тоді збиралися до бою
«Ти чуєш мир настане, я клянусь!»

Та серце мами завжди відчуває

Молилася до ранку у сльозах
Надія й віра ще не полишає
Любов і туга злились в її очах.

Пройшов вже тиждень,спокою немає

Зажурені батьки, не було вороття
Одна лиш думка їх не полишає
Що все ж повернеться синочок,їх дитя.

Та раптом у двері чути стук

Немов зі сну збудилася зима
Кинувся син до материнських рук
Вернулося ,вернулося нарешті їх дитя.

Молитва мами – то велика сила

Вона й тримає всіх нас, як у долонях
Моліться й ви за маму ,щоб була вона щаслива
Щоб сивини не було в її скронях.

Любов Тимчій

Гроза
Гроза учора поламала квіти
Їх розкидала врізнобіч на землю.
А пелюстки – немов краплини крові
На зелені трави уже завмерли.

Квіти росли, буяли різноцвітінням

Їх діти рвали на букети в школу.
Та пронеслась гроза – немає квітів,
Лиш пелюсточки – немов краплини крові. 

Гроза на сході – не щадить людину,
А там, в окопах, хлопчики чудові
По них стріляє ворог щохвилини –
Не пелюстки там – а краплини крові.

У нас гроза пройшла – і стало світло,

Лише квітки поломані у полі
Гроза на сході, не вбивай нам діток
Додому хай вертаються здорові.

Прощання

Він на прощання помахав рукою,
Усмішка на руках чомусь застигла.
А мати все хитала головою –
Поговорити з сином й так не встигла.

Синок пішов – пропала вся надія.

І плаче й тужить материнське серце
В окопах, там, любов’ю хоч зігріє,
Й молитва, може, кулю ту відверне.

Не спить матуся. Сльози прокладають

Дві чорні річки на лиці марному.
Чекає сина… Всю свою надію,
Щоб з миром повернувся він додому.

Людмила Перевізник

***
Летіла рідна пісня над горами,
Котились звуки поміж спориші.
Червоними і чорними рядками
ЇЇ слова торкались струн душі.

Там, де домівка, мальви біля тину,

І головаті соняхи ростуть.
Он, ніби на загубленій хустині
Малюнок… чорнобривці так цвітуть.

А пісня лилась, струменіла, не стихала

І про кохання, й нелегке життя,
І як кровинку-сина проводжала
У бій кривавий і чекала вороття...

Летіла рідна пісня над горами,

Від слів молитви так хотілося чудес!..
Край шляху Ангел пригортає маму,
Їй мариться, що син зійшов з небес...

 Мар’яна Григорська

***

Так терпко-гірко пахнуть мандарини.
Ялинка у вогнях,що як зірки.
А, там, на Сході – бойові машини
І не ялинка в хаті,а від куль дірки!
По стежках-змійках коляда лунає.
небо вкрили світлі зірочки.
А,там,на Сході – батько чийсь вмирає
І смерть йому шепоче казочки!
Веселий сміх,і спів,і теревені…
І зовсім тут нема у нас біди!
А може ми дві різні паралелі?
Але війна лишає нам сліди!

 ***

Батьку!Сину!Мій брате!Коханий!
Я молюсь в небо зорями вкрите…
Чи почує хтось з вас,чи згадає? –
Там на Сході все кров'ю залите!
Та мовчить небо, вкрите зірками
То смарагди,що вас не пускають
Ваша кров – то сапфіри червоні,
Що безсмертним вогнем запалають!

Ксенія Мельник

***
Чутно автомати, ось уже їдуть танки
І плаче дитя у рознесеній хаті
Сидить, споглядає на матір холодну
І біль пронизає все глибше серденько..

Чим заслужила таке покарання?

Картає себе осиротіле дитятко
За те що солодкого з’їла багато?
Чи тому що не послухала і не прибрала в кімнаті?

Сльози тікають під шумом гармат

Обнімає маленька матусю свою
Війна забрала весь її світ
А життя не забрала, лишила ридать

Найстрашніше у світі відчути війну

Коли забирають кохану людину
І вдіяти ти не можеш нічого
Бо немає в нас прав і волі немає

Навіщо війни? За що ми воюєм?

Не варте ніщо людського життя
Жодні скарби і ніякі моря
Жодна вигода і володіння ніякі

Ніхто не поверне дитині матусі

Ніхто не поверне батькові сина
Ніхто не злікує великі ті рани
Які полишає за собою війна

Розумну, бездушну, смерті богиню

Не цікавлять камінчики рослини й родини
Вона любить змагання криваві й жорстокі
Коли брат проти брата, син проти батька

Отак і живем не протистують люди

Вони вже змирились із жахом оцим
І тихо говорять поміж собою
Я тут не живу не моя це війна.

Мар’яна Хабер

Війна забрала найдорожче в нас…
Війна забрала найдорожче в нас
Те, що не купиш, не повернеш – час.
Різні моменти, що могли в нас бути,
Так жаль, що їх неможна повернути…
На Схід і Захід Україну розділила,
Безжально найрідніших розлучила.
Хоч не назавжди, тимчасово, все ж –
Час, що утрачений, уже не повернеш…
І хочу вірити, що все це не дарма.
Що будуть зміни у державі, й зокрема –
Всі люди зміняться й нарешті зрозуміють,
Що у майбутньому пожнуть все те, що зараз сіють.

Війна

Війна – коротке слово,
А скільки жаху в нім…
Безжальна і жорстока!
Прийшла й до мене в дім.
Забрала чоловіка,Вже рік не відпускає,
А донечка, без батька,
Свій перший крок ступає…
Нікому не відчути
Того жалю і болю,
Всіх тих, хто там, на Сході –
В боях, за кращу долю!
Як не відчути комусь
Їхніх дружин печалі,
Які щодня сивіють
Не знаючи «що далі?».
І діточок, що щиро
Своїх татів чекають.
І те, що зветься «миром»
Всім серденьком бажають.
Машина часу мчиться,
Війна страшна триває…
Коли ж це все скінчиться?
Один лиш Господь знає.

Майдан…АТО…Війна

Війна…аж серце завмирає…
Лише від цього слова одного
А скільки тих Героїв помирає
Заради світлого майбутнього твого?!
Хтось добровільно їде захищати
Своїх сім’ю, дітей, дружину…
А хтось в цей час ховається у хаті,
Дорослий чоловік, а схожий на дитину.
Хтось за гроші купить інвалідність,
«Я-герой!» – Усім казати буде
А солдат, допомагати буде попри бідність,
На війну піде де гинуть люди.
Соромно стає за «патріотів», що сидять вдома,
І воюють на папері!
Війна бере від нас Героїв, залишає ідіотів
Які не думають, що і до них постукає у двері
Майдан…АТО…Війна
Хто зна, що завтра нас усіх чекає?
По різному звучить, але біда для всіх одна
Тож хай Господь усіх оберігає!



пʼятниця, 28 серпня 2020 р.

Франкова криниця

  Щороку серпень нагадує нам про день народження Великого Каменяра. Життя Івана Яковича Франка тісно пов’язане із Прикарпаттям та Долинщиною зокрема. 
    Ще гімназистом, під час канікул, навідувався в село Лолин до свого першого кохання – Ольги Рошкевич. Багато щасливих хвилин провів тут молодий Франко. В Лолині і довколишніх селах Каменяр знайомився з селянами, розпитував про життя-буття, черпав сюжети для своїх творів. Вшановуючи пам'ять письменника, Лолин з 1993 р. збирає любителів та шанувальників слова на Святі ліричної Франкової поезії.
 До вашої уваги відеочитання віршів Івана Франка у виконанні членів літературної студії «Слово», постійних учасників поетичного свята.

Тетяна Курус 

Марта Сендега

Вероніка Сметаняк

Роксолана Сендега
27.08.2020

понеділок, 17 серпня 2020 р.

Цвітуть любов’ю і теплом хвилини

Гортаючи її світлини і зачитуючись віршами, розумієш, що перед тобою жінка, яка розмовляє з красою природи, що в багатьох заснула в душі. Вона вміє дивувати і зцілювати словом.
    Живе ця лісова мавка - Людмила Перевізник - в селі Надієві нашого району. Обравши вчительський фах, доторкається до дитячих сердець словом, зітканим з любові. Крім знань дає їм розуміння вищого, не матеріального світу.
    Закохавшись попередньо у пісню, почала творити вірші, що не залишають байдужими. Отож читайте, слухайте і насолоджуйтесь її поетичним словом.
 
***
Все відбувається саме тоді, як йому належить.
Бамкнув годинник старий на такій же вежі,
Вклалися спати вже перші і треті півні,
Стрінемось тут, біля вежі, завтра опівдні.
 
Що відбувається там, де твої дні й ночі?..
Сни заблукали в провулках, немов поторочі,
Тіні безликі й німі зникнуть десь ополудні.
Гамірні вулиці зараз порожні і зовсім безлюдні.
 
Руку простягну й думок твоїх майже торкнуся,
З ними зустрітись нічної пори не боюся.
Лиш час від часу годинник порушує тишу
Й вітер легенько цвіт вишень на вітах колише.
 
Станеться з нами усе, чому статись належить,
Свідком подій багатьох є годинник на вежі.
Ніч наступає упевнено, тихо і глухо
І перед нею знімають усі капелюха.

 
***
День догорає швидко, немов сірник,
ти із літами до цього чомусь не звик.
Не відкладав ні секунди на завтра ти
І не палив – будував все нові мости.
 
Легко писав все нові і нові рядки,
Сонце вітав, пропливали юрбою хмарки...
Серце, як двері, у світ відчинив давно.
То не життя, – скаже хтось. Це – позір, кіно.
 
Знаю, тебе не схвилюють такі слова,
Кажеш: всміхнись і дивись, як росте трава,
Сядь біля мене, схились до мого плеча, –
Стану в цю мить я наївним малим дівчам.
 
Тихо говориш, говориш і ллються думки.
Все струменять, ніби хвилі гірської ріки,
І об каміння розбившись на звуки лиш,
Чується шепіт: в минулому все залиш.
 
Кажуть: у річку одну ти не зможеш ввійти ще раз,
Кажуть давно і багато ще завчених фраз.
Слухаю, слухаю… Слухала б вічно тебе.
Небо сьогодні, як очі твої, голубе.
 
***
Закутані в тумани тихі ранки
розхристані вітрами сизі дні
я – осені німа слухняна бранка
а осінь – варвар на баскім коні
 
Їй зараз не до тебе не до мене
палає ліс в нещадному вогні
скидають одяг золотаві клени
стоять химерами безлисті вдалині
 
Я – бранка осені врятуй мене скоріше
знайди в тумані кладку на той бік
і буде день і будуть нові вірші
і ніжний погляд з-під опущених повік
 
Пішло не попрощавшись – по-англійськи,
Відкрило теплий вирій для птахів.
Збирається в ключі пташине військо,
Дні літні здано під замок в архів.
 
До нього повертатимуть світлини
І пам`яті бездонне джерело.
Цвіли любов`ю і теплом хвилини,
Та літо якось взяло й одцвіло.
 
А осінь тому дуже навіть рада,
В свої права сміливо вже вступа
І тихнуть в травах голосні цикади,
Сезон дощів з вітрами наступа.
 
Сезон дощів на всіх міських афішах
І джаз, і соул, рок-н-рол і блюз
Та доки ти в думках моїх і віршах,
Дощів і холодів я не боюсь…