пʼятницю, 26 січня 2024 р.

Зима зі смаком снігу і печалі

  Із зими починається рік, нею і закінчується. Снігом не засипле весь біль, що принесла серцям війна. Жодна веселка не зможе випити сліз, які самовільно котяться дитячим обличчям. Крик, який виривається з грудей жінок і матерів, чує небо, з якого на нашу землю злітають ворожі ракети, що руйнують життя. Бог війни – диявол – втішається із кожного нещастя, яке прийшло з росії, імперії зла і ненависті до всього нашого. Та ми не здаємося, Воїни Світла, розп’яті на Хресті ідуть до самого Бога, бо в Нього правда і справедливість. Студійки-поетеси через серце пропустили кожен вірш, в якому смак снігу і печалі, та глибоке прагнення волі й щасливої долі. Із зими почалась війна, то ж нехай зимою вона і закінчиться.

Ольга Литвин

Воїни Світла
Білими птахами линуть крізь марево постаті їх...
Грудки землі несли Воїни Світла Богу до ніг.
Небо, підперте крилом скаліченим, плакало в ніч,
І до світанку в громах й блискавицях ішла їхня січ.
Хтозна, де брали сили та мужності в пеклі війни
і закривали тих, хто позаду, тільки грудьми...
Світло їх Ангелів сяяло вірою нам із імли.
За Україну з Христом розіп'ятим у небо пішли...

 ***

І буде ніч, і буде ранок
без стрічки зведень і новин,
і затанцює переможне танго
моя Вкраїна без війни.
І буде цінувати тихе щастя
сильніш за все, що мали ми.
Кумедно горобці будуть купатись
перед дощем в пилюці на землі.
Приблудний пес знайде собі домівку,
і в стрісі заворкують голуби.
Добро присяде в тебе на причілку
одного ранку... без війни...

***
Дочекалися... Обійнялися...
Потепліло навколо враз...
Боже, скільки усього сталося,
поки що не лікує час.
Комусь віриться, а хтось тішиться.
Хтось до рани сльозу кладе...
Десь у полі колосся хилиться
там, де кулями дощ іде...
Де лани наші орють градами,
глухо плаче старенький дзвін.
На крові наша воля справдиться,
там, де злість повстає з глибин...
Не сховаються душі вражії:
світ збудовано – бумеранг.
Ми у Бога собі у пазусі,
у серцях наших Божий храм.

 ***
По небу босими ногами,
де кожна хмаронька з дірками,
де кожна крапелька – сльоза,
і в кожнім закутку війна...
Біжу, лапаюся за хмари
і серцем, і всіма думками
хапаю крапельки роси
Того, хто там на небеси...
Ступаю... крила проростають,
і кожну рану заступають,
та кожен постріл по собі,
лишає шрами на душі...

***
Ми прагнемо волі, щасливої долі
І прагнемо світла крізь темряву днів.
В багряно – червоним написаній долі
останньою свічкою хтось догорів.
Сталевії крила з душі проростали,
здіймали всі мрії, що в серці тримав…
Не думав тоді, що життя проминає:
став вітром легеньким у шелесті трав…
 
Любов Тимчій
***
Стріляють знову снайпери у них,
І знов лунають вистріли пекельні,
А їх лиш жменька - мужніх, запальних,
І думка в кожного: невже цей бій – смертельний?
 
А їм лиш 20... Юні, молоді,
їм про кохання би писати вірші,
Та Україна зараз у біді -
І ось вони на захист неньки вийшли.
 
Удома мати сива і сумна,
Удома дітки і дружина мила...
Тут – Україна, рідна їм вона,
і просить, щоб від смерті захистили.
 
І падають солдати у бою...
І прапором вкривають їхні очі...
Вони Вкраїну люблять так свою,
що «Воля або смерть!» – уста шепочуть...
 
На зміну їм нові солдати йдуть,
і Україні знов дарують серце...
А може досить вже смертей отут?
Хай всім солдатам сонечко всміхнеться.
 
Хай обійме матуся їх живих
Нехай дружина стомлена зустріне,
Нехай війна закінчиться для всіх,
Єдина й вільна буде Україна!
 
***
Перон. Шум поїздів. Скрізь багажі, таблиці.
І радість зустрічі, й розлуки щем.
А він стоїть, вдивляється в обличчя
У спеку, в стужу, під рясним дощем.
 
Тут проводжав він друга. На прощання
Сказав господар:
– Ти чекай! Прийду!
Не виконав обіцянки своєї.
Не повернувсь. Виніть оту війну.
 
Господаря привезли на машині
Із прапорами, квітами – в журбі...
Вже рік минув, а пес той і понині
Шука господаря у цій людській юрбі.
 
Чекає вірно, як велів хлопчина,
Бо знає: той не зрадив би повік.
Він був звичайний – із села дитина.
Із нього б виріс справжній чоловік.
 
Орав би землю і створив родину,
Ростив би доньок і синів-орлів...
Та не дожив – упав за Батьківщину,
Страшний осколок в серце залетів.
 
Він виконав присягу. Там, на сході,
Віддав життя. Приніс в сім'ю журбу...
Собака й досі по перону ходить,
Вдивляючись у цю людську юрбу.
 
Лілія Сідор
***
Які ялинки, Буковелі, ковзани,
Які круїзи, лайнери й гірлянди?
Вернулися б з полів війни сини –
Незламної країни авангарди.
Нехай дещиця Божа освятить
Незримою священною рукою.
Опікується ними кожну мить,
Знаходяться коли у пеклі бою.
Хай Віфлеємська зіронька ясна
Освітить і покаже їм дорогу.
До воїнів прийшла б красна весна
І принесла із цвітом Перемогу.
 
***
Живімо, браття, є в запасі час.
Живімо, сестри, хай живим не йметься.
Хай цілий світ поучиться у нас,
Як за свободу Україна б'ється.
Живімо, закохаймося, творім,
Любімося шалено до нестями.
Купаймося у сонці золотім
І в місячному світлі амальгами.
Живімо і збираймо врожаї.
Кожна хвилина – це велике щастя.
Ми долі є своєї ковалі,
Хай вороги нас й мертвими бояться.
Живімо браття й сестри за двоїх:
За того хлопця й юнку чорноброву,
Що не прийдуть на батьківський поріг
І не побачать вЕсну кольорову.
Живімо дружно. Є в запасі час.
Згуртовано, немов одна родина.
Той, хто не з нами, той є проти нас.
Нас об'єднала ненька – Україна.
 
Єднання
Нитки в міцну сплелися волосінь.
Журба вузли точила, як рачиця.
У однострої кілька поколінь,
Відсіялась полова й чечевиця.
Звихнулись крони тягарем ракет,
Надра землі порубані, у ранах.
Життя тримає вірний турнікет,
Як ворог не натужиться, та марно.
З'єдналися у Тризубі святім
Ті що в окопах, воїни небесні
І ті, земля для кого стала дім, –
У Перемоги час вони воскреснуть.
Із ними Бог і неньки молитви,
Вкраїнський стяг, оселя і родина,
Кохана і посивілі батьки,
У лоні ненароджена  дитина.
Тринить не розрубати й не спалить.
Як купина неопалима сильна.
Їм є  для кого і за кого жить.
Стрій повниться. І нить стає стожильна.
 
***
Зима зі смаком снігу і печалі.
Холодний сніг,
Безмовні баштани
І соняхи понищені, опалі,
Розірвані будинки і тини.
Велика вирва.
Дивиться акула.
Із пантелику збився механізм.
Зірватися ненависна забула
Сама з собою –
Смерті онанізм.
Де матриця життя
Стікає кров'ю –
Сніг білить,
Заховає,
Не верне.
А дні ідуть.
Їм вольно і невольно.
Зима із сліз
Смакує «Кабарне»
 
Подяка
Я дякую безмежно, що живу,
Що зранку вирушаю у дорогу.
Стрічаю Віфлеємськую зорю,
Молитву від душі складаю Богу.
За кожен подих
І за кожен крок.
За те що бачу,
Відчуваю, вмію,
І кожен у житті малий урок,
І що плекаю Перемогу в мріях.
Буденні речі звичні і прості,
Що маю цілий дах над
головою,
Проміння обіймають золоті
Я дякую вкраїнському Герою.
І за рядки, що линуть ізгори:
Хорей і ямб, і сивий амфібрахій,
За світлий розум і ясні думки,
І що дочасно я не стала прахом.
Я не чекаю на чуже плече.
Спілуюся комфортно із собою.
Ріка життя до пристані тече,
Несуться хвилі бистрою юрбою.
Телефоную часто до весни :
Мелодію співає теплий вітер.
Ми мріємо про лагідні часи,
Коли весь світ одягне білі квіти.
 
Людмила Перевізник
***
повертайтесь живими
бо тут вас чекають свої
довіряють молитви
надії і мрії лиш небу
повертайтесь живими
у рідні найкращі краї
повертайтесь живими
нам більшого щастя не треба
повертайтесь живими
хай буде це день а чи ніч
для вас двері відкриті
серця наші погляди душі
повертайтесь живими
не стулить вже матінка віч
повертайтесь скоріш
попри все що вдалось пережити
не повернеш ніяк
ті наповнені радістю дні
що рікою текли
у щасливі омріяні далі
повертайтесь живими
усі ви такі молоді
хоч обпалені душі
й серця із гарячої сталі
поверніть їх живими!..
 
***
світлини світлини
світлі обличчя
з ясними відкритими
поглядами
світлини з чорною
стрічкою навскоси
як траєкторія
ворожої кулі
зірок на небі
все більше й більше
скільки ще світла
потрібно
щоб перемогти
ту кляту темряву
тим часом малеча
пильно вдивляється
у нічне небо
з надією відшукати
зірку – тата
зірку – вічний оберіг
 
Леонія Кірякова
Чекає матуся синочка
Гриміли бої в чистім полі,
Козацтво лягало до долу.
Ніхто не посмів відступати,
Прийшлось не одному вмирати.
 
Старенька козакова мати
Хорошої вістки чекає.
Немає в живих козаченька,
Злий вітер у полі гуляє.
 
Про мужність і спокій синочка
Далека ця звістка долине.
Ваш син, дорога наша мати, —
Героєм поліг за Вкраїну.
 
Матуся з тривогою в серці
Чекає синочка в надії.
Чекати вже буде до смерті,
Бо мати інакше не вміє.
 
А мати чекати буде,
І горе давитиме душу.
Про це вам милі люди
Я всім сказати мушу.
Бо мама в нас
Любима, щира, ніжна,
Дорога...

Кравець Тетяна

пʼятницю, 15 грудня 2023 р.

Різдво надій із бажаними подарунками!

Сніг накриває собою, мов пухнастою ковдрою землю. Намагається вибілити собою світ і зло, яке панує й руйнує. Біль озивається в скронях і розриває серце і так хочеться покласти під уявну ялинку такі дарунки, як: Мир, Радість, Долю і Щастя. Хочеться, щоб Надія, яка лежить, наче зрубаний сонях, піднялась і задзвонила у всі тривожні дзвони водночас, щоб нарешті збагнули ті, хто ще не зрозумів, що лиш з чистим серцем можна подолати найстрашнішого ворога. Снігом присилаймо вітання захисникам, яких поки що не можемо обняти, своїми вчинками не розчаровуймо їх, а лиш надихаймо. Вже від сьогодні ми з вірою в серці чекаємо святого Різдва, то ж по  дитячому вірмо в диво, придивляючись до краси, яку насипала зима. Бажаймо щиро мирної днини, щоб на Різдво таки зустріти омріяний світанок перемоги! Про красу зими, свята, які наближають перемогу, можна прочитати й у поезії наших студійок.


Оксана Сподар

***

Ця зима —

як розбита

скрипка.

В неї марно просити пісню...

 

Щось прокашляє вітер хрипко

й намалює троянду пізню

білим сном і морозом сивим

на ґрунтованій ніччю шибі —

щоб світанок мій став красивим,

щоб душа моя на відшибі

десь не плакала, не тремтіла,

не питала в приблуд поради»,

а верталась хутчіш до тіла

і вдихала прозору радість,

і спивала солодкий запах

намальованої троянди,

і на хвойних зелених лапах

щоб засвічувала гірлянди...

 

Вітер кланяється скрипальці,

просить пісеньку «З Новим роком!»

та в надії обмерзли пальці —

скрипка

випала

ненароком...

 

***

Так зимно

в душі,

що аж біль озивається в скронях!

Так зимно на серці —

аж з вій осипається сніг.

Надія лежить горілиць,

наче зрубаний сонях,

і тулить прощальне тепло

пелюстками до ніг.

 

Так зимно...

Чийсь плач

світ зловтішно затоптує сміхом.

Підступність і зрада

чатують обабіч доріг...

Вже й небо здається

старим продірявленим міхом,

з якого крізь діри

на нас рясно сиплеться гріх.

 

Так зимно...

Пітьма

заповзає у душі убогі.

Добра вже немає.

І правда уже ледь жива.

Та людство безпомічне

просить спасіння у Бога

і з вірою в серці

чекає Святого Різдва.

 

Ольга Литвин

***

Зима прикрасила старі сади

і посріблила світ навколо.

Я хочу ближче підійти,

й надихатися срібла того.

 

Ось біля хати яблуня стара

під снігом віти нахилила.

Для мене казка чарівна

така привітна й серцю мила.

 

Зима в садах! Яка краса!...

Сніжинкам підставляю щічки.

Милуюсь і дивлюсь – он там

зі мною тішаться синички!

 

***

І вибілює сніг білий світ, котрий сумом дивився до неба.

І цнотливо лягає до ніг білим танцем, немов наречена.

Сіре небо паде до землі, білу ковдру собі простеляє.

Тепло — тепло на білому тлі біла птиця по небу кружляє.

Вітер пісню чарівну співає на вухо землі,

Ту мелодію дивну, яку розуміють лиш гори.

Світ, побілений радістю в світлій Різдвяній порі,

Вже колядку співає в мелодії новій...

 

Лілія Сідор

Сніг

Падає сніг

На обсипане листя,

На холодну ріллю

І голодних птахів.

Грудень прийшов

І прогнав падолиста,

Всі володіння осінні присів.

Може, - журба він,

Чи літові помста?

Гордий, холодний

З Лапландії сніг.

Деревам сповив

В біле крони і торси.

То зупинявся, наскоками біг.

Кара  чиясь, чиясь нагорода?

Дум і надій сторонній слухач.

Сніг – просто сніг,

Зимова погода,

Світу великого вільний блукач.

Із снігом тобі пришлю я вітання.

Побачиш, притулиться в зимне вікно.

Сніг - просто сніг, не моє він кохання

І чи розтане мені все одно.

 

Зимовий ранок

Засніжений ранок у сурми трубів,

Зганяв напівсонних людей до роботи.

Вдягнувся, умився на присьбі присів

І нумо збирать для сульфеджіо ноти.

Хористів зібрав. Вітруганів й завій.

Була диригентом їм віхола-ненька.

А соло надав цій зимі молодій

Хай юна скрипачка торкнеться серденька.

Присів морозенко за білий рояль,

А вітру сподобалось фортепіано.

Сніг швидко з сніжинок - малесеньких краль

Ефекти казкові створив і розтанув.

Цей ранок грудневий мороз пригостив

Кетягом стиглим із ягід калини

І кави із льодом в горнятко налив.

Усім побажав щиро мирної днини.

 

Любов Тимчій  

Грудень

Знов грудень гріє... Гріє день у день,

Забувши, що зима в календарі є.

Рвучкі вітри співають нам пісень,

А дітвора про санки марно мріє.

 

Вже завтра Миколай прийде до всіх

І принесе гостинці в кожну хату.

Ти, грудню, подаруй біленький сніг

Й морозу трошки - зовсім небагато.

 

Бажають ковдрою накритися поля,

Щоби весною пити чисту воду.

А грудень сонцем світить віддаля:

– Не винен я – виніть у всім погоду.

 

***

А сніг летить. Малює білим землю,

Вкриває все, що навкруги лежить.

Напевне, всі ми бачим недаремно

Оту красу, що оживає вмить.

 

Біліють чорні, вже пусті, городи,

Дерева білі, побілів і луг.

Але зима не хоче нагороди —

Вона працює - все міня навкруг.

 

Й очищена земля сіяє самоцвітом,

В серпанок білий одягнувся світ.

Та яблуня сумує вже за літом,

Для неї сніг — мов яблуневий цвіт.

 

Назарія Веснянко

***

Зима з – під ковдри виглядає,

Надихала на сніг, а він блищить.

Здивовано у шибки заглядає,

Де у печі палає і тріщить вогонь.

 

Із хати галасливі вибігають діти,

Щоби разом погратися у сніжки.

Хто схоче ще зимі цій порадіти,

Не стомляться від бігу тому ніжки.

Вже й баба снігова всміхнулась,

Під вікнами, прийшла колядувати.

В кожух біленький загорнулась,

Щоб морквою зайчаток годувати.

 

Пора до хати малюкам вертатись,

Бо зорі позбігалися в нічний танок.

Так хочеться до ранку забавлятьсь,

Під небом зустрічати радісний світанок.

 

***

А грудень кидається сніжками,

Без поспіху по стежці крижаній.

Зими торкаюся гарячими руками,

Тепло відсутнє у красі мереженій.

 

Усе минеться, й володіння казки,

В якій надовго згасли чудеса.

Жахаюсь днів сторонніх ласки,

Читаючи по хмарках небеса.

 

Багато перед нами усього закрито,

Ми ж цю зупинку маємо минути.

Перед обличчям правду скрито,

Найкраще прагнемо вернути.

 

Нехай кидає сніжки вправно,

На те він, грудень і прийшов.

Без звинувачень безпідставно,

Нехай би і загублених знайшов.

 

Лілія Мацьків

Біла зима

Моє кохання - білий птах

З обмерзлими крильми —

Постукало якось в вікно

Мені серед зими.

Мела хурделиця тоді

З порожніх білих слів

І навівала білий сум

На білі квіти снів.

І в білій тиші білий день

Горнувсь мені до ніг,

А на застиглі почуття

Холодний падав сніг.

***

День зимовий, наче сніговик,

Тупцював у мене під вікном,

Коли завірюха почуттів

Замела нас незбагненним сном.

 

Пристрасть увірвалася до нас

Так, неначе вдерлись терористи!

О, гарячий пломінь твоїх уст!

О, ці дивні очі променисті!

 

За вікном пішов густіший сніг —

Наче з неба падали ромашки...

Прохолола кава на столі

Хлюпнула ображено із чашки.

 

Тетяна Бріцька

Христос ся рождає

Прокидайся, Україно!

Прокидайсь, народе!

Вся земля Різдво святкує,

А наша лютує.

Мати плаче за синочком,

Спогадами жиє.

Там, на Сході України,

Звук гармати виє.

А зіронька в небі ясна

Світом засіяла.

Там Ісусик народився,

Вся земля повстала.

Нехай в нашій Україні

Мир і щастя буде.

І Господь усім поможе

Все це перебути.

Ми усі заколядуймо,

Щиро заспіваймо.

Своїм співом і словами

Бога прославляймо.

Нехай Віра і Надія

Нас не покидає.

Прокидайся, УКРАЇНО,

ХРИСТОС ся РОЖДАЄ.

 

Новий Рік

Так люблю, коли зимою

Діти круг ялинки –

Всі стають у хороводи,

Зайчики й сніжинки.

Миколай – червоні щоки,

Сива борода.

Подарунки всім приніс -

Радісна пора.

З Новим роком привітати

Ви усіх спішіть.

Скоро вже настане свято!

Всім вітання шліть.

четвер, 23 листопада 2023 р.

Знаю, як пахне вдома

Життя незбагненне. Ніхто не знає, що і кого чекає завтра. Розкидано наших українців по всьому світу. Не завжди із власної волі ми покидаємо свій край. За останні роки маємо велику кількість українських заробітчан, які дуже рідко бувають вдома. Та чужина приваблює українців лише тому, що можна заробити на краще життя і майбутнє дітям. Заробітчани більше всього прагнуть повернутися до отчого дому.

Окрім того, сьогодні, українці переживають найскладніші часи, коли війна набирає обертів. Люди продовжують втрачати сім’ї, будинки, землю… Це змусило і змушує ставати біженцями і шукати прихисток у західного сусіда. І заробітчани і переселенці щиро сподіваються на повернення додому, у мирну і багату Україну.

Безперечно, важко змиритися із жорстокою реальністю, а щоб не зачерствіла душа і ще більше не озлобилась, серце народжує вірші, які не можливо без сліз ні читати, ні слухати. Пропонуємо вашій увазі послухати вірші наших студійців в особистому прочитанні і в душевному прочитанні учнями ліцею «Інтелект».









пʼятницю, 29 вересня 2023 р.

Той запах ти не сплутаєш ні з чим…

Усе швидкоплинне, вічні лиш книги. Вдихаєш аромат, в якому зібрана мудрість тисячоліть і занурюєшся у книгу очима та серцем. Без книги, як без вірної подруги, немислиме завтра. На щастя сьогодні, коли в шаленому темпі розвивається світ інтернету, є люди, які цінують книгу та храм, де вона зберігається – бібліотеку. Поети і письменники продовжують оспівувати їх у віршах, та як у нашому випадку, казках. А напередодні Всеукраїнського дня бібліотек пропонуємо до вашої уваги захоплюючу казку про книгу та вірші, присвячені книзі та бібліотеці від наших студійок.
Марія Юзьків
Казка про книгу
Ця казка про Ізабеллу, яка мала чарівну книгу. Щовечора дівчина перед сном розгортала її. Здавалось - це прості історії. Насправді всі наповнені дивом. Зміст казок оживав перед очима Ізабелки.
Одного разу почалася гроза, героїня зазвичай, сиділа тримаючи чарівну книгу. І ось в дзеркалі з’являється чарівний світ. Ним зацікавилася Ізабелла.
Зовсім інший всесвіт - непритаманний нашому. Там її зустрів ельф. Він сказав, що їхньому існуванню загрожують злі сили. Всі книги знищуватимуть Вирішивши піти в подорож, дівчинка не уявляла що на неї чекає. Дійшла до підніжжя гори. Тут мешкав злий чаклун. Він хотів присвоїти собі всі книги та понівечити їх та підкорити всесвіт. Коли зустрілись Ізабелля та чарівник, то розпочалась між ними боротьба. Здавалося, перемогло зло, але майже в кожній казці є щасливий кінець. Зненацька вискочив із - за кутка молодий парубок, ножем влучив в саме серце чаклуна. Зло переможене. Воно зникло. Місцева влада книжково – чарівного світу надала дівчині титул захисниці.
Перемогу здобула Ізабелля, але хто – зна, які ще пригоди чекають нашу героїню у світі, де очорнюють книги, адже книги – історії, які особливі. Книги навчають та формують наш характер.
 
Ольга Литвин
    Моїм колегам бібліотекарям
Той запах ти не сплутаєш ні з чим,
коли відкриєш двері у світлицю.
То пахне книга, мов кадильний дим,
бо тільки з друку стала на полицю.
 
Тут стільки праці…Ми живемо цим!
Тут слово, як кораблик, має волю.
Тут сотні книг, історій і світлин,
і кожна має свою долю…
 
А ми – керманичі цих кораблів,
несемо в люди теє слово,
Бо тільки ми – бібліотекарі
в житті вважаєм книгу за основу!
 
Марія Бойчук
            Храм душі
Спини мене духовний храме,
Від суєти, від дріб’язку.
Іду до тебе, як до мами,
По мудрість і по чистоту.
 
Прекрасний сад в твоєму лоні,
Де зберігаються плоди.
Беру легенько у долоні
Душі таємної струни.
 
Полине музика врочисто,
Ввись піднесе у небеса.
Це Лесі пісня стоголосо
Лунає дзвінко в майбуття.
 
Скрижалі памяті доносять
З глибин та сивини віків
Незламний поступ Святослава
І вольність духу козаків.
 
Міцний канал зв’язку із Богом
Через світлицю, що в душі,
Дає нам Віру і Надію
Для вдосконалення мети.
 
Любов Тимчій
            В БІБЛІОТЕЦІ
Тут тишина, хоч сотні тут думок,
Історія народу, його мрія.
Гортаю книжок списаний листок –
Він душу величчю і ніжністю зігріє.
 
А люди тут – великої душі.
Порадять тим, хто ще підказок просить.
Бібліотекарів вітаємо усіх –
Робота ваша радість всім приносить.
 
Відкриють книжок сиву глибину,
Порадять автора, підкажуть всі новини.
Ви вслухайтесь у дивну тишину:
До вас говорять тут серця людини.
***
Вона з тобою завжди, повсякчас
Удома, в школі, на столі чи в сумці
Розділить із тобою вільний час,
Пораду дасть, розкаже, що на думці.
 
Вона тебе з собою поведе
В небесний всесвіт, чи в морські глибини
Вона злетить з тобою до небес,
Навчить життя, дасть відчуття провини.
 
Розкаже, що любити - це добро.
Навчить як працювати і творити.
Відкриє тайну, як колись було
І дасть пораду як у дружбі жити.
 
Ще заспіває чи прошепотить,
Відкриє таємницю, заспокоїть
Зупинить крок, щоб в прірву не летіть
Й болючу рану добротою згоїть.
 
Та ти її лише не залишай
Бери з собою, бережи, навчайся.
Із книжки ти знання усі черпай
Вона тобі відкриє двері в щастя.
 
Назарія Веснянко
            ***
Нехай говорять, інтернет - павук,
Що в павутиння і дитинство ловить.
Тут хочеш якість, хочеш гучний звук,
Й на стезю, де розваги настановить.
 
Та не реальне, все умовно - віртуальне,
Тому життя, як колесо дорогою біжить.
Але ж коли збагнеш, що все брутальне,
А ти не маєш чим, насправді, дорожить.
 
Згадай, все плинне, лише Слово вічне,
Ховається в рядках цариці - Книги.
В нім істинність, воно таки правічне,
Шукаймо ж дива, насолоди і інтриги.
 
Хай двері мудрості всім відкриваються,
Коридорами бібліотек мрійно ступаймо.
Тут доторки реальні долі відчуваються,
Лише знання скалу щодень лупаймо.
 
            ***
Нам двері в світ відкрила книга,
Знайомила з планетами й людьми.
Байдужості розмерзла тверда крига,
Щирішими читаючи ставали усі ми.
 
І смакували очі стиглі плоди з раю,
Які ховалися між гілочки - рядки.
Бо ж в цім чарівнім дивокраю
Є Євшан - зілля й з квітами грядки.
 
А на землі я всього, як й всі - гостя,
Та й тут мій день без книги не минає.
В найкращій з них є Правда і є Щастя,
Вона про все що було, і що буде, знає.
 
А та, що народилась книга, із паперу,
Нажаль є нині, наче призабута мати.
Та вірю, переможе електронну еру,
І зрозуміють всі для чого нам читати.
 
Наталія Якимів
Бібліотека – храм науки,
Де книги на полицях в ряд лежать
Чекають на відвідувачів в залі
І просять їх до рук узять.
 
Література є усяка – і про кохання
Й про життя,
Про біль,журбу і каяття
Про землероба й моряка.
 
Бо хтось читає для науки,
Хтось бере книгу для душі.
А хтось мандрує сторінками
Лиш по морях та океанах.
 
Та з книгою товаришують всі
Це і дорослі й школярі.
Бо книжка – це промінчик доброти
І звісно, що читають її всі.
 
Таня Бріцька
        Кохайте книгу
Для світу безцінний скарб,
Що тихо біжить рядками,
Між чорних і білих фарб
Написаний сторінками.
 
Розкаже, як вік прожити,
Пройти як - життєву битву.
Як світ і людей любити.
Як Бога пізнати й молитву.
 
З ним всесвіт пізнаєш в тиші!
Все золото світу знайдеш!
У серці любов залишиш
І щастя своє віднайдеш!
 
Його ти відчуєш серцем,
Цей скарб,що живе рядками.
Черпнеш,як води відерцем
І візьмеш в життя стежками.
 
Коли не пізнаєш барв,
Серце обернеш в кригу...
З чорних і білих фарб
Читайте й кохайте книгу.