Портрет кохання — це єдиний образ, який
ми малюємо протягом усього життя. І це не лише римовані слова чи красиві
сюжети, а бачення світу через серце коханої людини.
Кохання неможливо визначити одним
словом, але його можна зобразити за допомогою віршів. У кожного кохання свій
відтінок: в одному випадку це ніжна акварель першої зустрічі, в іншому —
глибокі олійні мазки пристрасті, а комусь знайома чітка графіка розлуки.
Напередодні
дня Святого Валентина учасники літературного об'єднання "Слово"
поділилися своїми відвертими штрихами — від ніжної поезії до глибинної прози.
Перед вами власне полотно почуттів — портрет кохання. Запрошуємо переглянути
його нашими очима. Нехай цей портрет стане для вас віддзеркаленням.
Орися Надольська
«Доля правди»
Усі
жінки люблять вухами.
І
в цьому доля правди є.
Ми
зустрічаємось із тими,
Хто
каже, що любить тебе.
Хто
заглядає в твої очі,
Цілує
й щиро обійма.
Та
й віриш ти йому, допоки
Тобі
говорять:» Ти моя».
Слова,
слова... А потім дії,
Як
почуття ллють через край.
Усі
живем в якійсь надії,
Що
саме з ним є щастя - рай.
Та
раптом щось в вас помінялось.
Він
не прийшов. Кудись пропав.
Підозра
в серце вже підкралась:
«
Невже на іншу проміняв?»
Перша
брехня, перша образа
Руйнує
щирі почуття.
А
згодом дивишся... Вже й зрада
У
цих стосунках почалась.
Чому
так є? Кого спитати?
Хто
в цьому винуватий є?
Душі
так хочеться літати,
Та
земний гріх вже не дає.
Обоє
мріяли про щастя.
Любов
вже їх, мабуть, пройшла.
І
дивно, бо на вухах ваших
Вже
появилася «лапша».
«Сни»
У
снах до мене ти приходиш
І
про любов мені говориш,
Що
я одна твоя кохана
Завжди
була і є жадана.
За
руки ти мене тримаєш,
Нікого
більше не впускаєш
До
мене близько підійти,
Бо
я твоя, ти - мій завжди.
Із
хмар до мене ти спустився,
На
мене лагідно дивився.
Вірші
мені ти присвятив.
В
них про кохання говорив.
Я
із тобою їх читала
І,
мов на крилах, вже літала.
Ти
сам в руках листок тримав,
Потім
назад його забрав.
Приємно
знати, що кохав
Мене
весь час й мені сказав,
Що
я найкраща серед всіх,
Я
- твій надійний оберіг.
Господь
тебе до себе взяв.
Мені
важливо, що кохав
Мене весь час
і з висоти
Мене
оберігаєш завжди ти.
Любов Тимчій
***
На узліссі росте горобина
Геть без листя –
уся в плодах
Ніби плаче –
гука без упину:
– Прилітай,
мій коханий птах.
Примостися на
моїй гілці
Заспівай лиш
мені пісні.
Вітер грав на
своїй сопілці –
Та у нього ноти
сумні.
Бачиш, листя
зірвав без жалю,
Мої гілочки
обламав.
Не його, а тебе
чекаю
Щоб ти ніжную
пісню співав.
Нагодую тебе до
схочу
Погойдаю в своїм
гіллі
Тільки слухати –
слухати хочу
Про кохання
пісні твої.
Щоб весною
розквітнуть для тебе
Щоб із ягід
віночок вдягнуть.
Мені більшого в
світі не треба
Лиш би пісню
кохання чуть.
***
Можна
побачити погляд, який переверне душу
Можна
почути слово, від нього хочеш літати.
Можна
любов зустріти і завжди її зберігати
А
можна байдужим бути: не чуло, не знало, не мушу.
А
погляд розкаже щиро, чи так ти живеш, як треба.
А
слово тобі луною гукне: Є любов у серці!
І
тільки кохані очі такі, ніби два озерця
Хоч
де б життя не кидало – знайдуть дорогу до тебе.
Лідія Василенко
***
Любов потрібна в будь-якому віці.
Коли ти юна хочеться пригод
І тіло прагне досягнуть висот,
І не сидиться на одному місці.
Коли тобі за тридцять чи за сорок,
Вже діти виросли, онуки на порі,
Та місяць ще моргає угорі
І манить ще до себе напівморок.
Коли вже п'ятдесят пробив годинник:
Вагу вже здобула в суспільстві,
Цариця в свому королівстві,
Чекаєш, щоб відніс вітрильник
Десь на безлюдний острівець.
Щоби удвох посеред моря,
Щоб в унісон серця й роздолля,
Прибою шум і вітерець.
***
Кохання буває різним:
Щасливим, багатим, слізним,
Взаємним буває й не дуже,
Буває до тризни, друже.
У нього є різні кольори,
Є синє – грайливе море,
Як сонечко – золотисте,
І чорне, як вітер свище.
Комусь воно щастя приносить,
У когось пощади просить,
Комусь воно допоможе,
А когось розрадити зможе.
Яке воно, те кохання?
Завжди неповторне, раннє,
Чи виважене, зріле,
Міцне, як горіх доспілий.
Яке воно? Я не знаю,
Бо кожен з нас своє має,
І кожного неповторно
До свого тепла воно горне.
Іванна Бондар
* * *
Хоч вже багато років пролетіло,
та я про Тебе думаю усе ж.
Тремтить душа якось незрозуміло,
Коли назустріч вулицею йдеш.
У цей момент я ніг не відчуваю,
Наче під ними і землі нема,
У грудях серце віддано співає,
І хоч ця пісня не весела, а сумна,
Я все ж таки по-справжньому щаслива,
Що ти, такий
далекий і близький,
У мене є, як подарунок з неба,
Як в літню спеку прохолодна злива -
На берегах життєвої ріки
Мені нічого більшого не треба.
* *
*
Ти далеко від мене, далеко,
Ти від мене в чужій стороні,
Мій блукаючий, бідний лелеко,
Повертайсь поскоріш хоч у сні.
Бо без Тебе немислимо жити,
Без любові умру
від нудьги.
Ти навчив мене дійсно любити,
Тож покинь все й до мене прийди.
І тоді вже ніколи на світі
Я нікому Тебе не віддам,
Навесні буду тішитись й вліті
Цим єдиним прекрасним очам.
Хоча зараз від мене далеко
Ти у зовсім чужій стороні.
Хай візьмуть тебе друзі-лелеки
І принесуть на крилах мені.
Таня Лаврик
***
Коли безсоння обвиває твої стегна, люба,
значить, що муза спить.
Я не обіцяю, що завтра проснуся,
але обіцяю тебе любить.
Коли вдома темно і страшно, кохана,
не спіши палити свічки.
Вдивись мені в очі, холодні, злющі
і лий сліз річки.
Коли поглинає самотність і туга,
тоді візьми папірець.
Я обійму ззаду й прошепчу на вухо:
«Це ще не кінець...»
Коли тобі радісно й ніжно, мила,
я буду поруч тримати за руку.
І коли трусить тебе від зливи,
я розділю твою муку.
Я буду з тобою завжди, мій друже.
Лиш тільки не будь байдужа.
***
Хочу жити з тобою. Жити у тебе під шкірою. Випити кров
і замість неї литись венами твоїми. Стати жувальною гумкою, що прилипне до
підошви. Зародитись думкою про щось вічне і хороше. Хочу бути для тебе у
кожному промені сонця, у кожному кроці, у кожному подиху. Стати твоїм повітрям.
Пахнути твоїми духами. Бути для тебе всюди і завжди.
Хоч би не нав'язливо багато.
***
Поцілуй мене ніжно і щиро. Покажи хто ти є. Я люблю
кожен дотик до шкіри, бо він гріє, а не пече. Дай пізнати себе діалогом очей. Я
втону. Я помру і воскресну. Вивчу напам'ять кожен твій вірш і слова про
безмежність. Цілунок, який не завершиться. Усмішка, яка не зникне. Здається, я
до цього ніколи не звикну. Моя любов не має кінця. А твоя - така ж довга. Я
люблю просто бути з тобою. Ділити з тобою повітря. Ділити з тобою ковдру. Бити
прямо в серце й цілувати, щоб загоїлось. Обіймами відганяти зло. Мовчанням
з'єднувати зорі. Кохати одне одного вічно - те, для чого ми створені.
Людмила Перевізник
***
холодний
місяць у вікно
кида
холодний промінь світла
а
за вікном зимове тло
так
біло-біло враз розквітло
зима-зима
гудуть вітри
зима-зима
співає пташка
і
білий день і біла ніч
із
ними злитися неважко
і
білим аркушем без слів
удаль
прослалася дорога
на
переніссі поміж брів
у
тебе рівчачок тривоги
губами
лагідно пройдусь
тим
рівчачком зберу печалі
віддам
вітрам нехай несуть
розвіють
десь на перевалі
***
заговори
кришталь
німої тиші
розбий
об стіни
подихом
одним
лютує
січень
і
морозом пише
горять
слова
і
стеляться мов дим
заговори
як
я заговорила
усе
лихе
щоб
геть від тебе йшло
зима
всі шрами
на
землі прикрила
та
ріже очі
біле-біле
тло
заговори
в
словах велика сила
коли
вони
з
самого серця йдуть
заговори
і
я розправлю крила
вони
мені
упасти
не дають
Ліля Пінчук
Портрет
Штрих
за штрихом, риска за рискою. Всюди розсипані вугільні, пастельні і графітові
олівці та ластики. Вони допоможуть створити тебе, точніше переселити з моєї
голови у нове життя. Краще живи на полотні, а я буду приходити до тебе в гості.
Ти вперто сперечаєшся зі мною, не хочеш йти. Пробую переконати: так краще, тобі
сподобається нова оселя. З головою поринаю і згадую звички твої: шепочеш мені
казки на ніч. Але я так більше не можу! Ще трохи і залишуся без голови.
Спаковую твої валізи. Ти запитуєш: Можна хоч іноді приходити, бо ж як я
засинатиму одна, хто зранку остудить мою каву, щоб не обпеклася? Мовчу… Не
знаю, що відповісти і лише киваю у відповідь. Без тебе кава справді втратить
смак. Поки про це роздумувала – твій профіль уже пробував знайти зручне місце у
нових стінах. В уяві тебе малювати значно легше.
Подумала,
що я таки люблю чорно-білі світлини. Мабуть, тому, що краще бачу душу. Люблю
мистецтво, воно захоплює зір і змушує розгадувати таємниці. Недаремно твій
портрет чорно – білий. Твою душу насправді важко прочитати. Ти надійно заховав
її за грубими і холодними стінами. Мабуть, бережеш від зайвого болю чи
розчарування. Сподіваюся, що колись ці мури таки заваляться. Кожен має право на
свої таємниці, сховані у потаємній шафі. Зрештою, важливим є те, що
відбувається тут і тепер. Адже «вчора» уже стало минулим, а «завтра» ще не
настало, а чи настане? Маємо сьогоднішній день, щоб змінити щось. Твої
блакитно-зелені очі направду красивіші, ніж ти думаєш. Такий рідкісний колір,
наче небо поєдналося з морем. Це на малюнку вони безколірні. Але навіть тепер
очі неначе живі, здається, що читаєш мою душу. А я радію, адже можу дивитися у
вічі безкінечно. Твій погляд… Який же він неймовірний! Знаєш, не так вже й
страшно втопитися у ньому. Я трохи навчилася плавати. Вірю, що ти врятуєш мене,
коли раптом почну потопати. Ти не дозволяєш мені часто плавати. Кажеш, це
небезпечно, бо ж раптом захворію чи травмуюся, а ти не хочеш, щоб було боляче і
важко. Мені бажаєш щастя і обіцяєш допомогти у пошуку ключа до нього. Та я уже
щаслива! Прагну іноді бачити твої небесні очі. Вдаєш, що не чуєш... Нагадуєш,
що вже якось дозволив мені літати вище неба, надто захопилася і не розрахувала
висоту. Як було боляче падати вниз! Зранила, коли ховала своє серце від удару
об землю. Воно в мене стало чогось таке крихке. А може, краще б воно тоді
розбилося. Не довелося б щоразу загортати його у свою зовнішню силу і міць.
Насправді, це так важко бути сильною! Хочеться хоч іноді відчувати себе
захищеною, потрібною, слабкою і ніжною…Я іноді літаю, не високо, бо так якось
спокійніше і безпечніше.
Щось
думки відхилили від бажань. Ти посміхаєшся і просиш не вигадувати зайвого.
Важко таке пообіцяти, коли бачу твою усмішку. Якось ідеально вона лягла на
папір. З кожним штрихом все більше торкаюся до неї. В якусь мить починаю
заздрити олівцю. Він так гарно цілує тебе, розкриває кожен міліметр твого
обличчя. Як же хочеться поцілувати твою усмішку… тебе… Вона так тобі личить!
Хіба можна її не любити? Ти мовчиш. Не хочеш, чи не можеш відповісти? А я задивилася
на тебе. Ти такий гарний…
Легко
торкаюся твого намальованого обличчя. Проводжу пальцями по волоссю, скронях…
Стоп! … Пробач, захопилася. Ніяк не можу розпрощатися з тобою. Може все-таки
дозволити тобі залишитися у моїх снах? Втішатися тобою і слухати про нові
подвиги твої. Погоджуєшся за умови, що я не перетну межу. Ні, краще не треба.
Не можу таке пообіцяти. Краще залишу тебе і свої мрії тут, на папері. Так буде
надійніше.
Ну
от, майже готово. Залишилося ще кілька штрихів в яких залишаю частинку своєї
любові. Нехай зігріває тебе холодними вечорами. Сподіваюся, що тобі затишно в
паперовій оселі...
Тепер
тобою зможуть милуватися інші. Звісно, якщо ти дозволиш. Я не заперечую.
Я
задоволена результатом, а ти? Тільки не ображайся, що я так тебе переселила. У
подумках своїх це простіше. А от як переконати серце?!... Це, мабуть, лише
питання часу. Думаєш я з цим справлюся?...
1.
В коханні віднайду омріяну блакить, Яка вмріях
й на яву теплом зорить. В ній чарівні білі троянди чистоти, А як кохаєш
ти? Чи кохаєш ти? 2. В коханні знайду прозорий кришталь. При сонці сліпить, але
він не сталь. Прозорий...не містить туману брехні... А ти як кохаєш? Чи можливо
ні? 3. В коханні знайду дихання височінь гір, На повні груди свіжість все без
мір... З собою сонце крізь хмари пронесе... А хто для тебе я? А ти для мене -
все! 4. В коханні знайду щастя, а може й загублю, Вже якось прісно звучить твоє
"люблю". А як зима холодна замете все навкруги, Я пройду по снігах й
босоніж.. ну а ти?
Мар’яна Вагіль
***
1.
В коханні віднайду омріяну блакить, яка в мріях
й на яву теплом зорить. В ній чарівні білі троянди чистоти, А як кохаєш
ти? Чи кохаєш ти?
2.
В коханні знайду прозорий кришталь. При сонці сліпить, але він не сталь.
Прозорий...не містить туману брехні... А ти як кохаєш? Чи можливо ні?
3.
В коханні знайду дихання височінь гір, На повні груди свіжість все без мір... З
собою сонце крізь хмари пронесе... А хто для тебе я? А ти для мене - все!
4. В коханні знайду щастя, а може й загублю,
Вже якось прісно звучить твоє «люблю». А як зима холодна замете все навкруги, Я
пройду по снігах й босоніж.. ну а ти?
***
1.Любов
не потребує оплесків й овацій, Вона народжується й згасає в тиші. Їй не треба
привселюдних гучних презентацій, Важливо, щоб горів щирий вогник в душі.
2. Любов не потребує похвали, шуму чи крику,
Вона в собі береже вірності вогонь. Її справжність без блюзнірства імли - лику,
Вона не зігріє замкнутих долонь.
3.
Любов не потребує верховіття влади, Вона наївна мила, як мале дитя. Їй не
потрібно багатства чи посади, Вона захлинається в чистоті до забуття.
4.Любов
не потребує натовпу чи по сторонніх, Вона краще мовчки збоку шляху постоїть.
Вона однаково блага всередині і зовні, Ні про ласку, а ні про біль не кричить.
5.
Любов не потребує всесвітніх оголошень, Про те, що є вона і що душа в неї жива.
Їй не потрібно аргументів для запрошень, Вона вірить лише в вчинки, а не слова.
6.Любов
ніколи не потребує, щоб в ній була
потреба. Вона існує в ритмі двох закоханих сердець. Вона благословення Боже з
неба, Але від самотності перетворюється в згадки прах…
7.
Любов не потребує більше, аніж мати крила, Дарованих їй піснею кохання двох в
унісон... Вона мовчить, та плаче, коли йде злива, Вона вічність на землі й
водночас лише сон...
Лілія Сідор
Твої слова
Твої
слова мовчать серед снігів,
Не
в змозі я мовчання розбудити.
Хіба
би первоцвіт таки зумів
Тональністю
твоєю говорити.
Твої
рядки застигли між завій
І
зупинився час в старім дзиґарку*.
А
ти писати все ж таки зумій
І
відчини в душі замерзлу шпарку*.
У
ополонці ямб і анапест, -
Морози
грізні прихопили міцно,
Але
життя іще пульсує фейст* -
Й
слова твої звучать для мене вічно.
Дзиґарок - годинник
Шпака - шпарина
Фейст – сильно
***
Ти мене давно уже забув,
Я тебе колись сфантазувала
Під вітрів холодних сильний гул,
Як зима снігами замітала.
А, можливо, ти мене й не знав,
Лиш слова мої запали в душу.
Рідне і близьке у них впізнав
І за ними нишком слідом рушив.
Розмотався з ніжності клубок
І стелилась зустрічі дорога
Із поезій, мрій, рядків, думок,
Тільки інша воля у Сварога.
Ми з тобою років сто чужі,
Хоч близькими не були ніколи,
Ніби два фантоми, міражі,
Між снігів душею захололи.
Леонія Кірякова
Я вимрію весни для
тебе
Я вимрію весни для тебе,
І зелен квітучий розмай.
Я виборю щастя для тебе,
Ти тільки чекай, не втікай.
Я буду завжди біля тебе
Коли лиш покличеш мене.
Мабуть, ще ти й досі не знаєш,
Що у серці моєму живеш.
Вірність
Якщо ти човен –
я твоє весло.
Якщо ти скрипка –
я твоя струна.
Якщо життя –
я золоте руно.
Якщо кохання –
я твоє зітхання,
Якщо сопілка –
я твій голос.
Якщо пшениця –
я твій колос.
Якщо любов моя,
то буду я з тобою.
Бо тільки так
я серце заспокою.
