ПІД СУЗІР’ЯМ «СЛОВА»

 

Ми продовжуємо знайомити вас із учасниками літературної студії «Слово», яка вже 20 років діє при Долинській ЦПБ. Сьогодні у рубриці #Під сузір’ям «Слова» – поетеса, мова якої звучить як молитва і як маніфест водночас — Любов Тимчій. Її поезія — це відлуння душі, сповнене образів, що народилися з любові до рідного краю. У її рядках — щирість, глибина і особливе бачення світу. Запрошуємо вас відкрити для себе творчість нашої обдарованої землячки та пройти разом із нею її поетичний шлях.

Любов Тимчій (Ралько) народилася 1 травня 1957р. у с. Дуба, Рожнятівського району. Тут минуло золоте дитинство, шкільні роки. Саме в рідному селі і написала свої перші вірші. Закінчила Суходільську восьмирічну, Спаську середню школи та Вінницький технікум електронних виробів за спеціальністю «технік – електрик з виробництва електронно-обчислювальних машин (1974 – 1978 рр.) Вийшла заміж, переїхала у м. Долина, народила двох дочок.

Не обов’язково бути філологом, чи журналістом, щоб писати вірші, можна навіть і в банку працювати, як пані Люба. А між іншим, пропрацювала 24 роки у Долинському відділенні Ощадбанку, пройшовши шлях професійного зростання від касира до старшого бухгалтера – контролера з обслуговування юридичних осіб.

Вперше її вірші були надруковані 1985 року в районній газеті «Червона Долина», згодом – у Долинських часописах «Свіча» та « Добра справа», у блозі Долинської ЦРБ. Любов Тимчій неодноразово була учасницею літературно – мистецького свята ліричної Франкової поезії у селі Лолині – «Столиці Франкового серця».  З цього й визріло бажання видати першу збірку поезій.

Творити, народити і тримати в руках, – це відчуття знайоме багатьом, бо ж хіба є більше щастя від народження? Для нашої долинянки Любові Тимчій безперечно стала важливою подією життя її перша книжка «Шипшинове намисто», яка побачила світ у 2020році в друкарні видавництва «Піраміда» м.Львова. «Шипшинове намисто» – книга, в якій намистинки-поезії, написані вразливим серцем.

Про свою творчість авторка пише так: «Поезією захоплююся з дитинства. Тільки віршем можу розказати про те, що мене найбільше хвилює, описати красу рідного краю, передати свої почуття. Впевнена, що крапля любові, яку ми подаруємо людям, повернеться до нас рясним сонячним дощем».

Її вірші друкувалися в Міжнародних та Всеукраїнських альманахах: «Любов цвіте не тільки навесні», «Незвичне, невідоме, не бувале», «Зимові свята», «Водограй мрій». Більше 10 поезій покладено на музику. То ж бажаємо пані Любові натхнення та подальших творчих успіхів!

Великдень починається в душі

 Сьогодні знайомимо із новою учасницею літературної студії «Слово» Лідією Василенко, яка народилася у принадному селі Підбережжі. Здобула вищу освіту у Львівському національному університеті ім. Івана Франка, та базову вищу в Калуському училищі культури, вже працюючи у бібліотеці для дітей міста Болехова. Із 2010 року працює завідувачкою бібліотеки рідного села.

   Перші вірші були написані ще в студентські роки. Її поетичні рядки друкувалися у газеті «Ратуша» (Болехівської м/р.). У 2008 році видала збірку віршів «Немає віку у любові, та є любов споконвіків!». 

 Захоплюється витинанкою, бісероплетінням, модульним орігамі, квіллінгом, вишивкою та низинкою. 

  Свої поезії пані Лідія творить словами-дотиками душі до серця. Її вірші народжені світанками, які лягають на тихі пагорби, де вітер нашіптує реальні історії до серця, що вміє слухати тишу. У кожному рядку – глибокі роздуми, які проростають ніжними весняними квітами, сила духу і світло, яке іде від самого сонця. 

   В її словах-струнах бринять спогади, зіткані із надій, натхненних любов’ю до рідної землі. І в цьому трепетному звучанні – цілий світ, щирий та справжній. Бо вона бачить Великдень, який починається в душі. 

Запрошуємо відчути її поезію – прочитати і прожити.

                     ***

Великдень починається з хреста,

А не з фіранок чи вікон чистеньких,

Він на Голгофі, де була мета

Спасти нас всіх - і зрілих, і маленьких.

Великдень - це не паска й ковбаса,

Це мир в душі, в громаді, у країні,

Великдень - це любов. Й хоч істина проста ,

Так важко це збагнути на руїнах.

Великдень починається в душі,

В молитві й пості, в Сповіді й Причасті,

І лиш коли збагнемо це усі 

Великдень починатиметься в щасті.

             ***

Хто стара? Скажіть мені.

Не стара , а давна

І розумна як ніколи

Бо з досвідом славним.

Вмію я уже любити,

Вмію вже дружити,

Знаю де треба мовчати,

А де говорити.

Знаю де мої кордони

І пошлю, як треба,

Знаю всі людські закони,

І усі потреби.

Ти ще рота не відкрив +

Знаю вже, що скажеш,

Слухаю твій наратив -

То пореш, то в'яжеш.

На вухах уже лапша

Давно не тримається,

Не цікаво бла-бла-бла,

Справи лиш сприймаються.

Я обожнюю свій вік,

Бо усе вже можна

В ресторан чи на пікнік

Вільна я й заможна.

Тож «стара» ви не кажіть,

Я із цим не згодна,

Куди йшли - туди і йдіть,

Зі мною - не можна.

                ***

Якщо у жінки ти забереш крила,

Не сподівайся, друже, на ягня,

Вона не стане ніжна, мила,

Цей жест додасть лише вогня.

Вона мітлу швиденько опанує

Наведе марафет й на ній

У світ без тебе з шиком помандрує

Й забуде навіть голос твій.

Тому собі дозволю нині

Порадити чоловікам:

Не обрізайте крил дружині,

Якщо не хочете цих драм.

                 ***

Стояла я і слухала весну,

Вона мені на вушко шепотіла:

« Усе скінчиться, коли я прийду,

Ще потерпіти мусиш, моя мила.»

А я зітхала й слухала пташки,

Які на яблуні співали безтурботно,

Коли ж коли зупиниться той кат,

І піде в небуття безповоротно.

Коли сирени змовкнуть назавжди,

І не здригатимуться в сні маленькі діти,

Коли повернуться до матерів сини,

І зацвітуть в окопах милі квіти.

Скажи, весно, коли прийде той час,

Коли нам перемогу святкувати,

Коли московія відчепіться від нас,

І буде на болотах доживати?

Я ще питала, та чомусь весна,

Заплакавши сльозами-ручаями,

Тихенько у вишневий сад пішла...

Натомість захурделило снігами.

             ***

Моя Вкраїно величава,

Стоїш сьогодні у руїнах,

Та лине в небо горде «Слава»

Й стає народ твій на коліна

Лише тоді, як твого сина

Везуть із бою на щитах.

Сльозами вмита домовина

І смуток в'ється, наче птах.

Щоранку голови схиляють

В молитві і пошані люди,

Героїв поіменно знають,

Їх подвиг в поколіннях буде

Орієнтир, маяк у морі,

Вони боролися за волю

І здобули нам кращу долю.

Моя Вкраїно, не журися,

Лише до Господа молися,

Він в лютім бою допоможе

І ти, Україно, переможеш

Оту орду, що йде зі Сходу,

Ти сильна, горда, ти все зможеш,

Бо в тобі дух твого народу.

              ***

Крила ночі в’ються наді мною.

Треті півні на раменах ранку.

Зустрічаюсь кожен день з тобою,

П’ю надію з місячного збанку.

Вже замовкли струни солов’я,

Увірвалася у серце тиша.

Не твоя я досі. Нічия…

Хоч кохання вітер десь колише.

***

Перейду по мостах,

Серце зранене полікую.

Відродившись ув снах,

Я тебе розцілую.

І собі на біду

Щастя знов відшукаю,

Сили в снах відновлю,

Заблукавши у раї.

По мостах перейду,

Нагадаю про себе.

І собі на біду

Пригорнуся до тебе.

              ***

Я серце віддала тобі, -

І спокою, і сну позбулась.

Мрії залишила собі,

Бо руки ніжні не забулись.

А ще цілунки, чи меди:

Я до останку не збагнула.

Ти в казку ще раз заведи:

Своє я щастя там забула.

Благовість

 Господь благословив нас прегарною землею та добрим і чуйним народом. Але лукаве око одвічного ворога зазіхнуло на нашу працю. Україна проходить терновим шляхом, оскільки не віддає свого. Сусіди співчутливо дивляться на нас: багато з них простягають руку допомоги, інші ж байдуже опускають очі.

  Ми не здаємося, воюємо, хоч сили нерівні. Свій жаль і біль переливаємо у вірші, залишаємо на полотнах, які з часом не вицвітуть. Кожен із нас свято вірить, що до нас прийде Архангел Гавриїл із Благою вісткю — звісткою, яка обітре сльози з дитячих облич, а вони збережуть пір’їни радості в обіймах батьків, які повернуться зі страшної війни. Наша молитва з прохальної переміниться на подячну.

  Свята і непорочна Діва Марія, покровителька України, не залишає своїх дітей ні на мить, вимолить Божу волю та добру долю для нашого народу.

 Напередодні одного з найбільших християнських свят – Благовіщення, запрошуємо всіх до читання віршів, які очищують душу та дарують надію.

Орися Надольська

Благовіщення

Коли Єлизавета вже дитя носила

Під своїм серцем місяців десь шість,

Послав Господь на землю Гавриїла,

Щоб сповістив Марії благу вість.

Вона була ще Непорочна Діва,

Та не перечила Божим словам.

Почувши:» Радуйся, Маріє,

Від Духа Божого ти матимеш Дитя.

Воно буде благословенне Богом.

Твій Син сидітиме поруч Отця

І буде він спасінням для народу,

Хоч нелегка буде дорога ця».

І прийняла Марія цю новину.

«Не бійся, - Гавриїл їй говорив.

Ісусом назовеш свою дитину.

Господь Тебе на це благословив.»

Ольга Литвин

Благовість!

Ангел Гавриїл перед Дівою представ

і Пречистій Благу вістку радо сповіщав:

-  Сина зродиш ти, Маріє, і назвеш Його Ісус,

і довіку ім’я сеє не пропаде з людських уст.

Непорочна Діво – мати, принесеш  ти світу дар:

хто покладе свою душу за всіх грішних на вівтар.

-   Нехай буде Божа воля! -  лиш сказала Діва так,

і тоді зовсім не знала, що терновим буде шлях…

Любов Тимчій

А нам весна

А нам весна всім принесе тепло,

Новії радості, тривоги,  і надії.

В такий ось день об'явлення було

Благая  вість прийшла Діві Марії.

Родиться Він,  Месія, Божий Син,

Той, хто прийде у світ наш для любові.

За нас Він муки прийме сам, один,

За нас розп'ятий буде на Голгофі.

А поки - що буяє скрізь весна

Для нас цвітуть в лісах найперші квіти.

А ще - війна... Ота страшна війна

На ній, за нас, тепер вмирають наші діти.

Так хочеться почути благовість,

Що Бог родиться і що скінчаться битви,

Що буде мир, добро і щастя скрізь.

Про це ми просимо Бога у молитві.

Назарія Веснянко

***

Так, Ангел не до всіх Марій приходить,

Й не усім скаже про важливу звістку.

Нас мало за молитвою знаходить,

Та кожній має свою долю - вістку.

Хто правду любить, той страждає,

Проте знаходить в журбі диво.

У очі Ангел співчутливо заглядає,

Й малює  затінок  думок щасливо.

А от Марія, Свята, Мати Божа,

Тихо молилась у знівеченім садку.

Де розцвіла кровава українська рожа,

Сховала спраглих в затінку, у холодку.

Ще буде світлий день і Гавриїл прийде,

Звичайно що до кожної Марії - українки.

Тоді і біль розлуки із війною перейде,

А  діти у обіймах знайдуть  радощі – пір’їнки.

***

І я колись сказала своє : «Так!»,

Це рішення моє свідоме було.

Упевненість, сьогодні її брак,

А серце гостроту мечів відчуло.

У сні до мене Ангел приходив,

Бо бачив на усе мою готовність.

Дорогами тернистими водив,

Щоб ноги знали послідовність.

Тепер смиренно на коліна стала,

Й уявно бачу, як це сталось все.

Свята Марія мало в Ангела питала,

Бо полюбила Господа понад усе.

Маріє, Ти є приклад, досконалість,

Не сумніватись, довіряти і мовчати.

У вірі лиш приходить витривалість,

Й буде молитва вдячності звучати.

 Блага вість

Дивлюся в небо, у тихе небо, в якому не чути звуків, що лякають людей, а серце змушують битися сильніше… Після важкої ночі ми починаємо жити. І нехай червоні очі від недосипання печуть, та радісно від того, що небо спокійне.

Білі хмари закривають сонце, яке з-поміж них витягує свої тоненькі пальчики-промінчики і ними надсилає нам тепленькі привіти. Заплющую важкі повіки і бачу сяючу хмарину, вона повільно рухається до землі. А що, як на ній стоїть у всій своїй красі Архангел Гавриїл? Він посланий Творцем звіщати хороші вістки. Небесний Татко знає і бачить наші зранені війною серця, наші розгублені душі і понівечені тіла. Це у Нього безліч наших військових та невинно убієнних діток і матерів... Вони у Нього, а ми без них. І радісно, і нестерпно водночас. Нам, українцям, сьогодні потрібна розрада і Блага вість…

Хворий гріхом світ потерпав від доброї новини, яка не приходила, хоч старозавітні пророки передбачали прихід Божого Сина, який мав би стати лікарем душ і тіл та власною Кров’ю відкупити нас від батька темряви, якому людина віддала свою волю. У нашому житті усе починається із народження. Тому будучи Богом, Ісус стає земною людиною, коли народжується з жіночого лона. А хто вона, ця непорочна дівиця, яка прагне залишитись у храмі і буде Матір'ю Спасителя?

Марія народилась у похилих віком праведних Йоакима й Анни, які, за людськими мірками, вже не здатні були народити дитину. У віці трьох років, згідно своєї обіцянки, батьки привели Її на службу Богові у храм. Юна Марія не любила світ, бо її серце належало Небесному Отцеві, тому і прагнула виконувати тільки Його волю. Хіба очікувала дівчина, що до неї прямує Архангел Гавриїл? Не могла і подумати, що серед тисячі дівчат саме Її обрано на Матір Ісуса? Проводячи свій вільний час на молитві, Вона побачила Архангела із лілеєю в руці. Її серденько калатало, та любов була сильнішою від страху.

Гавриїл приніс Благу звістку, що Вона незабаром стане Матір’ю довгоочікуваного Месії. Запала тиша... Марія вагалась? Зовсім ні, хоча хвилювання переповнювало... Від Її рішення, від згоди залежало насправді так багато. Марія сказала своє «Так!» Татусеві, якого любила понад усе. І тільки спитала у Божого посланця, як же це станеться? Бо вже давно вирішила не виходити заміж. Ключовим у цій Благовісті є погодження! Відповідь на запрошення, яке пропонує Бог людині. Чи ми сьогодні намагаємось бути схожими на Марію? Чому постійно сперечаємось із Богом? Війна, біль, сльози, чому? Чому немає Бога у наших серцях? Чому наші серця закриті для Нього? Немає пробачення, не хочемо пробачати, засуджуємо, проклинаємо, нарікаємо, доводимо себе до розпуки...

Розпинають Україну…рвуть на частини… та замість «Так, Боже, Ти зупини цю війну!», ми чуємо, чи самі говоримо: «Покарай їх, знищ, скинь до пекла...». Хто ми такі, щоб вчити Бога? Невже ми не схожі на всіх тих, хто кричали спочатку: «Осанна!», а потім «Розіпни!»? Татусь Небесний справедливий і Він чекає, щоб ми спочатку витягли колоду із власного ока… А хмари пливуть… Невже на них сьогодні стоїть Архангел Гавриїл і очікує , кому сьогодні явитися? Кому сказати Благу вість, на яку всі так зачекалися... Бог бачить серце у кожному вчинку, отож, готуйся, людино, прийняти ближнього таким, яким він є, маєш побачити Ісуса в найменшому братові, і як поведешся із ним, такою буде твоя заплата від Ісуса.

Архангел Гавриїл звіщає для всіх Благу вість, та тільки чисті серцем її чують. Ісус із розпростертими руками на хресті чекає на всіх загублених овечок, зранених життям. Лиш прийдіть всі втомлені і зранені для лікування ваших ран ранами Ісуса. Скажіть своєму Богові: «Так!» І смакуйте цією Благою вісткою. 

                    24.03.2026

Під сузір’ям «Слова»: Лілія Непик (Сідор)

Ми відкриваємо нашу нову рубрику («Під сузір’ям «Слова») знайомством із поетесою, чиє слово здатне зупинити час. Це – Лілія Непик. Її вірші – це не просто рими, це тонка метафорика та глибоке відчуття світу, що народжувалося серед наших краєвидів. Запрошуємо зануритися у світ її творчості та дізнатися більше про творчий шлях нашої талановитої землячки. Перші вірші надруковані в колективних збірках: «Мати, матуся, матінка», «Незвичне, невідоме, небувале», в поетичних альманахах видавництва «Лілея». У 2021 році поезії Л. Непик були надруковані у квітневому випуску міжнародного журналу «HUMANITY», який був виданий на основі міжнародного поетичного інтернет-конкурсу групи «Demogog», де вона була в числі переможців (перше місце). Кошти, які надійшли від цього конкурсу, були перераховані у Міжнародний Фонд захисту дітей. Авторка – неодноразова переможниця інтернет-конкурсу «Поети світу про любов». 2023 рік – Л. Непик в числі переможців поетичного конкурсу на тему «Війна. Кохання. Перемога», який проводив міжнародний культурний портал «Експеримент». Її чотирирядковий вірш увійшов до «Гіперпоеми про мир», що претендує на участь в Книзі рекордів Гінесса. В «Гіперпоемі» представлено твори 1700 поетів на 50 мовах світу. У цьому ж році брала участь у міжнародному інтернет-конкурсі «Mili Dueli» в Боснії і Герцоговині, увійшовши до Гранд-фіналу – п’ятдесяти найсильніших поетів світу. Один із її віршів представлений у книзі «Рядки незламності», що видана завдяки народному поетичному конкурсу «Рожева мрія. Ан - 225». До цієї книги увійшли найкращі із понад 9000 творів українських авторів. Добірка віршів надрукована у літературно-мистецькому альманасі Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка «Євшан» (№31-32). Працює над першою збіркою.