середа, 24 лютого 2021 р.

Дорога до Лесі

  Леся Українка (справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач) – славетна українська письменниця, геніальна поетеса і драматург, перекладач і культурна діячка. Це ім’я належить до найвеличніших імен нашого народу. Її називають дочкою Прометея за художнє слово, сповнене волелюбності й оптимізму, за силу духу і романтичність її непересічної особистості. І хоча прожила вона лише 42 роки, внесок її в літературу надзвичайно потужний: написала близько 270 віршів, а ще поеми та віршовані драматичні твори. Багато творів письменниці визнані світовими шедеврами.
   Беззаперечно, що ім’я Лесі Українки добре відоме кожному українцю і, здавалося б, все, що потрібно, ми дізналися ще на уроках української літератури в школі… Проте біографія поетеси містить багато цікавих та суперечливих фактів, про які користувачі зможуть дізнатися із книг, представлених на книжковій виставці-персоналії «Дорога до Лесі», організованій в залі абонементу з нагоди 150-х роковин від дня її народження. Ці видання із виставки висвітлюють певні моменти життєвого шляху поетеси, дають уявлення про те, за яких умов сформувалася надзвичайно сильна Лесина натура, про світ, що оточував Лесю Українку. На виставці представлене також інформаційно-бібліографічне досьє «Довго щирими сими словами до людей промовлятиму я», підготовлене відділом комп’ютерних технологій, електронних ресурсів та інформаційної роботи бібліотеки. Все це дасть можливість кожному наблизитись до розуміння геніальної особистості, якою була і залишається для нас Леся Українка.
Дуже влучно про Лесю сказала Людмила Старицька-Черняхівська: «Хто хоче знати життя її серця, хай читає її твори».
Тож, читайте і, можливо, поряд із талановитою та розумною відкриєте для себе Лесю Українку ще й сучасну та прогресивну!
Пропонуємо вашій увазі відеозаписи поезій Лесі Українки у виконанні працівників бібліотеки та літстудійців «Слова»: Надії Кушнірчук, Марії Бойчук, Любові Тимчій, Ольги Головатюк, Мілени Жибак, Мар’яни Григорської, Мирослави Підборецької, Роксолани Сендеги, Тані Бріцької.









пʼятниця, 12 лютого 2021 р.

Кохання – сонце нашого життя

   Всі люди різні, та усіх об’єднує кохання. Що є більш благороднішим від цього почуття, яке робить людину людиною. Кохання робить нас добрими і лагідними, чуйними і чистими. Читаєш книгу, дивишся фільм — скрізь кохання. Здається, що саме воно є рушієм життя, бо всі безумства і всі благородні пориви звершуються людиною в пориві кохання.
  Напевно, рід людський не існував би без кохання, ми б уподібнились до бездушних істот, які не здатні на будь-який вид мистецтва.
  Наші студійці ­до дня святого Валентина читають для вас свої авторські поезії.

Тетяна Курус

Наталя Якимів

Мар'яна Хабер-Дудар

Зоряна Кецмур

Любов Тимчій

Ольга Литвин

пʼятниця, 29 січня 2021 р.

Ця зима - як розбита скрипка…

   Крізь відчинені двері ввійшла зима. Винувато заглянула в людські очі – через те, що не така, яку ми знаємо, та не знають наші діти… Землю притрусило снігом, пощипав щоки мороз, а зима, очевидно, таки захворіла. Як розбита скрипка, не видає жодної ноти життя, яке колись вирувало. Та ностальгія за радісним дитинством по-новому ожила у віршах. 

Любов Тимчій
Зима захворіла
Захворіла Зима, захворіла...
Жар у тілі, і горло болить.
Цілий місяць піднятись не сміла.
Занедужала, бідна... Лежить…
Сніг - холодним дощем замінила,
І морози пропали кудись.
Заметіль десь в куточок забилась,
Хуртовини в світи подались.
А Зима все хворіє, хворіє.
Не виходить із хати Зима...
Дітвора зовсім не розуміє,
Чому снігу і досі нема?
Санки й лижі нудьгують без діла,
Рукавички – і ті не вдягти.
Як щаслива малеча б раділа
Разом з ними на гірку іти!
Люба Зимо, одужуй скоріше.
Приходи вже до всіх нас, прошУ!
Хай сніжок білим кольором пише
Сніжно-білу зимову красу.
Хай у шуби одягне землицю,
Для санчат білий шлях прокладе,
Підрум’янить морозцем всім лиця,
Й Новий рік із Зимою прийде.
 
Людмила Перевізник
***
За туманом туман
за стежиною ліс
твої речі дурман
не шукаю в них зміст
не шукаю любов
догорають чуття
дощ іде знов і знов
так бува це життя
за рікою згора
сонце нашого дня
вже зимі дітвора
двері снів відчиня
взимку теплими сни
особливо стають
до весни до весни
дні рікою пливуть. 

Ліля Пінчук
***
…А пам’ятаєш, подруго моя,
Які були колись суворі зими?
Заметені кругом ліси, поля,
І ми були такими ще малими.

Як сніг ще в листопаді випадав,
Виблискував на сонці, різав очі…
Мороз на шибках квіти малював…
На санках ми каталися охоче.

Чарівний вид засніжених ялин…
З Дідом Морозом в школі танцювали…
І запах… Ах, цей запах мандарин,
Що так на Миколая всі чекали!

А сніг лапатий падав за вікном,
Вже так мело, що рівно із плотами,
А ми на пічці тішились теплом
І бавились з маленькими котами. 

Таке було щасливе в нас життя,
Що дотепер не можу я забути!
Ще раз би ці прожити відчуття,
Хоча б на мить дитинство повернути… 

Оксана Сподар
***
Ця зима —
як розбита
скрипка.
В неї марно просити пісню...
Щось прокашляє вітер хрипко
й намалює троянду пізню
білим сном і морозом сивим
на ґрунтованій ніччю шибі —
щоб світанок мій став красивим,
щоб душа моя на відшибі
десь не плакала, не тремтіла,
не питала в приблуд поради,
а верталась хутчіш до тіла
і вдихала прозору радість,
і спивала солодкий запах
намальованої троянди,
і на хвойних зелених лапах
щоб засвічувала гірлянди...
Вітер кланяється скрипальці,
просить пісеньку «3 Новим роком!».
Та в надії обмерзли пальці —
скрипка
випала
ненароком... 

Ольга Литвин
***
Зима прикрасила старі сади
і посріблила світ навколо.
Я хочу ближче підійти,
й надихатися срібла того.

Ось біля хати яблуня стара
під снігом віти нахилила.
Для мене – казка чарівна
така привітна й серцю мила.

Зима в садах! Яка краса!...
Сніжинкам підставляю щічки.
Милуюсь і дивлюсь – он там
зі мною тішаться синички!

Мар'яна Хабер