Усміхнися мені, Україно!

  Сьогодні, коли ще триває війна у нашій країні, а мирне населення потерпає від російської агресії, важливо виховувати дітей в любові до рідної країни, до її культури, історії, традицій, до краси рідної природи. Поезія, написана про Україну в цей нелегкий час, зворушує, зачаровує душу й серце. Тож насолоджуйтеся патріотичними рядками, написаними нашими авторками: Лілією Сідор, , Іванною Шершень, Олександрою Телегою-Дужак, Тетяною Бріцькою, Леонією Кіряковою, Марією Бойчук, Любов’ю Тимчій. У прочитанні молодших учасників літературного об’єднання «Слово».

Тисячі мелодій тепла

    Літо – це не просто найтепліша пора року, це час, коли милуєшся красою природи, серцем і тілом відчуваєш кожен сонячний промінчик, дотик теплого дощику, запах улюблених квітів, гудіння бджілок, аромат солодких ягід, шелест колосків та солоний присмак моря. Отож, ловіть колекцію віршів, присвячених літу, від майстрів поетичного слова, учасниць літературного об’єднання «Слово» Любові Тимчій, Марії Бойчук, Лілії Сідор та Іванни Шершень у виконанні молодших учасників літературного об’єднання.

Правда в терновому вінку

Велика п’ятниця і українська скорбота... Розп’яли Божого Сина на хресті, заквітчавши Правду терновим вінком…Наслідки гріха – надмірне довір’я, яке породило люту, страшну, ненажерливу війну …А де ж шукати Бога сьогодні, коли кам’яніє душа, а світ стає немилим і таким до болю чужим… Тисячі запитань і нова Голгофа, на яку виходить український Бог. Це той, що сьогодні в окопах у кожному із нас і бореться із пекельним злом. Наш Бог пише меседжі для мам, ридає над убитими побратимами, оберігає живих від смерті і від кулі злої. І наказує, Любов і шану до Вкраїни в серці щиру зберегти. Не біймося, що розіпнуть Україну на хресті вороги, котрі не діляться на теперішніх й колишніх. По всій країні стигми криваві, невже вони думають, що ПРАВДУ поховають? Не розуміють, що Паска, освячена кров'ю, – свята, удвічі святіша у кожній родині і що вона воскресне із пророчих слів…

Ольга Литвин
***
Вінком терновим ПРАВДУ заквітчали
і колючок у коси заплели,
щоб ПРАВДА їх не витягала,
щоб ті колючки в тіло проросли.
 
З вінком терновим страшно бичували,
і краплі крові виступали на чоло.
Гірше колючок ранили словами,
та в ПРАВДІ гніву зовсім не було.
 
З вінком терновим ПРАВДА помирала,
та кров’ю істини зросила ворогів.
Хоч думали, що ПРАВДУ поховали,
ВОНА воскресла із пророчих слів…
 
***
Моя Заступнице Свята,
хто Сину допоміг нести хреста?
Хіба Пилат там був чи Юда,
чи той, хто проколов Христові груди?
Лихії дні бредуть по всьому світу:
«перехилили чашу єзуїти…
Благочестиві одягнувши шати,
гадають, як «варавву» оправдати…
 
Лілія Сідор
Гріх
Якщо ненавидіти гріх,
То, Боже, не учи любити
Ти варварів бридких отих,
Що мріють Україну вбити.
Скажи, вселенська де любов?
Чи не охрещені у церкві?
Для них єлеєм стала кров
Дітей збезчещених і мертвих.
Якщо до них ненависть гріх,
То і любові я зрікаюсь.
Люцифер у кремлі на сміх
Весь світ підняв. Посповідаюсь,
Бо так болить, що лишній раз
Боюсь побачити й почути
Від дикторів страшенних фраз,
Не в силі горе осягнути.
На лівім березі Дніпра,
І правий теж не оминула
Людські життя несла вода -
З руки м@$кальської прибула .
Але ти, Боже, бачив все
І наперед знав їхні плани.
І допустив, Величний, це.
Спливають в Чорне каховчани.
Якщо ненавидіти гріх, -
Тоді виходить гріх любити.
Зішли з небес грози батіг,
Щоби юродливих убити.
Тих зайдів із гнилих боліт,
Де із клоаки сталактити,
Чиїх племен забутий рід
Із люциферової свити.
Прости великий ня за гріх.
Глаголити я буду вперто -
Ненавидіти буду їх
Так сильно до самої смерті.
І дітям й внукам заповім
Ненависть ту, щоб не забули.
Немає віри м@скалям:
Ні мертвим, ні живим, прибулим.
 
Український Бог
Він у окопах. І не відлучався.
Боровся з злом пекельним до знемог.
У двадцять другім в стрій воєнний вбрався
Наш український, всемогутній Бог.
Благословляв на бій. Із хоругвами
Ішов вперед, собою затуляв.
Писав нехитрі меседжі для мами,
Над побратимами убитими ридав.
Хто душу й тіло Богу поофірував
Поміж пітьми, поміж страшного бою
Для того став твердинею і вірою,
Зберіг від смерті і від кулі злої.
 
***
За крок до Великдня в розвітлих садах
Зібрались гріхи в незраховані зграї.
Несуть каяття у дірявих торбах,
Вітри налетіли, як злі самураї.
Давай но трусити весь цвіт із дерев,
Давай но гріхи нескінченні білити,
В обійми шутів й дорогих королев
І чорне, і біле докупи тулити.
Чи вітер знайде неподільну межу?
Чи вся чорнота розбіжиться по світу?
Чи в кольорі білім свою чи чужу
Напишеш весні на прощання сюіту?
Всі людства гріхи є на тілі Хреста
І стигми криваві по всій Україні.
І Паска, освячена кров'ю, - свята,
Удвічі святіша у кожній родині.
 
Любов Тимчій
Я дякую…
Вклоняюсь, Боже, бо ти дав життя
Таке, як є – тривоги і турботи.
Неспокій дав і віру в майбуття,
Дав бачити хто – за, а хто – супроти.
 
Твоя любов і віра не дає
Закрити серце для людського болю
І кожен день усе єство стає
Непримиримим до смертей і крові.
 
Я дякую, що вчиш нас не зійти
З дороги правди і дороги віри.
Наказуєш, щоб в серці зберегти
Любов і шану до Вкраїни щиру.
 
Марія Бойчук
Душа
Душа людини
є частина Бога,
який присутній
в кожному із нас.
Любім життя,
бо це тверда основа,
що нас підносить
завжди до звитяг.
І кожний поступ,
кожне наше слово
вагоме у подальшому,
в ділах,
бо допоможе визначить умову,
що нас з низів
вознесе в небеса.
Господарем душі,
а не слугою тіла
стараймось бути
завжди й повсякчас.
Добро творім в великому й малому,
хай сонце нам осяє
вічний шлях.
 
Орися Надольська
«Хресна дорога»
А після Тайної вечері
Ісус молився на горі.
«Отче .Хай ця чаша мене мине.
Та, проте, - не як я хочу».
Он зрадник іде
І зграю на мене веде.
Немов на розбійника вийшли з мечами.
Знущалися й били Ісуса вони.
Найперше його привели до Каяфи,
А потім у руки Пилату дали.
І натовп кричав «Розіпни його».
Сміялись над ним вороги.
Терновий вінець натягли йому.
«Варавву ти нам відпусти».
Він мовчки терпів всі знущання,
Бо мало здійснитися все
Боже пророцтво й писання.
Не знав народ той, що їх жде.
Ісус хрест важкий ніс на спині.
Це хрест усіх людських гріхів.
«Отче. Не моя, а твоя воля хай станеться нині».
Він ледве ішов, аж потів.
На все це дивилась Ісусова мати
З сльозами болю на очах,
Як мусів її Син долати
Хресну дорогу. Який жах!
Знесилений паде в дорозі,
Та Симеон йому поміг
Віднести хрест той на Голгофу.
І Вероніка там стоїть.
Вона хустинкою обтерла
Його обличчя й дивина,
Бо на хустинці залишився
Образ Спасителя Христа.
Єрусалимські жінки плачуть.
За що страждання ці йому?
Ісуса оцтом напувають
І одяг ділять воїни.
Прибили цвяхами людину,
Щоб помирала на хресті.
І ось прийшла шоста година
Й темрява стала на землі.
І голосно Ісус промовив:
«Отче, у руки віддаю
Я свого духа», - і розбійник
Буде зі мною у Раю.
Бо той розбійник перед смертю
Сказав Ісусові слова,
Щоб спогадах його у Царстві
Ісус Христос... Дивні діла.
Ридає мати біля Сина
І Йосип зняв тіло з хреста,
Обвив його у плащаницю.
У склеп поставили Христа.
Сторожа тіло сторожила
І каменем закрили вхід.
Та через день, в святу неділю
Не стало тіла в склепі цім.
А Божа Сила є над нами
І хресний шлях маєм усі.
«Ісусе, змилуйся над нами,
Прости всім людям їх гріхи».
 
Іванна Шершень
Мій Бог
У телевізорі тебе я не шукаю.
У Інтернеті, на газети сторінках.
Я просто вірю, дуже вірю й знаю,
Що ти мій Боже в кожному із нас.
 
Я відчуваю на собі твій погляд.
Ти дякуєш за добрі нам діла
І хоч в людей ще так багато вад,
Дорога Божа для усіх одна.
 
Я вірю, що все в Тебе не спроста.
Бо все, що ти не робиш - то на краще
І дякую тобі я за життя,
За кожен день, прожитий у любові.
 
Тобі молитву щиру заспіваю.
Коли так сумно чи в веселий час
Я просто вірю, дуже вірю й знаю,
Що ти мій Боже в кожному із нас.
 
Іван Телега
Велика п’ятниця
Велика п’ятниця Вселенської скорботи
В цей день в розп’ятті на Хресті Ісус
Помер від болю й муки
За християн, за нас усіх.
А Мати Божа мліла із розпуки:
Єдиний син, єдине, що було.
        - За що, - питала, - Ти пішов за всіх?
        - Чому, - питала - Ти пішов за всіх?
Пішов на смерть за свою віру й правду,
Пішов з любові за людей на хрест.
А ми сьогодні все переламали,
Зробили двох Богів, дві віри теж.
Прости земним нам, ой прости Ісусе,
Гріхи тяжкі, мов брили кам’яні.
Закидай їх усіх у синє море,
А зверху їх землею притруси.
Ми зорем тую землю в ниву
І плуг усі будем тягти.
І засівати будем чисті зерна,
Любові зерна, віри й доброти.
 
Назарія Веснянко
***
І я свій біль тобі віддам на хрест,
Уже сама з собою не справляюсь.
Душа на правду вкотре робить тест,
У Твої очі, Боже, пильно задивляюсь.
 
Безмежна доброта, Любов і ніжність,
Веселку, як надію завжди нам даєш.
Від Тебе діти – воїни узяли мужність,
Бо щохвилини в їхні душі заглядаєш.
 
Тому й немає відворотного процесу,
Як і немає сенсу досі вірити брехні.
Усім нам нині вистачає горя й стресу,
Та лиш нескорені запалюють вогні.
 
Не залишай Ісусе, ні мене, ні ближніх,
У кого серце зранене, прийди й лікуй.
Немає ворогів теперішніх й колишніх,
У нас і з нами перемогу відсвяткуй.
***
Город Оливний, ніч і молитви…
Цю чашу випити таки потрібно.
З споконвіків і а ж до нині битви,
За душу, живому серцю жалібно.
 
Без віри день без сонця й світла,
Надії живлять справжні почуття.
Любов ще б радісно розквітла,
Але на грудях камінь співчуття.
 
В покорі перед Богом, на колінах,
Дай сили, мужності і дай терпіння.
Замість зерна сьогодні земля в мінах,
Ти ж найсильніший, у Тобі спасіння.
 
Город Оливний, ніч й молитва щира,
Нам допоможуть свій донести хрест.
Написано ж, не сотвори собі кумира,
Як вірні, ждемо в Тебе перемоги жест.
 
***
Тіло занесли в гробницю,
Все, як Він казав, недавно.
Хто ще знає таємницю,
Той є сином повноправно.
 
І воскрес, щоб ми воскресли,
Той спасенний, хто святий.
Вісточку лелеки нам принесли,
Рідний прапор всім піднятий.
 
Віримо, надіємось, чекаймо,
Правда переможе чорну чорноту.
Манівцями більше не блукаймо,
Й відпускаємо і суєту і марноту.
 
Пробач, Ісусе, свій народ,
Від Тебе більше не відступимо.
Усе мине, програє й нині Ірод,
Ще зовсім трохи, терпимо.
 
Бо що є добре, те воскресне,
Сам Ісус здолає москви зло.
Як зима, з землі нам скресне,
Вирве в шершня смерть жало.
 
Віра, Правда і Надія,
Нам дає натхнення жити.
Гряде щастя ще подія,
Бо прекрасно так любити.

 

Мар’яна Вагіль
***
Весна... завжди приходить разом з пробудженням природи з сну. Вона повертає лелек в рідні гнізда, які цю зустріч чекали всю зиму. Весна заквітчує собою степи, луги, поля. І радісною стає ще вчора сумна земля.
Блакитне небо і яскраве сонце примушує собою переоцінити й переосмислити все прожите пройдене.
Весна, це наче новий горизонт для наступних. Ця весна стала одкровенням зла, яке відкрило вогняну пащу і почало пожирати й спопеляти все на шляху.
Амбіції демонського запалу трощило все живе, не перебираючи - вагітні жінки, діти в сиротинці, в роддомі, в школі, садочку, будинки, машини з цілими сім'ями, священики. Це війна! Це щось ниціше, яке просто руйнує. Це хаос зла. Заквітчало ракетами, замість квітів, риданням мучеників, замість клекотінням лелек. Весна, яка принесе незабутнє одкровення єдності народу.
Захисникам шана з висотою в небо, бо саме вони тримають занавіс життя між двох світів. Лікарі, волонтери, солдати - це все земні Ангели, які захищають, бережуть, опікуються співвітчизниками. Так багато питань? Так мало відповідей. А їх вже й стало не потрібно. Зараз все, що цікавить - «Живий? Лише живи!!!».
Молитва - це той ключ, який завжди відкривав всі замки, а тепер ще й став мостом між переломним відчаєм і повною довірою до Отця Небесного, яка мала бути завжди, а не лише в час випробувань.
Весна вбрана вже не лише в зелене, а н в червоне - омите кров'ю, чорне — невимовні втрати найкращих, біле - одяг ангелів. Вона прийшла непоміченою після того, як ввірвались демонські напасті. Але стане особливою Переможницею в блакитно-жовтому наряді, кольорів неба і пшениці. Стане чистішою від сльози, яснішою за сонце, бо настає нова доба - зародження нової нації, яка живе Богом і свободою, яка цінить істинне і є спрагла в цьому.
Весна найболючіша втратами і найочікуваніша, бо перемогою, яка обов'язково буде, бо з нами Бог!

Слава Україні неслась і нестимесь по всьому світі, бо вона найчистіша, найстражданніша. Україна була, є і буде непереможною, найкрасивішою і найкращою! СЛАВА УКРАЇНІ!!!
 
***

Прийшла весна... розкрились обійми вогняні.
Усе, що демон для «розп'яття» приберіг.
В підвалі родиться найкращої нації дитя в пелені.
Злий вже, не розбираючи, розкидав, що міг.
Життя в небеса, Бог їм ворота відкриває.
Мов падає занавіс зібраних пекельних сил.
Лише Господь душі від мук спасінням вмиває.
Він завжди був, є і буде найсильніший тил. 

Весна приходить незалежно від подій

Розгортаючи книгу долі приходиш до розуміння того, що все у житті має здатність рухатися. Події, як і пори року, змінюються у часових вимірах. Головне рухатися вперед, навіть, коли підкошуються ноги, повільно, та іди, не можна зупинятися на зупинках: болю, розпачу, ненависті. Нехай не завжди так, як нам би цього хотілося, бо непередбачені обставини крадуть у нас радість і щастя. Не здаваймося ночі, день зігріє усмішкою сонця. Весна приходить незалежно від подій, щоби відродити життя, навіть і там, де його украли у нас.
Часто смуток народжує вірші, очі чекання стають відкритими на красу і бачать по-особливому розквітлу гілку, пташку, яка тьохкає втомленому серцю, травичку, яка лоскоче втомлені життєвими дорогами ноги. Весна одна з найкращих пір року відкриває нам по-новому світанок, вчить перемагати люті морози відчаю, відкриває серце на казку, на переживання пов’язані з коханням, спонукає радіти та втішатись первозданній красі. Віримо, що весні вдасться зцілити пошматоване тіло землі, та сподіваємось, що зможе висушити калюжі сліз.
Смакуймо весну у віршах наших студійок.
 
Ольга Литвин
Травневий світанок
Йде світанок по землі травневій,
щедро вкрита росами земля.
Заведе танок садок вишневий,
пелюсточки цвіту ляжуть на поля.
 
Десь голос зозулі відлунням прилине,
все живе розбудить зранку до життя.
А із – під туманів, наче з – під перини,
Визирне прекрасне квітів вишиття…
 
А промінчик сонця ранок підганяє,
на ниві пропаде вранішня роса.
Десь під гаєм бджілка меду назбирає –
пасічника втішить праця нелегка.
 
Хай травневий ранок завжди сипле роси
на ніким не скошену траву.
Хай пташки по світу вісточки розносять
про таку безмежну радісну красу.
 
***
Я кажу вам: – Вже пахне весна!
Першим проліском котрий дрімає.
А ви скажите: – Ні, ще нема!..
 
-         Але ж запах десь поруч витає!
Я кажу вам: – Втікає зима!
Свої ковдри усюди збирає.
А ви кажите: – Ще зачекай!
То є злодійка, що не дрімає.

Рання весна
Рання весна вже розквітла,
хиткий туман мережив даль.
Півсонне сонечко вставало,
блистів мороз, немов кришталь.
 
Безліч відтінків вигравало в небі,
і обрій серпанкову хустку знімав.
А в висоті дерев десь між гілками,
веселий вітер танець витинав.
 
І звідтіля доносилось зітхання:
зими останній подих жаль ще мав.
Весна жадана йшла, немов кохання:
Ї ї щасливий Березень чекав…
 
Любов Тимчій
***
Нам сонечко веснянки малювало
Такі смішні на носі і щоках.
І на світанку з ліжок підіймало:
–       Вставай, мандруй – це твій життєвий шлях.
А вітер розвівав одежу і волосся:
–       Скоріш вперед! Іди й не зупинись!
І спів птахів зливався в стоголоссі,
Мов гімн звучав: мерщій вперед і ввись!
 
Прозорі роси кожен раз змивали
Весь пил доріг, і втому, і жалі.
І ранком життєдайно напували
Все, що живе й квітує на землі.
 
Уся природа, весь цей світ – для тебе.
Лише не зупиняйся – сміло йди!
Пшениці шепіт, ніжна синь із неба
Дадуть наснагу досягти мети.
 
Красуня – весна
Знов весна до нас в гості прибула
І взялася господарювати.
Світлим променем землю торкнула
І шпака поселила у хату.
 
Ніжні котики розворушила,
Розбудила підсніжники в полі.
Потім бузьків ласкаво зустріла,
Їх додому знов кликала доля.
 
Ще вітрам наказала змітати
Все торішнє опалиє листя.
А дощам – землю так поливати,
Щоби трави скоріш піднялися.
 
Так красуня – весна розходилась,
Що ніхто вже не в змозі спинити.
І земля за цю добру роботу
Їй дарує усміхнені квіти.
 
Прийшла весна!
Ви чуєте? Співа вже соловей!
Бере ранкові неймовірні ноти.
І кличе, кличе стомлених людей:
–       Вставайте час, беріться до роботи!
 
Ви бачите? Вже сонечко зійшло!
Росою вмилось зеленаве поле.
І вже тендітне молоде зело
Покрило землю ген за видноколом.
 
Ви знаєте? Весна вже у правах.
Диктує людям, що садить в городах.
Побачимо ми тільки на жнивах,
Яку весна одержить нагороду.

Лілія Сідор
Цвіте слива
Одягнулись в білі шати сливи
З вітром по-тихеньки гомонять.
Пробудились з сну холодні ниви
І птахи шасливо цокотять.
Припинився дощ. Та чи надовго?
У повітрі надлишок води,
Сонце опускається полого,
Шле привітно промені в сади.
Незабаром в білому округа,
Зал весни в квітучих сукенках.
З цвіту заметіль, моя подруга,
Помережить білим й по грядках.
З вітром повальсує. Чи охоче?
До вподоби шури мури з ним.
Зелолистій дівчині шепоче,
Що колись і він був молодим.
Опаде на трави цвіт тендітний,
В білому мереживі весь сад.
За весною буде тепле літо
Й осінь золотих додасть принад.
 
Граки
Граки летять. Весна їх зустрічає.
Можливо, що весну вони несуть?
Рої із чорних цяток понад краєм
Здолали путь.
На Герасима у сторонці рідній
Із гонором крокують по ріллі.
Хтось каже, із воронами подібні,
Можливо, ні.
Ці гайворони дуже трудівничі.
У пари перезмінка час у час
І барва чорна у одежі личить,
Як на показ.
Синоптики відомі й вельми знатні,
Розумники великі поміж птиць.
В повадках і культурні, й делікатні -
Хитріш лисиць.
На оранку тепло розносять щедро.
Три тижні згодом грянуть посівні.
Гніздо ізвили на старому кедрі.
Хвала весні!
 
Весна
Як пацьорки шафранові очі.
На галявах шитво від весни,
Як знамення Вкраїні пророчі,
Що закінчення близько війни.
Брендушки позбирались у кола,
Вітер так й норовить зачепить.
Сонця промінь торкає довкола,
Мріє роси криштальні попить.
Як подруги, маленькі шептунки.
Ще й моргають на статні дуби.
Веселухи, дівчата-пестунки
Ох щасливі. Прибігли сюди.
На граційній, тонесенькій ніжці
Пелюстини в тугім пояску.
Одягнули легкі босоніжки
І газівку красиву, легку.
Жовтороті пір'їни-тичинки
У огранці із пуху бурштин.
Аромати спокусниців линуть
І війні не зчорнити їх плин.
Неможливо весну зруйнувати,
По Вкраїні скорботній іде.
Неможливо заперти за грати,
Не зламати стебло молоде.

Марія Бойчук
Весняна симфонія
От – от білим цвітом вишня,
Легенько вітер бавиться в гілках,
І соловейко тьохкає сердечно,
Весна цілує хмари на горбах.
 
А сонечко уже не просто світить –
Леліє землю, квітне все навкруг,
Берізка ніжно розправляє коси,
Астрал вплітає в коси їй красу.
 
Щемить у серці благодать казкова,
Життя пульсує, мов дзвінкий струмок.
Моя прекрасна, українська Земле,
Прийми чарівний сонячний вінок.
 
Весна
У серці забуяло жагою,
І скресла крига холоду в очах.
Дивлюсь на синє небо загадково,
Там Ангели шепочуть щось про нас.
 
Астрал наповнений величним світлом,
і щастя відблиском застигло на вустах
Торкаюсь ніжно до єства земного,
А губи шепчуть: це весна, весна!
 
Моє кохання пахне світанково,
А смак його – немов солодкий мед,
Неначе пташка у твоїх долонях,
Кружляю в ніжнім танці менует.
 
Легенький вітер грається волоссям,
А ти стоїш на відстані – завмер.
Через глибинні та спокійні очі
Крилом кохання огорнув мене.
 
Лілія Мацьків
Весна
У промінні заплутався джміль,
Розкошують шовкові метелики,
І червоні тюльпанів вуста –
Поцілунками сповнені келихи.
 
П’ють шпаки божевільний нектар –
Суміш сонця, кохання й романтики.
У зелені чуприни дібров
Анемоні пов’язані бантики.
 
Прагне пестощів літа земля,
Розцяцькована диво – кульбабами.
Лиш замурзані личка дітей
За сніговими  скучали бабами.
 
Травень
День, немов рибину, ловить сонце
В теплих хвилях лагідної річки.
А кульбаби, наче ластовиння,
Вкрили поля розігріті щічки.
Вітер, як хлопчисько бешкітливий,
Із кущів розлогих підгляда,
Як спіднички пістяво – зелені
Безсоромно задира верба.

Людмила Перевізник
 
***
сонце спокійно
скотилось за обрій
сонно позіхнуло
вдихнувши
прохолодний вітерець
спати спати
переглядаючи
калейдоскоп снів
ще один теплий
весняний день минув
скоро люди
переведуть
стрілки годинника вперед
намагаючись
продовжити день
як же було б добре
повернути їх
на рік і місяць назад
щоб зберегти продовжити
не одне людське життя
сонце спить
завтра – нове коло
чи всім однаково
воно світитиме
чи всім
 
***
весна приходить
незалежно від подій
емоцій душевного стану
вона взагалі пані незалежна
стримувати емоції не її уділ
все ж починається з неї
народження першої квіточки
пташині фестивалі концерти
пробудження землі
хоча який то сон
коли навколо вибухи сирени
чи зцілить ця весна
пошматоване тіло землі
чи висушить калюжі сліз
хто зна
але
весна
 
Назарія Веснянко
***
А завтра квітень простягне долоню,
Вже березень свій відлік зупинив.
Вікно на ніч і зараз я заслоню,
Щоб на новини добрі телефон дзвонив.
 
Нехай цей перший день брехні,
Та й не до сміху, краник сліз відкритий.
А добра звістка була увісні.
Та біль на сім замків ще не закритий.
 
Всі сумніви, як одяг поскидаю,
Думки і мрії танцювали б танго.
Прожитий день, про тебе я розповідаю,
Й шепочу: «повернися!»ненастанно.
 
Ще лічені години, серця скрипка грає,
У квітні завтра буде цілий світ.
Душа всі добрі справи по збирає,
Лише щоби почути сонячний привіт.
 
***
Деревам травень заплітає коси,
Із яблуні збиває хижий вітер цвіт.
Цілують босі ноги ще холодні роси,
Нас кличе в мандри сонця дивосвіт.
 
Із спозаранку радість розсипаємо,
В траву, в якій зайчатко тихо спить.
А серцем до краси а ж прикипаємо,
Хоч боїмося на ромашку наступить.
 
А руки - дужі крила, розправляємо,
Назустріч щастю, що хутенько мчить.
Метелика на квітці - щічці забавляємо,
Дзвіночок з сміху щирий дзеленчить.
 
Хмаринки - човники по синім морі,
Пливуть туди, куди спішить життя.
А в солов’їнім неземному хорі,
Прийде кохання і сердець злиття.
 
***
Травневі промені тепла
У душу зазирають сміло.
Надія виглядає із дупла
І серденько застукотіло.
 
І білкою гасає по гілках,
Які зімкнулися, мов руки.
Роса застигла на квітках,
Ховаючи вчорашні муки.
 
Не треба сліз, вони такі солоні.
Всміхайся, всім лише привітно,
Щоби сідали пташки на долоні,
Та болю більше не було помітно.
 
Радій, бо завтра може не настати,
Не відаємо ми про день останній.
Тому всім треба сумувати перестати,
Та тішитись красі цій первозданній.
 
 
 

Дух Різдва

 

   Календар на поточний рік завершує своє існування. Ми не будемо розповідати про те, яким важким був цей рік для людства, а повіримо у те, що наступний - буде щасливішим. Зважмо на те, як ми проведемо його і з чим прийдемо у новий, як зустрінемо свято, з якого розпочинається Різдво кожного з нас! 

  

Софія Маринець

                                  Історія Різдва

Жило – було Різдво. Воно не знало коли народилося: 25 грудня чи 7 січня. Але переконане, що народилося, щоб нести любов, радість і добро. І так ходило воно з хати до хати сотні років. Але бували випадки, що його впускали додому, частували, поїли, але не відкривали в душу. Різдво приходило кожного року з надією, що люди зміняться. І одного разу люди зрозуміли, що Різдво мали нагодувати і відпустити. А треба його помістити у свою душу, довіритись назавжди. І тоді зникли на землі війни, недуги, журби, а запанувало добро, радість, любов та надія. 

Назарія Веснянко

                                     Різдво – не свято тіла!

  З наближенням Різдва людство стає неспокійним і надто заклопотаним. Світські думки захоплюють розум і диктують наступне: «Треба багато їжі і випивки, бо святкових днів багато...»

   Працюючі очікують зарплатні, знаючи, на що її витрачатимуть. Вже у звичному для нас режимі, отримавши СМС-повідомлення, поспішаємо до банкомата, де зібралась досить велика черга. Швидко закінчуються гроші у банкоматі, чути лайливі і нецензурні слова, прокльони, люди йдуть додому ні з чим або прямують до іншого банкомата… Але живі черги не закінчуються, це лише початок: попереду галасливі ринки, людні супермаркети і магазини тощо… Єдину чергу, про яку часто забуваємо, бо не вважаємо її такою вже й важливою, це чергу до сповіді, що є аптекою душі, де безкоштовно отримуємо найнеобхідніші ліки, звільняючи душу від несення важкого каміння, тобто, головних і повсякденних гріхів. Вже в наших помешканнях переповнені холодильники всякою смачною всячиною, яку по святах доїдатимуть свині і собаки. «Тріщать» шафи від придбаних обновок, нові меблі і техніка, частіше не так для необхідності, як для заздрості сусідів і родичів. Принесена з базару чи з лісу зелена красуня виблискує гірляндами та іграшковими прикрасами, щоб створити святковий настрій.

   І от наступив традиційний Святвечір. Зійшла перша зірка, якої за звичкою чекають старі й малі. Хто дотримується прадідівських обрядів, молиться спільно перед вечерею, розуміючи істинність ночі перед Різдвом. Ті, хто начебто постив, але не розумів для чого, швидко втомлюють шлунок надмірним споживанням різноманітних страв... Христос народився, а славити Його вже нема ні сили, ні бажання. Та, щоб не порушувати давнього звичаю – співання колядок, вмикаємо комп’ютери і музичні центри, щоб цю функцію виконували замість нас. А вже нести добру новину родичам і сусідам зась, краще залишитися вдома, в теплому ліжку, перед екраном телевізора. І обов’язково проспати святкову Літургію, що розпочинається у церквах серед ночі чи дуже рано.

   Прокинувшись занадто пізно, виправдовуємось тим, що ми нещодавно були в церкві, чим начебто зробили велику послугу для Небесного Отця…

   Різдво таки постукало у вікно дзвінкою дитячою колядкою, в якій прославляється народження Божого дитятка, та ми її не чуємо, бо знову чекає багатий стіл… Їж душе, пий душе… Черствіє така душа, закриваючи простір для Любові, а відтак вмирає при ще живому тілі. Мир, радість, щастя, що від новонародженого Христа, не знаходять місця у нас самих, що називаємо себе християнами.

  Різдво… Вдумаймося у значення цього величного свята і нашого перебування тут, у домі неволі, в якому ми самі себе ув’язнили. І дай, Боже, щоб Різдво найперше знайшло місце у наших серцях. Впустімо в них світло різдвяної зірки, прийнявши благословення і благодать Ісуса. Син Божий приходить до всіх, хто відкриває перед Ним двері серця, двері душі і двері помешкання.

Ольга Литвин

***

А дух Різдва просвітлює думки

зорею, що зявилася у небі.

Цей дух прийшов до нас із давнини:

послав Бог Сина людям у потребі. 

А дух Різдва просвітлює серця,

наповнює любов’ю й милосердям,

щоб зовсім не зачерствіла душа,

а стала під Його благословення.

***

Спинилась течія Йордану:

Бог води повернув у ній назад,

бо то Ісус хрестився від Йоана,

і Дух Святий витав у небесах. 

Ликує в радості і досі ще Йордан

і водам світу роздає цілющі сили,

бо в ній стоїть, як і тоді, святий Йоан,

Ісус Христос: над ними Голуб Білий… 

Люба Тимчій

Колядка

Летіла колядка, як пташка, летіла над світом.

Минала міста і засніжені білі хати.

Колядка несла мамин голос з далеким привітом

До хлопців в окопи, щоб звістку і їм принести. 

Про те, що на світ народилося Боже Дитятко.

Про те, що радіють всі люди, немає журби.

Бо серце матусі не знає, чи все в них в порядку,

Чи знову стріляють, аж зорі стають на диби. 

Дзвеніла колядка, повідала всім про новину:

Явилось Дитя! Люди, чуєте, Боже Дитя!

Щоб добрим зробити весь світ, всіх людей,

кожну днину,

Щоб скрізь панував мир і спокій, щасливе життя. 

Колядка співала. Мелодія дзвоном небесним

Усіх омивала і в душі вливала любов.

А, може, любов, що посіяла в душі - воскресне?

Затихне війна, всі додому повернуться знов. 

Колядка лунала, як доля, над сніжним окопом,

Коли наші хлопці молились за мир, за сім’ю.

Хай Боже Дитятко, що бачить усе добрим оком,

Візьме під опіку і захист Вкраїну мою! 

Різдво

Скрипить мороз різдвяний у дворі,

Щипає носа, заганяє в хати.

Та він не перешкода дітворі –

Вони усі ідуть Христа вітати.

 

Бо здавна в Україні звичай є –

Як радісно - приховувать не будем,

Тому, коли Різдва час настає,

Всі добру вість розносять добрим людям. 

Христос родився! Світ весь звеселив.

Різдвяні дзвони благу вість розносять.

Лунає скрізь веселий переспів,

Бо коляда у дім добро приносить. 

А на столі - пампушки і кутя –

Така смачна, як тільки в домі мами.

Родився Божий Син - мале дитя,

Світ обійма всесильними руками.

 

Колядки спів дзвенить до темноти,

Лунає коляда по Україні,

Щоб в кожний дім всім радість принести,

Бо ми народ незламний і єдиний.

Ми вам колядуєм

Крізь сніжні завії, по стежці, що навіть не видно,

З дзвіночком в руках, і з добром, щоб до краплі роздати.

Від хати до хати, де вогник горить так заклично,

Ми вам колядуєм, ми хочем новину сказати.

 

Колядка дзвенить і дарує щасливу надію,

На добре життя, на достаток і радість у хаті.

І з нею до всіх нас приходить Пречиста Марія,

Щоб світу Спасителя - Сина свого дарувати.

 

Величне Різдво! Це народження Бога живого!

Того, що у серці. Того, що так любить й страждає.

Молімось Йому! І у горі, і в щасті - до Нього!

Бо тільки лиш Він добрий світ на долонях тримає.

 

***

Ця колядка щира щастя вам бажає,

А вода Йорданська вам допомагає.

Радості, здоров’я зичим вам багато,

Хай мир і добробут будуть в вашій хаті!

Марія Бойчук

Новорічні вітання

(з-за кордону)

Я народивсь на Україні

У Прикарпатській стороні,

Живу далеко звідси нині,

На альбіоні - вдалині.

До вас у гості завітати

Мені так хороше завжди,

І круг ялинки танцювати

Ми будем разом залюбки.

Прекрасна лісова красуне,

Несеш ти радість нам усім,

Он зайчик пострибав біленький,

І вовчик сірий в кожусі.

Вітаю всіх з Різдвом Христовим,

Із Новим роком, дорогі.

Наснаги, щастя і здоров’я

Всій українській дітворі! 

Оксана Сподар

***

Летять по небу Ангели над світом

І тихим щастям землю осипають...

Цієї ночі і дорослі, й діти

Маленького Ісусика вітають.

Різдвяна ніч... Сьогодні в кожній хаті

Уся родина за одним столом...

Хай будуть люди радістю багаті,

Міцним  здоров’ям, щирістю й теплом!

Дзвенять колядки весело і світло,

До Бога линуть щирі молитви:

- Щоб у серцях людей любов розквітла,

Святий Ісусе, нас благослови ! –

Сніжинки, наче Ангелів пір’їни,

В долоньки ловлять діточки малі

І просять в Бога щастя Україні,

Добра і миру на усій землі!

Людмила Перевізник

Мар'яна Хабер