вівторок, 28 травня 2019 р.

Трем в душі

Хочеться познайомити наших читачів із ще однією талановитою поетесою-краянкою Марією Бойчук. В недалекому минулому – вчитель біології у с. Шевченкове. Її вірші були надруковані у періодичних виданнях та поетичних збірниках.
У 2007 році побачила світ перша збірка її поезій «Суть життя».
Трем душі відчуваєш, коли через вірші заходиш у «світ душі» Марії Бойчук. І, як вона, закохуєшся в природу, радієш кожному прожитому дню, робиш світ кращим тим, що вчишся від авторки робити добро людям. Для тих, хто ще не відкрив для себе поетку – прислухайтесь до її серця, яке говорить поетичним словом.

Ріка тече
Нічого вічного
В житті нема:
Ріка тече,
А потім висихає.
Шумлять ліси –
Людська рука
Безжально їх рубає.
Ніжна билинка у лугах,
Що має душу й мову,
Свою і радість, і печаль
Дарує нам і Богу.

Весняна симфонія
От – от наллється білим цвітом вишня,
Легенько вітер грається гіллям
І соловейко тьохкає сердечно,
Весна цілує хмари на горбах.

А сонечко уже не просто світить,
Леліє землю, квітне все навкруг,
Берізка ніжно розправляє коси,
Астрал вплітає диво і красу.

Щемить у серці благодать казкова
Життя пульсує, мов дзвінкий струмок.
Моя прекрасна, українська Земле,
Прийми чарівний сонячний вінок.

***
«Природа – мова Бога»
М.В. Ломоносов
Природо, матінко свята,
П’ю серцем розкіш твого тіла,
Вслухаюсь в музику сповна:
У дзвін ріки, що дуже сміла,
У щебет птиці в вишині,
У шум дерев на видноколі,
Тріщання комашні в траві,
Що так підвладні світлу й волі.
Корінням держиться землі,
Душею тягнеться до неба
Трава зелена на ріллі –
Для нашого життя потреба.
У тій билинці сльози є,
Що з неба Господь посилає,
А сіль Землі, живлющий сік,
Вона старанно зберігає.
Це не пустий є бур’янець,
Тут криється велика сила,
Якщо шепнеш ласкаво ти,
Вона зрадіє, мов дитина,
Природо, матінко свята,
Навчи мене у мирі жити,
Пізнати все, що ти дала –
Любити та боготворити.

Ромашка
Не зірву в полі я ромашку
І не поставлю на столі,
Вона в природі жити хоче,
До волі прагне, як і ми.

Схилюся низько, на коліна,
До серця ніжно пригорну,
Загляну в душу ту незриму
І поцілую цю красу.

Пустун – вітрець
Кружля над нами,
Привіт від сонечка несе,
Космічні, загадкові далі
Чарівній квітці віддає.

Травинка
Із лона матері – землиці
Тонка стеблинка проросла.
Маленька, ніжна і тендітна
До нас у гості ти прийшла.

Росою вмилася травинка
Промінням сонце виграє,
Немов це скрипки ніжні струни,
Життя Землі вона дає.

Торкнуся подихом до тебе,
Створіння миле, дороге!
Ти найчистіша в цьому світі,
Повір, так є.

Краса Карпат
Серед природи і краси
Тут народились я і ти.
Це Богом створена Земля,
Моя Карпатська сторона.

Джерела чисті й потічки
Дають тобі й мені води,
Такої більш ніде нема,
Бо це Карпат моїх сльоза.

Крута стежина у траві
Веде під купол чистоти.
І тільки тут душа співа,
Дзвенить в повітрі доброта.

Така гармонія навкруг,
Чарує зір вона і слух.
Не знаєш, що тут головне,
Бо ліс – це світ, де все живе.

Щасливі будемо тоді,
Допоки житимуть ліси.
Цю істину зумій збагнуть,
То ж посади ялину тут.

Блаженство
Душею бачу цю красу чудову:
Легенький вітер листям шарудить,
Старезний дуб шепочеться з вербою,
Передає сердечний їй привіт.
І сонечко вже вийшло із-за хмари,
Травинка у промінні виграє,
Енергію космічну для нащадків
Акумулює та природі віддає.
Доноситься до вуха ніжний щебет –
Це соловейко трелі видає.
Смакують вуха незвичайні звуки,
Блаженство всю наповнює мене.

Трем в душі
Який прекрасний Божий світ:
В листочку сонечко відбилось,
Запахло у повітрі так,
Бо зело все вже обновилось.

Набрало блиску від землі
Ожини листя соковите,
Шафрани буйно зацвіли
Черпнувши свіжість від роси.

Духмяні хмари в далині,
Гуляють по верхах горбистих,
Прованс оспіваний в душі
Солодкий, дивнопроменистий.

Кружляють ластівки навкруг,
Крикливо збіглися ворони,
Лелеки до багнистих лук
Звертають, мов до мами в лоно.

Зозуля з яру, з далини,
А інша, на високій луці.
Виспівують та славлять все,
Любов тут вічно невмируща.

Прекрасний світ, цей Божий дар,
Та тільки бідна та людина,
Котра запорпана в нору
Своєї долі так незримо.

Відкриймо очі, щоб красу
Цю вічну в душу запустити
І жити так, любити все,
Радіти та благословляти.

Схаменіться люди
Скроні розриває дикий біль,
Серце тяжко плаче і ридає.
Скільки вам потрібно ще життів,
Нелюди криваві та захланні?

Маски одягаєте собі
На брехливі та пихаті пики.
Як не соромно дивитися на світ?
Із людей ви робите каліки.

А закони ваші? Це є смерть.
Вся природа у страшному смутку
Хто Карпати вирізав ущент?
Нас благають гори в порятунку.

Де Олекса – цей потужній муж,
Подивись ти на свої Карпати
Велетенська сила й мужній дух,
Що зробили люті супостати?

Як орлам літати в вишині?
Як мурашці дім побудувати?
Схаменіться люди на Землі,
Просить нас Природа-Мати.

понеділок, 13 травня 2019 р.

Весняна симфонія


Справжній оркестр природи… Від перших днів, коли зголосилась пташка заспівати, прикликаючи за собою іншу, не менш співучу подругу. До них долучились інші артисти природи, щоб створити симфонію для душі. Весна вже подбала про очі і серце, розкривши себе у смарагдах. Бережно, як мати, торкнулась кожної руки і обличчя промінням та дощовою краплинкою. Нагадала, що саме в травні свято найрідніших, тобто Матері. Її почули наші літстудійці та серцем написали вірші для вас, дорогі читачі.

Людмила Перевізник
Не така весна
І ніби весна, та якась не така,
І пишуться вірші нечасто,
І пісня пташина тремтить нетривка,
І щось не дає мені впасти.
Весняні дощі і травневі хрущі,
Сади запишалися цвітом…
Лише парасолі строкаті й плащі,
А душі – без різноманіття.
Не всі, не в усіх. Покоління таке?
Чи, може, таке поклоніння?
Триває весна, хоч якась не така
І пісня пташини нетлінна.
Що сталося з тобою, небо?
Ти сиплеш сніг на білий цвіт…
Та ж йому холоду тепер не треба,
бо ще цвітіння час йому не збіг.
Ти гніваєшся на цей люд неправий,
бо все в природі грубо зруйнував?
Чому ж на цвіт, той на деревах білий?
Яку вину перед тобою мав?…
А сніг іде, він Богу, певно, милий...
Не просто так: давно такого не було.
І боляче за цвіт, який на нас подібний:
нас холодом сердець давно вже замело.

Ольга Литвин
Ранок
Травневий ранок сипле роси
у ще нескошену траву.
Десь густо зеленіє просо,
не видно зорану ріллю.
Весна прийшла вповні красиво,
як день з-за обрію іде.
І, розпустивши віти – крила,
освячує навколо все живе.
Поглянь ти своїм чистим серцем
на благодать оту земну,
і матінка – земля тобі озветься:
– Ти тільки бережи мою красу!

Серце мами
Тільки мама може ніжно таки любити…
Тільки мама може берегти
сон, який солодкий зранку усім дітям,
тепло так в обіймах дрімоти.

Тільки мама знає, чому плачуть діти,
що у них на серці, де іще болить…
Тільки мама може так теплом зігріти,
коли холод в душу хоче забрести.

Тільки мама може, все на світі знає,
без наук високих чим допомогти.
Тільки серце мами все в собі вміщає.
Тільки серце мами треба берегти…

***
Дар материнства подаровано із неба,
прекрасне і найкраще в світі з див.
І якщо є в житті яка потреба:
до матері Бог вухо прихилив.

Він серце дав, що сповнене любові,
яке здолає втому, прикрий біль.
Дитя тепло відчує в кожнім слові,
з дитячих літ до дні благословінь.

Яке то щастя – чути скрип колиски,
коли крихіточка, як ангел, тихо спить…
То ніби в дар отримане намисто,
в якому сили сховано, щоб жить.

Любов Тимчій
***
У травні свято – найрідніше в світі
Це свято наших любих матерів.
Тоді додому всі приходять діти
З своїх осель, із далечі світів
До рідної, єдиної навіки,
Що віддавала всім тепло й любов,
Що відправляла з болем із домівки
В дорогу, яку кожен віднайшов.
Молилась довго за щасливу долю,
За те, щоб Бог здоров'ям наділив.
А ще рушник давала із собою,
Щоб біль доріг і зло усе він змив.
Вже час дорогами до мами повертатись,
Вже час віддати забрану любов.
Вона, як завжди, на порозі хати
Чекає всіх, хто з дому в світ пішов.
Чекає довго, ночами сумними,
І сонячного ранку, і в обід.
Приходьте до найкращої людини,
Яка любов'ю зігріває світ.

***
А мами нишком плачуть у ночі,
Тому ,що залишаються самими,
Тому ,що так буває у житті:
Що мами не живуть з дітьми своїми.
І рученьки, що так робили все,
Що пестили і заплітали коси,
Ті руки, що голубили тебе
Уже стомились. Взять води не взмозі.
І ти в розпуці рвешся до села,
До матінки любимої своєї,
Що і науку і любов дала,
А ти не можеш бути біля неї.
І молишся, щоб Бог здоров'я дав,
Щоб не боліли руки і серденько.
Кидаєш все – і поспішаєш знов
Туди, де жде на тебе рідна ненька.

Марія Бойчук
Весняна симфонія
От – от наллється білим цвітом вишня,
Легенько вітер грається гіллям
І соловейко тьохкає сердечно,
Весна цілує хмари на горбах.

А сонечко уже не просто світить,
Леліє землю, квітне все навкруг,
Берізка ніжно розправляє коси,
Астрал вплітає диво і красу.

Ще мить у серці благодать казкова
Життя пульсує, мов дзвінкий струмок.
Моя прекрасна, українська Земле,
Прийми чарівний сонячний вінок.

Матусі
Люба ненько моя мила!
Я вклоняюся тобі,
За любов, яку давала,
І даєш нам у житті.

Твої очі, як вуглинки,
Іскри сиплють навкруги.
І зігрітись серце може,
Коли холодно душі.

Руки стали вузловаті,
Але лагідні такі,
Вони внуків повивали,
Й стільки хліба напекли!

Скроні густо посивіли,
Стала цвітом вишні ти,
Найдорожча моя ненько,
Я вклоняюся тобі.

Ясне сонечко
Ясне сонечко раненько
Засвітило у вікно,
Теплі промені ласкаві
Впали на моє чоло.
Ніжний мамин голосочок
Розбудив мене уже,
Котик Мурчик миє личко,
До порога проведе.
Щастя більшого не треба,
Легко й тепло на душі,
Є гармонія у серці –
Мир панує навкруги.