Хочеться познайомити наших
читачів із ще однією талановитою поетесою-краянкою Марією Бойчук. В недалекому
минулому – вчитель біології у с. Шевченкове. Її вірші були надруковані у періодичних виданнях та поетичних
збірниках.
У
2007 році побачила світ перша збірка її поезій «Суть життя».
Трем душі відчуваєш, коли через
вірші заходиш у «світ душі» Марії Бойчук. І, як вона, закохуєшся в
природу, радієш кожному прожитому дню, робиш світ кращим тим, що вчишся від
авторки робити добро людям. Для тих, хто ще не відкрив для себе поетку –
прислухайтесь до її серця, яке говорить поетичним словом.
Ріка тече
Нічого вічного
В житті нема:
Ріка тече,
А потім висихає.
Шумлять ліси –
Людська рука
Безжально їх рубає.
Ніжна билинка у лугах,
Що має душу й мову,
Свою і радість, і печаль
Дарує нам і Богу.
Весняна
симфонія
От – от наллється білим цвітом вишня,
Легенько вітер грається гіллям
І соловейко тьохкає сердечно,
Весна цілує хмари на горбах.
А сонечко уже не просто світить,
Леліє землю, квітне все навкруг,
Берізка ніжно розправляє коси,
Астрал вплітає диво і красу.
Щемить у серці благодать казкова
Життя пульсує, мов дзвінкий струмок.
Моя прекрасна, українська Земле,
Прийми чарівний сонячний вінок.
***
«Природа
– мова Бога»
М.В. Ломоносов
Природо, матінко свята,
П’ю серцем розкіш твого тіла,
Вслухаюсь в музику сповна:
У дзвін ріки, що дуже сміла,
У щебет птиці в вишині,
У шум дерев на видноколі,
Тріщання комашні в траві,
Що так підвладні світлу й волі.
Корінням держиться землі,
Душею тягнеться до неба
Трава зелена на ріллі –
Для нашого життя потреба.
У тій билинці сльози є,
Що з неба Господь посилає,
А сіль Землі, живлющий сік,
Вона старанно зберігає.
Це не пустий є бур’янець,
Це не пустий є бур’янець,
Тут криється велика сила,
Якщо шепнеш ласкаво ти,
Вона зрадіє, мов дитина,
Природо, матінко свята,
Навчи мене у мирі жити,
Пізнати все, що ти дала –
Любити та боготворити.
Ромашка
Не зірву в полі я ромашку
І не поставлю на столі,
Вона в природі жити хоче,
До волі прагне, як і ми.
Схилюся низько, на коліна,
До серця ніжно пригорну,
Загляну в душу ту незриму
І поцілую цю красу.
Пустун – вітрець
Кружля над нами,
Привіт від сонечка несе,
Космічні, загадкові далі
Чарівній квітці віддає.
Травинка
Із лона матері – землиці
Тонка стеблинка проросла.
Маленька, ніжна і тендітна
До нас у гості ти прийшла.
Росою вмилася травинка
Промінням сонце виграє,
Немов це скрипки ніжні струни,
Життя Землі вона дає.
Торкнуся подихом до тебе,
Створіння миле, дороге!
Ти найчистіша в цьому світі,
Повір, так є.
Краса
Карпат
Серед природи і краси
Тут народились я і ти.
Це Богом створена Земля,
Моя Карпатська сторона.
Джерела чисті й потічки
Дають тобі й мені води,
Такої більш ніде нема,
Бо це Карпат моїх сльоза.
Крута стежина у траві
Веде під купол чистоти.
І тільки тут душа співа,
Дзвенить в повітрі доброта.
Дзвенить в повітрі доброта.
Така гармонія навкруг,
Чарує зір вона і слух.
Не знаєш, що тут головне,
Бо ліс – це світ, де все живе.
Щасливі будемо тоді,
Допоки житимуть ліси.
Цю істину зумій збагнуть,
То ж посади ялину тут.
Блаженство
Душею бачу цю красу чудову:
Легенький вітер листям шарудить,
Старезний дуб шепочеться з вербою,
Передає сердечний їй привіт.
І сонечко вже вийшло із-за хмари,
Травинка у промінні виграє,
Енергію космічну для нащадків
Акумулює та природі віддає.
Доноситься до вуха ніжний щебет –
Це соловейко трелі видає.
Смакують вуха незвичайні звуки,
Блаженство всю наповнює мене.
Трем в
душі
Який прекрасний Божий світ:
В листочку сонечко відбилось,
Запахло у повітрі так,
Бо зело все вже обновилось.
Набрало блиску від землі
Ожини листя соковите,
Шафрани буйно зацвіли
Черпнувши свіжість від роси.
Духмяні хмари в далині,
Гуляють по верхах горбистих,
Прованс оспіваний в душі
Солодкий, дивнопроменистий.
Кружляють ластівки навкруг,
Крикливо збіглися ворони,
Лелеки до багнистих лук
Звертають, мов до мами в лоно.
Зозуля з яру, з далини,
А інша, на високій луці.
Виспівують та славлять все,
Любов тут вічно невмируща.
Прекрасний світ, цей Божий дар,
Та тільки бідна та людина,
Котра запорпана в нору
Своєї долі так незримо.
Відкриймо очі, щоб красу
Цю вічну в душу запустити
І жити так, любити все,
Радіти та благословляти.
Схаменіться
люди
Скроні розриває дикий біль,
Серце тяжко плаче і ридає.
Скільки вам потрібно ще життів,
Нелюди криваві та захланні?
Маски одягаєте собі
На брехливі та пихаті пики.
Як не соромно дивитися на світ?
Із людей ви робите каліки.
А закони ваші? Це є смерть.
Вся природа у страшному смутку
Хто Карпати вирізав ущент?
Нас благають гори в порятунку.
Де Олекса – цей потужній муж,
Подивись ти на свої Карпати
Велетенська сила й мужній дух,
Що зробили люті супостати?
Як орлам літати в вишині?
Як мурашці дім побудувати?
Схаменіться люди на Землі,
Просить нас Природа-Мати.
Немає коментарів:
Дописати коментар