Трем в душі

Хочеться познайомити наших читачів із ще однією талановитою поетесою-краянкою Марією Бойчук. В недалекому минулому – вчитель біології у с. Шевченкове. Її вірші були надруковані у періодичних виданнях та поетичних збірниках.

У 2007 році побачила світ перша збірка її поезій «Суть життя».

Трем душі відчуваєш, коли через вірші заходиш у «світ душі» Марії Бойчук. І, як вона, закохуєшся в природу, радієш кожному прожитому дню, робиш світ кращим тим, що вчишся від авторки робити добро людям. Для тих, хто ще не відкрив для себе поетку – прислухайтесь до її серця, яке говорить поетичним словом.

Ріка тече

Нічого вічного

В житті нема:

Ріка тече,

А потім висихає.

Шумлять ліси –

Людська рука

Безжально їх рубає.

Ніжна билинка у лугах,

Що має душу й мову,

Свою і радість, і печаль

Дарує нам і Богу.

Весняна симфонія

От – от наллється білим цвітом вишня,

Легенько вітер грається гіллям

І соловейко тьохкає сердечно,

Весна цілує хмари на горбах.

А сонечко уже не просто світить,

Леліє землю, квітне все навкруг,

Берізка ніжно розправляє коси,

Астрал вплітає диво і красу.

Щемить у серці благодать казкова

Життя пульсує, мов дзвінкий струмок.

Моя прекрасна, українська Земле,

Прийми чарівний сонячний вінок.

***

«Природа – мова Бога»

М.В. Ломоносов

Природо, матінко свята,

П’ю серцем розкіш твого тіла,

Вслухаюсь в музику сповна:

У дзвін ріки, що дуже сміла,

У щебет птиці в вишині,

У шум дерев на видноколі,

Тріщання комашні в траві,

Що так підвладні світлу й волі.

Корінням держиться землі,

Душею тягнеться до неба

Трава зелена на ріллі –

Для нашого життя потреба.

У тій билинці сльози є,

Що з неба Господь посилає,

А сіль Землі, живлющий сік,

Вона старанно зберігає.
Це не пустий є бур’янець,

Тут криється велика сила,

Якщо шепнеш ласкаво ти,

Вона зрадіє, мов дитина,

Природо, матінко свята,

Навчи мене у мирі жити,

Пізнати все, що ти дала –

Любити та боготворити.

Ромашка

Не зірву в полі я ромашку

І не поставлю на столі,

Вона в природі жити хоче,

До волі прагне, як і ми.

Схилюся низько, на коліна,

До серця ніжно пригорну,

Загляну в душу ту незриму

І поцілую цю красу.

Пустун – вітрець

Кружля над нами,

Привіт від сонечка несе,

Космічні, загадкові далі

Чарівній квітці віддає.

Травинка

Із лона матері – землиці

Тонка стеблинка проросла.

Маленька, ніжна і тендітна

До нас у гості ти прийшла.

Росою вмилася травинка

Промінням сонце виграє,

Немов це скрипки ніжні струни,

Життя Землі вона дає.

Торкнуся подихом до тебе,

Створіння миле, дороге!

Ти найчистіша в цьому світі,

Повір, так є.

Краса Карпат

Серед природи і краси

Тут народились я і ти.

Це Богом створена Земля,

Моя Карпатська сторона.

Джерела чисті й потічки

Дають тобі й мені води,

Такої більш ніде нема,

Бо це Карпат моїх сльоза.

Крута стежина у траві

Веде під купол чистоти.

І тільки тут душа співа,
Дзвенить в повітрі доброта.

Така гармонія навкруг,

Чарує зір вона і слух.

Не знаєш, що тут головне,

Бо ліс – це світ, де все живе.

Щасливі будемо тоді,

Допоки житимуть ліси.

Цю істину зумій збагнуть,

То ж посади ялину тут.

Блаженство

Душею бачу цю красу чудову:

Легенький вітер листям шарудить,

Старезний дуб шепочеться з вербою,

Передає сердечний їй привіт.

І сонечко вже вийшло із-за хмари,

Травинка у промінні виграє,

Енергію космічну для нащадків

Акумулює та природі віддає.

Доноситься до вуха ніжний щебет –

Це соловейко трелі видає.

Смакують вуха незвичайні звуки,

Блаженство всю наповнює мене.

Трем в душі

Який прекрасний Божий світ:

В листочку сонечко відбилось,

Запахло у повітрі так,

Бо зело все вже обновилось.

Набрало блиску від землі

Ожини листя соковите,

Шафрани буйно зацвіли

Черпнувши свіжість від роси.

Духмяні хмари в далині,

Гуляють по верхах горбистих,

Прованс оспіваний в душі

Солодкий, дивнопроменистий.

Кружляють ластівки навкруг,

Крикливо збіглися ворони,

Лелеки до багнистих лук

Звертають, мов до мами в лоно.

Зозуля з яру, з далини,

А інша, на високій луці.

Виспівують та славлять все,

Любов тут вічно невмируща.

Прекрасний світ, цей Божий дар,

Та тільки бідна та людина,

Котра запорпана в нору

Своєї долі так незримо.

Відкриймо очі, щоб красу

Цю вічну в душу запустити

І жити так, любити все,

Радіти та благословляти.

Схаменіться люди

Скроні розриває дикий біль,

Серце тяжко плаче і ридає.

Скільки вам потрібно ще життів,

Нелюди криваві та захланні?

Маски одягаєте собі

На брехливі та пихаті пики.

Як не соромно дивитися на світ?

Із людей ви робите каліки.

А закони ваші? Це є смерть.

Вся природа у страшному смутку

Хто Карпати вирізав ущент?

Нас благають гори в порятунку.

Де Олекса – цей потужній муж,

Подивись ти на свої Карпати

Велетенська сила й мужній дух,

Що зробили люті супостати?

Як орлам літати в вишині?

Як мурашці дім побудувати?

Схаменіться люди на Землі,

Просить нас Природа-Мати.