Магія теплих слів

Пригріло… Затяжні дощі скінчилися і серце заспівало пташкою серенади літу. Червень, відкриваючи двері сонцю, дав доступ до облич, які щодня цілують мільярди сонячних зайчиків. Вони, танцюючи з вітром, створюють тандем радості, який пробуджує крилату музу і дає їй наказ спускатися на перо, що вмочившись у чорнило буднів перетворює кожне моргання дня на вірш. А ці сонячні вірші наповнюють солодом вуста закоханих одне в одного, в природу і розпихають хмари відчаю. Читайте і пересвідчуйтесь!

Оксана Сподар

***

Люблю тебе…

Незабаром іще одне літо

пересіє крізь сито

небо твоє голубе

у бездонних очах,

холодних, немов ручай,

сонцем іскристим наповнений,

і так щедро насіється знов мені

дзвінким благодатним дощем…

А я хочу напитися ще

твоєї безмежної ніжності,

що у погляді, в слові засніженім,

як трава крізь асфальт, проросте

із душі неймовірно світлої,

що добром усміхається світові

і дарує любов і красу,

проганяє затаєний сум,

життєдайним вогнем розливається…

А душа моя тихо торкається

вдячним словом до Божих небес…

Люблю тебе!

***

Той дивний смуток у Твоїх очах

Такий безмежний, світлий і високий

Торкнувся вітром до мого плеча

І вмить розбив мій кришталевий спокій.

А тихий голос магією слів

Творив картини радісні, яскраві…

До Тебе йде душа… по битім склі…

І пломеніє в сонячній заграві…

***

Долаючи межі і стереотипи

Ти спокій мій весь до краплиночки випив

І спрагу мою, як святою водою,

Так лагідно й тихо наповнив собою…

Безмежною щирістю серце зігріте

Навчається заново сонцем горіти,

Забувши про дні зледенілі, солоні,

Сніжинкою танути в теплій долоні,

Летіти до неба пташам легкокрилим,

І вітром дзвінким підганяти вітрила,

По зорях стрибати в вечірньому небі

І щастям земним повертатись до тебе…

***

Ночі у червні такі короткі,

Такі жагучі, такі шалені!..

Зблискують зір золоті самородки,

Смарагдово дивиться світ зелений

На дивних людей, що летять над землею

І, (як тут світові не дивуватись?)

Неначе напились солодкого клею -

Не можуть устами від уст одірватись.

Вони – єдине. Вони – це Всесвіт,

Налитий щастям по самі вінця…

      – Ти чуєш хвиль божевільний плескіт? –

      Ці ночі котяться, як червінці

      В  скарбнички пам’яті в наших душах.

Життя – це бісер сліпучих митей.

Все інше тихо краде байдужість,

Все інше щезне, дощами змите.

...Час – то втікає бурхливими зливами,

то, як ведмедик, неповороткий...

Люди! Встигайте бути щасливими!

Життя, як спалах – таке коротке!

Людмила Перевізник

***

так багато покликаних вибраних мало

а ми обрані саме цим літом

нам так зливи весняні завзято співали

засипаючи землю всю цвітом

там де стежка як річка у літо впада

зорі губляться в травах шовкових

ти як вітер летиш чи течеш як вода

і знаходиш мене знову й знову

як промінчик в долоні росу в пелюстках

як у небі хмаринку химерну

мене ловиш у сіті в бажаннях і снах

наче рибу в глибинах озерних

так багато покликаних чують не всі

а ми знаємо наше це літо

І буяє земля в неймовірній красі

і на нас вже розставлені сіті

Ольга Литвин

***

Була завзята тиха літня спека,

та враз так змерклося, неначе морок став.

З’явилась чорна смуга в небі десь далеко,

а в ній вогонь спалахував й згасав.

Моргало небо в чорній смузі хмар,

і на краю вже хвиля вогняна стояла.

Все рухалось, кипіло, мов гарячий чан,

і разом з блискавкою небо вибухало.

Білий потік порвав заслону ночі,

і, наче лив хтось відрами дощу.

Земля принишкла і закрила очі,

наплакалась, напевно, досхочу.

Тяглася в небі довга і уперта канонада,

та скоро втихла: вибилася з сил…

Скінчила бій рясним холодним градом,

так вгамувався літній буревій.

Тепле повітря змовкло, як налякана дитина,

заплакана і змучена розсунулась земля.

Ще дерево задихане трусилось:

лежало поруч зламане гілля…

Люба Тимчій

        ***

Косила трави вранішня коса.

Вони лягали рівно на покоси

І, ніби, пропадала вся краса,

І плакали за нею срібні роси.

Голівки у ромашок полягли

І вогників померкнули іскринки.

І шелест трав поволі так німів,

І хвилі трав розтали, як хмаринки.

Коса косила...Запах всіх п'янив,

Немов просив: залиште трави в полі,

Бо звіробій й чебрець ще не відцвів

І вітер тут не нагулявсь доволі.

Коса косила...Стомлений косар

Пив спрагло воду із кринички в полі.

Покоси трав, що у рядки лягли,

Стелили стежку для людської долі.

Назарія Веснянко

***

Заховалась душа між квітками,

Аромат ніжності у серці засміявся,

Забавилась росами – блискітками,

А вітер з зайчам сонця залицявся.

Милозвучно скрипка обізвалась,

А сойка закричала десь з горіха.

Трава з листочками шепталась,

Нас всіх захопила забавка – втіха.

Не хмуриться вже день на літо,

Яке цілує кожного у дві щоки.

Людей малих й старих зі гріто,

Хруст чуєш, це до щастя кроки.

Життя вирує і бурлить струмком,

У снопи в’яжуть дійсності бажання.

З найкращим Божим подарунком,

Пізнаєш сенс любові і страждання.

***

Червень шепоче молитву стиха,

Він владарює сьогодні й завтра.

Ніщо не провіщає жодного лиха,

Піднімає бджілка термометра.

Сонечко ніжно цілує обличчя,

Промінцями торкається тіла.

Вже не виникає протиріччя,

Людина ж нагрітись хотіла.

Трави покосами лягли спочити,

Вітерець бережно чеше коси.

Радість вдається пташці свідчити,

Спрагло п’єш щастя прозорі роси.

Бо червень в літо двері отворив,

Крізь них заходиш усміхаєшся.

В душі щось дивне сотворив,

Що радості не опираєшся.

Лілія Пінчук

Літо

Настало тепле літо

Зраділа дітвора

Розцвіли ніжні квіти

На річку всім пора.

Ранкове тепле сонце

Загляне у вікно

Скоріше прокидайся,

Надворі жде воно.

Прекрасне тепле літо

Канікули, ура!

Радіють усі діти

Найкраща це пора!

Мар’яна Вагіль

***

Світанок, спів птахів

і ранкові коси розплете

зелень літа вдалині...життя

б умити, де найбільші

роси...усе б убрати в

літа розкішні пісні...Туман

розлігся від тепла...мов

ковдра в горах...лелеки

вже лелеченятам їсти

несуть...і тільки в цих

найдивовижніших

мальовничих порах

показує природа

свою найдивовижнішу

суть...Літо...воно збирає

тисячі мелодій...І як

на арфі гармонійно

створює одну...Здається

лише час, як непомітний

злодій...собі збирає все й

веде наступну пору...Співа

соловей, зозуля кує, а орел

лише раз озветься, коли

вниз стрімголов по

здобич летить...І вся

краса ця благодаттю від

Бога зветься...зібрана в

маленьку жменьку літа...й

вся так життя мить.

Усі діти – письменники і казкарі

Не зважаючи на те, що сьогодні ми живемо у час високих технологій, комп’ютерів, Інтернету, айфонів – значення книги у нашому житті неоціненне. Книга допомагає в навчанні, збагачує знаннями, розвиває мислення і фантазію, народжує мрії та вчить, як їх здійснити і, звичайно, спонукає до написання власних творів. Не вірите? Переконайтесь в цьому самі, прочитавши казки, оповідання, цікаві історії, листи до літературних героїв від найменших друзів нашої бібліотеки – учнів Долинського науково-академічного ліцею «Інтелект».

Золота бджола

У маленькому селі жив собі старий пасічник. Було у нього десять вуликів i вci вони мали добрі бджолині СІМ’Ї. Матка відкладала яйця, а бджоли збирали мед. Найбільша гордість старого пасічника – восьмий вулик. Був він сильний i медоносний. Та останнім часом цей вулик дуже збіднів, став безпомічним, а матка відклала останнє яйце. Через деякий час із яйця вилупилась звичайна п’ятиока бджілка, але покрита золотом. Пасічник, звісно, зрадів, але знав, що життя цієї бджілки не довге, тільки два місяці. Та цi два місяці пролетіли як два дні. Але вулик за цей час встиг відновитися. Залишився один день i золота бджілка мала попрощатися зi світом. Цей день був дуже сумним, бджола вилетіла з вулика останній раз. Та раптом до її домівки підійшла чужа людина. Золотій бджолі не залишалося нічого іншого, як захистити свою домівку. Вона напала на людину, укусила її i за одну секунду загинула. Цей день запам’ятається назавжди  бджолам, яких вона захистила.      

Яринка Паньків

Єдиноріг Елів

У казковому лici, повному дивовижних істот та міфічних тролів, жила єдиноріг на ім’я Елів. Була вона доброю та дружелюбною.

Якось гуляючи зі своїми друзями по лісу, почула голосний плач. Звірята хутко пoбiгли на звук. Там вони побачили зайчика Джо, у якого застрягла лапка між камінням. Друзі врешті-решт допомогли визволитись зайчику. За таку поміч Джо запросив рятівників у гocтi на чай з морквяним тортом. Вони смачно поїли, а потім усі разом пішли гуляти казковим лісом.

Вероніка Целіщева

Лист до Беккі

Привіт, Беккі! Мене звати Вероніка. Мені скоро виповниться 11 років. Я проживаю в чудовому місті Долина. Моя сім'я складається з татуся, матусі i молодшого братика. Я прочитала історію про твого друга Тома. Мені все дуже сподобалося, особливо багате на пригоди дитинство.

Хочу сказати, що у нас є дещо спільне. Я також маю довге золотисте волосся, яке полюбляю заплітати в косу. Люблю активно відпочивати, їздити в гори, кататися на конях, гратися з подружками. Дуже б хотіла зустріти такого ж справжнього друга, яким є  для тебе Том.

Надзвичайно  зворушила історія про те, як ви заблукали в печері, де Том  піклувався і оберігав тебе.  А ще він подарував Toбi братчики…це так романтично!

Дорога Беккі, я закінчую свого листа i сподіваюся на відповідь, де Ти більше розкажеш про свої інтереси, хобі. Прошу передати вітання Тому Сойеру.  Я з нетерпінням чекатиму Вас у гocтi!

Всього найкращого!

З повагою Вероніка Целіщева

Привіт,Томе Сойєре!

З великою любов'ю та неймовірним захопленням пишу Тобі декілька слів. Ти з’явився у моєму житті випадково, після того, як до моїх рук потрапила чарівна книга Марка Твена про незвичайні пригоди дванадцятирічного хлопчика. А я так люблю поринати у цікавий і захоплюючий світ пригод! Та, мабуть, я не розв’язала б клубок труднощів, що сталися із тобою: фарбування паркану, свідок бійки на цвинтарі, суд, блукання в печері разом з Беккі Тетчер… А Тобі все під силу, бо Ти – спритний, кмітливий, безкорисливий, мужній і добросердний. Пригадую, як Ти абсолютно безкорисливо врятував від незаслуженої петлі безпорадного п’яницю Мефа Поттера й не побоявся при цьому накликати на себе гнів Індіанця Джо. На мою думку, це героїчний вчинок, який заслуговує похвали.

Тому хочу обдарувати Тебе приємними словами. Ти мужній і розумний, везучий і кмітливий, наполегливий і щирий, сміливо шукаєш вихід у скрутних ситуаціях, Ти – джентльмен (береш на себе провину Беккі — дівчинки, до якої ніяково намагаєшся залицятися, і витримуєш прочуханку вчителя). Можу продовжувати називати Твої чесноти, але боюся, щоб Ти не зазнався.

Я  пишаюся Тобою,  бо Ти ставишся з любов’ю до інших, обдаровуючи їх дорогоцінними коштовностями – щирістю та безкорисливістю. Скажу Тобі по секрету: я б хотіла, щоб мені доля подарувала такого друга, який не залишить у біді і життя розмалює веселковими кольорами.

Щиро переконана, що про Твої неймовірні пригоди ще прочитає багато допитливих дітей.

З повагою шанувальниця пригод

Софія Федорів

Опис Полліанни

Полліанна – це 11 - річна дівчинка з добрим та люблячим серцем. У неї руденьке волосся, великі голубі очі,  ластовиння на обличчі. У дівчинки була чудова сім'я. Та коли вона була ще маленькою, її матуся померла. Через кілька років помер i батько. Опікуватися Полліанною стала мамина сестра, тітка Поллі.

Героїня була веселою, балакучою, розумною та дуже товариською дівчинкою. Її доброта та милосердя перевершували все. Ще змалечку батько вчив її у всьому бачити радість, позитив.

Meне  зворушив той епізод, коли у подарунок дівчинці прислали замість ляльки милиці. Вона засмутилась, але, пригадавши татові поради, зраділа подарунку.

Полліанна в 21 столітті

Полліанна живе у мальовничому місті Долина. Їй 11 років. Вчиться вона у ліцеї «Інтелект». Полліанна є дуже здібна до науки дитина. Ще з дитинства батько привчив дівчинку ходити до церкви i дякувати Богові за прожиті дні.

У неї є багато друзів, яких  вона готова  підтримати та порадувати в скрутну хвилину. Мама  і тато дівчинки померли,  не залишивши їй нічого. Але саме тато відіграв велику роль  в житті Полліанни, навчивши її одній гpi. Вона називається «Добре – Погане» і мета цієї гри – навчити дітей відрізняти хорошу поведінку від поганої. Гарна поведінка  приносить радість та здоров'я, а погане поводження може призвести до нещасть та хвороб.

Живе дівчинка у своєї тітки Поллі, яка спочатку не дуже любила свою небогу, але з часом поміняла свою думку.

Дівчинка відвідує різні секції з фізичної культури, часто ходить в бібліотеку, де читає багато книг. Влітку полюбляє їздити в гори, кататись на роликах та скейті. Тож дівчинка росте доброю, розумною та щирою дитиною.

Полліанна має багато друзів, а я є однією з них.