Вона вже йде, я чую її кроки…

Так рано і так радо пташки привели весну. І хоча сніг ще горобчиком пурхає, та зима вже не має сили ні в природі, ні в серці збудувати своє холодне царство. Ще вітерець не вгамувався, ще розкидає пилюку і пригинає до землі беззахисні дерева. Та сонечко писанкою викочується на небо і розціловує землю лагідним материнським проміннячком.

Зацвітають перші квіти, і розпускаються бруньки в серцях, закоханих у зеленокосу красуню Весну. Щоб народити нове життя, дитя-вірш, який, мов квітка, розпускається на аркуші паперу, щоб допитливі очі читача знайшли своє уподобання у Слові.

Оксана Сподар

Ранкові етюди

                          І

Вже перша пташка радісно і щемно

Малює  ранок пензлями пісень.

І рожевіє небо... Як приємно,

Як лагідно іде на землю день!

       Ще жовтий місяць дзеркалом надбитим

       В чиюсь самотність дивиться згори.

       За обрієм вже хтось несамовито

       Шукає на палітрі кольори.

Ці кольори серпанково-прозорі

Цвітуть, переливаються, живуть!

Від заздрощів тікають з неба зорі

І зрадницю-пітьму назад зовуть.

        Пітьма сховалась під крило вороні

        І нишком підглядає звідтіля,

        Як сходить сонце в царственій короні,

        І як йому вклоняється земля.

                       ІІ

Етюд  весняною прозорістю

Так легко пишеться... Іде

Назустріч день з його бадьорістю,

І прокидається бліде

Ще сонне Небо, й просить барвами

Умити личенько йому,

Щоб навіть хмари – сірі варвари

Всміхнулись кольором... Чому?

Бо нині вперше на побачення

До Неба прибіжить Весна.

Чи закохається?

Побачимо...

Примхлива надто вже вона

І вередлива, і зманіжена,

І навіть хтозна ще яка...

А Небо ж поки що засніжене

І з нього, наче з павука,

Снується ниточками віхола

І павутинням огорта

Ліси смерекові та вільхові

І набундючені міста...

А Небу ж хочеться сміятися,

Сніг – смуток звівши нанівець,

А Небу хочеться кохатися

З Весною – Веснонькою весь

Той час, що їм Господь наміряє,

І осипатися дощем,

Дзвеніти сонцем, щастям, мріями

І землю вкутати плащем

Смарагдово-п’янкої зелені,

Гукнути птаству: «Веселись!» –

Щоб люди, буднями приземлені,

Серцями в Небо потяглись...

Етюд  ось-ось і домалюється,

Але забракло кольорів –

Весна із Небом так цілується,

Аж день, засліплений, згорів!..

Оля Головатюк

***

Чисте небо… Тихий ранок…

Весна на землю курс взяла!

Я зустрічаю цей світанок

В надії на нові дива.

Земля легесенько проснулась,

І знов на ній вже є роса.

Весна до мене повернулась!

Заквітчана її коса…

Вона – цілителька  прекрасна, –

Відроджує любов, красу, життя…

До всіх вона приходить своєчасно,

Щастям заповнює буття.

Люба Тимчій

***

Весняне сонце ніжно світить,

Навкруг усмішки, радість, квіти…

Це 8 Березня настало,

Всіх нас кохані привітали

І поцілунком, і любов'ю,

Й словами просто:

–     Я з тобою,

Я захищу від бід, нещастя,

Щоб ти сміялася від щастя,

Відпочивала і раділа,

І щоб нарешті зрозуміла:

Весь світ віддам тобі, кохана!

Бо ти єдина і жадана…

***

Вже весна цього року рання

Розбудила і трави, й сади,

І проміння ловили радо

Ніжні-ніжні листочки й квітки.

Обігрітись хотіли сонцем,

Розквітати іще рясніш.

Та чомусь із ясного неба

Впав неждано холодний сніг.

Трави білі одразу стали,

І дерева зігнули віття,

Лиш тривожно над снігом хитались

Всі тюльпани – весняні квіти.

Людмила Перевізник

***

загубитися б серед квітучих сакур

у легенькому квітчастому платті

і рожевих простеньких балетках

безпомилково перекладаючи

дзвінкоголосся пташиного співу

вітер постійний мій супутник

невдоволено дме в обличчя

облиш ще не прокинулись дерева

ще не побігли весняні соки

венами і артеріями стовбурів

ще не розвились ембріони суцвіть

ще пташки щебечуть незрозумілою мовою

це чекання нестерпне

важче ніж плаксива сира осінь

чи навіть люта зима

а з прочинених дверцят шафи

кокетливо визирає квітчасте плаття

і ледь стоптаним рожевим балеткам

сняться вишневі сади.

***

вона вже йде я чую її кроки

я бачу знаки красномовніші щодень

хоч не засвоїла зимових всіх уроків

підспівую пташкам нових пісень

я їм підкину декілька мотивів

відкину сірих дум важкий лантух

з якої радості з якого може дива

посипався легкий сніжинок пух

такі непевні несміливі дуже

вони не долітають до землі

та падають на твою шибку друже

і тануть залишаючи на склі

мої рядки і вічний мій неспокій

і сіль землі й небес прозору синь

вона вже йде ти чуєш її кроки?

стрічай її й мене якось зустрінь.

Назарія Веснянко

Перемога весни

Знову сніжинки десантом із неба,

В наступ ідуть злі холодні вітри.

Але зими нам сьогодні не треба –

Краще хай сонечко сяє згори!

Боже, даруй перемогу!

Вона належить Весні!

Прийме земля Твою допомогу

І щасливо всміхнеться Тобі і мені.

***

А білим цвітом серце марить

Уже давно, не лиш моє,

З весною хай душа говорить,

Бо в цім теплі магічність є.

Сонце душу зігріває,

Скачуть сонячні зайчата,

Серце в радості співає,

Бо в красі весна багата.

Усе навколо оживає,

Обновки одяга природа,

І радість серце відчуває,

І тане вмить зимова мода.

На гілочці зима не спочиває,

А кланяється… і мерщій тікає…

Серця з серцями розмовляють

На солов’їній рідній мові,

А погляди всміхатися вмовляють,

Щоб правда відчувалася у слові.

Таня Бріцька

Весна

Проснеться дівчинка-весна,

Все навкруги  умить розквітне.

Озветься радості струна

Тепленьким березнем і квітнем.

Проллється дощик по землі,

І квіточки розквітнуть рясно.

На зміну вранішній імлі

Нам сонечко засвітить ясно.

Весна воскресла

Розлилися ріки

Буйними струмками

У минулорічне з повені русло.

Сплющило повіки,

Межи фіранками,

Ніби народилось

Радості тепло –

Сонечко...

І квіти –

як маленькі діти...

І Весна воскресла –

Щастя нам принесла!

***

Зачорніли гори, й вечоріє пізно,

І душа з весною щиро розцвіла.

Ця пора – мов ліки...

Мов про маму пісня,

Що зігріє душу

І сповнить любов.

Це весна воскресла,

Як кожного року.

Нам потіху щиро принесла.

Я дякую Богу за красу небесну,

Я з весною поряд ніби розцвіла.

Радіють дні, що довшими стають.

І писк шпаків вже чути на світанку.

І я радію з ними і сміюсь,

Своїй порі , своїй весні так палко.

Іще чуть-чуть, іде вже до тепла,

До радості, до щастя, і до квітів.

Я радість цю у серці волокла,

від осені, через зиму до літа.

Весна, як дівчина із почуттями,

Струнка, красива , ніжна і грайлива.

Ніби закохана у когось до безтями,

Як перший раз шалена і щаслива.

А може, закохатись  разом з нею?

У очі, душу, і ще раз у тебе.

Ти, як колись, назвеш мене своєю,

В цей час немає іншої потреби.

Мар’яна Григорська

***

Летять сніжинки білі й волохаті.

І вся краса милується у снах.

А нам лиш мить дається, щоб кохати.

Ця світла мить під назвою - весна.

Пробуджує усе, дає надію.

Тепло у грудях незбагненне заіскрить.

І в мріях від кохання млію...

А за вікном весна до нас летить.

Спішить-біжить, аж ноги потомила,

Підсніжники і проліски садила...

І в сонця променях, мов у воді, купалась.

Весна прийшла! – всім гідно посміхалась.