Весна приходить незалежно від подій

Розгортаючи книгу долі приходиш до розуміння того, що все у житті має здатність рухатися. Події, як і пори року, змінюються у часових вимірах. Головне рухатися вперед, навіть, коли підкошуються ноги, повільно, та іди, не можна зупинятися на зупинках: болю, розпачу, ненависті. Нехай не завжди так, як нам би цього хотілося, бо непередбачені обставини крадуть у нас радість і щастя. Не здаваймося ночі, день зігріє усмішкою сонця. Весна приходить незалежно від подій, щоби відродити життя, навіть і там, де його украли у нас.
Часто смуток народжує вірші, очі чекання стають відкритими на красу і бачать по-особливому розквітлу гілку, пташку, яка тьохкає втомленому серцю, травичку, яка лоскоче втомлені життєвими дорогами ноги. Весна одна з найкращих пір року відкриває нам по-новому світанок, вчить перемагати люті морози відчаю, відкриває серце на казку, на переживання пов’язані з коханням, спонукає радіти та втішатись первозданній красі. Віримо, що весні вдасться зцілити пошматоване тіло землі, та сподіваємось, що зможе висушити калюжі сліз.
Смакуймо весну у віршах наших студійок.
 
Ольга Литвин
Травневий світанок
Йде світанок по землі травневій,
щедро вкрита росами земля.
Заведе танок садок вишневий,
пелюсточки цвіту ляжуть на поля.
 
Десь голос зозулі відлунням прилине,
все живе розбудить зранку до життя.
А із – під туманів, наче з – під перини,
Визирне прекрасне квітів вишиття…
 
А промінчик сонця ранок підганяє,
на ниві пропаде вранішня роса.
Десь під гаєм бджілка меду назбирає –
пасічника втішить праця нелегка.
 
Хай травневий ранок завжди сипле роси
на ніким не скошену траву.
Хай пташки по світу вісточки розносять
про таку безмежну радісну красу.
 
***
Я кажу вам: – Вже пахне весна!
Першим проліском котрий дрімає.
А ви скажите: – Ні, ще нема!..
 
-         Але ж запах десь поруч витає!
Я кажу вам: – Втікає зима!
Свої ковдри усюди збирає.
А ви кажите: – Ще зачекай!
То є злодійка, що не дрімає.

Рання весна
Рання весна вже розквітла,
хиткий туман мережив даль.
Півсонне сонечко вставало,
блистів мороз, немов кришталь.
 
Безліч відтінків вигравало в небі,
і обрій серпанкову хустку знімав.
А в висоті дерев десь між гілками,
веселий вітер танець витинав.
 
І звідтіля доносилось зітхання:
зими останній подих жаль ще мав.
Весна жадана йшла, немов кохання:
Ї ї щасливий Березень чекав…
 
Любов Тимчій
***
Нам сонечко веснянки малювало
Такі смішні на носі і щоках.
І на світанку з ліжок підіймало:
–       Вставай, мандруй – це твій життєвий шлях.
А вітер розвівав одежу і волосся:
–       Скоріш вперед! Іди й не зупинись!
І спів птахів зливався в стоголоссі,
Мов гімн звучав: мерщій вперед і ввись!
 
Прозорі роси кожен раз змивали
Весь пил доріг, і втому, і жалі.
І ранком життєдайно напували
Все, що живе й квітує на землі.
 
Уся природа, весь цей світ – для тебе.
Лише не зупиняйся – сміло йди!
Пшениці шепіт, ніжна синь із неба
Дадуть наснагу досягти мети.
 
Красуня – весна
Знов весна до нас в гості прибула
І взялася господарювати.
Світлим променем землю торкнула
І шпака поселила у хату.
 
Ніжні котики розворушила,
Розбудила підсніжники в полі.
Потім бузьків ласкаво зустріла,
Їх додому знов кликала доля.
 
Ще вітрам наказала змітати
Все торішнє опалиє листя.
А дощам – землю так поливати,
Щоби трави скоріш піднялися.
 
Так красуня – весна розходилась,
Що ніхто вже не в змозі спинити.
І земля за цю добру роботу
Їй дарує усміхнені квіти.
 
Прийшла весна!
Ви чуєте? Співа вже соловей!
Бере ранкові неймовірні ноти.
І кличе, кличе стомлених людей:
–       Вставайте час, беріться до роботи!
 
Ви бачите? Вже сонечко зійшло!
Росою вмилось зеленаве поле.
І вже тендітне молоде зело
Покрило землю ген за видноколом.
 
Ви знаєте? Весна вже у правах.
Диктує людям, що садить в городах.
Побачимо ми тільки на жнивах,
Яку весна одержить нагороду.

Лілія Сідор
Цвіте слива
Одягнулись в білі шати сливи
З вітром по-тихеньки гомонять.
Пробудились з сну холодні ниви
І птахи шасливо цокотять.
Припинився дощ. Та чи надовго?
У повітрі надлишок води,
Сонце опускається полого,
Шле привітно промені в сади.
Незабаром в білому округа,
Зал весни в квітучих сукенках.
З цвіту заметіль, моя подруга,
Помережить білим й по грядках.
З вітром повальсує. Чи охоче?
До вподоби шури мури з ним.
Зелолистій дівчині шепоче,
Що колись і він був молодим.
Опаде на трави цвіт тендітний,
В білому мереживі весь сад.
За весною буде тепле літо
Й осінь золотих додасть принад.
 
Граки
Граки летять. Весна їх зустрічає.
Можливо, що весну вони несуть?
Рої із чорних цяток понад краєм
Здолали путь.
На Герасима у сторонці рідній
Із гонором крокують по ріллі.
Хтось каже, із воронами подібні,
Можливо, ні.
Ці гайворони дуже трудівничі.
У пари перезмінка час у час
І барва чорна у одежі личить,
Як на показ.
Синоптики відомі й вельми знатні,
Розумники великі поміж птиць.
В повадках і культурні, й делікатні -
Хитріш лисиць.
На оранку тепло розносять щедро.
Три тижні згодом грянуть посівні.
Гніздо ізвили на старому кедрі.
Хвала весні!
 
Весна
Як пацьорки шафранові очі.
На галявах шитво від весни,
Як знамення Вкраїні пророчі,
Що закінчення близько війни.
Брендушки позбирались у кола,
Вітер так й норовить зачепить.
Сонця промінь торкає довкола,
Мріє роси криштальні попить.
Як подруги, маленькі шептунки.
Ще й моргають на статні дуби.
Веселухи, дівчата-пестунки
Ох щасливі. Прибігли сюди.
На граційній, тонесенькій ніжці
Пелюстини в тугім пояску.
Одягнули легкі босоніжки
І газівку красиву, легку.
Жовтороті пір'їни-тичинки
У огранці із пуху бурштин.
Аромати спокусниців линуть
І війні не зчорнити їх плин.
Неможливо весну зруйнувати,
По Вкраїні скорботній іде.
Неможливо заперти за грати,
Не зламати стебло молоде.

Марія Бойчук
Весняна симфонія
От – от білим цвітом вишня,
Легенько вітер бавиться в гілках,
І соловейко тьохкає сердечно,
Весна цілує хмари на горбах.
 
А сонечко уже не просто світить –
Леліє землю, квітне все навкруг,
Берізка ніжно розправляє коси,
Астрал вплітає в коси їй красу.
 
Щемить у серці благодать казкова,
Життя пульсує, мов дзвінкий струмок.
Моя прекрасна, українська Земле,
Прийми чарівний сонячний вінок.
 
Весна
У серці забуяло жагою,
І скресла крига холоду в очах.
Дивлюсь на синє небо загадково,
Там Ангели шепочуть щось про нас.
 
Астрал наповнений величним світлом,
і щастя відблиском застигло на вустах
Торкаюсь ніжно до єства земного,
А губи шепчуть: це весна, весна!
 
Моє кохання пахне світанково,
А смак його – немов солодкий мед,
Неначе пташка у твоїх долонях,
Кружляю в ніжнім танці менует.
 
Легенький вітер грається волоссям,
А ти стоїш на відстані – завмер.
Через глибинні та спокійні очі
Крилом кохання огорнув мене.
 
Лілія Мацьків
Весна
У промінні заплутався джміль,
Розкошують шовкові метелики,
І червоні тюльпанів вуста –
Поцілунками сповнені келихи.
 
П’ють шпаки божевільний нектар –
Суміш сонця, кохання й романтики.
У зелені чуприни дібров
Анемоні пов’язані бантики.
 
Прагне пестощів літа земля,
Розцяцькована диво – кульбабами.
Лиш замурзані личка дітей
За сніговими  скучали бабами.
 
Травень
День, немов рибину, ловить сонце
В теплих хвилях лагідної річки.
А кульбаби, наче ластовиння,
Вкрили поля розігріті щічки.
Вітер, як хлопчисько бешкітливий,
Із кущів розлогих підгляда,
Як спіднички пістяво – зелені
Безсоромно задира верба.

Людмила Перевізник
 
***
сонце спокійно
скотилось за обрій
сонно позіхнуло
вдихнувши
прохолодний вітерець
спати спати
переглядаючи
калейдоскоп снів
ще один теплий
весняний день минув
скоро люди
переведуть
стрілки годинника вперед
намагаючись
продовжити день
як же було б добре
повернути їх
на рік і місяць назад
щоб зберегти продовжити
не одне людське життя
сонце спить
завтра – нове коло
чи всім однаково
воно світитиме
чи всім
 
***
весна приходить
незалежно від подій
емоцій душевного стану
вона взагалі пані незалежна
стримувати емоції не її уділ
все ж починається з неї
народження першої квіточки
пташині фестивалі концерти
пробудження землі
хоча який то сон
коли навколо вибухи сирени
чи зцілить ця весна
пошматоване тіло землі
чи висушить калюжі сліз
хто зна
але
весна
 
Назарія Веснянко
***
А завтра квітень простягне долоню,
Вже березень свій відлік зупинив.
Вікно на ніч і зараз я заслоню,
Щоб на новини добрі телефон дзвонив.
 
Нехай цей перший день брехні,
Та й не до сміху, краник сліз відкритий.
А добра звістка була увісні.
Та біль на сім замків ще не закритий.
 
Всі сумніви, як одяг поскидаю,
Думки і мрії танцювали б танго.
Прожитий день, про тебе я розповідаю,
Й шепочу: «повернися!»ненастанно.
 
Ще лічені години, серця скрипка грає,
У квітні завтра буде цілий світ.
Душа всі добрі справи по збирає,
Лише щоби почути сонячний привіт.
 
***
Деревам травень заплітає коси,
Із яблуні збиває хижий вітер цвіт.
Цілують босі ноги ще холодні роси,
Нас кличе в мандри сонця дивосвіт.
 
Із спозаранку радість розсипаємо,
В траву, в якій зайчатко тихо спить.
А серцем до краси а ж прикипаємо,
Хоч боїмося на ромашку наступить.
 
А руки - дужі крила, розправляємо,
Назустріч щастю, що хутенько мчить.
Метелика на квітці - щічці забавляємо,
Дзвіночок з сміху щирий дзеленчить.
 
Хмаринки - човники по синім морі,
Пливуть туди, куди спішить життя.
А в солов’їнім неземному хорі,
Прийде кохання і сердець злиття.
 
***
Травневі промені тепла
У душу зазирають сміло.
Надія виглядає із дупла
І серденько застукотіло.
 
І білкою гасає по гілках,
Які зімкнулися, мов руки.
Роса застигла на квітках,
Ховаючи вчорашні муки.
 
Не треба сліз, вони такі солоні.
Всміхайся, всім лише привітно,
Щоби сідали пташки на долоні,
Та болю більше не було помітно.
 
Радій, бо завтра може не настати,
Не відаємо ми про день останній.
Тому всім треба сумувати перестати,
Та тішитись красі цій первозданній.