Поезія іде не по замовленню

   Окрилена Муза торкається душ, запалюючи їх іскрами Любові. Сьогоднішнє Слово народжене в муках і болях, які принесли на нашу землю агресори.

 Тому надзвичайно важко пропускати через себе увесь трагізм війни, щоб народжувати вірші миру для зболеного серця. Проте, поети невтомні трударі на власній ниві, бо чим її засіють, те і будуть жати наступні покоління.

   То ж нехай їх Муза завжди буде окриленою, а талант всіх поетес і поетів, був завжди помічений читачами!

     Успіхів, щастя, миру, добра, творіть на радість, витираючи віршами сльози.

 
Ольга Литвин
Ти не мовчи нині, слово крилате!
Небо крильми закривай...
Кожне долучено слово поета
для окупанта - нагай...
 
     ***
Слова мої мережили папір
узорами з сумними кольорами…
боюсь, щоб тільки не писала слів,
які розходяться з думками.
Перо заточене до болю,
Блищить до ока, змочене в сльозу,
Бо має завжди повну волю:
Її нестримну, віддаю перу.
Написане не зчахне і не вмре.
Де виоре перо – буде зерно зростати,
Тому не полишаю я пера,
І хтось про мене буде пам’ятати…
 
Лілія Сідор
Поезія іде не по замовленню
Не продається і за золотий.
Пливуть слова, огранені любов'ю -
У них то штиль, то буря, то заплив.
Слово не в берцях, й не напоготові,
Диктує хтось невидимий з небес?
Не плине ямб, хорей заангажовано,
Із фальші не сотворить маніфест.
І не талант й не особлива здібність,
Від непочутості не оніміє світ.
Поезія – душі твоїй подібність
І крил твоїх невидимих політ.
І хто сміється, не велика кривда.
Хоч кажуть, що поети - диваки.
Як хвилі у шторми вирує рима
І світяться словесні маяки.
Прихильності їм Музи навіки
 
     ***
     Поезії
Поезія - омріяне й реальне,
Ковток води живильної в пустелі
І промінь сонця в мерзлоті сакральний –
Красиве слово відчиняє двері.
Ні звуки, і ні букви , і ні коми,
Не риски, ні апострофи, й абзаци –
Політ душі високий й неозорий,
Де слово кожне в стані коронації.
Її чудовий смак, облагороджений,
Так манить в таємничості незвідані
Поезією хто хоч раз тривожений –
З єдиною на все життя обвінчаний.
Її би смакувать – не насмакуєшся,
Її би цілувать – і не наситишся.
По маківку у хвилі слів зануришся.
Поезія – душі моїй владичиця.
 
Любов Тимчій
     Поезія
Її коріння криється в любові,
В воді джерельній,пісні солов'їв.
У ніжній материнській колисковій,
В промінні сонця, в широті полів.
 
Її слова - це дивні самоцвіти,
Що прикрашають цей чудовий світ.
Вони горять, щоб нам серця зігріти,
Щоб нас підняти у стрімкий політ.
 
Її багатство - в українській мові,
У славі запоріжських козаків.
А біль–- у ранах, крапельками крові,
У стійкості в борні захисників.
 
Її любов – це рідна Україна,
Це сиві гори, рік нестримний плин,
Це мужній батько, радісна дружина,
Щаслива доня і дорослий син.
 
Її натхнення - це могутня сила,
Це стукіт серця, що вперед іде.
Поезія безсмертна і красива,
Вона тебе у дивний світ веде.
 
Назарія Веснянко
Комусь насіяв Бог у серце Слово,
Щоб колоски Любові проросли.
В душі в майстрів пера святково,
Бо добрі й сонячні їх помисли.
 
Перо надіями збагачує нас всіх,
Коли розради потребує кожний.
Помер у знищених містах наш сміх,
А на спині терпінь ранець тривожний.
 
В очікуванні перемоги ми живемо,
Спливає час в ріку життя криваву.
Своє все найцінніше збережемо,
Не втратимо себе й свою державу.
 
Бо Слово – це молитва всіх поетів,
Які сьогодні моляться віршами ревно.
Й на пишеться багато радісних сонетів,
Ще більш натхненно, щиро і душевно.