вівторок, 29 квітня 2014 р.

“Ви колись над нашою колискою вечорами тихими схилялися...”

   Рука, яка гойдає колиску – править світом. І майбутнє націй – в руках матерів. Наш духовний пророк Тарас Шевченко, котрий в малому віці залишився без матері, запевнив наступні покоління:

“ ...на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим”


   Безперечно, все прекрасне в кожному з нас – від променів Сонця і молока Матері. Вшануймо єдину в світі богиню, котра не знає атеїстів. Адже вона з нами і в години радості, і в години смутку. Перший подарунок матері – життя, другий – любов, третій – розуміння. І ми не перестаємо бути дітьми, допоки у нас є матері. Не скупімось на щирі слова і добрі вчинки для Берегині роду людського. Даруймо їх щодня!

Вікторія Орєхова
Лагідна, ласкава...
Лагідна, ласкава –
Дорогенька ненька.
В колисці колисала
Ніжна і рідненька.
Гуцул з полонини
Заграв на трембіті:
“Мама моя мила –
Одна в цілім світі!”


Вікторія Юшко
Найрідніша
Ненько, ненечко моя,
Найрідніша в світі,
Ти – найкраща від усіх,
Як калина в цвіті.
Із тобою у домівці
Світло і приємно.
Гладиш ніжно по голівці,
Як сонечко землю.

Андріана Беш
Мама
Ми виросли, а ти – не постаріла,
Хоча роки, як журавлі летять.
А лише коси трохи побіліли,
І уві сні руки натруджені болять.

Як вчора, мамо, нас водила
Від столу до дверей – в далекий світ.
І першим крокам малим раділа,
І вчила, як в руці тримати хліб.

Галина Сивак
Добра порада
  Одного разу Маринка збиралась по гриби. Мама просила її: “Одягайся дуже тепло”. Але дівчинка не послухалась. Вона часто не слухала батьків.
  Коли Маринка зайшла в ліс, то побачила гриби. Вони були незвичайні. Вона згадала, що незнайомі гриби не можна брати. Але подумала: “А якщо він чарівний? Це й так ніхто не побачить!”. І коли її рука простяглася до гриба, то її перехопив голос, добрий лагідний, як у матусі. “Не бери, не можна!”.
  За деревом Маринка побачила гарну жінку в бузкового кольору платті, з великими крилами. На голові у неї була золота корона, а в руках – блискуча рожева паличка. Фея привіталася: “Добридень, Маринко!”.
   “Звідки ви знаєте моє ім’я?” – запитала дівчинка. “Я знаю всіх дітей, – відповіла Фея. – Знаю і про тебе. Ти не слухаєшся мами”. “Пробачте, Феє, я не буду так більше...” – благала дівчинка. “Ти не в мене, а в мами пробачення проси”, – порадила Фея.
  “Де ти живеш?” – запитала школярка. Фея відповіла: “Неподалік лісу в маленькому будиночку. Ходімо, я запрошую тебе до себе додому”. Вони підійшли ближче до будинку. Дівчинка здивувалася. Він був чудовий, вкритий блискучими зірочками. Вони зайшли всередину. Фея почастувала її печивом. Маринка подякувала і сказала: “Мені час додому”. – “Я проведу”, – тихенько промовила Фея.
  Вона ще раз попросила Маринку бути чемною. Дівчинка розчулилась. Сльоза з її очей впала на землю. З неї виріс бузок. Вона здивувалася. А Фея сказала: “Біля цього дерева будемо зустрічатись кожного дня”.
  Увійшовши до будинку, Маринка кинулась до мами: “Мамо, матусенько. Я зустріла в лісі Фею. Вона провела мене додому. А найголовніше – вона наказала слухатись тебе. Я люблю тебе, матусю!”.

Немає коментарів:

Дописати коментар