Ти вкотре став на захист Батьківщини

Зовсім не випадково, на Покров Пресвятої Богородиці, покровительки українського козацтва й усіх українських збройних формувань, народ України відзначає одне з найбільш важливих свят в сучасній історії держави – День захисників і захисниць України. Таким чином, цілком логічно, що давнє героїчне минуле України поєдналося із не менш героїчним теперішнім. Образ козака як українського лицаря і захисника рідної землі близький кожному українцю. День захисників і захисниць України набув особливого значення для нашої країни. 14 жовтня ми вітаємо тих героїв, які ціною власного життя боронять Україну, бережуть спокій і дарують надію на наше вільне і щасливе майбутнє. Від щирого серця, з любов’ю і великою пошаною дякуємо кожному і кожній, хто мужньо захищає нашу державу!

З нагоди свята наші студійки, які відпустили своїх коханих, хоробрих та незламних захищати Батьківщину, підготували віші та відео, присвячені нашим захисникам, в яких просять у Пресвятої Богородиці, щоб зберегла усіх під своїм Покровом і якнайшвидше дарувала мир та спокій нашій землі!

Ольга Литвин

Отой, налитий медом, шмат землі, 

Споконвіків дарований нам Богом, 

Де, небо скупане в пшениці золотій, 

А зорі сплять в селі за оборогом. 

Там небо ніжно тулиться до гір, 

Де спориші купаються в долині, 

Де спів пташок в гаю наперебій 

В шафрановім раю на полонині. 

Тепер поранений той шмат землі, 

З побитим нині цвітом калиновим... 

Там гіркне запах крові угорі, 

Там душі Янголів тримають оборону... 

      ***

Воїни світла 

Не відступають... Не підуть: 

У вічі дивляться чужі і рідні діти... 

Де комбайнери жито жнуть, 

Їм більше пахне мирним літом. 

Дороги в них нема ніяк назад: 

Спиняють морок, котрий йде до світла. 

Земля - їх кріпость повсякчас, 

Де золото пшениці й синь блакитна... 

До дому радості збирають урожай, 

Вогнем палять бур'ян і чорний кукіль. 

Йде з ними на чолі Господня рать: 

молитви наші Господом почуті...

 

Людмила Перевізник

Моїм пісням бути

Дощі омивають рани

Мене ти не зміг забути

Тебе я так само

Твоїй весні бути

Коли б вона не настала

Її невідомі маршрути

Загалу

Прилине із вирію пташка

Щось радісно прощебече

А поки осіння казка

Злетіла із пір`ям лелечим

Та нашій весні бути

Я вірю в її перемогу

Заплутані весен маршрути

Збагнути під силу лиш богу

 

        ***

Без твоїх я не можу очей

Думи зайняті

Я малюю багато речей

З пам`яті

У туманах густих зустрілася

З осінню

Там калина уся зашарілася

Вдосвіта

Там у росах холодних ногам

Лагідно

На колючих ожини кущах

Ягідно

Восени гостро-гостро все

Відчувається

Вітер груші в садку трясе

Не встидається

Бачу очі твої у снах

Та й бентежуся

Ти десь там на семи вітрах

Де належиться

 

Лілія Сідор

І ранок був.

І ранок був.

І осінь у туманах,

І кучері лісів у молоці.

Дерева гіллям заплелись в арканах

І виглядали, наче мудреці.

Й повітря чисте із борів карпатських

І скільки волі, що не осягнуть!

У пам'яті пташОк затьохкав крадцьки-

Мені тебе ніколи не забуть.

Усе було. Як в вересень минулий

Нежданно налетіли холоди.

А пам'ять і не хоче, й не забула,

Вертається в квітучі ті сади.

Усе було. Негаданно, нежданно.

Не в силі почуття затерти час.

І ті слова, коли сказав: «Кохана.»

І яблуні, розквітнулі для нас.

  

       ***

Сумувала МарусЕнька з ранку до півночі.

Проплакала Марусина красивії очі.

Пішов милий, наречений на війну з руснею,

На прощання обійнявся з милою своєю.

– Повернуся, любко злота , з дального походу,

НІгде, вір ми, не забуду твою гойну вроду.

Буде мені подругою шабелька й рушниця,

А ти будеш в снах коротких щасливою сниться.

– Буде мені побратимом Джавелін і Хамарс,

Будуть наші воріженьки падати попри раз.

Дочекай ня, мила любко, вернуся до хати.

Буду в тебе, відданице, рученьки прохати.

Ще й весілє відгуляєм.

Будуть файні діти

Та й підемо горі плаєм, де кохання квіти.

Ниньки Богу помолися, щоб з війни вернувся

І до тебе, рибко мила, не раз пригорнувся.

 

Назарія Веснянко

Я знаю, що й тобі не спиться,

Захланна розлучила нас війна.

Було би зараз, як й годиться,

А так, як жінка, не спокійна.

Між нами кілометрів сотні,

А хочеться до тебе підійти.

Щоб дні у нас були спекотні,

Не легко там де ти, мені прийти.

День починаю з вірою у перемогу,

Любов протистоїть ненависті і злу.

Пелюстками надій устелюю дорогу,

Чекаючи таки добротного фіналу.

Настане час, ніщо нас не розлучить,

Ми будемо одне в одному сильні.

Розлука ця нестерпна щастя учить,

Ми доля, ми кохання, не роздільні.

 

       ***

Жалітися казала, що не буду,

Так швидкоплинно біжить час.

Бажання, мрії, як же вас забуду,

Коли уява сонячних малює нас.

А зайчик сонячний цілує губи,

Невже, вернувся ти уже з війни?

Виблискують довкруж тризуби,

А погляд шепче тихе: «обійми!»

Десь там, оберігаєш сон щоночі,

Та серце вдалось до безсоння.

Слова про перемогу - ви пророчі,

Якби ж уміло говорити підвіконня…

Не скаже, й вітер і не скаже дощ,

Про те, як вміють всі жінки чекати.

Підемо, скільки б не було у Бога прощ,

Лише би кожній милого з війни діждати.

 

       ***

Твій голос потаємне відчинив,

Присіло слово на порозі серця.

Рух почуттів бажанням зупинив,

Кохання, як дарунок від Творця.

А ти несміло власні кроки рахував,

Та ніс себе, немов красу – букети.

Твій дух коханням щиро пульсував,

Невже, щоб зараз були, як аскети?

В волоссі недоказані слова сховав,

Тримаючи руками їх усю чутливість.

Як вітер квіти, вуста - пелюстки цілував,

Вустами, у яких і є харизмою манливість.

Розлука – мука коштовні сипала перлини,

Не стану їх збирати, бо це все чорна тлінь.

Ординцям не віддам ні мальви, ні калини,

Вернешся, знаю, Господь чує сліз - молінь.

 

Мар’яна Хабер-Дудар

Клята, страшна війна –

Знов розлучила нас.

Завдала страждань сповна

Рани не гоїть час.

Важко мені, та все ж –

Волю зберу в кулак.

Кохання не знає меж!

Завжди не буде так.

Молитви броня міцна

Віри додасть і сил. 

Нам не страшна війна.

Знай, я - Твій гідний тил!

 Мар'яна Хабер-Дудар

***

Лілія Пінчук

***