Ми – різномани!

Пір’їнку, що мов скарб лежала на стежині, колихав вітер, ледь чутно наспівуючи їй, що для когось вона стане скарбом, лише треба зачекати того, хто угледить її. А насправді цю, здавалось нікому не потрібну пір’їнку, загубила мрійлива, втаємничена, ніжна і дещо примхлива Поезія, та не випадково. Вона знала, що всі люди – це різномани і, що саме вони, по секрету скажу, є саме цією пір’їнкою, творять нові світи, здатні робити усіх кращими і щасливішими.
Ми – різномани, у нас своє слово, що бурхливо рветься у Поезію, а пліч-о-пліч ми все ж таки підкорюємо світ, наповнивши його Любов’ю власних сердець.

Довганич Мирослава
Колискова
Сонечко моє, тихенько засинай,
Місяць тобі зорі розстилає,
Спокій ночі в серденьку сховай,
Хай дрімота пісеньки співає.
Ранок світлий буде ще не скоро,
Ніч солодкі сни всім принесе,
Хай тобі присниться сонце й море,
Янгол заколисує тебе.

***
Коли сором затмарив очі,
І немає куди іти,
Є ще гірше, я знаю точно,
Бо від сорому можна втекти.
Не хвилюйся, усе минає,
Навіть те, що можна знайти,
Час лікує, я точно знаю,
Полікуйся в ньому і ти!

Дружба
У далеких тих краях,
На вітрилах і на крилах,
Дружба співом прилетіла,
У країну Мораліку.
Там її усі приймали,
Мило її попросили,
І вона все зрозуміла,
Щоб весь світ облетіла,
Дружбу людям подарила.

Візнюк Надія
Бачу котика, він спить,
Сонце в небі мерехтить.
Ніч настала, треба спати,
А котові йти гуляти.
Він іде на карате,
Що ви скажете на те?
Ось прийшов такий силач
Ну, а котик наш у плач.
Він йде та сумує,
А його ніхто не чує.

Папуга Гоша
Жив собі папуга Гоша,
Дуже любив він їсти горошок.
Вранці він ходив у луг
Та й ловив собі він мух.
І насіння їв швиденько,
Ненажера був маленький.
Взяв дубову гілку,
І зробив сопілку.
Грає на сопілочці
Пишнохвостій білочці.

Галів Олег
Яке воно сонце
Світло сонце сипало проміння,
Ласкаво гріло, дарувало тепло
І плідно показавши свої вміння,
За небосхил ритмічно відійшло.
Будило в серці ніжні почуття,
І проганяло в даль зими пороша
Воно збагнуло суть всього життя,
Яке воно – спіткане чи хороше.

День
Оповитий ніжністю світання
Оповитий ласкою небес
День дарує відблиски кохання
День дарує відблиски чудес.
День дарує світлі сподівання
І приплив нових життєвих сил
З днем в людей з’являються бажання,
Що вирують в буйних ріках жил.

Ми
Ми різномани добрі, злі, веселі.
Пліч-о-пліч ми підкорюємо світ
Людські думки неначе каруселі
В одних величний, в інших менший злет.
Ми люди, й рівних в світі нам немає.
Тим, хто життя обожнює без меж
Планета радо всюди нас вітає,
Ми впевнені немає в неї меж…

Вагіль Мар’яна
Туман і дим – ілюзія природи
Туман і дим – ілюзія природи.
Так і веселка в нашому житті.
Здається подолаєш всі незгоди –
Та інші з'являються на путі...
“Виходить сонце після зливи –
Мрійливо гріє душу, яка нещаслива.
І вже прибавляється трішки сила.
А потім знову безжалісна злива.”
Кажуть: “На небі хтось долю кував”,
Ніхто не знає кому чого в переді чекати.
І як би хто не мріяв, плани не будував,
Істина одна: “Все одно треба помирати”.

Крилаті вислови
Море – глибоке...
Сонце – гаряче...
Хмари – високо...
Хтось сміється,
Хтось плаче...

Приречення – це не завжди упокорення,
Не коритись можна й власній долі.
Хоча доля все одно зробить по-своєму
“Опускати руки” – це не вихід,
Вихід – душею полинути до небес
І голосно промовити “Я переміг!”
А це вже зовсім інше неземне життя –
Це просто спокій. Вічний спокій...

Істинна сліз криється у причинні,
А причина – у істинні сліз...
Ніч – темно...
Сон – тихо...
Тиша – лихо…
Лихо не буває без добра,
Тож спи спокійно...
Мрія – це прагнення чогось, ніби нереального, та можливого.
Горе – це екзамен терпіння і витримки людської душі.
Біда ніколи не приходить одна, та завжди несподівано.
“Не все солодке – приємне і корисне” і навпаки.
“Земна вічність” – це час і відстань розлуки з дорогою рідною людиною.

***
Минуле нам відоме – це спогади душі,
Теперішнє у домі, коли ми ще малі.
Що з нами буде через років п'ять чи сім?
Чи будуть із нас Люди і де буде наш дім?!
Кохання всіх єднає, та різне в усіх воно –
Міцне, як мур буває й крихке, як доміно.
Кохання всіх єднає, та різне в усіх воно –
В одних – ніжне і чисте, у інших – п'янке, як вино.

Лесів Мар’яна
Злітає час в далеке небуття,
Минає все, минає і життя…
Вітер… самотність… роса…
Сльозина в очах… я сама…
Душу терзає незвана любов…
Шрам від порізу, капає кров…
Губи зблідли – це страх
Думка шалена – це птах,
Скрите мовчання – це тиха покора,
Спочатку лахміття, а потім обнова…