Стежина життя

День розкриває свої обійми для тьмяних сонячних променів, які лоскочуть втомлене обличчя дівчини — поезії, щоб хоч якось розвіяти її печальність і зосередження на прийдешньому дні. Бо ж це осінній дощ прикликав ностальгію, яка буденністю вривається у серце радості, щоб пограти на тонких струнах — словах, котрі віночком вплітаються у вірші, які немов, листок із гілки, відриваються із вуст Піцикевич Євгенії. А вона знає ціну життя, ціну любові і ціну кохання, а довіряючи своєму Ангелу, вірить, що прийдешня осінь зробить її щасливою.

Ангел
Ангел мій, ти біля мене завжди.
Моли Бога за душу мою!
Через все зло, прошу, проведи,
Щоб виконала роботу свою.

Я знаю, зі мною так тяжко,
Та вже не чую поклику твого,
Лише тому мені так важко -
І не знаходжу місця свого.

А світі є стільки обману і зла,
Не справлюся, додай мені сили,
Щоб храм у серці любов звела.
І почуття усім себе розкрили.

Стежина життя
На стежку життя ти ступаєш,
Богом призначеної долі чекаєш.
Не відаєш, коли вона наступить,
І хто і що твій шлях заступить.

Ні, не чекай і бережи щасливу, мить
Погане все, нехай, повз тебе пролетить.
З хрестом на плечах відважною будь,
Образи серця людям всім забудь.

Щоб не даремно в світі прожила,
Любов у Бога чесно заслужила
Ти гідно сюрпризи долі прийми,
А від життя найкраще все візьми.

Осінь
Осінь пам’ятає ту тривожну мить,
Коли ти розриваєш все, що болить
Падає лист пожовклий нашого життя
Та осінь знає все, що знаю добре я.

Своєю рукою ти час зупинив,
Свободу вибору мені залишив
Я сказала тобі: «Прощай!» -
Закінчилося все, отак і знай.

Ти все згадаєш, а я усе забуду,
Ти засумуєш , а я сміятись буду
Ти прийдеш в мої очі заглянеш,
Але у них ти, як квітка,зів’янеш.

Здобуду над тобою перемогу,
Знайду свою, без тебе вже дорогу.
Осінь пригадає лиш ту єдину мить,
Коли я іншим зможу й буду жить.

Любов
Любов – це смуток і журба,
Любов – це палке сподівання,
Що ти прийдеш здаля.
Любов – це нестерпне чекання.
Любов – це надія...