Героїчні… Трагічні… Сумні… І так мало веселих. Так мало сонячних
та світлих. Бо триває постійна боротьба на арені двох світів, двох протиріч:
Добра і Зла. Ми не раз розчаровуємо себе тим, що бачимо багато несправедливості.
Але якщо не боротимемось з нею, то ніколи не зможемо знайти дорогу до правди.
Ті два протиріччя – терези нашого життя. Якоїсь миті наступає перевага. Тоді
історія однієї людини може спотворити історію народу, нації, держави. Жахливе
задумує одна людина, але потерпають мільйони. Але ми, українці – нескоримі.
Голодом, війнами, рабською працею, холодними тюрмами винищили мільйони. Та земля
не опустіла. Напровесні голодних років виходили в поля бліді тіні тих, хто
вижив. Вкидали в землю картопляні лушпайки, і з них росла дорідна картопля,
сіяли полову, і з неї наливався зерном колос. Гинули від куль батьки, але
виростали їх сини, й не сиротів рід, не пустіли оселі. В тюрмах вмирали без
сповіді ті, чиї онуки й правнуки творили День Свободи і Революцію Гідності.
Незнищенним духом наповнене останнє десятиріччя боротьби між Добром і Злом. Але
хіба може град куль зупинити озброєних, натхненних духом?
Краще згоріти в ясному полум’ї, ніж зотліти в темній сажі. Тому,
читаючи історію свого народу, не пропускаймо слів, рядків, сторінок. Не
поспішаймо…
Ярослава Ільницька
Рідна земле моя!
Рідна земле моя!
Неосяжні твої простори…
Безталанна моя!
Скільки смутку і скільки горя…
Я гортаю сторінки
Історії твого народу,
І безсмертний «Кобзар»
Ніби голос, що кличе в дорогу…
А вона в нас одна –
І зворотного шляху немає.
Із глибинних віків
Голос владний Тараса лунає.
І тепер, як ніколи,
Ми почули його неспроста,
Бо нависла над нами
Уже вкотре «московська чума».
Твоє слово, Тарасе,
У кожного на вустах,
Твоє серце радіє десь далеко у небесах…
Що народ твій проснувся,
Що немає вже більше раба,
І відкрились вуста,
І полилася правда свята…
І спромігся народ
Скинуть іго «московських панків».
Тільки сумно чомусь,
Що мир зберегти не зумів…
Рідна земле моя!
Неосяжні твої простори…
Безталанна моя!
Скільки смутку і скільки горя…
Тетяна Гошовська
Не плачте
Не плачте мамо, не плачте тату,
На війну я йду вже не один.
Прощавайте рідні,
Прощавай кохана,
Хай Господь Всевишній
допоможе усім.
Життя хитке, як листя на деревах,
А люди – стебельця малі,
Колись над нами, було чисте небо,
а зараз – вітер у душі.
Я пам’ятаю, як мріяли про діток наших,
Ти б сміялась і раділа, що луна їх сміх…
в домі завжди було урочисто,
Й тепла вечеря на столі.
Ми закохані з тобою,
й ще дуже молоді…
І наче все у нас в порядку,
й батьки наші живі.
Лишень серце моє ранить,
І в житті, і в душі ти – на мить!
Христина Креховецька
Нескорені
Настали дні жалоби і я плачу
На рідній, не чужій землі.
Хтось молиться за мир й за вдачу,
А хтось уже лежить в труні.
Бо бився за свободу краю,
У перших він стояв рядах.
І кров’ю обливався в полі,
З сонцем призахідним в очах.
Він різав ту мотузку болю,
Бо душа плакала, та йшла.
Серденько вмерло у неволі,
А дух боровся до кінця.
І небо розчинилось швидко,
Мов крила Фенікса в жалю.
Його, героя – в віки вічно,
Забрало вітром в вись свою!
А мати плакатиме довго
За сином, за опорою в житті.
Ярмак буде співати пісню
Про муки й кров у боротьбі,
А хтось і далі буде красти,
Усе останнє й до кінця.
Без жалю, без пощади, в пастку
Народ гонити, як бомжа.
А ми, в скорботі, але з духом,
Тим духом гордим й безжалким.
Поборемось за щастя й волю,
Уже нескорені ніким!
Тетяна Грицан
Сильне полум’я палає
Сильне полум’я палає
Про нещастя сповіщає,
Вибирайтеся геть, люди,
Бо димить на всі усюди.
Вже пожежна – тут як тут
Все водою заливає,
Та приборкати вогонь
Вода не допомагає,
Бо ще більше все палає.
Люд увесь на ноги встав,
І ще більш панікував:
Вибігають миттю з дому,
і не заздрять вже нікому.
Бо біда прийшла до нас
У цей тихий, сонний час.
Як до праці усі стали –
Рятівникам помагали.
Чорні хмари наступили –
Про пожежу сповістили.
Матір Божа, поможи,
Нас від лиха захисти.
Шість годин горів будинок.
Все палав, палав, палав…
З Калуша загін пожежних
Всіх сміливо врятував.
Слава Богу! Всі здорові
Ну й, звичайно, всі живі.
Потерпілих небагато,
Але рано святкувати
Бо біда у них одна –
В них житла тепер нема…
Вікторія Чучвич
Промайнуло життя
Чорної тінню промайнуло життя,
Вступивши у світ потойбічний.
Ні грошей, ні слави, нічого нема,
Забула душа світ цей грішний.
Хотіла б вернутись. Та все це дарма,
Заповітній мрії не дано вже збутись.
Та вона ні на кого не зла,
Вона все ще хоче вернутись.
– Наївна? – Можливо. Та
що ще сказати?
Її доля вирішена назавжди.
Не зможе вона вже нікого кохати.
Сюди їй ніколи уже не прийти.
Іванна Хомин
Спогад про весну
Іде весна, біжать струмки
І сонце посміхається,
А в небі, бачиш – ластівки?
Додому повертаються.
Плете берізка коси.
А з неба капає вода,
Блищать на травах роси.
Мирослава Підборецька
Спішім до Гошева
В надії йдемо і в журбі,
Серця й сердечка щиро молять,
Вуста ж благають: «Поможи!»…
… На нашу землю, Богом не забуту,
Ввірвалася страшна біда,
Прощення й миру просять люди, –
Їм б’ють на спалах небеса.
Хоча б ще день прожити, й не почути
Про втрачене людське життя.
І ні на мить не можем призабути,
Що ця війна і ворог злісний наступа.
Почуй же, Отче, нас здалека.
І поміч дай, щоби не гинув ясен цвіт.
Тож скільки нам страждати іще треба,
До єдності ідем душею й тілом,
Бо маєм розірвати зло й тяжби, –
Нам пильно дивляться у слід Герої,
Що так безстрашно, в муках хрест несли.
Спішім до Гошева…
Сніжана Чуганська
Любов
Серце тріпоче, музика грає
І любов лунає в ніч ясну,
Світлу, прекрасну.
Заслухаюсь, завмираю,
бо серце моє тріпоче,
наче птах, злітаючи в небо.
Співає ніч колискову мені, і
так, якби ми жили на м’якій хмаринці.
Линемо до небес на крилах любові.
Напевне, Любов – найсильніша на світі!
Вікторія Юшко
Радій життю
Радій життю і не сумуй:
Завжди знайдеш щось щасливе.
І ти вперед завжди прямуй,
Але прямуй тільки сміливо!
Адже в житті є стільки мрій,
Нездійсненних та бажаних.
Ми зазираємо в у всесвіт свій,
Чи ще багато є цих мрій жаданих?
А ти радій життю. Найголовніше –
Воно дається один раз.
Для всіх нас воно найцінніше
У цей важкий й цікавий час.
Немає коментарів:
Дописати коментар