середа, 19 грудня 2018 р.

Мелодія тиші

Ця красива дівчина, Вероніка Яблонь – дуже творча особистість: займається танцями , вокалом, музикою, захоплюється грою на гітарі. Бере активну участь у багатьох конкурсах та часто є ведучою мистецьких заходів у Долині. Навчається у десятому класі Долинського наукового академічного ліцею «Інтелект».
Поетична стежина її розпочалася з 12 років, вірші в основному на духовно – патріотичну тематику. Вразлива душа авторки виливає на папір свої почуття і переживання. Навіть те, що вже було сказано кимось раніше, відчуває і описує по-своєму, і це досить цікаво.

***
Люблю найбільше тишину...
Коли усе довкола завмирає,
Коли торкаєш лагідно струну,
Й дзвенить душі мелодія безкрая.

Лягають вірші й ноти на папір…
Нічого в світі зовсім вже не треба,
Лиш сяйво цих яскраво-жовтих зір,
Заповнює життя, заповнює півнеба.

Здається вмить, що зупинився світ,
Уже довкола нікогісінько немає,
Лиш тихий шелест тополиних віт…
Затихло все і ніжним сном дрімає.

Найпрекрасніша з мелодій в цьому світі –
Та, яку нам грає тишина.
Аж дзвенять ці неповторні миті!
Казка із туману вирина...

І ніжний подих вітру у вікно –
Немов зима про щось розповідає…
Життя, мені здається, – мов кіно,
А ми – актори, ролі свої граєм.

Від спогадів усе летить вверх дном,
Метелики у животі літають.
Вода здається нам п’янким вином,
І крила тиші знов нас огортають...

Ти думай, як прожити, наперед
Минає час... Куди ми поспішаєм?
Прожити марно все життя?
Який же слід по собі залишаєм?
В минуле вже не буде  вороття..

Вже не повернеш вчинки і слова.
Вони, як вітер, рознеслись по полю.
Ти ще живеш, поки живе душа,
І все, що маєш, забереш з собою.

Ти думай, як прожити, наперед,
Щоб словом не поранити нікого.
Бо добре слово, як цілющий мед,
Лікує душі, проганя тривоги…

Мине той час, і ти маленьким внукам
Розкажеш, як прожив своє життя.
І радісно їх поведеш за руку
У світле і щасливе майбуття…
27.01.2018

Муки творчості
Думки й емоції переповнюють мене.
Навіть не знаю, як точно пояснити.
Пишу я вірш, хоча усе не те…
Ці рядки ніхто не зможе зрозуміти.
Ніби почав ти правильно й завершив,
Але суть ніяк не пояснив.
Здається, пишеш вірш уперше.
Тебе дар мови в мить цю залишив.
Просто неможливо все переказати,
Щоб помістити в чотири сих рядки.
Ти можеш безліч слів сказати,
А на папір не ті слова лягли.
Тоді здається, слово не потрібне,
Душею треба й серцем відчувать,
Думаю, кожен пережив подібне…
Так от чому про особисте слід мовчать…
31.08.2018

Небесна Мама
В осінню пору, коли все золотаве,
І рідні вулиці аж сяють променисто,
І сонечко ще гріє так ласкаво,
Настало Твоє свято, О Пречиста!

Крізь промені й дерев оголені скроні
Теплий дотик небес відчуваю в душі.
Ласкава Мамо на Небеснім троні,
Присвячую Тобі свої вірші…

Небесна Мамо, Покрово благодаті!
Нам місяць жовтень нагадує про Тебе.
Бо Ти найкраща й найрідніша Мати,
І Ти даруєш нам частинку неба.

О, Непорочна квіточко леліє,
Взірцем Ти є жіноцтву на Землі.
Твоя опіка грішний нарід гріє,
До Тебе моляться дорослі і малі.

Така велична Богородиця Небесна,
Слабка і сильна, як сльоза і лід,
Ти на Голгофу біль у грудях несла,
Щоби спасти і відкупити світ .

Я щиро прошу, моя Небесна Мамо,
Рятуй Вкраїну – з Заходу на Схід!
Свята Маріє, змилуйся над нами!
Храни мій край, Пречистая, від бід.

Я пригорнуся до Твого покрову,
Відчую теплоту і дотик Твій,
Моя ласкава Матінко чудова,
Мій скарбе щирих найсвітліших мрій!
20.10.2018

Мамина молитва
Війна... Скільки ж болю в цьому слові!
Страшна біда охопила Україну,
Літер п’ять, а смертей мільйони,
Молоді хлопці йдуть захищати Батьківщину…

Покрила світ колючим снігом
Війни страшна морозяна пора…
І десь в окопі зачерствілим хлібом
Діляться хлопці, задля нашого добра.

Коли ми час марнуєм легковажно,
Який летить від нас без вороття,
Нас захищають воїни відважні,
Щомиті ризикуючи життям…

Як страшно мамі відпускати сина -
Людину, найріднішу у житті…
Вона ж його під серденьком носила…
Пригадує всі миті золоті...

Немає більшого жалю й ридання,
Як мати сина вигляда з вікна.
Чи бачила дитину вже востаннє?
А в душу віє холодом зима...

Телефонує матінка до сина,
Почути б рідний голос хоч на мить…
Не знає, може, саме в цю хвилину
Він в небезпеці, бо війна гримить…

І син, заради матінки спокою,
Сказав: «Люблю тебе, чекай, я повернусь!»
Якраз тоді збиралися до бою…
«Ти чуєш, мир настане, я клянусь!»

Та серце мами завжди відчуває …
Молилася до ранку у сльозах.
Надія й віра ще не полишає,
Любов і туга у її очах.

Пройшов вже тиждень,спокою немає…
Зажурені батьки, гірке життя…
Одна лиш думка їх не полишає,
Що все ж повернеться синочок, їх дитя.

Дзвінок у двері раптом пролунав…
Немов зі сну збудилася зима.
Вернувся син! Матусю обійняв…
Для неї щастя більшого нема!

Молитва мами – то велика сила!
Вона й тримає всіх нас, як в долонях.
Моліться й ви за маму, щоб була вона щаслива,
Щоб сивини не було в її скронях.

Немає коментарів:

Дописати коментар