Від щастя загубила всі слова

На льоду дійсності ковзається надія на зустріч двох особистостей. Вони ж, схожі серцем і душею, мали б самотужки плисти до берега єдності, де на них чекає втомлена пригодами і невдачами Доля.
Первоцвітом розростається чисте, цнотливе Кохання і сумним дзвоном б’є на сполох чванливій розлуці. Мисливським рогом викрикує агонічна печаль, не знаходячи рятунку у вразливості часових вимірів буденності і погодних умов тіла, що схильне до амплітуди розпечених бажаннями роздумів.
А знайшовши на небесній карті власну зорю, дві душі намагаються торкнутись її, щоб вона, відчувши дотик бажаності, розквітла весняним цвітом і стала супровідною, привівши у нерозлучно–нероздільні обійми разом віднайдене Щастя. Щастя, від якого губляться слова, що косичкою дійсності сплітається з віршами студентки Лілії Витвицької, яка охоче ділиться трепетними переживаннями серця.

Тебе я чекаю.
Я давно уже одна,
На тебе чекаю
І біля свого вікна
Тебе виглядаю.
А за вікном холодна даль,
Повитий світ туманом,
А на душі така печаль
І все ввижається обманом!..
На серці сум і пустота,
Тебе нема і немає,
А на очах бринить сльоза.
Я все ж смутна чекаю.
Наступить час прекрасний,
І смуток цей мені мине,
Коли засяє сонце ясне,
Коли побачу я тебе.
Минуть ті довгі дні розлуки,
І зникне лихо із журбою,
А ти візьмеш мене за руки
І прошепочеш: «Яз тобою!».

Не забуду.
Я пам'ятаю твої очі
Такі красиві, ніжні і сумні .
Кого вони шукали в літні ночі?
Кого хотіли бачити у сні?
А усмішка твоя привітна,
Кому сіяла в далині?
Вона була така тендітна!..
Я часто бачила її.
Можливо, ці чудесні очі
Мене шукали в темноті,
А усмішка твоя прекрасна,
Так ніжно сяяла мені.
Можливо, все це тільки мрії
Зате прекрасні, чарівні -
Вони розбуджують надії,
Дають натхнення у житті.

Спогад.
Дивлюсь на тебе із любов'ю,
Не можу погляд відірвати.
В моєму серці стільки болю,
Та як тобі про це сказати ?
Дивлюсь і згадую все те,
Що нас з тобою пов'язало.
Я бачу усмішку твою,
Яка тепер чужою стала.
Та раптом пригадались
Всі обіцянки і слова,
Чому ми розпрощались,
Хто винен в цьому ти, чи я ?
Якийсь тривожний смуток
У мою душу поселився,
А ти напевно, як завжди
В думках про вибір заблудився.
І, що робити я не знаю –
Чи все ще вірити тобі?
І, все – таки, я почекаю.
Бо є ще Бог на цій Землі.

У довгі дні розлуки.
У довгі дні розлуки
Про тебе я згадаю?
Свої душевні муки
Любов'ю відганяю.
На мить закривши очі ,
Я образ бачу твій?
Твої прекрасні очі
Всміхаються мені.
Твій мужній стан чудовий
Ввижається мені.
У світлий час ранковий
І в ночі весняні.
Твоя ласкава усмішка
Прожене смуток мій,
Для мене ти найкращий,
Ти - ангел мій земний!

Тобі одному.
Тобі одному я в любові присягаю.
Для тебе, милий, лиш живу.
Крім тебе іншого не знаю,
Тебе єдиного люблю.
Твою присутність відчуваю,
Ти поруч - літо чи весна,
Твій погляд серед тисячі впізнаю,
Бо іншого такого вже нема.
Твій голос лагідний і ніжний
Вселяє впевненість мені.
І мужній стан твій дивовижний
Є охоронцем на всі дні.
Як бачу усмішку твою,
То смуток вмить зникає,
Хвилини розпачу й жалю
Вона, мов вітер, розвіває.
Любити іншого душа не хоче,
Скільки чекати, я не знаю,
А серце лагідно шепоче:
«Єдиний мій, тебе кохаю!»

Коханому
Коли я бачу твої очі –
Такі прекрасні, ніжні, осяйні,
Моя душа співати хоче ,
Віддати все лише тобі.
Дивлюсь на тебе й усміхаюсь,
Від щастя загубила всі слова...
Тихенько знов собі признаюсь –
За тебе кращого нема.
Бо ти один такий на світі -
Прекрасний ангел моїх мрій,
Мою любов не зупинити,
Я є твоя, а ти лиш мій.