Вікно у зимову казку

Зима прилетіла на Землю, щоб прибрати її до свят, яких так чекає дітвора.

По-материнськи вдягла дерева у білі пухнасті шубки, щоб вони не змерзли від холодного дмухання морозу. Замела стежини, й десь там  видніються сліди зайчика, лисички і вовка, а ось – людські сліди, дорослі та дитячі. Давайте разом помандруємо лісовим царством. Знайдемо ялинку-красуню для свят, помилуємось пейзажами художниці-зими і оцінимо її здібності модельєра. Та не будемо зупинятися, спішімо потішити очі цікавими казками авторства Софії Верес, учасниці нашої студії.

Багатого Миколая і Щасливого Нового року!

Казка про Чудотворця

Наша планета здавна заселена. Спочатку всі люди жили однакову кількість літ, мали однакові достатки та одяг. А відтак ніхто не скаржився, що голодний чи чимось обділений. Так було багато часу. Але якось один з синів нашого Творця збунтувався проти свого Батька. І то був не простий непослух, яким ми звикли допікати своїм батькам. Той син захотів захопити владу над всією землею, над планетами і зірками. Згадайте, коли ми щось нашкодимо, батьки нас можуть покарати тим, що поставлять в куток, не пустять гуляти або не дозволять сидіти в Інтернеті чи дивитись мультфільми. А Батько Всього Живого вирішив свого бунтівного сина відправити на нашу землю, щоб він зрозумів ціну життя і ціну вирощеного хліба. Але той син почав чинити людям зло. Згодом про його недобрі витівки знали всі люди. І нарекли його Злом.

Люди, хоч і працювали однаково – поділились. Одні стали багатими і мали в своїх домівках скільки їжі, що не могли її спожити і вона пропадала, а інші люди помирали з голоду. Багаті ходили в розкішних шатах, а бідні не мали нічого, окрім однієї незмінної одежини. Багаті, як тільки-но хворіли, то знаходили для себе найкращих лікарів. А якщо хворіли бідні люди, то лікувались словом Молитви, а – ще польовими травами і лісовим зіллям. Так було багато тисяч років. 

Якогось погожого літнього дня в місті Патарі провінції Лікія, що в Малій Азії, у побожній родині Феофана і Нонни народився син. Його назвали Миколою. Хлопчик зростав дуже послушною і доброю дитиною. До всіх людей чемно вітався, а жебракам завжди подавав милостиню. І не просто давав хліба чи дрібних грошей, які йому батьки давали на кишенькові потреби, а ще й запрошував їх до будинку та годував ситно. Не всі жебраки були ввічливими, були такі, що ще щось, доки хлопчик насипав їм борщу чи картоплі смажив, крали.

Миколка тоді отримував прочуханів від батьків, але говорив їм:

– Мамо і тату, ці люди бідні та нещасні. Їх життя зруйнувало Зло. Ось продасть той жебрак вкрадену у нашому будинку вазу і проживе ще трохи часу на вторговані гроші, а не помре з голоду завтра. Бо кожен хоче і повинен жити під Сонцем, хоч як би не допікала темрява…

Батьки дивувались, як їхній син, по роках ваш ровесник, так розумно говорив.

Здивувався і Господь Бог. А відтак обрав для цього розумного хлопця духовне покликання. Миколка виріс і став поважним чоловіком в місті, де жив – священиком Миколою. Він багато читав, займався спортом і подорожував. Відтак незабаром віруючі християни обрали його своїм духовним провідником – єпископом.

Одного разу він врятував під час шторму корабель. Він наказав бурі стихнути. А потім доки ті моряки, які були на судні, відхекувались від потопу, він пірнав у холодну й солону морську воду та втягав звідти їхніх побратимів, які тонули і на палубі вдихав їм нове життя. Вся команда корабля зосталась живою, а корабель цілим. Моряки розповіли про доброго рятівника іншим людям. Відтак єпископа Миколу люди стали називати святим. Святий – значить добрий до людей і до всього світу.

Святий Микола дуже любив тварин, пташок та всяку комашню. Він лікував навіть хворих і ранених левів. Вони, як одужували, то ходили за ним, неначе наші домашні кішки. Також він лікував безнадійно хворих людей. В одній родині врятував для шести діточок маму, в іншій – де не було мами, батька для трьох діток. 

Вдень Святий Микола молився в храмі. Ночами майже не спав. Бог йому дав такий дар, що він відчував, хто потребує допомоги, а відтак ішов до тої оселі і тих людей й безкорисливо та щиро допомагав. Так було багато років.

Так є і сьогодні. Дорогі дітки, не вірте, як хтось вам говорить, що Святого Миколи немає. Це не так. Він є, але він живе не на землі, а в великому й затишному Божому Царстві. Те царство розташоване високо над нами – в небі. Бо весь світ побудований як багатоповерховий будинок. Ми живемо на нижчому поверсі, а Господь Бог – поверхом вище. Так ось, кожного року ви заздалегідь говорите батькам, що хотіли б отримати в подарунок. Батьки передають ваші побажання Святому Миколі. Він вирішує, чи саме такий подарунок вам потрібний, чи, можливо, інший. На світі є мільйони діток. І Святий Микола не має можливості відвідати всі магазини та супермаркети, щоб купити  подарунки. Тому інколи просить про це ваших батьків. А потім подарунок, що його придбали для вас батьки, Святий Микола освячує. І недарма ми називаємо його  Чудотворцем. Освячені ним подарунки дуже гарні, а цукерки, мандаринки, яблука чи горіхи дуже смачні. Такими надзвичайними вони є один день в році. Ще мушу вам сказати, що Святий Микола освячує подарунки лише для слухняних дітей, які добре вчаться та поважають батьків. Вдень і увечері 18 грудня в нього дуже багато роботи: він мусить кожній слухняній дитині доставити освяченого подарунка. Тому раджу вам якнайшвидше в цю ніч засинати. Адже доки ви не заснули, Миколай мусить чекати. А тим часом його ще чекають тисячі діток. Тому нашого щирого Благодійника не слід затримувати, бо наступного року він запише вас у свій список останнім.

Вранці, щойно розпакуєте свого подарунка, подякуйте за нього Святому Миколі Чудотворцю. Він якраз в той час вже повертається на небо. Оскільки всю ніч працював, тож, щоб збадьоритись, п’є липовий чай з медом і їсть медівники. Ваші, дітки, слова подяки дуже зігріють Святого Миколу. Він їх почує, усміхнеться лагідно, відтак наступного року завітає до вас знову із ще щедрішими подарунками.

Новий рік

Казкове оповідання

Так повелося, що Новий Рік, як добрий господар, завжди заздалегідь готував собі до людей дорогу. Щойно дерева покидало останнє листя, і всі птахи відлітали у вирій, просив він свого молодшого брата Морозенка:

–  Братику, а чи не пора тобі за працю братись. Прошу тебе, не барись…

Вбирав Морозенко кожуха й теплі рукавиці та покидав спільну домівку, котра була споконвіків в засніжених просторах Антарктики.

Так було й цього разу. Він вирушив до наших багатих країв, де навесні розквітають первоцвіти, влітку під теплими грозами ніжаться пшеничні поля, а восени всі люди ласують солодкими кавунами.

Того всього серед білих снігів ніколи не було, а лишень снилося. І йому, і братові, і сестрі.

Він йшов,і холодним подихом сковував дороги, мокрі від дощових сліз жалісливої осені. Він обдував холодом дерева й кущі. Тому вони ставали меншими. Він  дихав на всяку звірину і вона теж куталась в своїх нірках. Хто мав теплі шубки, той виходив на вулицю, а в кого їх не було, то засинали в своїх домівках аж до весни. Ведмідь міг би і не засинати, але він, лінивець, ніколи не збирав собі запасів їжі на зиму. Малина скінчилась, ожина теж, ну а бджоли мед щільно запакували в бочки та закрили на сім замків. Тому і він влягався спати.

Щойно Морозенко подув на нього і поза спиною розповзлись дрижаки, ведмідь  дременув до барлоги, гримнувши за собою дверима так, що  вона здригнулась, і шаснув під теплу і м’яку ковдру з листя.

Прийшов Морозенко до людей. І на їхні оселі подихом холодним війнув.

Але люди вперше за багато років не зраділи білому інію на шибках і в полях.

Один чоловік на вулиці  міста сумно сказав іншому чоловікові:

–  Скоро холодно стане, сніг вкриє землю, скоро Новий Рік прийде, а ми не знаємо, як наші домівки обігріти. Газ дорожчає в чотири рази і світло електрики відключатимуть…

Морозенко заглянув в шибку сільської оселі.   

Двоє школяриків – хлопчик і дівчинка, ваші ровесники, запитували матір:

– Матусю, а чому в нашій хаті так холодно стало?

Мама відповіла:

– Дітоньки, в нас мало дров на зиму. І нема кому їх заготувати в лісі. Наш тато пішов виганяти злих дядьків з нашої країни. От він повернеться і в хаті стане тепліше.

Діти не вгавали знову:

– А чому злі дядьки прийшли до нашої країни?

Мама відповіла:

– Їх прислав ще зліший дядько. Він наказав їм грабувати наші міста і села та все руйнувати. А ще він хоче забрати у нас тепло, щоб ми замерзли.

– А як наш татко їх покарає?

– Він разом з іншими воїнами прожене цих темних, злих і жорстоких людей. Вкутуйтесь в теплий одяг і сидіть під ковдрою. Сьогодні ми гуляти не підемо, бо надворі  похолодало…

Морозенко мав холодний подих, але добре серце. Повернувся він до свого брата й каже:

– Новий Роче, люди сумні і бояться холодів. Вони вперше на раді візерункам з інію і холодним передзимовим зіркам.

Задумався Новий Рік. Згодом прикликав свою сестру Зиму та й каже:

– Сестро, ми гартуємо людей холодом вже тисячі років. Але один злий правитель з числа смертних людей вирішив знищити багато народів. Він заволодів скарбницею, де зберігається тепло. Але це не його скарбниця. Бо Творець ще при створенні нашої планети подарував всім людям тепло, щоб вони зігрівались. Тому цього року ти не розсипатимеш сніг там, де люди мерзнуть. А ти, Морозенку, не дмухатимеш на них своїм подихом.

– Добре, брате,– сказала Зима,– а можна подвійну порцію снігу висипати на голову Зла, щоб охолодити його зловісні наміри?

– Можна,– сказав Новий Рік. Ти ж недарма все літо сніжинок танцювати вчила. То нехай і танцюють холодного танцю для нього. У володіння Зла я і ногою не ступлю.

Тут озвався Морозенко:

– Зате я довкола його володінь так і дмухатиму холодом. Та ще й в сто разів сильніше, ніж завжди. А Сонечко попрошу зігрівати добрих людей, щоб не мерзли.

З того ж часу злі люди почали мерзнути, а людей в добрих царствах зігрівало Сонце. Не було там ні інію, ні снігу, ні морозу.

«Скоро б мав Новий Рік прийти, а довкола так тепло. Зима десь забарилась. І Морозу немає…» – почали турбуватись люди.

Але марними були їх турботи.

Новий Рік, як завжди, вчасно завітав до їхніх домівок і в їхні серця. Разом з сестрою Зимою та братом Морозенком подарували людям перший сніг, а відтак,  і надію на те, що в скорім часі по всій землі обов’язково пануватиме Добро і Мир.