Є багато істин, категорій і понять, як, зрештою, доріг і професій, та все це є таким всепроминаючим і мінливим. Заглиблюватися у себе навряд чи хтось захоче, бо тоді прийдеться оголити душу, яку можна ошпарити правдою, чи лукавством. Всі ми часто забуваємо, що мірилом життя людини є непроминаюче і невід’ємне від Любові Добро. Добро, якого прагнемо і яке часто не вміємо робити, але ж воно є тим самим омріяним щастям.
Добігає останню дистанцію старий рік і ще зовсім трішки залишилось до завжди очікуваного Нового року. Заглиблюватися у себе потрібно, хоча б для того, щоб очистити душу від бруду буденності, яка як трясовина затягує у вир фальші і очорнення. Знімімо кайдани байдужості, очистімо серця для добра і для приходу новонародженого Ісуса, в якому ми знайдемо те, без чого не можна бути людяним.
Добігає останню дистанцію старий рік і ще зовсім трішки залишилось до завжди очікуваного Нового року. Заглиблюватися у себе потрібно, хоча б для того, щоб очистити душу від бруду буденності, яка як трясовина затягує у вир фальші і очорнення. Знімімо кайдани байдужості, очистімо серця для добра і для приходу новонародженого Ісуса, в якому ми знайдемо те, без чого не можна бути людяним.
Вагіль Мар’яна
Як має випасти сніг…
Природа і погода – дві такі непередбачувані пані. Природа із своїми стихіями, погода із своїми умовами. Знаємо, яку ніжність показує природа, коли зацвітають сади та який характер, як має випасти сніг. Зима, наче народжує сніг у тяжких муках. Але цей сніг, як дитя тендітний та ніжний.
Як має випасти на землю сніг, таке враження, що хтось гнівається. Небеса застилаються темними важкими ковдрами – хмарами. Вітер ревниво розриває їх своїми раптовими поривами. Сонце терпеливо перечікує цю боротьбу десь за гіркою. Земля старається бути спокійною, та наче від переляку холоне. Ця боротьба важких титанів-хмар та сплюндрованого частими дволикими змінами неба триває пару днів, а то й декілька тижнів. Вітер, доводячи свою правоту старається ще більше показати свою силу. Через сумнів та не повне переконання у власних діях вітер часто міняє напрям руху, тим більше розгойдує небесну нішу. Від цих суперечок завжди страждає хтось третій. Листя з дерев з жалем падають на землю і тільки про себе нагадують тоді, як на них наступають. Трава від смутку втрачає свою яскравість і стає зажурливо-мінлива. Кущі й дерева настільки сірі й мовчазні, що годі їх пізнати. Вони все ж таки живі, – це видають розмови, що ведуть гілля. Вони ледь похитується і рипить, мов хід від важких дідових чобіт…
Як має випасти на землю сніг… Погода, як переполохана дівчинка біжить чимдуж, не знаючи від кого та куди. Вона то тремтить і плаче, то сміється й скаче. Її настрій лунає тихою мелодією тендітного лісу, то гучних ревом його верховіть. В цієї дівчинки настрій мінливий журливий сміливий грайливий. І міняється так швидко, як змінюються платтячка через дитячу нечепурність та квапливість. Вона маленька пустунка, що грається усім, що трапляється їй на шляху. Погода ніколи не бажає сидіти на місці і буває в різних місцях одночасно. Їй по плечу будь-які забаганки та примхи. Вона уміє причарувати, але й уміє свою честь відвоювати. Коли хтось їй старається нашкодити вона зловісно мстить, як справжня жінка, але й так само швидко забуває про образи та загладжує свою винну, коли та є. З такого стану природи всім зрозуміло, що це не з проста. Така боротьба триває, коли має випасти сніг…
Як має статися щось важливе (добре чи погане) завжди існують навколо здавалося б непомітні передумови, якими часто ігноруємо. Шосте чуття, що звемо інтуїцією, завжди супроводжує поруч. Рідко, але наше серце інколи мовчить. Насправді його “голос” самі приглушуємо думками-осами. Нічого ніколи не буває з проста. Куди не оглянешся одні підказки вказують на наступне. Перед тим, як з дерев опадає листя, воно різко міняє свій колір…
Одні люди кажуть, що від долі нікуди не дінешся, а інші – свою долю будуєш сам. Звичайно повністю не володіємо становищем, та найголовніше Господь нам дав вибір. Снує павук павутину і заманює туди комах. Важко дивитися, що бідолашна комаха не може вибратися. Борсатися з відчаєм і безнадією можемо, та в нас є скеля, у нас є криця – віра, що веде до щастя, жива водиця. У нас є мужність і відвага, яка дається з висоти, попросимо й буде наснага литись потоками навкруги. Чи змиритись і чекати, що для зла є пересічним, та треба молитись і сподіватись, що Добро все ж таки є вічним!..
Іра Курташ
Добро завжди сторицею воздасться
Я згодна з цим твердженням. Споконвіку триває протистояння добра і зла – двох протилежностей, таких самих, як життя і смерть. Зло ненавидить усіх і все. Воно не пам’ятає добрих вчинків, його щастя – це горе інших. Добро ж в свою чергу пропонує забути всі образи. Воно закликає нас не завдавати людям болю, а допомагати їм. Добро поєднує серця, роблячи їх щасливими, і тоді цим щастям поділитись із цілим світом. “Усміхнись – весь світ усміхнеться з тобою, заплач – ти плакатимеш один” усмішка – це добро, вона обов’язково повернеться до вас у відповідь. Сльози, поганий настрій, кому вони потрібні, й без того у серці кожного з нас живе хоч краплинка печалі.
Розмірковуючи про добро, не можу не згадати постать Кобзаря – втілення народного духу. Як він любив рідну Батьківщину і своїх земляків! “Досить було однієї людини, щоб врятувати цілий народ, цілу націю” - писав Остап Вишня. Т. Г. Шевченко ввійшов не тільки в літературу, а й в історію України. Адже він після десяти років мук, знущань, солдатської муштри, доносів залишився таким же, як був раніше, і частенько наголошував, що жодна риса в його внутрішньому образі не змінилась. “Добре жить тому, чия душа і дума добро навчилась любить”, - писав Кобзар. Його слова живі й досі, та не тільки на Україні, а ще й за її межами. Ми дякуємо йому, величаємо його творчість та передаємо іншим поколінням. Добро живе на сторінках його книжок та в серцях людей, які пам’ятають про цього великого поета.
Що може розказати нам про добро, як не саме життя? Немає, мабуть, такої людини, яка б не вчинила хоч один добрий вчинок впродовж свого життя. Особисто я люблю допомагати своїм друзям чи будь кому, хто цього потребує. Навіть якщо людина не просить про допомогу, я намагаюсь зробити так, щоб з її обличчя зник сум і очі засяяли радістю. Робити ж добро заради подяки чи пошани, я вважаю безглуздям… можливо ця людина не згадає про тебе більше ніколи та забуде віддячити – не сумуй. Бог зробить так, що це добро обов’язково повернеться, незалежно від того, чиє серце його подарує.
Отже, світ не без добрих людей. І щасливими ми будемо тоді, коли в нашому житті буде більше світлих моментів. Зло загине тоді, коли добро сторицею роздаватиметься кожному.
Бордун Мар’яна
Злетілися ангели з неба
Як має випасти на землю сніг, таке враження, що хтось гнівається. Небеса застилаються темними важкими ковдрами – хмарами. Вітер ревниво розриває їх своїми раптовими поривами. Сонце терпеливо перечікує цю боротьбу десь за гіркою. Земля старається бути спокійною, та наче від переляку холоне. Ця боротьба важких титанів-хмар та сплюндрованого частими дволикими змінами неба триває пару днів, а то й декілька тижнів. Вітер, доводячи свою правоту старається ще більше показати свою силу. Через сумнів та не повне переконання у власних діях вітер часто міняє напрям руху, тим більше розгойдує небесну нішу. Від цих суперечок завжди страждає хтось третій. Листя з дерев з жалем падають на землю і тільки про себе нагадують тоді, як на них наступають. Трава від смутку втрачає свою яскравість і стає зажурливо-мінлива. Кущі й дерева настільки сірі й мовчазні, що годі їх пізнати. Вони все ж таки живі, – це видають розмови, що ведуть гілля. Вони ледь похитується і рипить, мов хід від важких дідових чобіт…
Як має випасти на землю сніг… Погода, як переполохана дівчинка біжить чимдуж, не знаючи від кого та куди. Вона то тремтить і плаче, то сміється й скаче. Її настрій лунає тихою мелодією тендітного лісу, то гучних ревом його верховіть. В цієї дівчинки настрій мінливий журливий сміливий грайливий. І міняється так швидко, як змінюються платтячка через дитячу нечепурність та квапливість. Вона маленька пустунка, що грається усім, що трапляється їй на шляху. Погода ніколи не бажає сидіти на місці і буває в різних місцях одночасно. Їй по плечу будь-які забаганки та примхи. Вона уміє причарувати, але й уміє свою честь відвоювати. Коли хтось їй старається нашкодити вона зловісно мстить, як справжня жінка, але й так само швидко забуває про образи та загладжує свою винну, коли та є. З такого стану природи всім зрозуміло, що це не з проста. Така боротьба триває, коли має випасти сніг…
Як має статися щось важливе (добре чи погане) завжди існують навколо здавалося б непомітні передумови, якими часто ігноруємо. Шосте чуття, що звемо інтуїцією, завжди супроводжує поруч. Рідко, але наше серце інколи мовчить. Насправді його “голос” самі приглушуємо думками-осами. Нічого ніколи не буває з проста. Куди не оглянешся одні підказки вказують на наступне. Перед тим, як з дерев опадає листя, воно різко міняє свій колір…
Одні люди кажуть, що від долі нікуди не дінешся, а інші – свою долю будуєш сам. Звичайно повністю не володіємо становищем, та найголовніше Господь нам дав вибір. Снує павук павутину і заманює туди комах. Важко дивитися, що бідолашна комаха не може вибратися. Борсатися з відчаєм і безнадією можемо, та в нас є скеля, у нас є криця – віра, що веде до щастя, жива водиця. У нас є мужність і відвага, яка дається з висоти, попросимо й буде наснага литись потоками навкруги. Чи змиритись і чекати, що для зла є пересічним, та треба молитись і сподіватись, що Добро все ж таки є вічним!..
Іра Курташ
Добро завжди сторицею воздасться
Я згодна з цим твердженням. Споконвіку триває протистояння добра і зла – двох протилежностей, таких самих, як життя і смерть. Зло ненавидить усіх і все. Воно не пам’ятає добрих вчинків, його щастя – це горе інших. Добро ж в свою чергу пропонує забути всі образи. Воно закликає нас не завдавати людям болю, а допомагати їм. Добро поєднує серця, роблячи їх щасливими, і тоді цим щастям поділитись із цілим світом. “Усміхнись – весь світ усміхнеться з тобою, заплач – ти плакатимеш один” усмішка – це добро, вона обов’язково повернеться до вас у відповідь. Сльози, поганий настрій, кому вони потрібні, й без того у серці кожного з нас живе хоч краплинка печалі.
Розмірковуючи про добро, не можу не згадати постать Кобзаря – втілення народного духу. Як він любив рідну Батьківщину і своїх земляків! “Досить було однієї людини, щоб врятувати цілий народ, цілу націю” - писав Остап Вишня. Т. Г. Шевченко ввійшов не тільки в літературу, а й в історію України. Адже він після десяти років мук, знущань, солдатської муштри, доносів залишився таким же, як був раніше, і частенько наголошував, що жодна риса в його внутрішньому образі не змінилась. “Добре жить тому, чия душа і дума добро навчилась любить”, - писав Кобзар. Його слова живі й досі, та не тільки на Україні, а ще й за її межами. Ми дякуємо йому, величаємо його творчість та передаємо іншим поколінням. Добро живе на сторінках його книжок та в серцях людей, які пам’ятають про цього великого поета.
Що може розказати нам про добро, як не саме життя? Немає, мабуть, такої людини, яка б не вчинила хоч один добрий вчинок впродовж свого життя. Особисто я люблю допомагати своїм друзям чи будь кому, хто цього потребує. Навіть якщо людина не просить про допомогу, я намагаюсь зробити так, щоб з її обличчя зник сум і очі засяяли радістю. Робити ж добро заради подяки чи пошани, я вважаю безглуздям… можливо ця людина не згадає про тебе більше ніколи та забуде віддячити – не сумуй. Бог зробить так, що це добро обов’язково повернеться, незалежно від того, чиє серце його подарує.
Отже, світ не без добрих людей. І щасливими ми будемо тоді, коли в нашому житті буде більше світлих моментів. Зло загине тоді, коли добро сторицею роздаватиметься кожному.
Бордун Мар’яна
Злетілися ангели з неба
Злетілися ангели з глибини неба,
Туди, де надто яскраво засяяла зоря
У Вифлиєм, де Марія Ісуса родила,
Щоби зраділи святі й убогі.
І ангели дружньо співали,
Бо блага вістка почулася їм.
Пройшли вже століття,
А звістка щороку лунає.
Танцюють й радіють християни,
Що мають Ісуса на життя, не на мить.
Від хати до хати звучить коляда весела, співуча,
Від хати до хати ідуть вертепи добро даруючи.
І в Церкві вже дзвони б’ють віщуючи радість убогим.
Священики дружньо ідуть, колядуючи край дороги.
Злетілися ангели з неба, щоб подивитись на народ,
Який свідомо йде до живого, єдиного Бога
На крилах і в руках несучи радість і добро
У кожну людську душу і в кожне наше житло,
Щоб дати надію на краще, щасливіше життя,
Яке може дати лише маленький Ісусик.
Немає коментарів:
Дописати коментар