Жити посміхаючись

   Споглядаючи глибинну течію Слова, так і хочеться торкнутися щасливою рукою, нероздільною від надприродних здібностей до особливого бачення краси, щоб виплеснути із душі ті слова, які вервичкою обняли серце, що раптом і по – новому заговорило, незвичайною граційністю у вимові, що заохотило без страху іти до людей і ділитися з ними своїм щастям та заряджати всіх позитивною енергією, спрямованою на цілюще джерело неймовірної радості. Щоб можна було просто жити! Жити посміхаючись, як  і сама авторка віршів Хомишин Вікторія.

Пісня – повсюди
Пісня лунає всюди:
У полі, в степу і в селі.
Вона нам потрібна дуже,
Без неї не жить на землі.

Без пісні не тектимуть ріки,
Не підуть в похід школярі,
Не буде нам щастя і сміху,
Коли забудемо рідні пісні.

Іноді важко
Іноді важко стримати сльози,
Іноді важко стримати плач,
Іноді важко утримати слово,
Іноді важко, стримати біль.

Але це не інколи, стримати треба.
Утриматись від слова, від сльози,
Котра стікає по утомленій щоці
І просто жити! Жити посміхаючись.

Перше кохання
Цієї ночі ні хвилинки я не спала,
Слова самі лягали на папір
Мені було і мило і прекрасно,
Що стало навіть трішки страшно.

О, ці думки,о ці слова…
Для серця є нова обнова
Душі і радість, і розвага
Мені прийшло також Кохання.

Всерівно я її люблю
Всерівно я її, таку, як є, люблю,
Бо я також собі з свого народу.
Люблю одну її, одну люблю,
Хоч в неї мова рідна і не рідна.

Без змін, зізналася, люблю!
Хоча життя її в “світлиці”
І хоч навколо неї таємниці
Всерівно я її, таку, як є, люблю!

Крилаті вірші
О, вірші ви мої крилаті,
Натхнення спати не дає,
Ви пані Музу присилаєте до мене,
 

Вона шепоче : “зі мною тобі жити!”
І я спочину на її рядках крилатих
Притисну ручку до листка
Учитимусь поезію любити,
Бо це, як сон для мене звістка.